Перейти у головне меню | на історичні дані | на статті

Будзей Олег. Остап Вишня і Кам'янець: Дебюти // Подолянин. - 2006. - 27 жовтня. - С. 7.

ОСТАП ВИШНЯ І КАМ'ЯНЕЦЬ

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Загальновідомо, що літературний дебют Остапа ВИШНІ відбувся в місті над Смотричем. Це сталося 87 років тому, коли 2 листопада 1919 р. кам'янець-подільська газета "Народна воля" опублікувала фейлетон "Демократичні реформи Денікіна" за підписом "П.Грунський". Таким був тодішній псевдонім письменника. Звичний нам псевдонім - Остап Вишня - з'явився трохи пізніше: вперше його поставлено під усмішкою "Чудака, їй-богу!", вміщеною 22 липня 1921 р. в газеті "Селянська правда". А насправді письменника звали Павло Михайлович ГУБЕНКО.

У творі "Моя автобіографія", написаному 15-16 березня 1927 р. в Харкові, гуморист згадує: "Писати в газетах я почав у Кам'янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського... Почав з фейлетону".

Наступного року в журналі "Шквал", що виходив в Одесі, Остап Вишня детальне розповів про обставини, при яких було надруковано його перший твір:

"Перебуваючи в Кам'янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у "Робітничу газету". Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: "Добре". І не надрукував.

Потім я поніс свій фейлетон до "Народної волі". Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: "Добре". І надрукував".

І все ж "Демократичні реформи Денікіна" - не перший опублікований твір Павла Михайловича Губенка. Як засвідчили пошуки дослідників, у першому числі київського журналу "Реп'яхи" за 1918 рік, який вийшов одразу ж після вигнання більшовиків зі столиці України, було опубліковано памфлет "Казка (про красногвардейця)" за підписом "П.Михайлович". Стилізуючи манеру народної казки, автор простежує бандитсько-терористичні витоки, минувшину муравйовських "красногвардєйцев", котрі за наказом Леніна підступно вдарили в спину Української Народної Республіки, окупували Київ, перетворили його на місце справжньої бойні, брутально топтали чоботами й проколювали багнетами портрети Шевченка, знищували будь-які прояви українства.

Уособленням орди вандалів у памфлеті є колишній жандарм, бандит-каторжник Дурасик, якого в завершальному епізоді приймає сам "народний комісар Лєнін", величає "замєчатєльним деятєлєм в духє соврємєнной соціальной рєволюції" і пропонує "високую должность" - "красногвардєйца": "Жєлаєте, - запитав Лєнін. - Только єнту, - сказав Дурасик, - і облобизав Лєніна. І став Дурасик красногвардєйцем".

Звісно, про такий ранній твір Остапові Вишні найкраще було не згадувати. Бо й так, повернувшись навесні 1920 р. з Кам'янця-Подільського до Києва, письменник зазнав переслідувань більшовицької влади: восени 1920 р. Павла Губенка заарештували. Правда, через півроку випустили, допомогло заступництво письменника й активного діяча КП(б)У Василя ЕЛЛАНА-БЛАКИТНОГО.

Але повернемося до кам'янецького періоду життя й творчості Остапа Вишні. Передусім, яким чином доля закинула письменника до Кам'янця-Подільського? Про це Павло Михайлович у згадуваній уже автобіографії написав так: "Чого я був у Кам'янці, питаєте? Та того ж, що й ви!" 1927 року пояснювати, чому людина була в Кам'янці, не було потреби. Українська інтелігенція тікала в спокійний Кам'янець з бурхливого Києва. А ще Кам'янець на Поділлі півроку (з червня до листопада 1919 р.) був тимчасовою столицею УНР.

Тож немає нічого дивного, що Павло Губенко опинився в Кам'янці. В автобіографії він писав: "Як ударила революція - завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до "Просвіти", з "Просвіти" на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну раду, з Центральної ради на з'їзд, із з'їзду на конференцію, з конференції в Центральну раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають - там і я! Де говорять - там і я! Де засідають - там і я. Державний муж, одне слово". А якщо оперувати суто біографічними фактами, то наприкінці 1917 р. Павло Губенко, який свого часу закінчив Київську військово-фельдшерську школу, перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР. У складі міністерства він евакуювався до Кам'янця-Подільського. Тут покинув медицину і співпрацював у газетах "Народна воля", "Трудова громада", де від 2 листопада 1919 р. до 17 лютого 1920 р. (здебільшого під псевдонімом Павло Грунський) оприлюднив, за підрахунком харківського дослідника В.ДОРОШЕНКА, 37 творів, більшість з яких - зразки політичної сатири (прозовий фейлетон, рідше - памфлет, віршований перифраз, замітка).

У Кам'янці-Подільському відбулася перша зустріч молодого гумориста Остапа ВИШНІ та молодого байкаря Микити ГОДОВАНЦЯ. Ось як про цей епізод розповідає Юхим АЛЬПЕРІН:

"Одну з перших байок Микити Годованця "Максим і Павло" було написано під враженням одного з літературних диспутів у Кам'янці-Подільському. За кілька днів байку було надруковано в газеті, і громадськість Кам'янця, упізнавши "ображеного" Максима, реготала й похваляла молодого байкаря, якого уже знала з попередніх байок.

- Іду я вулицею, - розповідає Микита Годованець, - а назустріч чоловік середнього зросту...

- Це Ви Годованець?

- Я, - кажу.

- Гарна байка! Талановита! Вона буде в нашій українській хрестоматії.

- В хрестоматії? Отаке скажете!

- Буде, кажу Вам! - Зустрічний пожував губами і каже: Я - журналіст.

А вже пізніше, 1930 року, коли Годованець переселився до Харкова, якось на трибуні в літературному будинку ім. Василя Блакитного він побачив того стрічного. Це був Остап Вишня.

Ще тоді Остап Вишня побачив у Годованцеві людину талановиту, що стоїть на правильній дорозі й безмежно закохана в поетичне слово. Так великий сатирик немовби прорік творчу долю байкареві".

Пропонуємо увазі читачів перший кам'янецький твір Остапа Вишні. До нього сам автор у пізніших передруках зробив дві примітки:

Шульгін - відомий російський чорносотенець.

"Киевлянин" та "Киевская мысль" - російські чорносотенні газети, які містять брехливі повідомлення про нашу справу.

ДЕМОКРАТИЧНІ РЕФОРМИ ДЕНІКІНА

(Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)

Поділити землю між селянами - справа не маленька.

Треба все передбачити, зважити, обґрунтувати, придивитися до місцевих особливостей, ґрунту, вдачі населення і т. ін., і т. ін.

І земельні комітети, і земельні управи, і селянські з'їзди, інструктори, пояснення, циркуляри...

Департамент земельної реформи, з комісіями, фахівцями...

Взагалі - велика справа.

Це у нас!

У Денікіна справа далеко простіша!

Приїжджає до села загін.

- Зібрати сход.

Зібрали.

- Хто хоче землі, - вперед!

Дехто виходить. Більшість землі не хотять - не ворушаться!

Але (отут-то виявляється знання сільської думки) командир загону наперед знає, хто землі хоче.

Має такий список...

І все безземельні або малоземельні.

Викликає. Виходять.

Ділять...

Одному двадцять п'ять, другому п'ятдесят, а іншому й до ста буває.

Буває іноді, що шомпол ламається, тоді беруть новий...

Хто більше добивався, тому більше й дають...

Залежить також і від поміщика.

Чим поміщик значніший, багатший - більше дають.

Бідніший - менше.

Усе як слід!

Це - земельна реформа.

А свобода...

Чи є де-небудь ще така, наприклад, свобода, як у Шульгіна?

Нігде не найдете!

Запевняю вас, що нігде в світі не дозволять розпустити так "свободно" свою совість, як розпустив її Шульгін.

Чи ви гадаєте, що де-небудь є така "свобода" слова, як у "Києвлянина" або "Київської Дуньки"?

А свобода "зібрань" яка!

Ви тільки почитайте, як "збирають" з київського населення "самообложеніє" на користь Добрармії.

"Зібрання" поголовні!

Ні, таки що не кажіть, а видно людей з державним досвідом...