Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Анатолій СКРИПНИК,
науковий працівник історичного музею-заповідника
"Подолянин", 10 жовтня 2003 р.

СУД У СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КАМ'ЯНЦІ

Кримінальна злочинність як суспільне явище супроводжувала людство впродовж усієї його історії. З виникненням держави з'явилася необхідність певної адекватної реакції на дії та вчинки, що суперечили загальноприйнятим нормам та законам. Як свідчать історичні документи, "класичні" кримінальні злочини (крадіжки, вбивства, шахрайство тощо) мають досить глибоке історичне коріння. З часом, на жаль, вони видозмінюються, урізноманітнюються, стають жорстокішими та цинічнішими.

В епоху середньовіччя на території Речі Посполитої ті міста, які мали Магдебурзьке право, розглядали кримінальні справи, спираючись на певну законодавчу базу. Передусім, це "Кодекс Карла V" (1532 p.), що складався з 219 статей, а в його основу було покладено кримінальний статут 1507 р. єпископа Бамберського Іоана Шванцерберга та Брандербурзьке уложення 1516 p., "Кодекс Торквемади" (1484 р.) (Торквемада - один з ідеологів іспанської інквізиції) та "Молот відьом". В ухвалі про порядок судів і справ міських, згідно з магдебурзьким правом, значилися і контрольні функції: "...бургомістр і рада мають один раз на тиждень або і більше в разі потреби сходитись в ратуші, радити про добро громади і запобігати шкоді, погоджувати і розсуджувати різні суперечки. Продавці, які порушують накази, повинні бути покарані; потрібно запобігати шахрайству в гирях та вагах під час продажу товарів, викорінювати шкідливі і безчесні ігри - карти та кості". Характерною рисою тогочасних судових процесів було те, що не було поділу справ на кримінальні, цивільні, фінансові тощо. Міський суд розглядав їх, не переймаючись специфікою. В XVI-XVII ст. основними етапами кримінального розслідування були: встановлення особи злочинця, власне саме розслідування, розгляд справи у суді та виконання вироку.

Заявивши в суд про злочин, потерпілий мав право на переслідування та викриття злочинця. А публічне оголошення про злочин, що, як правило, відбувалося на майдані Польський ринок, було закликом до збирання доказів. Однією з форм такого оголошення було "волання" над тілом убитого, що і закликало підозрюваних до добровільного "очищення совісті перед судом". При явних злочинах, коли злочинця було впіймано на місці, потерпілий приводив його до суду сам.

Якраз із цього моменту починалося розслідування справи: проводилася перевірка доказів та допит. Його проводив судовий війт у присутності радників та писаря. Важливим елементом у цьому процесі було застосування тортур, які виконував кам'янецький кат. Потерпілий за бажанням та з дозволу війта мав можливість бути присутнім та ставити запитання обвинуваченому. Зазвичай, це значно прискорювало хід самої справи. У разі добровільного надання показів обвинуваченим тортури не застосовувалися. Тоді війт уважно слухав, а писар - записував.

Заборонялося піддавати тортурам лікарів, шляхтичів, державних службовців, представників органів влади, осіб до 14 років і старших за 70, психічно хворих, розумово відсталих, вагітних жінок. Це свідчить про існування певних елементів гуманного ставлення до людини навіть в жорстоку добу середньовіччя. Суддя, визначаючи на свій розсуд вид тортур, мав враховувати ступінь злочину та рівень соціальної небезпеки злочинця. Тортури не проводили в святкові дні.

Був певний порядок допиту саме вбивць, розбійників, грабіжників. З'ясовувалося, що спонукало до вчинення злочину; день, час і місце; засоби, при допомозі яких здійснено злочин; спільники; інформація про жертву. В груповому злочині першим допитувався той, хто першим бажав свідчити добровільно. В разі відмови обвинуваченого від показів на суді він знову опинявся в катівні. Допит повторювали з обов'язковим використанням жорстокіших тортур. Після їх закінчення суддя мав впевнитися в сталості отриманої інформації. І тільки після проведення допитів та встановлення вини справа передавалася до суду.

Значний відсоток становили дрібні "чварливі справи", в основному на грунті чаклунства та відьмарства. 1701 р. кам'янецький поштар Судик скаржився на гречанку Актонієву в тому, як вона прагнула спричинити йому хворобу, посипаючи поріг дому якимось порошком. Міщанка Леорська відчувала небезпеку втратити своє здоров'я від чар сусідки Зелінської. Вона бачила Зелінську вночі, коли та ходила по її дворі з свічкою в руках, а потім в Домініканському костелі зламала її. Зелінська пояснила, що вона справді ходила з свічкою, розшукуючи свою доньку, а свічку в костелі поставила правильно. Звинувачену приговорили до епітимії - дві служби відлежати в Домініканському костелі. 1710 р. розглядалася справа між уніатським священиком Іоаном Ставиським і міщанином Бабіженком. Священик скаржився, що Бабіженко розповсюджував несправедливі чутки про нього і його дружину. Священик, за словами міщанина, міг викликати злого духа. Суд не звернув уваги на це звинувачення і закінчив справу миром. Бабіженко вибачився перед священиком. 1717 р. суд розглядав сварку між двома шинкарями: Маньковським і Каменським з приводу того, що Каменський розпускав чутки про дружину Маньковського. Нібито та приваблює людей у свій шинок, тримаючи в руці шматок мотузки, добутої в ката, на якій вішали злочинців. Судді признали цю справу недійсною і присудили Каменського до тюремного ув'язнення і сплати 12 фунтів воску в магістрат.
Були й по-справжньому серйозні справи. 1733 р. суд Подільського воєводства засудив 8 чоловік до смертної кари за розбій. Під час допитів з'ясувалось, що звинувачені, вирушаючи на промисли, намагалися забезпечити успіх своєї справи за допомогою чародійства. Їх мати, знаючи про це, регулярно читала над ними заклинання.

Порядок судового розгляду регламентувався "Саксонським дзеркалом" (1215-1235 pp.), написаним Ейке фон Репковим на основі права Східної Саксонії. Війт разом з лавниками вивчали докази, аналізуючи протоколи слідчих дій та визначали вид покарання. Писар фіксував усі думки, висловлені суддями, складав проект вироку. У разі розбіжностей серед суддів, справу відправляли на додаткове розслідування. Не було чітких термінів розгляду справ, але в "Дзеркалі" зазначалося, що бажано їх розглядати негайно. За будь-яке порушення під час судового засідання штрафували чи навіть заарештовували, вимагаючи шани до суду.

Власне, порядок розгляду судових справ дуже нагадує сучасний. Можна констатувати, що, незважаючи на історичний процес розвитку суспільних формацій, саме судочинство з часів середньовіччя не зазнало радикальних змін. Заслуховувалися покази свідків з обох сторін, висновки експертів. Потім виступав прокурор з обвинувальною промовою, за ним захисник - інстигатор. Після закінчення засідання суд виходив на нараду, повернувшись, оголошував остаточний вирок, час та місце його виконання. Тоді ж призначався кат. Перед екзекуцією чи стратою кожний засуджений мав право на зустріч із священиком і родичами. Саме священик супроводжував засудженого з в'язничної камери на майдан, де мало відбутися покарання, прокладаючи "дорогу до збавлення гріхів".