Вернуться в главное меню | к списку статей

Л.В. Баженов, С.Е. Баженова
м. Кам'янець-Подільський

ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ КАЗІМЕЖ ПУЛАСЬКИЙ.

З-поміж плеяди відомих польських учених ХІХ-початку ХХ ст., уродженців Київщини, Волині й Поділля, які присвятили себе історико-краєзнавчому вивченню цієї української землі таких, як Я. Потоцький, В. Марчинський, О. Пшездзєцький, Ю. Роллє, Ю. Стецький, З. Люба-Радзимінський, Е. Руліковський, М. Дубецький та інші, найменш з'ясованою в історіографії досі залишається талановита на тлі дослідження минувшини Правобережної України постать археолога, історика і генеалога Казімежа Фердинанда Пуласького.

Він народився 19 січня 1846 року, в с. Боришківці на Волині, у родині впливових польських поміщиків Пулаських, які з ХVІ століття володіли значними маєтками в Правобережній Україні й були відомими громадсько-політичними діячами краю. Початкову освіту й вишкіл у польському дусі здобув в колі сім'ї. З кінця 1850-х років продовжив навчання в гімназії у Варшаві. Проте закінчити її Казімеж не встиг у зв'язку з вибухом січневого повстання 1863 року в Королівстві Польському. Патріотично налаштований Пуласький одразу вступив бійцем у війська повстанців, брав участь у битвах з російською армією і в 1864 році разом зі своїм полком відступив до Галичини, де був інтернований австрійською владою і кинутий до в'язниці. Після виходу на волю він студіював у Празькому і Віденському університетах й виявив інтерес до історичних досліджень. Після наданої амністії учасникам повстання 1863 року російським урядом Пуласький поселяється в середині 1870-х років в маєтку своєї матері Юлії Гадомської в с. Завадинці Кам'янецького повіту Подільської губернії (тепер Городоцький район на Хмельниччині) і тут господарює до 1918 року, виховує від шлюбу з Ядвігою Якубовською дітей Юзефа, Францішка (відомий історик і політик Польщі першої половини ХХ ст.), Адама і Хелену.

Одноманітна буденщина власника маєтку не влаштовувала К. Пуласького. Вільний від господарських занять час присвячував археологічним розвідкам в ареалі рік Смотрича і Жванчика. Він досліджував так звані "траянові вали", що проходили поблизу Завадинець, провів у 1888-1889 роках стаціонарні розкопки трьох курганів персвісної доби на окраїні свого села, склав археологічну карту давніх стійбищ, поселень і городищ заходу Кам'янецького повіту. Численні знахідки старожитностей дали змогу Пулаському обладнати в своєму будинку приватний музей, в якому були оформлені чудові зібрання кам'яних знарядь праць і речей, кістяних і гончарних виробів, старовинної зброї різних епох первісного суспільства і раннього середньовічча. Гордістю експозиції музею стали знахідки біля "траянових валів" бронзових шолома і меча, виготовлених високохудожньою ремісничою технікою, одна із кращих нумізматичних колекцій Поділля, що налічувала понад тисячу золотих і срібних античних монет, та добірка численних стародруків4. Одночасно К. Пуласький здійснив ряд публікацій про археологічні досліди у польських часописах, з-поміж яких наукову цінність й досі мають статті: "Археологічні пошуки на російському Поділлі" (1890), "Відомості про дві бронзові знахідки, знайдені на Поділлі"(1889). Зокрема, в останній публікації детально описані згадані вище експонати музею - бронзові шолом і меч. Визнанням заслуг Пуласького по дослідженню старожитностей стало запрошення його для участі в ІХ-му Археологічному з'їзді 1899 року у Києві. Він тут виголосив польською мовою доповідь "Археологічні знахідки в Подольскией губернії", яка, за свідченням очевидців, викликала значний інтерес в учасників з'їзду. І все-таки варто визнати, що археологічні досліди К. Пуласького, хоч вони були й важливі особливо для історії Поділля, не виходили за межі аматорства, носили краєзнавчий характер.

Проте головним уподобанням К. Пуласького була робота в архівах Києва, Кам'янця-Подільського, Варшави, Кракова і маєтків краю у пошуках першоджерел та праця за письмовим столом робочого кабінету по створенню наукових праць з історії середньовічної Польщі, України й, зокрема, Поділля. Значний вплив на формування його наукових інтересів та творчих засад здійснив відомий польський історик-україніст і літератор доктор Юзеф Антоній Роллє, що в другій половині ХІХ ст. проживав у Кам'янці-Подільському, товаришував з Пулаським, опрацьовував матеріали його фамільного архіву. Ю. Роллє науково спрямовував Пуласького, рецензував його твори і сприяв їх опублікуванню.

Ранній період творчості К. Пуласького припав на 70-ті роки ХІХ ст. Уже з 1871 року у варшавській та львівській періодиці він став постійно публікувати численні розвідки, репортажі, замітки під загальною назвою "Кореспонденції з Подільської губернії", які носили ще переважно публіцистичний характер, але містили цікаві відомості з історії міст і сіл краю, про археологічні знахідки. Однак уже з середини 70-х років почали з'являтися польською мовою грунтовні наукові статті здебільшого з історії Правобережної України. З-поміж них заслуговують на увагу цікавим фактичним матеріалом публікації "Воєводи київські в ХV і ХVІ ст."11, "Суди присяжних на Поділлі", "Державні стосунки в південно-західних губерніях" та ін. З кінця 70-х років К. Пуласький став досліджувати історію відносин Польщі і Кримського ханства у ХV-ХVІ ст. Цій проблемі він присвятив монографію польською мовою "Стосунки Польщі з татарщиною від половини ХV ст.", яка вийшла 1881 року першим томом з підзаголовком "Стосунки з Менглі-Гіреєм, ханом татарів перекопських. 1469-1515". Вартісною стороною цього, так і не завершеного автором видання, було вміщення в монографії добірки раритетних документів про польсько-кримські відносини, в яких також були відображені цікаві факти про розбійницький "чорний шлях" в Україні ханської орди в ХV-ХVІ ст. Замість другого тому в продовження розробки досліджуваної проблеми К. Пуласький опублікував у науковому часописі розгорнуту, побудовану на значній джерелознавчій базі статтю "Справи татарські в Польщі. Відносини Зигмунта І з Махматом-Гіреєм, ханом перекопським. 1515-1523 рр.".

Проте неослабний інтерес упродовж свого життя К. Пуласький мав до вивчення генеалогії знаних польських родів Правобережної України й на цій стезі він досяг значних результатів і наукового визнання. Першим досвідом у генеалогічних та геральдичних дослідах Пуласького була підготовка і публікація у відомій "Золотій книзі шляхти" ("Zlota ksiazka szlachty") Жихлінського /1886/ статті обсягом 270 сторінок, по суті монографії, про родовід власної сім'ї, в якій обширно описані життя і діяння на фоні, почасти, драматичних подій на Київщині, Волині й Поділлі Юзефа Пуласького і його синів Казімежа, Францішка, Ксаверія і Антонія (ХVІІІ-перша половина ХІХ ст.). Багаторічним результатом генеалогічних досліджень стало створення Пулаським трьохтомної праці "Хроніка польських родів шляхетських Поділля, Волині і України", перший том якої побачив світ у 1911 році, а два заключні - з-за перепетій Першої світової та громадянської воєн в Україні залишилися в рукописах і тривалий час вважалися втраченими. Як згодом з'ясувалося, вони знаходяться на зберіганні у відділі рукописів ЦНБ НАН України ім. В. Стефаника у м. Львові й частково опубліковані у Польщі. В плані розробки джерельної бази, використання документів, головним чином, менш доступних загалу дослідників фамільних архівів Правобережжя, історичної достовірності викладу подій і багатства фактичного матеріалу "Хроніка польських родів" належить до кращих наукових праць з генеалогії і досі є цінним надбанням для історіографії Польщі і України.

Для тих, хто цікавиться складними політичними процесами в Правобережній Україні в зв'язку з поділами Речі Посполитої (60-ті - початок 90-х років ХVІІІ ст.), може гідно прислужитися упорядкована і видана К. Пулаським археографічна праця "Мемуари А. Гулевича, барського конфедерата"(1886), яка стала джерельною базою для створення Юзефом Роллє (доктором Антонієм) циклу біографічних нарисів про діячів барської смути на Поділлі й Волині для книг серій "Історичних оповідань". Крім того, Пуласький видав ще кілька документальних збірників: "З листування Міхала Мнішка, маршалка великого коронного. 1783-1783" (1886), "З життя княжни Куроньської" (1890) та ін. Оскільки Пуласький, крім того, завжди прагнув додавати до всіх своїх праць добірки документальних матеріалів, які й нині є важливим джерелом для історичної науки, то можна стверджувати, що він сформувався на той час як провідний археограф.

Знаходячись під значним впливом творчості Ю. Роллє, особливо його "Історичних оповідань", К. Пуласький також став упорядковувати раніше опубліковані у польських збірниках, журналах і газетах статті, нариси, розділи книг, розвідки та інші матеріали й, поліпшуючи їх зміст, готувати і видавати з них власні серії праць наукового і публіцистичного характеру. Таким чином у світ вийшли вибрані твори Пуласького польською мовою в чотирьох томах під загальною назвою "Нариси і пошуки історичні" (Краків, 1887, т. 1; Познань, 1898, т. 2; Краків, 1906, т. 3; Львів, 1909, т. 4). Крім того, він підготував до видання ще два томи цієї серії, які з-за подій Першої світової війни так і не були видрукувані. Зміст опублікованих "Нарисів і пошуків" свідчить, що вони висвітлювали переважно середньовічну історію Правобережжя й здебільшого Поділля та життя на цій українській землі польської шляхти. Зокрема, том другий мав підзаголовок "Шляхта подільська в часі турецького загарбання (1672-1699), том третій - "Давні поселення кам'янецької землі і панування в ній родів шляхти історичної".

К. Пуласький від початку і до кінця своєї наукової і літературної діяльності був представником офіційної польської історіографії в поглядах на історію України і належав за своїми переконаннями до Краківської історичної школи другої половини ХІХ- початку ХХ ст., яка найбільш консервативно обстоювала ідеї "цивілізаторської місії" колишньої Речі Посполитої в українських землях й ідеологічно, спираючись на польську меншину Правобережжя, на думку сучасного київського історика В.А. Потульницького, впроваджувала проімперські погляди на реставрацію незалежної Польщі в кордонах 1772 року. Якщо його наставник Ю. Роллє поступово еволюціонував у своїй творчості від ідеалізації польського панування в Україні й став визнавати справедливість боротьби її народу за свободу і писати про Б. Хмельницького, як посланого Богом вождя, то К. Пуласький залишився виразником корпоративних інтересів місцевої польської меншини та її проімперськи налаштованих ідеологів. Тому в своїх творах Пуласький описував не стільки історію України, існування якої він не визнавав, скільки на її тлі історію полонії, всіляко ідеалізував і виправдовував тут панування в першу чергу верхів польської аристократії й шляхти. В такому плані він належав до консервативного крила польської україністики і за своїми концептуальними позиціями його твори не були сприйнятні для українського суспільства і його історичної науки ні в часи його життя і не поділяються на порозі ХХІ століття. Тим не менше, відкидаючи в працях Пуласького ідеологічну упередженість, варто визнати наукове і пізнавальне їх значення з огляду важливості зібраного в них фактичного матеріалу, який має значну джерелознавчу цінність для сучасних дослідників історії України доби пізнього середньовіччя.

На формування історичних поглядів К. Пуласького позначився його образ життя. Він мешкав у своєму маєтку в с. Завадинці замкнуто, обертався переважно в колі поляків і рідко спілкувався з місцевою українсько-російською інтелігенцією, не ввійшов до складу відомих краєзнавчих формувань: Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, з 1903 року - Подільського церковного історико-археологічного товариства й, таким чином, він стояв осторонь від їх регіональних досліджень, від науково-громадського життя краю. Більш-менш він приятелював з секретарем Подільського губернського статистичного комітету В.К. Гульдманом й допоміг йому численними матеріалами у підготовці ним книги "Памятники старины в Подолии. Материалы для составления археологической карты Подольской губернии" (1901). Саме дякуючи цьому виданню, ми довідуємося про характер колекції приватного музею Пуласького, про його дослідження, відкриття й знахідки в дослідженні подільського краю.

В горнилі народних повстань, у 1918 році запалали житлові і господарські будівлі Пульського в с. Завадинцях. У вогні загинули майже увесь його родинний архів, унікальна бібліотека, чимало старожитностей музею. Дещо вдалося врятувати. Рештки багаторічних зібрань (частина археологічної і нумізматичної колекції) осіли у Варшавському історичному музеї, окремі рукописи й документи - в ЦНБ НАН України у м. Львові, в архівах і бібліотеках Кракова і Познані, які очікують свого дослідника. Вціліла від погромів сім'я Пулаських у 1918 році перебралася на постійне проживання в Польщу до м. Познані. Тут К. Пуласького сприйняли уже як відомого історика і літератора й створили умови для подальшої наукової праці. Він став активним діячем Польського геральдичного товариства, членом історичної комісії Краківської академії мистецтв та Польської академії наук, а також Познанського товариства друзів наук.

Розпрощався зі земними справами Казімеж Пуласький за два тижні до свого 80-ліття 5 січня 1926 року і похований на старому цвинтарі Познані. Некрологи про кончину Пуласького вмістили "Kwartalnik Historycyny" (1926, № 2, с.311), "Roczniki Historyczny"(1926, № ", с.309), "Kurier Warszawski" (1926, № 7, с. 7), "Kurier Poznanski" (1926, № 8) та інші часописи. Найбільш докладні відомості про життєвий і творчий шлях К. Пуласького подав у статті польський історик з Волині З. Люба-Радзимінський.

Вшановуючи нині 155-ти річчя від дня народження К. Пуласького, ми повертаємо із тривалого забуття його добре ім'я, який по-своєму віддано любив українську землю, особливо подільський край, досліджував і популяризував її на благо історичної науки і прийдешніх поколінь.