Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

СТАРИЙ МІСТ КОЛО КОВАЛІВ

Було колись у Кам'янці вісім мостів. Вони з'єднували Старе місто з Польськими та Руськими фільварками, Підзамчам, Видрівкою, Карвасарами та Новим Планом. У різні віки будовані, але вірно служили кам'янчанам до 1922 року, поки страшний льодохід, після сніжної морозної зими, не позносив усі ті, які не мали високих кам'яних опор. Пішов за водою і той, якого люди називали "Старий" коло ковалів". Він стояв над кручею, оброслий легендами, як мохом, бо й року не минало без потопельника. З'єднував цей міст Старе місто з Польськими фільварками. Називали його так з тієї причини, що збудований у тому місці, де правобережний схил Смотрича заселив і укріпив цех ковалів. Тепер там вулиця Ковальська.

Досі збереглися сліди ковальської оборонної споруди обабіч річки: в'їздна брама, башти, "захаби" (штучні заруби в скалі), невелика, але дуже міцна башта на польсько-фільварецькому боці. Ці руїни досі вражають знавців, а виникли вони на початку XVI ст. Центром цієї оборонної споруди був двоповерховий міст. Він мав величезне значення в загальноміській оборонній системі, куди входили Турецький міст з його каналом над водоспадом "Круча", Польська і Руська брами. Коли наступала небезпека, течію річки перекривали під Турецьким мостом біля Видрівки, і вона прямувала навколо міста. Тоді ж закривали такі заставки біля Руської брами. Це збільшувало оборонне значення Смотрича. Колишній "Старий" коло ковалів" був регулятором підйому і зниження поверхні річки. Він мав два поверхи: нижній - гідротехнічні споруди, верхній - дорога.

Давно цю архітектурну перлину знищили війни і час. Поруч збудували другий, після 1922 року третій міст, яким ми користуємося досі. Але назва, як прояв вдячності і слави будівельникам та опікунам, продержалася до 1930 років - "Старий" коло ковалів". Не лише назва, залишилась тут ще й страшна круча. Хто зна, чому виникала. Може, сліди старих гідроспоруд, чи Смотрич знайшов собі нову дорогу через якусь печеру, адже ж Поділля - це суцільний карстовий масив. Була та круча непомітна, потайна, не така голосна, як під Турецьким мостом. Ступив чоловік зайвий крок, чи коней напуваючи, недоглянув, і вже закрутило, потягло!

Все це породжувало страх і легенди. Найвідоміша з них про церкву, що провалилася. (Згідно із старими документами, у тому місці церкви ніколи не було).

"То давня-давнина. Поруч зі "Старим" коло ковалів", на березі Смотрича, стояла церква. Мурована з найміцнішого каміння, найславетнішими майстрами, твердиня!

Сталось тут велике горе у великодну ніч.

В церкві повнісінько людей. Поприносили навіть "цицкових" (недавнонароджених немовляток). Кожна матір хотіла, аби замирували її дитину (на лобі поставили хрестик "міром" - свяченою олією з насіння кипарису).

Хто знає, яким способом до Кам'янця підійшли непоміченими татари.

Лиш священик заспівав "Христос воскрес", як до храму увірвались нехрещені.

Незглянулися люди, як вороги вже ятаганами зтинали голови старим і заарканювали молодих, здатних для продажу в неволю. Найбільше вихвачували хлопченят. Люди знали, що саме у цих дітей буде найстрашніша доля, їх продадуть туркам.

Ті виховують дітей потурнаками (зрадниками-мусульманами), виростуть вони яничарами. Змушені будуть все життя людську кров поливати, завойовувати чужі землі, а часто і рідні свої, для турецьких володінь. Серед прочан була гарна, як сонце, ковалиха Марина, її оточувало 12 синочків, як дубків. А ще двох немовлят на руках тримала. Чотирнадцять близнюків подарувала вона свому ковалеві. Гордилась ними усія Ковельська вулиця.

Розставила Марина руки, намагалась пригорнути до себе усіх хлопченят, затулити від ворога свої кровиночки рідні. Голос Марини перекричав зойкіт і плач живих, стогін поранених, останні слова умираючих. Вона заголосила:

- Боже єдиний! Ти благословив мене щастям усе життя! Благослови ж останній раз ! Не дай моїм синам яничарами стати, потурнаками зробитися, людей убивати! Земле, розверзися (розкрийся), візьми нас живими в могилу!"

І сталося Чудо. Загриміло в небі, аж всі скали затрусилися. Вода увірвались в церкву. Потоки закрутили татарів, ніби арканами, витаскали в річку, а там води понесли їх у Дністер. По нинішній день носить тіла грішників від моря до моря.

Ні вода, ні земля вбивців не приймає.

Решта ж, хто живий лишився, разом з церквою в глибінь землі опустився, співаючи "Христос воскрес". Над ними круча спокій береже.
Як знайдеться такий сміливий, що в великодну ніч до кручі наблизиться, то почує дзвони церковні і голоси людей, що правлять службу Божу за усіх живих і за наш Кам'янець.

Зникла круча в 1930 роках. Як підривали у нашому місті пам'ятники історії і архітектури, тим грузом засипали вир. Уже мало хто пам'ятає "Старий" коло ковалів".

Цю легенду, таку поширену колись, довелось мені вперше почути від бабусі Ганни Сьомик.

Сис Т.
Старий міст коло ковалів // Кам'янець-Подільський вісник, 1992.