Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Сафарі на повітряній кулі

Анастасія МАТЮШИНА, "Урядовий кур'єр"
"Урядовий кур'єр", №200, 21 жовтня 2004 р., с.23

Повітряні кулі завжди викликають романтичний настрій і асоціюються з певною утаємниченістю XVIII століття. Зараз повітроплавання займає в свідомості українця проміжну позицію між спортом і розвагами. Дехто сумнівається в безпечності повітряних куль, вважаючи їх надто залежними від погоди. Про особливості цього екзотичного виду діяльності ми розпитали у президента Федерації повітроплавання України Олександра Ніколаєва.

Олімпійські висоти

За дванадцять років існування федерації (створена 1992 року) наші пілоти взяли участь у численних змаганнях та показових виступах. Важливими стали дві участі у Всесвітніх авіаційних іграх, які в 1997 році відбулися в Туреччині, а через чотири роки - в Іспанії. Наступні ігри перенесено на 2005 рік. Водночас вже традиційним в Україні став міжнародний спортивний фестиваль "Повітряне братство". За словами Олександра Михайловича, позитивним у рамках фестивалю стало те, що нашу державу відвідали іноземні команди повітроплавців: японці, американці, англійці.

Пілоти відточують свою майстерність постійно: після Кубка незалежності вони вирушили до Росії на змагання Кубка губернатора Московської області 1-ї категорії, де Владислав Клименко посів 5-е місце, а Олексій Пархоменко 6-те. Оскільки екзотичний вид спорту "повітроплавання" в нашій державі є сезонним, то пілоти використовують будь-яку можливість, аби зайвий раз злетіти. Федерація в свою чергу намагається влаштувати певні заходи на батьківщині. Незабаром (26-30 жовтня) у Кам'янці-Подільському проходитиме Відкритий кубок з повітроплавання.

Особливим планом федерації, приуроченим до Олімпіади, був намір перелетіти гору Олімп. Українці вже здолали божественну вершину сім років тому. Це було непросто, адже Олімп не має як такого шпиля, він витягнутий. Тому піднявшись на висоту близько 4 кілометрів, пілоти летіли над пласкою горою. На жаль, цього року наші не змогли повторити акцію через відсутність фінансування.

Ціна задоволення

У світі змагання з повітроплавання відбуваються цілорічно. А в Україні, на думку Олександра Михайловича, причиною сезонності є тільки менталітет народу. Мовляв, видовищні акції треба влаштовувати влітку. Проте федерація рук не покладає і під Новий рік катає на повітряних кулях дітей, популяризуючи в такий спосіб авіацію в цілому. До речі, будь-хто може побачити землю з певної висоти (до чотирьох кілометрів), замовивши відповідний "тур". Година польоту коштуватиме від 350 доларів США. Але враження, мабуть, від цього людина збереже назавжди. Трохи дешевше обійдеться катання вгору-вниз, на прив'язаній канатами кулі, але без руху вперед екстрим втрачає. Травматизм у цій розвазі практично виключений. Навіть якщо станеться аварія, людина падатиме не швидше, ніж би вона стрибала з парашутом.

Повітроплаванню, як і іншому виду спорту в Україні, фінансування в повному обсязі не вистачає, проте фахівці вчаться розраховувати на власні сили. До того ж "кулекористування" обходиться не дорожче за автоспорт. Сучасний літальний апарат коштує від 25 тисяч доларів, і його виготовляють наші спеціалісти у Феодосійському науково-дослідному інституті аеропружних систем (до речі, це єдине в Україні місце, де виробляють теплові аеростати і парашути). Від закордонних дорогих куль наші практично не відрізняються, адже принцип дії в них однаковий. До статті витрат належить також автомобіль (бажано джип), який завжди повинен тримати кулю в полі зору та мати з нею радіозв'язок. Машина потрібна, аби після приземлення зібрати апарат (у згорнутому вигляді він займає близько 1,5 квадратного метра) і відвезти його в офіс.

Хочу літати

Навчитися керувати повітряною кулею можна за 2-3 тижні. За цей час інструктори кількох центрів в Україні (Феодосія, Київ, Дніпропетровськ, Кам'янець-Подільський, Одеса, Львів, Донецьк) працюватимуть з людиною, аби вона могла по закінченню курсу отримати ліцензію міжнародного зразка ІСАО на повітроплавання. Головне в цій справі - відчувати повітря, каже О. Ніколаєв. Адже на одній висоті можуть бути різні потоки, на яких треба вміти балансувати. Серед наших пілотів найпрофесійнішими вважають Сергія Білорусова, Валентина Тисельського, Владислава Клименка, Олександра Пархоменка. Для участі в спортивних заходах окремі фірми готують професійні команди: так, скажімо, Тюменська нафтова компанія (ТНК), яка має дві повітряні кулі, бере участь у 5-6 змаганнях на рік. Враховуючи близько місяця, необхідного для тренувань напередодні кожного виступу, виходить, що пілот стає штатним співробітником організації, що в аеростатичному спорті рідкість. Ми вже говорили про сезонність.

Минулий рік став для федерації випробувальним, адже внаслідок пожежі в офісі згоріло 12 куль. Цю втрату наші відчули, коли не було з чим вилітати. Проте вони зібралися і зробили в рамках Року України в Росії переліт через кордон, що називався "Небо без кордонів". Зараз в Україні налічується до двадцяти повітряних куль: серед них "Оболонь", "ТНК", "Гарант-авто". Якщо, приміром, у Німеччині кожне місто має свою кулю, то у нас - лише столиця (куля "Київ" згоріла минулого року) і Донецька область - "Золотий скіф". Ми відстаємо від тієї ж Німеччини, де є близько п'яти тисяч куль, чи Росії - 150 штук.

"Вхопи ключа"

Повітроплавання дає змогу з'єднатися з природою, вважає Олександр Михайлович. Ефект: начебто стоїш на балконі і водночас рухаєшся. А під тобою - земля... Кенія на цьому заробляє непогані гроші, адже там чимало туристів вирушають у сафарі повітрям.
Повітряні кулі там більші, ніж у нас, до п'яти тисяч метрів кубічних куля і корзина, яка вміщує до 20 осіб. У салоні є офіціант, а пілот сидить на спеціальному підвищенні. Політ триває до п'яти годин, потім куля приземлюється, її заправляють газом з машини-супутника, люди обідають, і подорож триває.

Повітряні аеростати бувають двох видів: газові й теплові. Перші працюють на гелії і коштують близько 250 тисяч доларів, другі - на теплому повітрі і коштують вдесятеро менше. Ним керують за допомогою "горілок". Газові кулі мають своє змагання - Кубок Гордона Беннета, де головна мета переможця - відлетіти подалі від місця старту. Об'єм куль у всіх однаковий, тому важко розрахувати, завдяки чому досягається перемога. Мабуть, не останню роль відіграють погода та уміння пілота балансувати в повітрі.

Для теплових аеростатів виготовляється спеціальна тканина, зазвичай до нас її привозять з Чехії або ПАР. Вона витримує високі температури всередині кулі - до 120 градусів за Цельсієм. Корзини, розраховані на три-чотири особи, плетуть в Україні, балони виготовляють на заводі Артема, а "горілки" замовляють у Москві, оскільки самим через малі тиражі робити їх невигідно. Цей рік став для федерації непростим, адже всі сили було кинуто на відновлення матеріально-технічної бази. І все ж польоти тривають, і завдання повітроплавців дати можливість людям літати - виконується.

"Інструктори кількох центрів в Україні (Феодосія, Київ, Дніпропетровськ, Кам'янець-Подільський, Одеса, Львів, Донецьк) вчать всіх бажаючих літати на повітряній кулі. По закінченню курсу видасться ліцензія міжнародного зразка ІСАО на повітроплавання".
Традиційно серед конкурсів аеростатів практикується "key-grab" - "вхопи ключа". На полігоні встановлюються високі ворота, зверху на дроті звисає ключ (на Заході, зазвичай, це ключ від авто), який має зняти команда кулі. Хто перший подолає три кілометри відстані, зможе підлетіти і зняти ключа, той і отримує приз. У нас також вішають ключ, але він символічний - від іншого призу, зізнається Олександр Михайлович. Так, наприклад, минулого року було на аеродромі "Чайка" до Дня Незалежності.