архітектура / архітектори / Н.Логвин / Є.Пламеницька / стор. 2

Під час обстеження на Мангуп-Кале. 1963 р.Протягом шести польових сезонів Є.Пламеницька керувала розкопами на території Старого замку, одночасно виконавши всю фіксаційну й аналітичну роботу. Визначена на підставі попередніх розвідок ділянка для розкопів дала багатющий архітектурний і археологічний матеріал, що перевернув усталені на той час наукові уявлення про початкові етапи формування замку.

Тоді вже Є.Пламеницька була аспіранткою Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури (НДІТІ), куди вступила 1963 року, щоб цілковито зосередитися на дослідженнях Старого замку.

Згадує доктор мистецтвознавства Григорій Логвин:
"- Никоновичу! Ходімо до майстерні! Матимеш приємність. Ми взяли на роботу нову співробітницю. Молоду і гарну з себе. А ти ж цінуєш гарненьких жінок".

Серед столів бачу незнайому, справді молоденьку, але геть посивілу жінку. З її сивим, ледь підсиненим волоссям гармонують блакитні холодні очі. Це надавало загадковості й справляло магічнй вплив, інтригувало. За стриманим виглядом, ніби холодною зовнішністю клекотів бурхливий темперамент.

У післявоєнні роки в творче архітектурне життя ввійшло нове покоління. Я за фахом стояв ближче до архітектів-реставраторів, скупчених у київській майстерні. Коло них гуртувалися прибічники захисту пам'яток архітектури. То був ніби якийсь орден, членів якого зневажливо називали "ревнителями старины". Але це замість зневаги вселяло в нас гордість. Навзаєм ми наших огудників звали "невігласами". На противагу їм ми почувалися "мечоносцями", а Євгенія Михайлівна була ніби магістром цього "ордену", бо була послідовна й безкомпромісна в боротьбі за збереження пам'яток, наших "батьківських каменів". Для Євгенії Михайлівни вони були не "мертвими" каменями, а живою плоттю історії народу, тільки схованою під одежиною пізніших нашаровань. Своє завдання вона вбачала в тому, щоб дізнатися, що ховається під тією одежиною.

На розкопах у Кам'янець-Подільському замку. 1967 р.Усі, хто причетний до історико-архітектурної науки, з якою тісно пов'язана реставрація, були під гіпнозом ідей Покришкіна-Барановського. Особливо - нашого легендарного сучасника Петра Барановського, який, відбудовуючи П'ятницьку церкву в Чернігові, мешкав у неопалюваній башті-дзвіниці, що залишилася від зруйнованої церкви, працював до цілковитого виснаження. Він давав нам взірець відданості охороні пам'яток, професійної етики і скромності. У становленні Євгенії Михайлівни як реставратора-науковця, можливо, відіграло ролю те підсвідоме почуття, яке давні греки називали - наслідування.

Відвідавши вперше замок у Кам'янці-Подільському, вона закохалася в нього з першого погляду. Вивчаючи руїни замку, дбайливо фіксувала факти, систематизувала їх. Дослідження пам'яток сповнювало її радістю, давало відчуття життєвої повноти. Історико-архітектурним дослідженням вона присвятила всю себе, її життя належало не їй, а пам'яткам.

Віддавалася роботі вся, цілком і без застережень. У цьому я пересвідчився, відвідавши Кам'янець. Вона захоплено показувала мені своє велике відкриття - західну стіну замку зі стрільницями, пристосованими для стрільби з луків. Оглянувши їх, я вже був зібрався йти. І тут Євгенія Михайлівна здивовано питає мене, куди це я так поспішаю. "На обід", - кажу. А вона: "Та це іти через усе місто й згаяти більше години часу. Лишайся зі мною, пообідаємо чим Бог послав". Отже, час можна витрачати лише на працю. Діяльна натура Євгенії Михайлівни мала задоволення від пошуків істини в процесі дослідження пам'яток архітектури, і цим була щаслива".

У рецензії на програму дисертації Євгенії Пламеницької "Ансамбль Кам'янець-Подільської фортеці" Г.Логвин, її науковий керівник, відзначив: "Програма складена грунтовно, логічно побудована, проблеми поставлені важливі й робота буде значним внеском в архітектурну науку[...] Тому ми пропонуємо програму дисертації затвердити і передбачити необхідний обсяг асигнувань для успішного проведення досліджень, намічених у програмі".

Мимоволі звертаєш увагу на останні рядки. Фінансування було, як завжди, мізерним. Розкопи велись переважно на ентузіазмі. Основну "робочу силу" становили студенти - архітекти Київського інженерно-будівельного інституту й історики Дніпропетровського університету. Терміни відряджень були обмеженими, а обсяги робіт - величезними. Доводилося продовжувати дослідження під час відпусток, за власні "відпускні" наймати копачів.

Пані Євгенія не покидала розкопів до сутінків. Працювати доводилося багато й швидко: треба було встигати фіксувати стратиграфію, описувати й маркувати знахідки. Часто вона лишалася без обіду - поки студенти й робітники їли, відпочивали, була можливість обійти всі квадрати розколу, осмислити новий матеріал. Обід у таких випадках замінювала сигарета. Пламеницька палила тільки "Приму", багатьох це разило, зважаючи на її вишукану зовнішність.

Згадує директор інституту "Укрзахідпроектреставрація" (в 60-ті роки - головний архітектор Львівської міжобласної реставраційно-виробничої майстерні), народний архітектор України Іван Могитич:
Ескіз до проекту регенерації Вірменського ринку в Кам.-Подільському. Малюнок Є.Пламеницької."Світлина 1965 року викликала теплий спогад. Ми, тобто Володимир Петичинський, Євгенія Пламеницька, я, Богдан Бокало та Олександр Мельник, на лавах у внутрішньому дворі Старого замку Кам'янця-Подільського. Це був переломний період в історії дослідження замку. Почавши пошуки влітку 1964 року та продовживши в 1965 році, Євгенія Михайлівна дослівно своїми руками, з моєю і юного Богдана Бокала допомогою, лопата за лопатою, камінь за каменем, відкривала глибинну історію ансамблю фортеці, муровані споруди якої доти безапеляційно датували не глибше зламу ХIV-ХV століть. Нам втовкмачували "вчені мужі" із сусідніх західних і східних земель, що ми не могли мати раніше мурованих укріплень, бо їх на той час ще не було ні у поляків, ні в росіян, ні в угрів, а наших прадідів-українців мали навчати цього мистецтва тільки зайди, що несли нам не поневолення, а "культурний" розвиток. Видко, Богові цього було вже занадто.

Замок розкривав свої таємниці талановитій, допитливій, наполегливій, безкомпромісній реставраційній феї - Пламеницькій. У завалах мурів між вежами Денною і Рожанкою їй вдалося встановити, що внутрішній шар муровання зберіг щілиноподібні стрільниці для стрільби з лука, а речовий археологічний матеріал датував ці стіни та Малу Західну вежу XI - початком XIII століття. Ми вже це знали, були в цьому переконані, але треба було це все винести "на люди". І ось ми дочекались приїзду головного архітектора РСНРВМ п.Петичинського. Оглянуто все в натурі, показано речовий матеріал, висновки кам'янець-подільського археолога І.Винокура, хіміко-технологічної лабораторії і, нарешті, ми посідали на лаві та з щемом у серці чекаємо вердикту нашого начальства.

Висновки Євгенії Михайлівни вперше було апробовано, напрями майбутніх досліджень схвалено. Це була перемога, яку ми увечері, за народною традицією, гідно вшанували. Провідний фахівець української реставраційної школи Євгенія Пламеницька тяжкою працею торувала шлях її розвитку. Тому таким теплом зігріває світлина, на якій зафіксовано одну з важливих перемог".

Планомірні архітектурно-археологічні дослідження Кам'янецького замку провадилися в 1964-1969 роках. Результати їх Є.Пламеницька щороку публікувала, доповідала про них на українських і "союзних" конференціях. Дослідження були в центрі уваги науковців, на об'єкті побували провідні вчені - археологи й історики архітектури - М.Каргер, С.Бібіков, П.Раппопорт, В.Баран, Г.Логвин. Колишній директор Інституту археології С.Бібіков, відвідавши Старий замок під час розкопів, відзначив бездоганну методику досліджень і ретельність археологічної фіксації. Усі виявлені археологічні матеріали пані Євгенія передала до історичного музею міста; пізніше вони прислужилися кам'янець-подільським археологам, які писали про давньоруський Кам'янець.

Уже 1967 року стало очевидно, що будівельну історію замку слід істотно переглянути. Адже виявлене Є.Пламеницькою давньоруське ядро споруди, представлене рештками доти невідомих в Україні мурованих фортифікацій, докорінно змінювало погляд на історію Кам'янця й істотно коригувало концепцію поширення мурованих фортифікацій у Південно-Західній Русі. Тоді ж Є.Пламеницька вперше зіткнулася з численними "маститими" опонентами, які заперечували можливість того, що "литомський" Кам'янець, заснування якого датували XIV століттям, виявився щонайменше на два століття старшим. Але вона не піддавалася "силі авторитетів"; з кожним польовим сезоном давньоруська концепція зміцнювалася новими "речовими доказами".

Після низки публікацій і виступів Є.Пламеницької на конференціях у 1967 - 1972 роках початковий період існування Кам'янця було відсунуто до ХІ-ХІІ століть.

Досліджуючи замок, Є.Пламеницька одночасно вела проектно-реставраційні роботи: тоді виконано обміри усіх споруд замку і проекти консервації та реставрації оборонних мурів. Денної, Нової Західної, Малої Західної башт, а також розроблено програму й концепцію реставрації всього замкового комплексу.

Немало уваги приділяла суто консерваційним роботам на оборонних спорудах. 1963 року під її керівництвом у НДІТІ опрацювали програму великої наукової теми "Методика консервації оборонних споруд", у якій наголошувалося на крайній занедбаності й першочерговій потребі консервації саме фортифікаційних споруд України.

Найцікавіше тогочасне "кам'янецьке" відкриття дослідниці пов'язане з Польською брамою, що вважалася назавжди втраченою. А тим часом під товщелезними нашарованнями вона виявила значну частину комплексу XV -XVI століть - Барбакан, Надбрамну й Наскельну башти й повністю дослідила Польську браму, що являла собою частину оборонно-гідротехнічної системи Старого міста. Є.Пламеницьку цікавила концепція оборони середньовічного Кам'янця; відповідь на багато питань дали дослідження башт і мурів міста. Паралельно поставали питання загальної історії будівництва середньовічного міста. Почалася робота в архівах - у Кам'янці, Москві, Ленінграді.

1968 року у видавництві "Будівельник" побачила світ книга "Камінець-Подільський. Істо-рико-архітектурний нарис", створена авторським колективом у складі Є.Пламеницької, І.Винокура, Г.Хотюна та І.Медведовського. Основну частину тексту, малюнки та архітектурні реконструкції пам'яток архітектури, що змінювали узвичаєні погляди на формування міста, підготувала Є.Пламеницька.

Проект реставрації Башти на Броді в Кам.-Подільському. Автор Є.Пламеницька. Малюнок Є.Пламеницької.А скільки об'єктів завдяки їй урятовано від недбальства і варварства! Скільки разів задля цього відчиняла Є.Пламеницька двері Товариства охорони пам'яток історії та культури, Держбуду, редакцій газет та журналів, високих кабінетів! Коли йшлося про негайне втручання й порятунок пам'ятки, посади значили для неї мало. Ця відчайдушність і зневага до кабінетного лоску "можновладців" була, до речі, спільною рисою тієї плеяди жінок-реставраторів, що в перші повоєнні десятиріччя пройшли вздовж і впоперек Україну, обстежуючи її спадщину. Суцільні руїни, які довелося їм побачити і які вони не мали змоги врятувати, надавали їм морального права виступати від імені пам'яток, і їм не бракувало сили й рішучості, коли від них хоч трохи залежала доля якоїсь певної споруди.

Сторінка    |  2  |    |  4