Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Т. СИС, краєзнавець.
"Прапор Жовтня", 8 березня 1989 р.

Шевченкова стежка

Ішов 1846 рік. Буяла осінь над Кам'янцем. Чаклувала, одягала в золоті шати круті береги і навколишні села. Кінчався вересень. З польсько-фільварського горба скотився невеличкий критий візок, запряжений гнідими коненятами. Прогуркотів мостом, а далі через браму святої Ганни та Вітряну ледве вибрався на другого горба. Так у місто-фортецю прибув молодий художник і поет Тарас Григорович Шевченко. Посланий у відрядження Археографічною комісією Києва для збирання старовини, він прямував через Подільську і Волинську губернії. Шлях пролягав і через Кам'янець.

Зупинився Шевченко в учителя гімназії Петра Чуйкевича, з яким зразу ж заприятелював. Усього шість днів прожив тут Великий Кобзар, а слід залишився глибокий, який досі жде свого дослідника. Кам'янець згадував поет не лише в своїх записах щоденника. Багато свідчать про Шевченка жандармські протоколи, коли "всевидяче око" царя чинило розправу над геніальним мандрівником, збираючи факти його діяльності 1846 року.

У спадок людству залишився "Варнак", в якому Шевченко переосмислено подав образ народного героя Устима Кармалюка. Поштовхом до написання цього твору послужила пісня "Ой ти Кармалюче, ти по світу ходиш", почута від Чуйкевича у Кам'янці. Тоді ж він записав "Зійшла зоря ізвечора та неназорілася". Ця пісня стала його улюбленою на все життя. У спогадах Шевченка залишився запис про виступи подолян проти панів у Західному Поділлі, яким у той час володіла Австрія. Це ще свідчення того, що не одними пам'ятками старовини займався він. З судових документів видно, що сіячем ідей Кирило-Мефодіївського братства прибув до нас гайдамацький нащадок - художник Шевченко. Не можна залишати без уваги спогади кам'янчан, тих, які жили в XIX- XX ст. ст. і бачили щасливців, які зустрічали тут Великого Кобзаря.

Це буде мова про художника Васькова. Вони з Шевченком познайомились ще в Петербурзі під час навчання в Академії. Васьков був лиш на рік старший від поета. Після закінчення навчання він працював у Чернігівській губернії, а потім опинився у Кам'янці. Либонь, що з Шевченком тривали якісь зв'язки, бо, прибувши до Кам'янця - Подільського, він відвідав Васькова, який жив тоді на Підзамчі. Будинок цей зберігся до наших днів.

Художник Васьков не досягнув великих висот. Усе життя пропрацював скромним учителем малювання, приймав замовлення приватні, аби забезпечити свою чималу сім'ю. Не було біди, але й не було розкошів. Видно, що знайомство з Шевченком не пройшло марно. Бо уже на схилі літ Васьков вирішив збудувати тротуар в пам'ять того, що цією дорогою прокрокував Шевченко. Хто знає, скільки років збирав гроші для цього. Либонь, що мав їх небагато, бо звернувся до юнаків і попросив, аби допомогли йому.

Для роботи найняв лиш одного знаючого майстра Звіноградського з Зіньковець, а решта були підзамецькі хлопці, які викраювали вільний час, допомагали йому. Немало людей зібралось, чоловік до двадцяти. Серед них Гумінський, двоє братів Восп'янських, Топольський, Дубінський, Кормелецький, Боцян. Кушнір, Рудницький та інші.

Сліди цієї стежки збереглись понині. Вона проходить по вулиці Папаніна, паралельно асфальтної дороги, яка веде до райлікарні. Васьков розповідав хлопцям про Шевченка. Хоч більшість із них були неписьменні зовсім, інші малописьменні, але слова старого художника посіяли в їх серцях любов до поета.

Стежка має особливий вигляд: викладена плескуватим камінням, а через певні інтервали проходить кладка вузеньких прямокутних камінців, немов перерізає впоперек дорогу. І тут проявився смак художника. Прожив Васьков дуже довгий вік, а його безкорисні помічники дожили до 70 років нашого століття.

Нам же залишились завдання вивчати ті "білі плями" з шести днів Шевченка, якими він ощасливив Кам'янець. За цю справу ретельно взявся директор архіву Хмельницької області С. М. Федоренко. Працює більш, як наполегливо і не без успіху. Будемо сподіватися, що наукова конференція, присвячена 175-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка, принесе свої добрі наслідки і прискорить побудову пам'ятника Кобзареві у нашому місті.

Хочу розповісти читачам "Прапора Жовтня" ще про одне - пісню, написану на зламі століть на вірші Наталени Королевої. Музику створив хтось із кам'янецьких композиторів. Поетеса складає щиру вдячність Кобзарю за те, що оспівав долю українки. Закінчується вона словами:

І від пишного палацу
До найменшої хатинки
В щирім серці українки
Вдячний спогад не загине.