Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Ольга БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 3 жовтня 2003 р.

ПТАХИ і ЛЮДИ

У сім'ї, де піклуються про біленьких, чорненьких, смугастеньких котиків, де собачки задоволено виляють хвостиком і віддано дивляться у ВІЧІ маленьким і великим хазяям, де дорослі разом з дітьми майструють годівничку для пташок, а у вільний час хоч на годинку вирушають усі в природу, щоб помилуватись її красою, ніколи не виросте жорстока, байдужа до інших людина.

Напередодні міжнародного свята наших улюбленців пропонуємо розмову з головою Хмельницького відділення Українського товариства охорони птахів, завідувачем кафедри біологи, географії та екології Кам'янець-Подільського державного університету Миколою МАТВЄЄВИМ (на фото праворуч) - 4-5 жовтня велика родина BirdLife International, яка налічує понад 2 мільйони членів у 100 країнах світу, вкотре святкуватиме Міжнародні дні спостереження за птахами. Перші вихідні жовтня вже традиційно стали особливими для всіх, хто любить птахів і намагається їм допомогти, адже на цей час припадає пік міграції і можна побачити величезні зграї перелітних птахів, які прямують у вирій, придивитись до дивовижного світу пернатих і усвідомити справжню необхідність їх збереження. Наймасовіше це свято проходить в Англії, Німеччині, де спостереження за птахами - один з найпопулярніших видів активного відпочинку. В Україні ж свято відбуватиметься лише восьмий рік поспіль.

- Цьогорішнє свято чимось вирізнятиметься?

- Так, особлива увага приділятиметься дітям. Для школярів організовуватимуться екскурсії у природу, проводитимуться різноманітні ігрові заходи, присвячені птахам, їхній красі, конкурси малюнків, вікторини, перегляд фільмів. Лаборант нашої кафедри Мар'ян ТАРАСЕНКО розробив, як і торік, сценарій спектаклю з життя птахів. Студентська агітбригада збирається показати виставу в дитсадках і школах міста. Для спостереження за птахами традиційно ми разом зі студентами університету та учнями шкіл міста, які є членами Українського товариства охорони птахів і гуртка зоологів, організовуємо виїзд до річки Мукша, біля села Тарасівка. Торік ми ще й кільцювали птахів. Особливо активно і цікаво ці дні в минулі роки проходили у МЕНЦУМі, у школах №№ 17, 8, 14, педліцеї.

- Горобці, голуби, ворони живуть поряд з нами - і за ними легко спостерігати. А як бути з іншими, які ведуть потайніший спосіб життя?

- Найперше, не намагайтесь відразу встановити вид птаха, це приходить з досвідом. Краще спочатку поспостерігати за його поведінкою. Для цього в лісі, полі чи парку пересуватись треба повільно і тихо, не робити різких рухів, і зовсім добре мати при собі бінокль. Якщо Ви почули шурхіт листя чи краєм ока помітили рух пташки, миттєво безшумно зупиніться і придивіться уважно до "підозрілого місця". Можливо, пташка десь поблизу. Навіть, якщо вона злякалась і спурхнула, не спішіть йти з цього місця, сховайтесь за стовбуром дерева чи причаїться в кущах - через 5-10 хвилин птах може повернутись або прилетіти інший і зайнятись своїми справами, не звертаючи на Вас уваги.

- Але ж це вже жовтень, і погода може бути не зовсім такою, щоб сидіти, слухати завивання вітру і чекати появи пернатих?

- Звичайно, треба і добре одягнутись, і подумати, на чому сидіти і чим вгамувати спрагу.

- То хто може стати орнітологом і професійно вивчати птахів?

- Хто любить пернатих і не боїться труднощів. Адже треба і над книжками посидіти, і без виїздів у природу не обійтися. А там до цікавої пташки доводиться пройти кілометрів з 10, а то й більше.

- Миколо Дмитровичу, а як Ви стали орнітологом?

- Птахи приваблювали мене з дитинства. Я міг годинами спостерігати за пташиним польотом. Закінчивши школу в Кірові Калузької області, вступив на біологічний факультет Харківського університету. 1986 р. прийшов на роботу в школу №7 Кам'янця-Подільського. Пізніше очолив гурток орнітологів і зоологів станції юннатів (нині МЕНЦУМ).

- І, мабуть, чимало цікавих історій можете розповісти з життя птахів?

- Я навіть вагаюсь сказати, хто на кого схожий у поведінці: чи то птахи на людей, чи то люди на птахів. Судіть самі. Одного разу мені на станцію юннатів принесли ще голеньке пташеня крука. Назвали його Круня. Я його вигодував, і він залишився жити на станції. Літати Круня ще не міг, тільки слідом ходив за мною і просив їсти. Якщо він казав "Кар!" - це означало: "Мерщій давай щось смачненьке". А коли Круня став старшим, то став розважатися. Коли сторожові собаки спали, він підкрадався до них, хватав дзьобом за хвоста і тягнув, а потім швиденько відлітав на дерево і спостерігав. Тільки-но собака заспокоювався, як птах знову все повторював. Іншим об'єктом розваг Круні був лелека Кузя. Його він теж дразнив, тягнучи за хвоста. Кузя гнався за ним, але наздогнати не міг і тільки сердито стрекотав. Та були ще одні учасники розваг Круні - працівниці станції. Птах підлітав до них і раптово сідав на голову. Перестрашені робітниці починали кричати, а він незалежно сидів на дереві, ніби й не причетний ні до чого. Лелеці Кузі теж подобалися такі розваги, але з дітками. Ті кричать, а він стоїть і задоволено стрекоче довгим дзьобом.

- Миколо Дмитровичу, нині Ви викладаєте зоологію в університеті, а своїх студентів можете порівняти з птахами?

- Як пташки, восени вони злітаються до нас на зимування і веснування. Одні з них рухливі, веселі, постійно щось шукають, як синички. А є зовсім інші -напівсонні, сидять настовбурчившись, як сови.

- Тож улюбленими Вашими птахами є..?

- Синички, адже я їх добре вивчив, коли працював над кандидатською дисертацією. А ще подобаються хижі птахи. Вони ж такі величаві, незалежні, та й ворогів у них особливих немає.

- Пригадується, що колись було багато посмітюх - чубатих жайворонків. Де вони поділися тепер?

- Це дуже гарна сірувата з білим черевцем пташечка, з чубчиком із смугами на голові, що любить селитися по пустирях, вигонах, біля шляхів у гнізді прямо на землі. Улітку вона їсть комах, а взимку - переважно насіння трав і зерно. Вони тепер є, але чисельність їх за останні роки значно зменшилась. Посмітюхи тому і посмітюхи, що збирали з землі все сміття, яке падало на узбіччя з возів. Нині тих возів зовсім мало. А ще люди розорюють під городи улюблені посмітюхами ділянки біля доріг. Проте нині багато чубатих жайворонків водиться біля села Устя, селища Стара Ушиця, в каньйоні річки Смотрич. А взимку чимало їх стрибає вздовж дороги біля села Смотрич.

- Миколо Дмитровичу, а "птах щастя" є?

- Для мене - це пташка, яку бачив лише раз на Хмельниччині - під час міграції 1995 р. в Кам'янці-Подільському. Її будова тіла і розмір яку ворони, але колір - це щось неймовірне: яскраво-блакитне оперення. І називається це диво - сиворакша. У світі зустрічається 8 видів ракш, а в Україні - лише один: сиворакша звичайна або ракша європейська. Та й то тільки в деяких районах. Пташку збираються занести до Червоної книги. А побачити її ще раз було б щастям для мене як орнітолога.