Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Подолянин. - 2007. - № 22 (1 червня).

СІМ-СІМ: ВІДКРИЙСЯ, ЛЕГЕНДО!

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

19 травня ц.р., під час святкування Дня міста, відбулася презентація книги "Легенди Кам'янця на Поділлі". Укладачі збірки Любов ДЯЧЕНКО та Галина ЮРКОВА, художник Микола ПАНАСЮК зробили цінний подарунок кам'янчанам і численним туристам, що відвідують місто.

Цікаво, що всю книгу збудовано (чи то випадково, чи продумано) на числі 7. Судіть самі: у книзі 7 розділів, 49 (тобто 7х7) легенд (правда, кількість легенд у розділах коливається від 5 до 9, але середньостатистичне 7 чітко забезпечується). У післямові Галина Юркова виділяє 7 основних рис легенд. Нарешті: під легенди в книзі відведено рівно 84 сторінки (7х12).

Оскільки число 7 вважається щасливим, то, без сумніву, книга матиме щасливу долю (побажаємо їй не менше семи видань із щоразовим поповненням на 7 легенд).

Отже, погортаємо розділ за розділом нової збірки та зануримося в чарівний світ кам'янецьких легенд.

ЧОМУ В КАМ'ЯНЦІ ВСЕ ТАКЕ ДОРОГЕ

Перший розділ збірки називається "Легенди про заснування Кам'янця та його оборонні споруди" та містить 5 легенд. Дуже цікава перша легенда, згідно з якою півострів, на якому сьогодні розмістилося Старе місто, колись був столом, за яким часто бенкетували велетні. Причому настільки часто, що навколо стола протоптали глибоку долину, яку згодом облюбував для свого русла Смотрич. А їли велетні смажених мамонтів, кістки ж кидали туди, де нині розкинувся дендропарк. Тому-то там у наш час було знайдено кістки мамонта.

Наступна легенда (не раз уже опублікована) пояснює, чому в Кам'янці все таке дороге. Виявляється, одного разу двоє братів - вдовиних синів - поїхали на полювання, не взявши із собою хліба. За цілий день зморилися, зголодніли. До того ж нічого не вполювали. Тільки під вечір спіймали лиса між кам'яними скелями в густому лісі, навколо якого тече річка. Тут мисливці заночували. А вранці вдовиченки розглеліли місце, куди їх занесла доля, воно їм сподобалося, тож надумали збудувати тут місто. Поїхали порадитися з матір'ю. А та їм: "Буде ваше місто голодним, бо не послухалися мене вчора - не взяли хліба в дорогу". Але сини вкотре вчинили на свій розсуд: збудували місто та оселилися в ньому, ще й матір до себе взяли. Проте справдилося віще материне слово - було то місто голодне, через те і досі в тому Кам'янці все таке дороге.

Легенду про золоторогого оленя та братів Коріатовичів, мабуть, і не варто переповідати, настільки вона відома. Не менш відома й історія про турецького султана Османа ІІ та його мудрі слова про наше місто та його фортецю: мовляв, аллах їх збудував, тож тільки аллах зможе їх здолати. З цими словами султан, відмовившись від штурму міста, наказав війську повертати назад. На жаль, не всі турецькі султани були такими розважливими. Один із них 1672 року таки ризикнув і... 27 років турки володіли Кам'янцем.

КАРА БОЖА

Другий розділ присвячено легендам про кам'янецькі святині. У цьому розділі сім легенд, пов'язаних із храмами Кам'янця-Подільського. Переповімо одну з них. Коли турки володіли Кам'янцем, вони костели перетворили на мечеті. Ось і з домініканського костелу за розпорядженням намісника турецького султана на Поділлі Галіль-паші стали виносити всі християнські святині та знищувати. Проте, як не сталалися турки, а одну ікону їм ніяк не вдавалося спалити. Це була ікона Божої Матері з маленьким Ісусом на руках. Не брав її вогонь - та й усе! Шалена лють охопила Галіль-пашу: він вихопив ятаган і заходився несамовито рубати ікону. Знищити не зміг, але навпіл таки розрубав, роз'єднавши Діву Марію та Її Сина.

Через сім днів після наруги над святим образом загинула донька Галіль-паші. Дівчина йшла в мечеть - і раптом на тому місці, де її батько розрубав навпіл ікону, земля розступилася - і дівчина провалилася в глибоку яму. Кинулися слуги рятувати доньку намісника, але було вже пізно: падаючи, дівчина вдарилася головою об камінь.

Поховали улюблену доньку Галіль-паші на подвір'ї храму. В пам'ять про неї намісник звелів найкращим майстрам збудувати фонтан над доньчиною могилою: щохвилини, ніби сльоза, падала крапля води...

А порубану ікону один християнин, ризикуючи життям, зумів урятувати. Коли турки покинули Кам'янець, ікону, майстерно відновлену, повернули на місце.

АРКА БАЖАНЬ

До третього розділу включено легенди про інші пам'ятки архітектури та природи Кам'янця-Подільського. В цьому розділі аж 8 легенд. А вхід до нього відкриває... тріумфальна арка. Так-так, та сама, яку в народі називають "аркою бажать", в якій про найсокровенніше вже встигли помріяти Леонід КУЧМА та Віктор ЮЩЕНКО, Юлія ТИМОШЕНКО та Володимир ЛИТВИН. А скількох відомих політиків ця арка ще побачить.

Уже навіть виробився ритуал: як правильно загадувати бажання. Вже здалеку треба готувати ліву руку, адже бажання має йти від серця. Зайшовши під арку, треба приставити ліву руку до каміння (в будь-якому місці) та промовити в думках: "Грішний я, Господи, але Ти мене, вірю, любиш і прощаєш, тож допоможеш мені (стати Президентом, скласти іспит, знайти судженого...), бо без Тебе не зможу я сам цього досягтти. Допоможи, Господи!" Про своє бажання нікому не потрібно говорити. Також не треба розчаровуватися, якщо бажання не збудеться, адже Бог краще знає, що кому треба...

Від тріумфальної арки далі мандруємо до міської криниці біля Ратуші. З цією криницею пов'язана легенда про багатого вірменського купця Нарзеса. Кажуть, що він закохався до безтями в дружину коваля, але та була вірна своєму чоловікові. Помираючи, бездітний Нарзес усі свої значні статки заповів містові на будівництво водогону, який доставляв би воду з Гунських криниць у місто. Але поки думали-гадали, як той водогін прокласти, Нарзесові гроші... розійшлися. Кам'янчани написали скаргу польському королю: мовляв, немає ні грошей, ні водогону. Поки з Варшави їхала комісія, спритні кам'янецьці отці міста встигли на залишки купцевих грошей організувати будівництво криниці навпроти Ратуші. Комісія приїхала, побачила колодязь, відбула гучний бенкет на свою честь і поїхала, так і не скуштувавши води з колодязя. А вода-то виявилася солоною. Як пишуть упорядники книги, "так і стоїть донині колодязь цей, як пам'ятник корупції, яка була в усі часи". А ще ця криниця - пам'ять про Нарзеса та його кохання, адже саме на майдані біля Ратуші він побачив жінку своєї мрії.

Цікавою є розповідь про "царське місце" - нинішній майдан Відродження. Адже саме тут 1842 року стояв російський імператор Микола ІІ та розповідав подільському губернаторові про те, що де має бути збудовано. Але тільки в 1970-х роках колишній пустир став центральним майданом міста.

Завершає розділ легенда з 1919 року - "Чудо на Новопланівському мості". Герой цієї легенди - ректор університету та міністр ісповідань в уряді УНР Іван ОГІЄНКО. Коли урядові довелося покидати Кам'янець-столичний, машину міністра тягнули бики. На Новопланівському мості вони злякалися великої висоти - рвучко потягнули машину, мотузки порвалися: машина Огієнка зависла передніми колесами над прірвою й стала повільно розхитуватися. Огієнко тихо молився Богу. І сталося чудо: машина не звалилася в річку, а перекинулася боком на міст.

Зовсім по-іншому цю історію розповів краєзнавець Сергій ШКУРКО. У публікації "Ти йдеш мостом" ("Прапор Жовтня" від 17 травня 1980 р.) він писав: "Автомобіль, намагаючись обігнати натовп петлюрівців, вдарився в поручні моста й поламав їх. Машина повисла передніми колесами над безоднею. Огієнко з переляку кричав не своїм голосом, благаючи порятунку. Петлюрівці витягли машину, і втікач помчав у напрямку Збруча за кордон".

Як бачимо, які часи - такі й легенди. А що ж зазначають історики? В нарисі про Огієнка ("Подолянин" від 17 березня 1993 р.) Віталій ЛОЗОВИЙ писав: "У березні 1920 року автомобіль Огієнка потрапив в автокатастрофу, і тільки щасливий випадок урятував його від смерті". Деталей катастрофи не наведено. Зате на них щедрі легенди.

ЩЕ НЕ ЧАС

Найбільше легенд - аж 9 - наведено в четвертому розділі, який називається "Легенди про захисників міста та історичних осіб". Кілька легенд присвячено Устиму КАРМАЛЮКУ. Є розповіді про гетьманів Петра САГАЙДАЧНОГО, Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, його сина Юрія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Ось одна з легенд. Узяв Богдан з козаками в облогу Кам'янець. Облога тривала довгенько, тож довелося козакам пити воду зі Смотрича. І хоч тоді він був набагато чистішим, ніж у наші дні, все ж хлопці від річкової води стали хворіти. Тоді Богдан промовив: "Я курники не люблю брати, тим паче польські. Інша справа - у чистому полі славу й волю здобувати". І зняв облогу.

Що ж: мудрий відступ - це заощаджені сили для нових перемог. Але раптом із Карвасар на старій коняці прискакав хлопець і розповів, що бачив, як рано-вранці Божа Матір прихилилася до скелі, а там, де вона молилася, - джерело пробилося. "Вертайтеся, козаки! Божа Матір водою ваші сили подвоїть", - попрохав хлопець. Обличчя Богдана просвітліло, проте він промовив: "Ще не настав наш час".

Завершує розділ "Легенда останньої світової війни" про дівчинку Марусю з Кубачівки, яка в липні 1941 року при захисті міста показала радянським бійцям, звідки краще фашистів бити. А через 62 роки, 18 червня 2003 р., Марії СЕРЕБРЯКОВІЙ надали звання "Почесний громадянин міста Кам'янець-Подільський".

КАМ'ЯНЕЦЬКІ РОМЕО ТА ДЖУЛЬЄТТА

Без сумніву, найромантичнішим є п'ятий розділ, що містить легенди про кохання та дружбу. Таких легенлд у книзі 8. Зокрема, тут є розповідь про кам'янецьких Ромео та Джульєтту. Ця історія добре відома всім українцям із трилогії Юрія СМОЛИЧА "Наші таємниці" (перед Першою світовою війною майбутній письменник навчався в Кам'янець-Подільській гімназії). Це розповідь про взаємне кохання 16-літньої доньки подільського губернатора та 18-річного хлопця з бідної міщанської родини - сина швачки та поштаря.

Оскільки через заборону губернатора закохані не мали права навіть зустрічатися, то надумали, оскільки не могли жити один без одного, піти разом із цього світу. У день традиційного травневого свята - Дня білої квітки - хлопець на майдані на очах губернатора застрелив із револьвера свою кохану, а тоді себе... Оскільки вбивство та самовбивство - тяжкі гріхи, люди склали свою версію подій: хлопець вихопив револьвер, та не зміг убити кохану, затремтіла його рука. Проте серце дівчини не змогло витримати муки - і вона впала мертвою. А хлопця вбили жандарми. Так каже легенда.

ЗОЛОТА КАРЕТА

Шостий розділ містить шість легенд про скарби. Відкривається він розповіддю про знамениту золоту турецьку карету під Замковим мостом. Як зазначають упорядники, "ця легенда звучить уже як кам'янецький анекдот". І справді, при згадці про золоту карету в пам'яті багатьох кам'янчан неодмінно спливе літо 1990 року, коли троє поважних городян, змінивши русло Смотрича, шукали турецький скарб під Замковим мостом і ледве не втопили екскаватор. Тож, зазначають упорядники, "розповідь про те, як шукали скарб, уже більше цікавить туристів, ніж легенда про золоту турецьку карету".

Утім, 1699 року для відступу з міста турки мали кілька місяців, ніхто за ними не гнався. Навпаки, польська адміністрація їм навіть вози давала, щоб турки якнайскоріше покинули Кам'янець з усіма своїми скарбами. Але як це прозаїчно, зовсім нецікано, неромантично. Тож мусіла з'явитися легендарна золота карета.

У цьому ж розділі можна прочитати про золотого коня, що в Гунській криниці втопився, про скарби Розанди ЛУПУЛ (вдови Тимоша ХМЕЛЬНИЦЬКОГО). Є тут розповіль про закляті скарби. І навіть коротенька розповідь із промовистим заголовком "Нардна мудрість - найкращий скарб".

КОСИ АВРИНІЇ

Останній розділ присвячено легендам про місцеві рослини - троянди, любисток, кропиву, чабрець, неопалиму купину та, звичайно, авринію - дивну квітку, яка щороку в квітні - травні цвіте на кам'янецьких скелях і мурах та наповнює все місто пахощами молока та меду.

Виявляється, жила в Кам'янці роботяща, мов та бджілка, дівчина Авринія. Де вона була, там завжди було сонячно. Від її довгого золотистого кучерявого волосся ніби світло йшло, як від сонця. Але з плином часу коси Авринії стали сивіти. Тож попросила вона Бога: "Прошу, дай кучерям моїм і після смерті роботу: хай коси мої сірі мури і скелі Кам'янця весною заквітчують, хай жовтими квітами стануть і вітають любе місто моє щовесни".

* * *

Як зазначено в післямові до книги, легенда - це один із видів усної народної творчості. У класифікації жанрів вона посідає проміжне місце між переказом і казкою. Тобто, легенда - це вже не переказ, але ще не казка.

Звісно, кількість легенд про Кам'янець не обмежується числом 49. Недарма автори наприкінці книги залишили три вільні сторінки, на яких можна записати легенди про Кам'янець, які не увійшла до книги. Тож, якщо Ви придбали збірку, прочитали її і не натрапили на відому Вам легенду про Кам'янець, не полініться - запишіть її на вільних сторінках. А ще краще - надішліть легенду до редакції "Подолянина". Тоді її прочитають тисячі людей.