Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ,
"Подолянин", 13.12.2002 р.

Проспект Грушевського

Перший (і досі єдиний) проспект на мапі Кам'янця-Подільського з'явився 17 лютого 1967 р., коли міськвиконком "на ознаменування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції" осучаснив революційними іменами (звісно, "йдучи назустріч побажанням громадськості міста") назви восьми вулиць і чотирьох провулків, зокрема вулицю Загородню перетворив на проспект Леніна. Отак колишня окраїнна вулиця міста набула статусу його головної магістралі. Цей статус ще більше зміцнів, коли було введено в дію міст "Стрімка лань" і наглухо закрито для проїзду аварійний Замковий міст: увесь рух автомобілів на Чернівці, Тернопіль (і, звичайно, звідти) повністю проліг через новоспечений проспект.

Варто зауважити й таке: мапу Кам'янця-Подільського псувало декілька мовних реп'яхів - найменувань, механічно перенесених з російської мови. Це вулиця Утьосиста в Старому місті, провулок Больничний на Польських фільварках, новопланівські вулиці Лагерна, Загородня та провулок Лагерний. Із цих мовних покручів нині чинним залишився тільки один - провулок Лагерний. Можливо, невдовзі й до нього дійдуть руки, адже є ще чимало славних імен, тісно пов'язаних з історією міста, але не увічнених на його мапі.

Щодо Загородньої вулиці, то 1967 р. перейменовувати її на Заміську було вже запізно, адже місто "перестрибнуло" цю вулицю та вийшло на нові обшири: так, 1959 р. розпочалася комплексна забудова Привокзального мікрорайону, що в народі дістав російськомовну назву "Черьомушки". Що ж до імені для новоспеченого проспекту, то особливого вибору в ті часи не було і не могло бути: хіба що між варіантами "проспект ім.Леніна" та "Ленінський проспект". Тим паче, що тоді на мапі міста іменем Леніна було названо всього-на-всього маленьку вуличку в Старому місті (нині це частина вулиці Зарванської). Площа Леніна з відповідним монументом вождеві з'явилася тільки 1970 р. Щоправда, були друкарня, лікарня та парк ім.Леніна.

З іменем Леніна проспект проіснував 25 років - до 1 червня 1992 р. На той час (в умовах незалежної України) ім'я Леніна на мапі міста стало анахронізмом. Адже Володимир Ілліч (1870 - 1924) в Україні ніколи не був, української мови не розумів, українською культурою та історією ніколи не цікавився. Проголошуючи на словах право націй (зокрема, української) на самовизначення, на практиці послідовно виступав проти ідеї української окремішності (зокрема, проти проведення цього принципу в побудові робітничого руху та більшовицької партії). Після приходу більшовиків до влади в Росії вважав питання контролю над Україною, її хлібом і донбаським вугіллям питанням життя та смерті російської революції. А голод 1921-1922 рр. в Україні спричинено прямим наказом Леніна насильно вилучати та вивозити хліб з України в райони Поволжя, охоплені голодом.

29 серпня 1991 р. позачергова сесія міської Ради доручила топонімічній комісії разом з відповідною депутатською комісією внести пропозиції щодо перейменування об'єктів міста, яким надано ім'я Леніна та інших представників тоталітарного режиму. Через півтора місяці, 16 жовтня, такі пропозиції було оприлюднено. Зокрема, запропоновано проспект Леніна перейменувати на проспект Грушевського. Звичайно, без гострої дискусії така пропозиція не обійшлася. Так, група викладачів і лаборантів технікуму харчової промисловості різко виступила проти надання проспекту імені Грушевського, бо причислила вченого до "діячів, які або тікали від українського народу, або жили ситно за кордоном, подалі від українського народу" ("Кам'янець-Подільський вісник" від 18 грудня 1991 р,). До того ж, на думку авторів листа, "деякі із запропонованих претендентів навіть не знали, чи існує місто Кам'янець". Звичайно, така думка про вченого була наслідком добре поставленої 70-річної радянської пропаганди, адже у всіх довідниках і енциклопедіях Грушевський подавався як "буржуазний історик, один з лідерів та ідеологів української буржуазно-націоналістичної контрреволюції". Це сьогодні для нас Михайло Сергійович ГРУШЕВСЬКИЙ (1866 - 1934) - видатний український учений і політик, багатогранна особа, що проявила себе як історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, політичний, громадський і державний діяч, голова Української Центральної Ради, засновник Української Народної Республіки. До речі, на останньому засіданні Центральної Ради (29 квітня 1918 р.) Грушевського було обрано Президентом УНР, отож саме він є першим українським Президентом. Але найголовнішою його справою була і залишалася до останніх днів праця над фундаментальною "Історією України Руси", І том якої побачив світ 1898 р. у Львові, останній - 1936 р. у Києві (вже по смерті автора). Десятитомник охоплює період від найдавніших часів до 1658 р. Щодо Кам'янця, то це місто було добре відоме Михайлові Сергійовичу. Вперше він приїхав сюди влітку 1891 р., щоб у фондах Давньосховища попрацювати з матеріалами, необхідними для написання магістерської дисертації "Барське староство". 25-річний учений у нашому місті вивчав стародруки, рукописи, акти, взяв участь у засіданні Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, долучився до археологічних досліджень Бакотського скельного монастиря, які проводили наставник Грушевського Володимир АНТОНОВИЧ і відомий подільський дослідник Євтим СІЦІНСЬКИЙ. Потім упродовж багатьох років Євтим Йосипович і Михайло Сергійович підтримували творчу дружбу, листувалися.

На початку лютого 1919 р. Михайло Грушевський разом з дружиною Марією Сильвестрівною та донькою Катериною вдруге прибув до Кам'янця-Подільського. Близько двох місяців провів учений у нашому місті. Тут він працював над підручником з історії України, виступав з лекціями в гімназії, на жіночих курсах, тісно співпрацював з газетою "Життя Поділля", брав участь у політичному житті.

Саме з Кам'янця-Подільського Михайло Грушевський 31 березня 1919 р. виїхав за кордон. Учений пробув у еміграції п'ять років, після чого навесні 1924 р. повернувся на Батьківщину, де ціле десятиріччя (до самої смерті в листопаді 1934 р.) перебував під пильним оком ГПУ - НКВД. Обставини його смерті досі остаточно не з'ясовано. Адже помер Михайло Сергійович від зараження крові після нескладної операції - видалення карбункула...

Отож, міськвиконком цілком логічно 1 червня 1992 р. ухвалив надати проспекту ім'я Грушевського. Надалі особливих зазіхань ще раз переназвати проспект не було. Хіба що 28 лютого 1995 р. пленум міської ради ветеранів звернувся до міськвиконкому з проханням перейменувати проспект Грушевського на проспект 50 років Перемоги. Втім, на мікрорайоні Жовтневий є вже вулиця 30 років Перемоги. Тож прохання ветеранів задоволено не було. Зазначимо й таке: у словосполученнях "проспект Леніна", "проспект Грушевського" для людей визначальним є слово "проспект" (бо ж він у місті єдиний), а його ім'я прикладним. Справді, на запитання "Де?" відповідь "На проспекті" достатня і жодних додаткових пояснень не вимагає. Тож заміна одного імені проспекту (яке протрималося всього 25 років) на інше практично не вплинула на народне мовлення. А ось міська лікарня, якій 1924 р. надали ім'я Леніна і яка в народному мовленні міцно зафіксувалася як "Ленінська", і досі, навіть у мові наймолодших, фігурує як"Ленінська", хоч уже збігло 11 років, коли з неї в серпні 1991 р. зняли ім'я вождя.

У радянські часи на проспекті 22 квітня влаштовувалося свято проспекту. Для сучасних організаторів підкажемо: Михайло Грушевський народився 29 вересня. Теж гарний для святкування день...