Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Т. СИС,
А. ПАРАВІЙЧУК.
"Радянське Поділля", 20 грудня 1970 р.

Про що розповідає скульптура

Скульптура у Сатанові. Малюнок Ф.ПенюшкевичаТо було 1648 року. Палахкотіло повстаннями Поділля. Знедолений люд відчував наближення праведного суду над панами - ішов Максим Кривоніс з козаками. Росла віра в перемогу. Залізним кільцем оточили наймогутнішу фортецю України - Кам'янець-Подільський. Головний суддя воєводства пан М'ястковський перелякано писав до Варшави: "Рятуйте нас, козаки і повсталі хлопи затисли Кам'янець, сипляться мури".

Щодня росли козацькі сили. Поповнення прибувало з Поділля, Буковини, Карпат і Волощини (Молдавії). Та Богдан Хмельницький відкликав Кривоноса від Кам'янця, щоб за всяку ціну спинити величезну польську армію, яка хмарою насувалась через Волинь на Поділля.

З-під Кам'янця рушив Кривоніс до Пиляви на підмогу гетьманові. Скоро прилинула радісна чутка: "Розгромили козаки "пилявчиків", мов корова язиком злизала". Це викликало нові повстання, особливо на Позбруччі. У вересні повстанці взяли міста Сатанів і Гусятин, встановили своє самоврядування. Та перемогою тішились недовго. Повернувся володар цих міст жорстокий пан Калиновський. Почалися жахливі розправи. Трибунал засудив усіх сатанівців до страти. Цей вирок налякав навіть самого тирана Калиновського. Адже ж Сатанів стане пустелею, пропадуть великі прибутки.

Збентежений майбутніми втратами, магнат звернувся до трибуналу з проханням про перегляд справи. Другий вирок цілком задовольнив його: до кари "на горло" засудили кожного десятого, зважаючи на те, що ніби не сатанівці брали рідне місто, а козаки під проводом Данила Нечая.

Отже, розгулялися "святі отці" домініканці і франціскани, які виконували катівську роботу. На горах Циганці та Покровці розпочалися невимовні муки сатанівців. Лилася кров, лемент над містом не вщухав. А кати все мудрували, як завдати найстрашніших мук кожній жертві," аби порадувати і розважити "панів-доброчинців", щоб повніші жмені золота насипати.

Немалу суму "відкупного" зібрав тоді з городян Калиновський. На спогад про "врятування міста" в 1651 році він поставив скульптуру.
- Дивіться і пам'ятайте, сам пан-бог плаче, дивлячись на те, що ви накоїли,- наказував він.

Не злякав пан Калиновський сатанівців образом кам'яного бога. Коли в грудневі дні 1653 року біля Гусятина проходили козацькі колони, прямуючи від Жванця у Переяслав на раду, немало людей приєдналось до них, щоб втекти на землі, возз'єднані з Росією. На протязі усього XVIII століття тут клекотіла боротьба проти соціального та національного гніту.

Не допоміг панам святий бог. Уже в 1702 році нові повстання завирували на Подністров'ї. Федір Шпак (Білицький) почав об'єднувати кріпаків-втікачів у великі бойові частини. Утворились подільські полки: Немирівський, Шаргородський, Студеницький, Могилівський, Дунайгородський та Стрижавський. Повстання охопило величезну територію від Могилів-Подільського до Меджибожа, Сатанова і Копичинець (тепер Тернопільська область).

Чимало сатанівських людей взяли участь у цьому русі. Коли у 1704 році об'єднані шляхетські сили потиснули повстанців до Дністра, останні організовано відступили у Молдавію, щоб згодом відновити боротьбу. А 1734 року нові полки пішли на Сатанів. Народних месників вже очолював Ведмідь.

Знову у Варшаву несли гінці донесення: "Ходить під Сатановом хлопська зграя в три тисячі чоловік".

Ймовірно, що в тім запалі боротьби народилась мудра приповідка: "Хоч ти, боженько, свій - на дорозі не стій". Ні, не символом покори і самозречення була для сатанівців ця скульптура. Вона свідчила про запеклу боротьбу за людські права, нагадувала, що "ніякий бог не врятує від біди, поки не візьмеш друк до рук!"

Минули віки. Молодіє старовинний Сатанів. Поруч з чудовими новобудовами височать пам'ятки старовини - свідки боротьби наших далеких предків. Серед них і скульптура 1651 року.