Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Роль Українських козакiв у Хотинськiй вiйнi 1620-1621 рокiв

Основними причинами Хотинської вiйни стали агресивна зовнiшня полiтика Туреччини щодо словянського свiту, безперервнi руйнiвнi походи запорожцiв на кримськi й турецькi землi, посилення впливу Польщi на Молдавське князiвство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднiм приводом до вiйни став напад у 1619 р. з територiї Польщi напiвбандицьких загонiв так званих лiсовчикiв на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати пропольськи налаштованого молдавського князя Грацiана i знову пiдпорядкувати Молдавiю своєму впливу.

Влiтку 1620 р Iскандер паша на чолi 60-тисячного вiйська почав наступ на Молдавiю. Польський уряд ухвалив рiшення подати Грацiану вiйськову допомогу залучивши до походу i значну кiлькiсть українських козакiв. Але коронний гетьман Станiслав Жолкевський не надто бажав бачити їх пiд своїм командуванням i все повторював - "не хочу я з Грицями воювати нехай iдуть до ролi альбо свинi пасти". Але й козаки не прагли з ним воювати. Незважаючи на успiхи в Московщинi у козацькiй пам'ятi вiн залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не бiльше 1.6 тис реєстрових козакiв у тому числi й сотню Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все вiйсько Жолкевського налiчувало приблизно 9 тис. жовнiрiв.

24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. вiйсько Жолкевського переправилося на правий берег Днiстра i захопило молдавськi фортецi. Тут до нього приєднався господар Молдавiї Грацiан з 600 своїх однодумцiв. Вiйсько союзникiв зробило стрiмкий марш i 2 вересня зайняло позицiї поблизу с.Цецори, розташованого на березi Прута за 18 верст вiд Ясс. 8 - 11 вересня вiдбулись вирiшальнi бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Вiдступаючих до Кам`янця-Подiльського полякiв турки i татари остаточно розгромили 26 вересня бiля с.Савки. Сам коронний гетьман Жолкевськии загинув,польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон. Головну причину поразки польськi урядовцi вбачали у тому, що Жолкевськии не залучив до вiйни необхiдну кiлькiсть козакiв.

Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України виступила Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. А 15 тис. козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок, у тому числi Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми дiями запорожцi витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ.

На початку вересня 1620 року у Варшавi зiбрався сейм, який ухвалив план захисту Речi Посполитої вiд наступу противника. Було вирiшено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис., видiлити для нього 100 тис. злотих, зiбравши їх з шляхти. Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 р було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самi почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королiвських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника
Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман II вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адмiраловi прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд мож ливого нападу Чорноморського флоту козакiв i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.

Невдовзi Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бiй з козаками i лише з жахом дивився, як тi руйнували найближчi селища. Козаки дошкуляли туркам i в iнших мiсцях, тримаючи їх у постiйнiй напрузi, змушуючи постiйно звертатись до султана по допомогу.

Гетьман Петро Конашевич-СагайдачнийТим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольцiв для участi у воєнних дiях. У червнi в урочищi Суха Дiброва, що мiж Бiлою Церквою i Ржишевом, вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. На неї прибуло понад 40 тис. осiб. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рiшення направити козацьке вiйсько на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавiю, а Сагайдачного - у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кiлька разiв зустрiчався з королем i вiв з ним переговори стосовно задоволення вимог козакiв. Реакцiя Владислава на них була позитивною.

Поки турецька армiя повiльно рухалась по захiдному узбережжю Чорного моря, запорожцi всiляко їй шкодили. У липнi одна частина козакiв морем вiдправилась на Трапезунд, а друга - в район Дунаю, де будувався мiст для переправи турецької армiї. Проти них Халiла-паша 11 липня вiдрядив 150 кораблiв рiзного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потiм висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантемiра мурзи. Дiї запорожцiв у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця туркiв, гальмували просування турецької армiї.

Досить активно дiяло козацьке вiйсько Бородавки. У липнi - першiй половинi серпня невеликi козацькi загонирозiйшлися по територiї Молдавiї й розгорнули активнi воєннi дiї. Вони спалили села в околицях Сорок та iнших багатьох мiст i навiть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тiкати за Дунай пiд захист турецьких вiйськ, а козаки взяли пiд свiй контроль мало на всю країну. Основне козацьке вiйсько трималось купи, готове вiдбити напади татарської орди чi турок.

У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав'язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р.Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили. 200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв.
Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонiв i майже всiх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського
вiйськ i розгромити їх поодинцi.

Польське вiйсько пiд командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i дiяти спiльно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже не було куди вiдступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином.

На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустрiли i командування, i простi вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речi Посполитої на вiдмiну вiд непевного Бородавки. На чолi невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького вiйська, щоб прискорити його рух. Вночi вiн наскочив на турецький табiр, пiд час сутички був поранений у руку татарською стрiлою i ледве врятувався. Проблукавши цiлу нiч по лiсу, вiн на ранок вийшов до Днiстра, переправився на лiвий берег i добрався до козацького вiйська, що стояло пiд Могилевом.

На козацькiй радi Сагайдачний розповiв про обiцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свiй бiк частину присутнiх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмiлому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити вiйсько всiм необхiдним i скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари i пiзнiше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i вiн протягом тиждня, вiдбиваючись вiд татар, вiв козакiв до польськог табору. Першого вересня (н.с.) союзники з'єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.

Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими - до 300 i навiть до 500 тис. осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тис. воякiв. Козаки були подiленi на полки - Федора Бiлобородька, Iвана Гордiя, Данила Дерекала, Iвана Зискаря, Богдана Курешi, Мойсi Писарка, Адама Пiдгурського, Цецюри Севрука, Петра Сагайдачного, Тимофiя Федоровича та iн. На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер. За описом вiдомого дослiдника Хотинської вiйни Мамедкесiра Алекберлi турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. Або ж постiйними нападами на нього створити враження, нiби турецьке вiйсько воює тiльки проти козакiв i тим самим вбити клин мiж запорожцями i польським вiйськом. 2 вересня частини турецької армiї кинулись на штурм козацького табору. Артилерiя вела по ньому безперервний вогонь. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тис ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.

З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тис. осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Учасники битви ще нiколи не чули такого гарматного гулу. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. У темрявi запорожцi кинулись у наступ i вклинились у турецький табiр , де почалась велика панiка. На жаль, Ходкевич вiдмовив Сагайдачному у допомозi i так було втрачено реальний шанс на перемогу. Своїм героiзмом цього дня запорожцi викликали захват у полякiв i прославились навiки. Турки втратили 40 тис воїнiв. Бойовий дух турецької армiї впав. З`явилась зневiра у можливостi перемоги.

Наступного дня противники ховали загиблих. А потiм запорожцi зробили нiчний напад на татарський табiр, багатьох татар вбили хоч i самi втратили одну тисячу побратимiв. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Противник кинувся на його штурм. До полудня над полем битви висiв густий пороховий дим i чувся безперервним гуркiт, а потiм турки почали вiдступати. Проте їх свiжi частини напали на польський табiр. Спiльними силами українцi й поляки вiдкинули ворога. 8 вересня запорожцi пiдпустили тiснi ворожi лави майже до своїх окопiв, несподiвано пiдвелись i вiдкрили нищiвний залповий вогонь по них. Перший ряд стрiляв, iншi заряджали
мушкети. Вогонь вiвся безперервно. У рядах наступаючих були пробитi великi "брешi" i рештки їх кинулись навтiки.

10-11 вересня козаки знову вiдбивали атаки ворога. А наступного дня Сагайдачний органiзував самостiйний напад запорожцiв на противника. Коли пiсля ситньої вечерi турки i татари, як звичайно, поснули, козаки тихо зняли вартових i всiєю юрмою навалились на наметовий табiр ворога. Було перебито багато яничар, сипахiв, татар, якi в однiй бiлизнi з великим галасом тiкали в рiзнi боки. Захопивши все що можна було козаки почали вiдходити, а залишене прикриття вiдкинуло переслiдувачiв. Обидвi сторони зазнали тяжких втрат.

Становище козакiв i полякiв також гiршало. Невистачало харчiв, фуражу, почались епiдемiї. Окремi польськi й українськi загони кинулись грабувати мирне населення, в наслiдок чого Ходкевич мусив кинути проти них каральний загiн. Орда Кантемiра-мурзи переправилась через Днiстер i вiдрiзала Хотин вiд Кам'янця-Подiльського. Татарськi чамбули вiдiйшли з метою пустошення українських земель, що викликало сильне хвилювання серед козакiв. Вони навiть готовi були залишити позицiї й iти на порятунок до своїх близьких i родичiв. Тiльки втручання Сагайдачного врятувало справу . Козакiв хвилювали чутки, нiби поляки лаштуються за їх спиною укласти мир з турками. Такi чутки були небезпiдставними. У цей час турецький султан вже шукав можливостi укласти почесний для себе мир. Почалися вiдповiднi переговори.

А тим часом Осман II перегрупував вiйська i 15 березня кинув їх на козацький i польський табори. Наступ вiвся з трьох бокiв, а гарматний вогонь був таким, що вiд нього, як писав пiзнiше учасник битви, земля тряслась. Союзники вiдстояли свої позицiї.

На радi 16 вересня польсько-українське командування констатувало падiння бойового духу захисникiв i вирiшило для його пiдняття перейти до наступальної тактики малими силами. Це була перемога гетьмана Сагайдачного, який з самого початку вiйни ратував за неї. 8 тис козакiв на чолi з Сагайдачним вночi увiрвались до наметового табору туркiв i вщент спустошили його. Одночасно козаки атакували табiр Гусейна-пашi за Днiстром. Такi ж нiчнi атаки вони повторили i 18 вересня. Виношувався задум генерального наступу на противника. Тим бiльше, що були явними ознаки падiння морального духу турецької армiї.

Але становище ускладнилось з обох бокiв. Воно ще бiльше погiршало пiсля смертi Ходкевича 24 серпня. Наступного дня українцi i поляки вiдбили черговий штурм противника. 28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Гармати вели безупинний вогонь, турки i татари йшли безкiнченними валками. В окремих мiсцях вони вклинились в козацько-польський табiр й тiльки героїзм i взаєiовиручка врятували оборонцiв вiд повного разгрому. Надвечiр на знесилене турецьке вiйсько перейшов у наступ зi своїми козаками Сагайдачний, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника. Перемога була повною.

Польське командування почало переговори про почесний для Речi Посполитої мир. 29 вересня 1621 р. Рiч Посполита i Туреччина пiдписали мирний договiр. За його умовами польський уряд мав заборонити козакам нападати на кримськi й турецькi володiння. Туреччина зобов`язувалась припини татарськi набiги на Польшу, а також призначувати валаським господарем лояльних до неї людей. Остання зобов'язувалась щорiчно виплачувати кримському хановi упоминки у розмiрi 30 тис. злотих.

Українськi козаки зiграли у Хотинськiй вiйнi вирiшальну роль. Вони захистили Україну i Польщу вiд завоювання Туреччиною, стали непереборною перешкодою на шляху дальшої експансiї войовничого iсламiзму на Європейський континент, але за свої мужнiсть i героїзм нiчого не отримали. Українське питання в масштабах Речi Посполитої залишилось невирiшеним i запорожцiв ще чекала нелегка боротьба за свої права i привiлеї, за виборювання волi, державностi й незалежностi України.

Володимир Борисенко,
доктор iсторичних наук,
завiдуючий кафедрою iсторiї України Педагогiчного унiверситету їм Драгоманова
Газета "Iсторiя України", 6 березня 1998 року