Вернуться в главное меню | к списку статей

ВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ І ПОДІЛЛЯ

Народився Володимир Юхимович 1894 року, в м. Кам'янці-Подільському, в родині визначного історика України, одного з фундаторів Подільського краєзнавства Євтима Січинського. Знаходячись в еміграції і щоб не зашкодити своєму батькові, що залишився на Батьківщині, Володимир повернув собі прізвище діда і прадіда ж старовинного роду священнослужителів і освітян на Поділлі Січинських.

З дитячих років Володимир був уражений неповторною архітектурою Кам'янця-Подільського. Згодом батько став брати сина у краєзнавчі подорожі та експедиції по Подольскией губернії, прилучав його до збору старожитностей, вивчення стану збереженості та особливостей архітектури давніх будівель і особливо храмів. Крім того, значний вплив на формування цілеспрямованості у подальшій творчості здійснили друзі й соратники батька, відомі краєзнавці Микола Яворовський, Опанас Неселовський і особливо молодий і талановитий мистецтвознавець й етнограф Кость Широцький. Володимир навчався у гімназії, технічному училищі, де виявив здібності до точних наук. Тому напередодні початку Першої світової війни вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів, під час навчання в якому спеціалізувався на здобутті знань з основ будівництва та архітектури. Водночас Володимир поринув у життя української громади в столиці імперії, зблизився а її керівником та визначним діячем українського визвольного руху, подолянином Олександром Лотоцьким і став поборником України.

Бурхливі події 1917 року в Росії та Україні не дали змоги закінчити інститут. Володимир повертається до рідного міста. Тут він працює на залізниці, інших підприємствах, зі зброєю в руках захищав незалежність України. В липні 1920 року, напередодні вступу до Кам'янця радянських військ, Січинcький емігрує на Західну Україну і поселяється у Львові. Заробивши трохи грошей, Володимир продовжив завершення освіти у 1923-1926 роках на студентській лаві Празького університету. Водночас він активно спілкується з місцевою діаспорою, читав лекції з мистецтвознавства у Празькому Українському педагогічному інституті.

Уже на середину двадцятих років Січинський став широко відомий у наукових кодах своїми працями а історії архітектури й мистецтва. Популярності йому принесли перші його книги "Дерев'яні церкви і дзвіниці Галицької України ХVІ - XIX ст." та "Архітектура старокнязівської доби Х - ХІІ ст.", що були видані 1925 року у Львові. Не випадково академік Михайло Грушевський запросив Січинського до співпраці у комісії "Старий Київ і Правобережна Україна" історичної секції Всеукраїнської Академії Наук, що дало змогу Володимиру Юхимовичу до початку тридцятих років активно публікувати свої матеріали у наукових виданнях радянської України. Так, у двомісячнику "Україна" за 1928 рік, у книзі третій, він вмістив полемічну розвідку "Брами в Мілеті і фасад кафедри у Володимирі-Волинському", в "Науковому збірнику за 1929 рік" (Київ. 1930) - об'ємну статтю "Ротонди України" і ін. Одночасно Січинський не полишає у своїх працях і Подільський регіон. Він детально описує архітектурні особливості Кам'янця-Подільського у названій статті "Ротонди України", видав історико-архітектурний нарис "Сутковецька твердиня" (Львів, 1927), високо оцінив у статті "Видання мистецько-промислової школи в Кам'янці (Львів, 1937) народознавчу діяльність на Поділлі тоді уже репресованого художника-графіка Володимира Гагенмейстра, використав подільські матеріали при написанні роботи "Вступ до українського краєзнавства" (Львів 1937).

1930 року Січинський обирається дійсним членом Наукового Товариства імені Шевченка у Львові і став його співробітником. Публікуючи в цей період численні статті з історії архітектури й мистецтва, захопився дослідженням творчості Олександра Тарасовича, Григорія Левицького, Георгія Нарбута й ін. У 1938 році вийшов у світ його чи не най-головний твір за своєю значимістю "Чужинці про Україну. Вибір з описів і подорожей по Україні та інших писань про чужинців про Україну за десять століть". Це була перша і досить вдала спроба у вітчизняній і зарубіжній історіографії систематизувати писемні свідчення про Україну, які залишили іноземні вчені, посли, державні й церковні діячі, письменники й просто мандрівники протягом Х - середини XIX ст. На сторінках книги наскрізно проходить зображення життя різних періодів Подільської землі. Наприклад, довідуємося з книги, що нині маловідомий французький дослідних і археолог ХVІ ст. Блез де Віженер у 1573 році так писав про наш край: "Зрештою на кордонах Поділля і Волині в напрямку Кам'янця, Дунаївців, Вишнівця утримуються, звичайно, добрі залоги (війська) з метою їх (татар - С.Б.) стримати... Поділля служить немов би коритарем для татар, які через Поділля роблять набіги на Волинь, Галичину і навіть Польщу. Як би не татари, то Поділля безсумнівно було би найкращою і найлюднішою країною серед ряду інших через те, що грунт давав тут скрізь виноград і шовк без особливої опіки людини... їх мова, побут і звичаї майже тотожні з такими на Червоній Русі, Волині і Литві...". Січинський додав у книзі цікаві спостереження про Поділля, які залишили Жільбек де Лянуа в "Спогадах посла" (1421), німецький дипломат Еріх Лясота (1594), австрійський посланик А.Майєрберг (1661), Ульріх фон Вердум (1672) і багато інших. Безумовно, книга "Чужинці про Україну" є цінним надбанням не тільки для історичної науки, але й для розвитку регіонального і, зокрема, подільського краєзнавства. Враховуючи попит, Січинський докорінно переробив, доповнив і перевидав дану книгу у 1942 і 1946 роках. На Батьківщині книга "Чужинці про Україну" з'явилася в повному обсязі тільки 1992 року.

Під час другої світової війни Січинський опиняється в Німеччині і з 1940 року працює професором Вільного Українського університету в Мюнхені,а в 1949 році переїздить до Нью-Йорку, де він викладав у вузах, співробітничав з проектними фірмами. У 50-ті роки за його проектами споруджені церкви у США, Канаді й Бразилії. Водночас Січинський обнародує фундаментальну двотомну працю "Історія українського мистецтва. Архітектура" (Нью-Йорк, 1956), в якій він також широко розглядав середньовічне зодчество Поділля.

Пішов з життя Січинський в 1962 році, в Нью-Йорку. Його син Ярослав Січинський, відомий проектуванням на основі подільських ескізів свого діда Юхима Сіцінського і побудовою 1968 року в околицях Нью-Йорка православної української церкви Вознесіння, створюючи пам'ятник на могилу батька, знайшов на ньому місце для герба Кам'янця, чим передав тугу за далекою Україною, мрію побувати в місті вад Смотричем, якій не судилося збутися.

Нині у бібліотеці Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника зберігається з дарчим написом автора книга Січинського "Монументальна архітектура. Альбом 64 таблиць, с 300 рисунками", яку було видано у Празі. Практично ж велика творча спадщина цього дослідника мало відома широкому загалу України й Поділля, потребує зібрання, повернення на Батьківщину для історіографічного осмислення і наукового використання. Запорукою успішного втілення цього задуму може бути дієва допомога Ярослава Січинського, який встановив тісні стосунками з громадкістю Хмельниччини та м.Кам'янця-Подільського, і української діаспори в США, Німеччині, Чехії, з якою тісно пов'язане життя та творчість Володимира Січинського.

ПРИМІТКИ

1. Баженов Л.В. Поділля в працях доолідників і краєзнавців XIX -XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С.351-352.
2. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. - Париж - Нью-Йорк, 1976. - Т. II. - С.2847-2848.
3. Задорожнюк А. Січинський - внук Сіцинського //Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). - 1991. - 13 серпня.
4. Назаренко Є. Володимир Січинський і Подільське краєзнавство //Рад. Поділля (м. Хмельницький). - 1991. - 10 грудня.
5. Ричка В.М. Унікальна антологія історичних свідчень про Україну //Український Історичний журнал. - 1991. - №3. - С.І46-І47.
6. Січинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. -К.: Фірма "Довіра". 1992. - 225с.