Вернуться в главное меню | к списку статей

Л.В. Баженов
м.Кам'янець-Подільський

АКАДЕМІК М.ПЕТРОВ - ВИЗНАЧНИЙ ДОСЛІДНИК РЕГІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Серед плеяди уславлених вітчизняних учених друге половини XIX - початку XX ст. таких як Володимир Антонович Михайло Грушевський, Микола Біляшівський, Орест Левицький т. інших, що заклали підвалини українського національного краєзнавства і особливо його складових києвознавства, волинознавства й поділлєзнавства, провідне місце по праву належить одному з перших академіків УАН Миколі Івановичу Петрову (1840-1921 рр.), 155-річчя від дня народження якого виповнюється в 1995 році.
Цього росіянина, уродженця м.Вознесенська, батьки готували виключно до духовної кар'єри. М.Петров закінчив Костромську духовну семінарію і в 1861-1865 рр. здобуває вищу освіту Київській духовній академії. Обдарованого студента помітили як професура даного вузу, так і в колах наукової інтелігенції міста. На старших курсах академії він уже виконує окремі доручення Київської археографічної комісії, збирає на Київщині фольклорно етнографічні матеріали, вивчає українську літературу. Остаточно науковий інтерес до краєзнавчого дослідження Правобережної України у М.Петрова сформувався під час праці в 1865-1870 рр. на посаді викладача Волинської духовної семінарії у м. Кременці. Тут він увійшов до краєзнавчого осередку викладачів і учнів, яким керував дослідник краю професор Д.Ф.Хопнацькнй. Під його наставництвом Петров опублікував у "Волынских епархиальных ведомостях" перші історико-краєзнавчі статті "Краткие сведения о православных церквях Волынской епархии" (1867), "Очерк истории православных духовных школ на Волыни" (1867). Зібраний ним на Волині народознавчий матеріал ліг в основу таких важливих праць як "О народных праздниках в Юго-Западной России" (1871), "Южно-русские легенды" (1877), "Очерки по истории украинской литературы XVIII ст." (1880).
З 1870 і до 1919 років М.Петров постійно працював у Київській духовній академії спочатку доцентом, з 1875 р. доктором богослов'я, з 1876 р. професором, з 1910 р. член-кором Петербурзької АН. У 1872-1919 рр. він один з фундаторів Церковного історико-археологічного товариства, його неодмінний науковий секретар і завідувач Давньосховища старожитностей при академії, у 1874 і 1899 рр. - один з організаторів у Києві 3-го та 11-го Всеросійських Археологічних з'їздів, у 1873 р. - співзасновник Південно-Західного відділу російського географічного товариства, у 1882 р. - часопису "Киевская старина" й інших інституцій, що стояли біля джерел формування національної історичної науки, в тому числі історичного краєзнавства.
Талановитого дослідника Правобережної України М.Петрова російський історик та видавець П.М. Батюшков (1811-1892 рр.) залучив до авторського колективу по написанню на рубежі 80-90-х років ілюстрованих історичних описів західних губерній імперії з нагоди 100-річчя входження їх під владу Росії. На Петрова ліг головний тягар - написання основного тексту книг, на петербурзького історика М.І. Городецького підбірка документальних та ілюстративних матеріалів, редагування тексту, на Батюлкова - організаційне і науково-методичне керівництво, і видавничі турботи Зусиллями цих авторів і особливо Петрова (на титулі книг, на жаль, зазначено тільки прізвище Батюшкова) світ побачили перші в російській історіографії синтетичні історичні описи про Велику Волинь - "Холмская Русь" (Спб., 1887), "Волинь" (Спб.. 1888) та про Поділля - "Подолия" (Спб., 1891) Крім того, матеріали, пов'язані з цим краєм, відображені в книгах "Белоруссия и Литва" (Спб, 1890) і "Бессарабия" (Спб., 1892) З приводу цих книг "Подольские епархиальные ведомости" писали у 1892 р. (№12): "Ми одержали неупереджену народну історію наших окраїн; до цього часу доводилося задовольнятися дослідженнями польських літописців та істориків, жити чужим розумом в осмисленні минулого і сьогодення рідної землі .... Заслуга (їх) полягає в тому, що вони звернули належну увагу як на пам'ятки історичні, так особливо на пам'ятки народне релігійного життя підняли значення цих пам'яток в очах громадськості, вони стали своєрідною хрестоматією в руках освіченої людини". Дійсно, названі видання в той час були популярними в суспільстві, настільними для науковців і краєзнавців. Проте вони, написані з проімперських позицій в російській історичній науці, залишали осторонь соціальні проблеми й процеси національне визвольних рухів, за що зазнавали критики а боку В. Антоновича, М. Грушевського та інших українських учених.
На рубежі XIX - початку XX ст. М. Петров зосередив увагу на дослідженні історії Києва Серед численних його праць стосовно минулого міста гідне місце в історіографії зайняли твори "Киевская академия во второй пол. XVII ст." (К , 1895) і особливо ''Историко-топографические очерки древнего Киева" (К., 1897), яка удостоєна. Великої золотої медалі Московського археологічного товариства. Крім того, Петров виступив співупорядником п'ятитомного археологічного серіалу "Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии"(К., 1904-1907).