Вернуться в главное меню | к списку статей

С.Е. Баженова, Л.В. Баженов
м. Кам'янець-Подільський

ОЛЕКСАНДР ПШЕЗДЗЄЦЬКИЙ - ІСТОРИК І АРХЕОГРАФ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ ХІХ СТОЛІТТЯ.

     З-поміж плеяди відомих польських учених ХІХ століття, уродженців Київщини, Волині й Поділля, що присвятили себе історичному та краєзнавчому вивченню цієї української землі таких, як Я. Потоцький, В. Марчинський, Ю. Роллє, Ю. Стецький, З. Люба-Радзимінський, Е. Руліковський, М. Дубецький та інших, найменш з'ясованою в українській історіографії залишається талановита постать історика, аррхеографа, письменника, драматурга, мецената-видавця на тлі науки і культури Олександра Нарциза Кароля Пшездзєцького (літературний псевдонім - Alexander de Unionville).
      Він народився 29 липня 1814 року в Чорному Острові Проскурівського повіту Подільської губернії (нині поблизу м. Хмельницького), в сім'ї власника містечка графа Костянтина Пшездзєцького, яка належала до давніх і знатних польських магнатських родів, що з ХV ст. володіли обширними маєтками в Правобережній Україні й знаходилися тут у центрі громадсько-політичного життя. Мати Аделаїда також походила з такого ж впливого роду графів Олізарів на Волині.
      Дитячі роки Олександр провів у Чорному Острові. Спочатку його виховували виписаний наставник з Швейцарії (навчав французької мови і європейському етикету), придворні художник Матеуш Бачеллі та диригент оркестру Луїджі Тоніні (обидва італійці). Початкову освіту здобув у Чорноострівському дворянському повітовому училищі. Коли ж Олександру виповнилося шість років, то мати взяла його з собою у поїздку до Венеції, і з цього часу подорожі й мандрівки по світу стали для нього сутністю життя, а пригоди й все нові враження - невичерпним джерелом його творчості.
      1828 року разом з молодшим братом Мечиславом вступив до Кременецького ліцею - тоді відомого осередку польської освіти, науки і культури на Волині. Тут він заприятелював з гуртом поетів, художників, учених, що значною мірою позначилося на формуванні його наукових і літературних інтересів. Причому останні спочатку превалювали над іншими. Однак закінчити ліцей Олександру не судилося. В 1830-1831 рр. у Королівстві Польському й на Правобережжі спалахнуло польське національно-визвольне повстання, в якому ліцеїсти взяли діяльну участь. За велінням батька, який у той час слугував російському трону, Олександр відсиджувався у Чорному Острові. Щоб завершити вищу освіту, молодий Пшездзєцький з 1832 по 1834 роки студіював у Берлінському університеті на факультеті історії, філології та права. Увійшов у коло відомих європейських учених, літераторів, підтримував зв'язки з польською політичною еміграцією. Тут він затоваришував з відомим шведським філософом і поетом Г. Стеффенсоном, який тоді викладав в університеті. На його запрошення Пшездзєцький літні вакації 1833 року провів у Швеції та Норвегії. Враження від Скандинавії він яскраво передав у своїй першій книзі "Швеція. Спогади з 1833 року", що вийшла друком у Вільно цього ж року і неодноразово перевидавалася автором до 1851 року.
      У 1834 році випускника Берлінського університету О. Пшездзєцького було запрошено на державну службу до Санкт-Петербургу, де він став працювати в Секретаріаті у справах Королівства Польського. Ця служба дала йому змогу увійти в аристократичні кола та в літературний бомонд російської столиці. Тут він познайомився з Олександром Пушкіним, бував в його домі, де знайомив уславленого поета і його друзів з своїми рукописами, зокрема, з п'єсою - історичною драмою "Дон Себастьян де Португал", яку французька трупа поставила у театрі Петербургу в 1836 році. Цей твір приніс Пшездзєцькому літературну славу. В 1841 році він опублікував збірку своїх драматичних творів, котра була поширена по театрам Європи.
      1836 року О. Пшездзєцький домагався увійти до складу російської наукової експедиції на Кавказі. Однак Микола І не міг пробачити його зв'язки з прогресивною російською інтелігенцією. Олександра було призначено на службу до канцелярії Вологодського губернатора, а фактично відправлено на заслання. З цього приводу імператор з іронією зауважив: "Пшездзєцький буде мати кращі умови для вивчення російської мови". Через три роки його перевели на службу у розпорядження Київського генерал-губернатора Д. Бібікова, який доручив Олександру зібрати статистичні відомості в Подольскией і Волинській губерніях. Дякуючи цій обставині, Пшездзєцький здійснив подорож у 1839 році по Київщині, Волині й Поділлю, об'їхав чимало містечок й сіл і повсюдно записував історичні відомості, звичаї, традиції, фольклор поляків і українців, опрацьовував матеріали державних і переважно приватних архівів відомих у Правобережній Україні магнатських родин Потоцьких, Любомирських, Радзивіллів, Сангушків, Олізарів й інших, повсюдно збирав стародруки. На Волині він зустрівся і затоваришував з відомим польським письменником Ю. Крашевським і під його впливом зібрані матеріали систематизував у виданому 1841 року у Вільно польською мовою двотомнику "Поділля, Волинь і Україна. Образи місць і часу". Підготовлений до видання рукопис третього тому із нез'ясованих причин так і не вийшов у світ. Проте значну кількість зібраних на Волині й Поділлі матеріалів О. Пшездзєцький вмістив в опублікованому в Познані двотомнику "Спогади Великопольські" (1843-1843), які підсумували його подорожі по Україні й Польщі. Обидва названі видання до сьогодні є важливим джерелом з історії та культури Правобережної України, а з іншого боку, - стали яскравим свідченням появи нового непересічного історика і археографа України і Польщі.
      24 листопада 1842 року О. Пшездзєцький взяв шлюб у Варшаві з Марією Тизенгаузовою, від якого мав двох синів - Костянтина, Густава і дочку Хелену (померла в дитинстві). Одруження дало йому змогу назавжди залишити російську чиновницьку службу і переселитися до польської столиці. Тут він перетворив свій будинок у клуб для науковців і літераторів, де вони могли користуватися однією з найбільших приватних бібліотек (значну частину зібрання якої складали стародруки і книги вивезені з Чорного Острова), сам він опинився у вирі громадсько-політичного, наукового і культурного життя Варшави. Зокрема, з 1843 року Пшездзєцький виступив співзасновником і співредактором одного з популярних і довготривалих періодичних видань у Польщі "Бібліотеки Варшавської" ("Biblioteka Warszawska"), навколого якого незабаром згуртувалось Варшаське наукове товариство. У 1853 році він придбав у свою власність "Щоденну газету" ("Gazeta Codzienna") і до 1856 року сам очолював редколегію видання. Водночас О. Пшездзєцький був фундатором власної друкарні для видавництва наукових і літературних праць, взявся за складання нового словника польської мови та нової польської граматики, створив редакційний комітет для художніх і публіцистичних творів, став завсідником відомого літературного салону Вінцентія Красінського.
      З метою опрацювання німецьких, французьких та італійських архівів щодо пошуків матеріалів з історії Польщі у 1845-1849 роках Пшездзєцький перебуває в країнах Західної Європі. Його у 1845 році прийняли римський папа Пій ІХ, а в січні наступного - папа Григорій ХVI, які допустили його до роботи в бібліотеці та архіві Ватикану. Результатом його пошуків раритетних джерел стала поява після повернення до Варшави ряду археографічних збірок: "Відомості бібліографічні про рукописи, які містять в собі справи польські, розшукані в деяких бібліотеках і архівах закордонних у 1846-1849 рр." (1850), "Сліди Болєславів польських у різних країнах" (1853), стаття "Про поляків у Болонії і Падуї" (1853), "Листи Ганнібала з Капуї, архієпископа Неапольского, нунція в Польщі" та ін., в яких представленні цінні матеріали з історії середньовічної Польщі, окремі з яких стосувалися також України.
      У 50-ті роки О. Пшездзєцький продовжує бути в центрі громадсько-політичного, наукового і культурного життя Варшави. Свій новий будинок на вулиці Мазовецькій він перетворив на одну з великих у місті приватних бібліотек та зібрань стародруків і історичних документів з історії Польщі та України. Водночас він захопився господарською діяльністю. У 1853 році Пшездзєцький придбав готель у Варшаві, який переобладнав до вимог тодішніх стандартів і назвав його "Європейським". Після смерті батька 1856 року він став власником маєтків на Поділлі і Волині, з яких тільки чорноострівський оцінювався в чверть мільйона рублів. Це дало йому змогу в 1859 році за значні гроші придбати неподалік від Кракова, у Долині Ойців, замок і маєток, провести тут належну реставрацію і облаштувати під'їзди (брами, дороги), а наступного року видати "Путівник по Долині Ойців".
      Крім того, О. Пшездєцький був діяльним співробітником Геральдичної комісії Королівства Польського. Це не завадило йому звернутись з відповідними клопотаннями до російського уряду і до імператора особисто про збереження його в складі дворян Подільської губернії. Урядова комісія кілька років вивчала дворянський родовід Пшездзєцьких і, зрештою, визнала як графський титул Олександра Пшездзєцького, так і право мати подвійне дворянське право в Польщі і на Поділлі.
      О. Пшездєцькмй прагнув перетворити свій новий маєток на один з центрів польської науки і культури, в літературний і мистецький салон. Та реалізувати ці плани йому не судилося. 27 лютого 1861 року він поставив свій підпис під адресою - зверненням від польської громадськості до Олександра ІІ з вимогою надати свободу Польщі. Це призвело до того, що Пшездзєцький змушений був залишити роботу в Герольдії Королівства Польського і, рятуючись від репресій, виїхати на кілька років за кордон. У липні 1862 року в Карлсбадені він подав великій княжні Ельжбеті Меморандум про становище у Польщі, який був опублікований у пресі і став доступним для політиків і громадськості західноєвропейських країн. Проте в цьому документі О. Пшездзєцький у політичних вимогах не вийшов за межі того, щоб зобов'язати російське самодержавство не порушувати Конституцію Королівства Польського, записані в ній права і свободи для польського народу. Січневе повстання 1863 року в Польщі, яке він радо вітав, значно погіршило його матеріальне становище. Російська влада відібрала у Пшездзєцького готель "Європейський" у Варшаві, арештувала маєтки в Правобережній Україні. До того ж, у 1863 році в пожежі загинув маєток у Долині Ойців.
      1850-60-ті роки були апогеєм громадської та наукової діяльності О. Пшездзєцького. Зокрема, у літературному салоні Анни Накваської у Варшаві він зблизився з письменником, публіцистом і вченим Едвардом Раставецьким. Вони організували авторський колектив, до складу якого, крім них, ввійшов Мечислав Фаянс. Вони спільно підготувували і опублікували переважно на кошти Пшездзєцького унікальну багатотомну працю з історії культури колишньої Речі Посполитої, гарно ілюстроване видання польською і французькою мовою, здійснене у Парижі, під назвою "Зразки середньовічного мистецтва з епохи Відродження до кінця ХVII ст. у давній Польщі" (1853-55, т. 1, зош. 1-24; 1855-58, т. 2, зош. 1-24; 1860-69, т. 3, зош. 1-12). Разом було видруковано 62 зошити видання, в тому числі 63-й завдяки зусиллям упорядника Станіслава Скібинського побачив світ тільки в 1923 році. Важливість цього видання полягала в тому, що в ньому вперше були систематизовані описи давніх пам'яток архітектури і мистецтва не тільки на теренах Польщі, в тому числі й України, але розкиданих по всім країнам Європи. З іншого боку, дане видання, що потрапило з ініціативи Пшездзєцького до всіх головних бібліотек Європи, зіграло помітну роль у популяризації польської культури у світі.
      Як археограф, О. Пшездзєцький захопився з молоду діяльністю відомих польських археографів Міхала Балінського і Тимотеуша Ліпінського, які на початку 1840-х років зібрали, упорядкували і видали велику колекцію середньовічних документів (люстрації, акти, грамоти тощо), подали географічний, статистичний та історичний опис Польщі й Правобережної України ХVI-XVIII ст. у тритомнику "Старожитна Польща". Під їх впливом О. Пшездзєцький утворив свою археографічну комісію в складі М. Грабовського і М. Малиновського, яка в 1843 році видрукувала двотомник "Джерела з польської історії". Унікальність цього видання полягала в тому, що сюди потрапили раритетні середньовічні документи як з європейських архівів і бібліотек, так із приватних колекцій Польщі, Поділля й Волині. Водночас О. Пшездзєцький упорядкував, прокоментував і видав у Варшаві 1852 року рукописи, взяті ним з Неапольської бібліотеки /Італія/, під назвами "Листи Ганнібала з Капуї єпископа Неаполітанського, нунція в Польщі, про безкоролів'я після Стефана Баторія і перші роки панування Зигмунта ІІІ", "Про королівну Єлізавету, дружину Казимежа Ягеллончика і рукописи написані під її ім'ям", "Молитва святого Казимежа Ягеллончика до найсвятішої Панни" та ін. Тому дані археографічні видання є цінним надбанням для історичної науки.
      Проте справою свого життя в галузі археографії О. Пшездзєцького були збір документів, їх упорядкування і видання про діяльність польського громадсько-політичного діяча і літописця Яна Длогуша. Над цим проектом він став працювати з середини 1850-х років. З початку 1860-х років він залучив до підготовки цього видання Кароля Мехежинського, Жегота Паулі і Юзефа Лепковського. Було складено проспект на друкування 18 томів. Перший том видання "Діяння Яна Длогуша", що містив хроніки, твори та листи цього діяча, побачив світ у 1862, а п'ятий - у 1870-му роках. Проте останні томи цієї серії були завершенні уже після смерті О. Пшездзєцького його сином Костянтином. Одночасно О. Пшездзєцький підготував і опублікував 1862 року праці ще одного літописця "Хроніки Вінцента Кадблубка". Отже, далеко неповний перелік видань збірок документів, літописів і хронік, раритетних рукописів з епохи середньовіччя Речі Посполитої, які за своєю історичною цінністю не втратили своєї джерелознавчої актуальності з історії Польщі, в тому числі України, й на початку ХХІ століття, вивели О. Пшездєцького в лави відомих учених-археографів.
      Як історика, О. Пшездєцького вабили часи становлення і розквіту колишньої Речі Посполитої, особливо ХІІІ-ХVI століття, династії королів П'ястів і Ягеллонів, які він у своїй творчості возвеличував, ідеалізував і мріяв про відродження "могутніх династій" в сучасній йому Польщі. Зокрема, він обрав манеру відтвореня подій того періоду у Польщі та в її складі українських земель через призму біографістики й на цій стезі відзначився як серйозний дослідник, який створював праці-есе на раритетній джерельній базі До таких творів варто віднести його дослідження: "Мечислав - перший діяч Польщі", "Павло з Пшеманкова. Історичний опис з другої половини ХІІІ ст." (1851) та ін. Навіть у заголовку останньої праці зазначено, що вона написана на маловідомих джерелах, що значно підсилює її наукове значення.
      О. Пшездзєций належить до перших польських авторів, які почали розробляти образ жінки та її історичної ролі в суспільстві на прикладі жінок польського королівського двору. В першу чергу його зацікавила доля жінок родини короля Казимежа Ягеллона. Починаючи з середини 1840-х років і до кінця своїх днів він збирав матеріали про двір Казимежа Яголлона по архівах всієї Європи й накопичені стародруки, відомості систематизовував у ряді опублікованих праць. Першою з них став твір, оприлюдений у часописі "Бібліотека Варшавська" 1852 року, під назвою "Про королівну Ельжбету, дружину Казимежа Ягеллончика". Другою стала праця "Життя домашнє Ядвіги... з років 1388-1417" (1854)... В результаті багаторічних розшуків матеріалів він створив головну наукову працю свого життя - п'ятитомну монографію про польок з династії Ягеллонів - "Ягеллонкі польські в ХVI столітті" (1868-78). Зокрема, останній том цієї грунтовної праці видав Шуйський зі спогадами про автора Пшездзєцького. П'ятитомник відтворив драматичну долю жінок королівського двору, на їх фоні інтригуючі сторінки історії середньовічної Польщі, якоюсь мірою зробив цю історію популярною для масового читача, пропагував "золотий вік" для дворянства /шляхти/ давньої Речі Посполитої.
      Біографістика Пшездзєцького, доля жінок польської аристократії в його творах стали в другій половиі ХІХ ст. справжньою сенсацією в історіографії, прикладом наслідування для інших дослідників. Зокрема, праці-есе Пшездзєцького знайшли пряме продовження й подальший розвиток у творчості польського історика і літератора-україніста Юзефа Роллє /доктора Антонія Ю./ (1830-1894). Він у своїй відомій серії книг "Оповідання історичні" (1876-93), в окремому виданні "Наречені кресів" (1883) створив галерею портретів жінок магнатських родин Правобережної України й на цьому фоні показав своє бачення історії цієї української землі в період володарювання на ній Польщі. Проте Роллє у своїй творчості пішов далі від Пшездзєцького, відмовившись поступово від ідеалізації шляхетства, більш реалістично змальовуючи становище жінки в польському суспільстві. Якщо для Пшездзєцького епоха ХVI ст. та місце в ній жінки бачилася крізь призму європейського рицарського романтизму, то для Роллє, який більше цікавився періодом кризи і занепаду Речі Посполитої, доля жінок зображувалася в умовах краху рицарства і його романтизму. Все ж, обох авторів об'днувала грунтовна джерельна база створення біографістики.
      Олександр Пшездзєцький від початку і до кінця своєї наукової і літературної творчості був представником офіційної польської історіографії в поглядах на історію та культуру Польщі, в тому числі України, належав за своїми переконаннями до Краківської історичної школи другої половини ХІХ ст., яка возвеличувала колишню Річ Посполиту, її володарювання на українських землях, обстоювала ідеї її "цивілізаторської місії" в Східній Європі, жила своїми дослідженнями в часі середньовічної Польщі, підігрівала ностальгічні настрої в польському суспільстві до тієї епохи. Тому Пшездзєцький не шкодував зусиль, щоб писати про минулу велич своєї держави й не помічав "осоружні" для нього часи її занепаду та втрачення незалежності з кінця ХVIII cт.
      Уродженець Поділля Пшездзєцький у своїх працях так чи інакше звертався до опису минулого України. Проте в творах він описував не стільки історію України, існування якої він не визнавав, скільки на її тлі історію місцевої полонії, всіляко ідеалізував і виправдовував тут панування в першу чергу верхів польської аристократії й шляхти. В такому плані він належав до консервативного крила польської україністики і за своїми концептуальними позиціями його твори не були сприйнятні для українського суспільства і його історичної науки ні в часи життя цього діяча і не поділяються на порозі ХХІ століття. Тим не менше, відкидаючи в працях О. Пшездзєцького ідеологічну упередженість, варто визнати наукове і пізнавальне їх значення з огляду важливості зібраного в них фактичного матеріалу, який має значну джерелознавчу цінність для сучасних дослідників історії Польщі і України доби пізнього середньовіччя.
      Наукова діяльність О. Пшездзєцького на тлі історії та культури середньовічної Польщі, його активне меценатство по виданню численних стародруків, праць учених здобули визнання у наукових колах Європи. Він був обраний у 1861 році почесним доктором Вроцлавського університету, згодом членом Краківського і Варшавського наукових товариств, членом Археологічного товариства в Санкт-Петербурзі, членом Московського, Французького, Бельгійського, Датського та інших історичних товариств. З 1865 року Пшездзєций був почесним членом Познанського товариства друзів наук, за дорученням якого брав участь у роботі й засідав у президіях міжнародних археологічних конгресів в Антверпені (1867), Боні (1868), Копенгагені (1869) і Болонії (1871).
      Останні два роки свого життя О. Пшездзєцький подорожував по Європі. Знову відвідав Швецію, де госював у короля і вивчав його архіви, Ватикан, де був на аудиєнції понтифіка і збирав матеріали з історії римо-католицької церкви, які поклалися ним в основу його останньої прижиттєвої праці про дискусійні питання навколо латинського костьолу.
      Розпрощався Олександр Пшездзєцький із земними справами 26 грудня 1871 року в Кракові. Похований в родинній каплиці Домініканського костелу цього міста. Згодом виготовлений з італійського білого мармуру бюст Пшездзєцького роботи відомого скульптора Віктора Бродського було встановлено ще в одній родинній каплиці - в рідному містечку Чорному Острові. У 1956 році його бюст і скульптурні надгробки інших членів родини були перевезені і встановлені в Кам'янець-Подільському кафедральному костелі св. Петра і Павла й зберігаються досі, слугують місцем паломництва для гостей і туристів міста.