Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Повертаючись з Кам'янця

Як відомо, одержавши доручення Київської археографічної комісії, Тарас Григорович Шевченко наприкінці вересня 1816 року вирушив у Подільську і Волинську губернії для запису народних переказів, легенд і пісень, для збирання відомостей про могили, місця, де колись хоробро билися козаки Богдана Хмельницького з поневолювачами, про гайдамацькі повстання проти соціального й національного гніту.

Про шлях його з Києва до Кам'янця-Подільського, про перебування у місті над Смотричем написано багато. А ось зворотний шлях висвітлений мало.

Як свідчать документи, з Кам'янця-Подільського Тарас Григорович вирушив до Житомира. Майже 276 верст він проїхав через поштові станції Нігии, Тинна, Ярмолинці, Проскурів, Масівці, Меджибіж, Летичів, Новокостянтинів, Хмільник, Уланів, Райгородок, Бердичів, Кодня, Житомир. Героїчним минулим повіяло від міст, через які лежав шлях поета.

Високі стіни величного замку в Меджибожі зберігали сліди запеклої битви галицько-волинського війська князя Данила Романовича, яке у 1258 році вщент розгромило численні орди татаро-монголів. Вставав на битву Меджибіж з польськими загарбниками у 1594-1596 роках на заклик С. Наливайка. Жителі міста брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років, а потім у народному повстанні під проводом С. Палія, С. Самуся, З. Іскри, А. Абазина, у Коліївщині 1768 року. У 20-30-х роках XIX століття поблизу Меджибожа діяли загони Кармалюка.

Також зацікавило Шевченка і повітове місто Бердичів. Біля його стін побували козаки Богдана Хмельницького, а 1703 року відважний Семен Палій розбив військо польської шляхти. Тут його було заарештовано за доносом зрадника українського народу І. Мазепи. Про це Шевченко нагадує у поемі "Чернець".

У глибокій скорботі поет оглядав містечко Кодня, де протягом 1768-1771 років проходили масові страти учасників Коліївщини польсько-шляхетськими карателями. В підвалах фортеці було закатовано більше трьох тисяч гайдамаків. У народі жили спогади про той незабутній кривавий час. До речі, у селі героям Коліївщини в 1968 році споруджено пам'ятник.

Шевченко прибув до головного міста Волинської губернії Житомира 5 жовтня 1846 року. Непривабливим, брудним побачив місто. Грязюку Житомира поет відзначить потім у творі "Прогулка с удовольствием і не без морали".

Через п'ять днів, 10 жовтня 1846 року, Тарас Григорович виїхав із Житомира до Почаєва. Шлях лежав через міста, які були центрами духовної культури краю: Новоград-Волинський - Корець - Острог - Дубно - Кременець - Почаїв. В Острозі на поета глибоке враження справили руїни замку князів Острозьких, зведеного кріпаками в XVI столітті.

У 1570 році в Острозі була заснована греко-слов'янська школа на чолі з відомим письменником-просвітителем того часу Герасимом Смотрицьким. Через десять років після цієї пам'ятної події в Острозі Іван Федоров заснував друкарню. Стіни Острога пам'ятали С. Наливайка, радісно зустрічали 1648 року своїх визволителів - козаків Богдана Хмельницького.

У Кременці Шевченко оглянув Замкову гору, на якій височіла напівзруйнована фортеця. Після Люблінської унії 1569 року вона була одним з опорних пунктів польсько-шляхетського панування на Волині. У жовтні 1648 року семитисячний загін Максима Кривоноса разом з тритисячним ополченням на чолі з Колодкою після півторамісячної облоги здобув замок штурмом.

У Почаєві Тарас Григорович ознайомився з лаврою, духовенство якої налавало допомогу селянсько-козацькій армії Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. При лаврі була велика бібліотека, яка нараховувала 2000 томів.

Виконуючи розпорядження київського генерал-губернатора Бібікова, Шевченко детально вивчав архів лаври, цінні документи XVII століття. Він намалював серію своїх знаменитих картин: "Почаївська лавра з півдня", "Вид на околиці з тераси Почаївської лаври", "Почаївська лавра із сходу" і "Внутрішній вигляд Почаївської лаври". Поряд з цим до нас дійшли два ескізи художника олівцем.

Поет довгими вечорами слухав пісні - невичерпний народний епос, з якого студеніла окрилена незгасна душа і пам'ять волелюбного народу, збирав фольклор. Тут він записав українські народні пісні "Гиля-гиля селезень", "Ой у саду, саду", "Ой пила, вихилила", записав розповіді старожилів, легенди про героїчне минуле Поділля і Волині, допитливим серцем вивчав "воістину священну, хвилюючу історію свого нескореного народу, намагаючись відшукати загадкові тайники, закриті завісок" часу, підібрати до них ключі". Щоб потім перевести у незгасні, безсмертні поеми і пісні, які і сьогодні збуджують, окрилюють людські серця і душі.

Щур О.
Повертаючись з Кам'янця // Радянське Поділля, 1989. - 8 березня.