Вернуться в главное меню | к списку статей

Л.В. Баженов
м. Кам'янець-Подільський

МИХАЙЛО ОРЛОВСЬКИЙ - ДІЯЧ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ, ВИДАТНИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ ПОДІЛЛЯ

     Серед плеяди подільських шестидесятників-просвітників XIX ст. провідне місце належить Михайлу Якимовичу Орловському. Про нього писали "Подольские епархиальные ведомости" 1888 року: "Протоієрей Михайло Орловський належав до числа кращих пастирів Поділля... був найвидатнішим в середовищі бідного сільського духовенства... володів самими широкими історичними знаннями, був талановитим письменником на грунті історії краю". Сюди можна додати, що він усе життя знаходився в гущі народу, сповна розділив долю подільського села s своєю подвижницькою працею на тлі пастирства і краєзнавства виступив як діяч українського національного відродження другої половини XIX ст.
      Народився Орловський 30 вересня 1807 року, в селі Кочубіїв Кам'янецького повіту, нині Чемеровецького району на Хмельниччині, в родині священнослужителя. Хоча батьки належали до пастирської бідноти, але спромоглися дати сину необхідну освіту, прищепили любов до літератури, до отчого краю. Спочатку Орловський закінчив Кам'янецьке духовне училище. З 1824 по І8о5 роки навчався у Кам'янець-Подольскией православній духовній семінарії. Тут він захотівся читанням художньої та історичної літератури, зібранням власної бібліотеки, і цю пристрасть зберіг у собі назавжди. Його бібліотека, що у 60-80-ті роки налічувала понад 2000 томів, була найкращою з-поміж таких приватних на Поділлі за якісним підбором книг особливо з історії) краю, наявністю стародруків та унікальних рукописів. Уже на старших курсах семінарії учень Орловський почав збирати народний фольклор, записувати звичаї та обряди сіл Кам'янецького повіту, глибоко вивчати історію Поділля. Він став засуджувати кріпосництво, свавілля поміщиків, в дискусіях з шляхтичами і русофілами відстоював право українського народу на своє існування. Все це заклало основи його подальшої просвітницької й наукової діяльності.
      1835 року М.Орловський прийняв парафію у селі Глядки Проскурівського повіту, тепер Волочиського району, і до останніх днів протягом 52 років працював тут священиком Свято-Михайлівської церкви. Якщо більшість таких сільських священиків тоді перетворилася на затурканих і обмежених служителів культу, як це образно описав випускник Подільської духовної семінарії письменник Анатолій Свидницький у романі "Люборацькі", то Орловського не засмоктала рутинна буденщина. Навпаки, він з повною віддачею використав перебування у сільській ойкумені для потреб творчості й просвітництва.
      Орловський розпочав громадську діяльність у селі Гладки з відкриття при церкві парафіяльної школи для дітей і дорослих селян віком до 30-ти років для навчання їх грамоті. Водночас здобув велику прихильність у сільських жителів активним захистом їхніх інтересів в судах, заступництвом перед чиновниками і поміщиками на посадах з 1836 року депутата, а згодом впродовж тридцяти років благочинного свого округу. З 1846 року протягом тривалого часу Орловський був діяльним співробітником Подільської опікунської ради бідних духовних осіб, рішуче обстоював права сільських священиків. Не забував вій і свою семінарію, для якої передав з власних зібрань понад 140 стародруків і рукописів.
      Проте найбільші обдарування в Орловського виявилися на грунті дослідження і популяризації історії й народознавства Поділля.
      Наприкінці 50-х років XIX ст. М. Орловський відгукнувся на заклик Подільського єпархіального начальства про написання історико-статистичних описів міст і сіл, церквів і парафій краю .з метою протистояння католицизму. Збираючи матеріали для своїх праць. Орловський захопився археологією; старожитностями, фольклором та етнографією, пошуками істини з історії Поділля і вийшов за встановлені офіційними програмами рамки дослідження. Він встановив наукові зв'язки з випускником Кам'янецької духовної семінарії Калеником Шейковським і передав йому багато матеріалів для його праці "Побут подолян" (1860), заприятелював з діячем українського національного відродження Пантелеймоном Кулішем, якому надіслав 1861 року понад 2000 Подільських прислів'їв, говірок, зібраних ним у Проскурівському повіті, публікував етнографічні статті з життя українських селян в журналі "Основа" та виданнях Російського географічного товариства.
      Визнання в науковому світі і серед краєзнавців М.Орловський здобув завдяки численним історичним публікаціям, здійснених в "Подольских епархиальных ведомостях", де він працював співробітником з моменту їх заснування в 1862 році. Зокрема, протягом 1862-1882 років Орловський помістив у цьому часописі 42 великих історико-статистичних описів, які започаткували в українській історіографії та поділлєзнавстві вивчення історії міст і сіл, у тому числі нариси про Проскурів (1863), Вінницю (1863), Сатанів (1862), Ярмолинці (1862), Меджибіж (1862), Летичів (1864) та всі інші губернські і повітові центра й містечка і села Жванець, Чорний Острів, Смотрич, Бакота, Тинна,тощо).
      Для творчості Орловського притаманні риси об'єктивності викладу фактів, широке використання документальних джерел, порівняльний історико-статистичний метод дослідження. Історію рідного краю Орловський розглядав як невід'ємну частку України. Він змушений писати твори російською мовою за прийнятими тоді стандартами, крізь які чітко простежується просвітницьке зображення самобутності укладу життя на Поділлі українського населення, його духовної і матеріальної культури.
      Крім історичних нарисів. Орловський опублікував у "Ведомостях" "Короткі записки про Кам'янецькі церкви і католицькі костьоли", "Народні перекази кам'янецьких жителів про ікону св. Анни", "Малоросійські прислів'я і приказки (числом 844), розміщених в алфавітному порядку", "Народні казки, повір'я, перекази і пісні про старовину", "Подольские колядки і пісні" та інші, в яких він повною мірою розкрив себе як народознавець краю. 1884 року Орловський передав редакції журналу "Киевская старина" ще 1300 подільських прислів'їв.
      Як письменник. Орловський відомий своєю історичною повістю "Роксолана чи Анастасія Лісовська" (1882), в якій виклав власне бачення образу цієї нині відомої українки, а також в автором ряду віршів ("Грицько", "Мандрівка" й ін.), що зображують будні українських селян.
      21 жовтня 1887 року Михайло Орловський помер у Глядках. Багатогранна пастирська діяльність і творчість цього просвітника, вклад у дослідження історії й народознавства Поділля були належне оцінені сучасниками ще при його житті. Він перший з подільських краєзнавців, хто був обраний почесним членом Російського географічного (з 1860), Російського вільного економічного (з 1863) товариств. Подільського губернського статистичного комітету (з 1863), Подільського єпархіального історико-статистичного комітету (з 1865), удостоєний орденів, медалей, премій, подяк (понад 35 різних відзнак) державними, єпархіальними органами і науковими товариствами , одержав високу історіографічну оцінку своїх послідовників поділлєзнавців М.Симашкевича, М.Яворовського та Є.Сіцинського. Сьогодні, наприкінці XX століття, палкий патріот Подільської землі Михайло Орловський знову повернений з небуття і зайняв гідне місце в українській історіографії.