Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Перейти у головне меню

А.Сваричевський

Легенди і перекази про Буняка і його переможців

Нелегкою була доля подільського краю. Рідну правічну землю нашу топтали монголи, татари, турки, поляки, тисячами відправляли в неволю її синів і дочок, душили мову і культуру пращурів, ганьбили їх споконвічні звичаї.
В історії цієї землі були періоди, коли вона майже повністю спустошувалась різними нападниками, але знову, мов неопалима купина, відроджувалась, стверджуючи невмирущість української нації, її невичерпну духовність.
Не випадково на Поділлі здавна широко поширені легенди і перекази про страшного завойовника і руйнівника сіл та міст. Він виступає в них під іменням Баняка, Буняка чи Буйняка.
Так, перебуваючи на Поділлі на початку 1831 року для боротьби з епідемією холери, молодий військовий лікар, згодом майбутній письменник і лексикограф Володимир Даль (Козак Луганський) записує ряд легенд і переказів. Серед них привертає увагу легенда з села Голенищево (нині Чемеровецького району) про страшного чарівника Баняка.
На крутому кам'янистому березі річки Збруч, говориться в легенді, розкинулось Голенищево із залишками укріплень, серед яких знаходиться водяне джерело. Селяни це місце називають Забутком, але пам'ятають, пише Даль, переказ, в якому істина переплелася з фантазією. У давнину, стверджують вони, тут стояв замок, що належав молодій вродливій княжні. Сусідніми землями володів сильний і страшний чарівник. Ніхто і ніщо не витримувало його погляду, він руйнував очима все, на що б не звертав свій погляд. На щастя, вії у чарівника майже завжди були закриті, за що він одержав прізвище сплячого Баняка. Він навіть сам не міг відкрити очей. Два помічники, ставши за його спиною (щоб не зустріти страшного погляду), піднімали вії Баняка золотими підпорками.
Баняк, почувши про молоду прекрасну сусідку, послав до неї своїх представників; щоб запропонувати княжні вийти за нього заміж. Та відмовила.
Баняк послав своїх вояків на замок, але вони нічого не могли вдіяти, бо в замку було достатньо оборонців, їжі та джерельної води. Тоді до голенищівського замку прибув сам Баняк. Помічники підняли його вії, і від погляду впали стіни замку, дружина Баняка перебила воїнів княжни і всіх жителів містечка Дівич (долина ця, зазначає Даль, і досі зветься Дівич). Цей "Шолудивий Буйняк", "Буняк Солодій" здавна зустрічається у народних переказах й інших сіл Чемеровецького району (Кутківці, Карачківці), а також в населених пунктах нинішніх Кам'янець-Подільського і Дунаєвецького районів.
Відомий археолог професор Київського університету В. Б. Антонович, який неодноразово бував на Поділлі ї цікавився його історією, археологією і фольклором, у 1892 році в журналі "Киевская старина" під криптонімом "В. А." вміщує матеріал "Подільська легенда про Буняка".
У передмові автор зазначає, що за розпорядженням центрального статистичного комітету по волостях будґ зібраний матеріал для вивчення
пам'ятників старовини. Його зацікавили дані, що відносяться до території Подільської губернії і, зокрема, легенда, записана в 1873 році волосним писарем у Миньковецькій волості Ушицького повіту від старожилів про городище поблизу села Велика Кужелева (нині Дунаєвецького району).
Городище це старожили називають "мистисько", бо в давності воно було зайнято містом, яке називалося Кружель. Місто це, як стверджує легенда, спустошив Шолудивий Буняк. Одночасно він зруйнував містечко, на місці якого тепер село Тишків і місто, де нині знаходиться село Городисько (все це тепер села Дунаєвецького району).
У цій легенді розповідається, і про безславну смерть завойовника. Буняк закінчив свої розбійницькі пригоди біля містечка Городка (Грудка) Кам'янецького повіту, де його переміг Кожум'яка Самсон Кирилович.
Кожум'яка той настільки був сильний, що якщо, бувало, розсердиться на кого-небудь, то в хвилину гніву в одну мить роздере дванадцять волових шкір.
Коли Буняк підступив до Городка зі своїм військом. Кожум'яка Кирилович в цей час спав. "Мешканці розбудили його і просили захисту.
Кирилович наказав зробити з шовку товсту тасьму, на яку почепив млинове жорно і круговим рухом його знищив все військо Буняка, а потім переміг і його. самого. Буняк мав вії до самої землі, які, коли він підходив до якого-небудь міста, двоє вояків підіймали вилами, і вія наказував, звідки починати наступ. Але якщо хтось із противників виявиться настільки сильним, що без дозволу їх господаря підніме ці вії, той переможе Буняка. Кожум'яка Кирилович підняв ці вії, врятувавши містечко Городок і прикоротивши дальший розбій Буняка.
У свій час сестра Лесі Українки Ольга Косач також записала легенду про Буняка на Волині у Новоград-Волинському повіті ("Бунякове замчище"). У ній переможцем Буняка став молодий сміливий хлопець, напівсирота: "була лиш мати, а батько помер". А відомий дослідник фольклору В.Возняк записав переказ "Шолудивий Буняк", де теж страшне чудовисько переміг молодий юнак.
Поширення на Поділлі і Волині легенд і переказів на таку тему дає підставу стверджувати, що виникла вона на ґрунті живої дійсності.
Дехто вважає, що прототипом Буняка послужив половецький хан Боняк. В народних легендах і переказах він часом ототожнюється з ханом Батиєм.
Але найвірогідніше, що це узагальнений образ завойовників, яких чимало побувало в наших краях.
Переможцем цього хижака народ змалював представника простого люду - подільського Кожум'яку із Городка або просто українського хлопця. Бо ж не корився народ завойовникам. Жодна вража сила не могла зламати українського духу.