Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Валерій НЕСТЕРЕНКО,
кандидат історичних наук
"Подолянин", 13.06.2003 р.

Силікатний інститут

Силікатний інститут, тепер індустріальний технікумЗ початком форсованої індустріалізації в Радянській Україні значно зріс попит на будівельні професії. Тож нові вищі школи (виші, по-тодішньому) стали готувати кваліфіковані будівельні кадри. Саме в роки першої п'ятирічки в нашому місті на вул. Вутіша, 14 з'явився силікатний інститут (нині це корпус індустріального технікуму). Сам будинок збудовано на початку XX ст. До революції тут було чоловіче духовне училище, яким керував відомий історик Поділля Панас НЕСЕЛОВСЬКИЙ.

Силікатний інститут фактично створено злиттям Кам'янець-Подільського хімічного технікуму й Артемівського силікатного інституту. Тепер важко пояснити, чому Наркомат освіти УСРР перевів силікатний інститут з Донбасу до західних кордонів СРСР, Може, тому, що на Поділлі й Волині таких вишів не було - і влада вирішила готувати досвідчених фахівців з будівництва саме для Правобережної України.

Першим директором Кам'янецького силікатного інституту був В.Я.ВИШИНСЬКИЙ - брат сумнозвісного прокурора СРСР (1935-39 рр.) Андрія ВИШИНСЬКОГО, державного звинувачувача на в гучних політичних процесах проти Каменева, П'ятакова, Бухаріна... В.Вишинський директорував недовго. Згодом виш очолив Лука Олексійович БОГАЧ. Він не був ні відомим науковцем, ні фахівцем з будівельної промисловості. Але сільського вчителя, члена КП(б)У з 1930 р., призначили керувати інститутом, мабуть, для міцного партійного контролю.

Згодом у місті відкрили робфак, який готував випускників шкіл для вступу до силікатного інституту. Його першим керівником був уродженець Варшави, активний революціонер, у 1909-1917 рр. член соціал-демократичної партії Польщі та Литви, а потім партії більшовиків Антон БІНЬКОВСЬКИЙ.

1933 р. у силікатному інституті навчалося 539 чоловік, на робфаці - 100. Їм несли знання 24 викладачі. Серед них колишні викладачі хімічного технікуму В.БІЛОШЕЇН (помічник директора з навчальної частини), професори В.МАНЖУРНЕТ (технологічний цикл), В.УС (керівник кафедри математики і фізики), С.КРАСНИКІВ (керівник кафедри хімії; 1932 р. Наркомат освіти за науково-дослідну роботу відзначив його грамотою ударника) та ін. Спецпредмети викладали переважно інженери з Донбасу. Так, Г.ШИМАНСЬКИЙ до 1930 р. працював інженером на Донбасі, потім переїхав на педроботу до Кам'янця. Зі Східної України були доцент теплотехніки А.ЛЮДВИТИНСЬКИЙ (колишній інженер Красноярського керамічного заводу), доцент хімічної технології С.КОЛЕСНИКОВ та ін.

На жаль, весь час виш працював у несприятливих умовах. Більшість його студентів проживала поблизу міської в'язниці (ДОПРу), яка в 1930-ті рр. була навпроти католицької каплиці та польського кладовища. Санітарний стан там був жахливим. Не краще було і біля інституту, де місяцями не прибирали сміття. А ще постійно спалахували бійки між студентами та місцевими хуліганами. У 1932-1933 рр. села Поділля охопив голод. І хоч у місті він не був таким відчутним, становище студентів різко погіршало. В травні 1933 р. хлібний пайок зменшили до 100 г на чоловіка, але і його видавали нерегулярно.

Дуже негативно вплинули на виш політичні кампанії, які 1933 р. розгорнув проти інтелігенції України тоталітарний режим. За видуманими звинуваченнями заарештували професора С.Красникова. Мабуть, каральні органи згадали, що при Українській Народній Республіці він викладав у Кам'янець-Подільському держуніверситеті, що з погляду комуністичної влади було страшним злочином. Подальша доля професора невідома. Тоді ж за критику роботи кооперації та політики радянської влади у сільському господарстві винесли сувору партійну догану А.Біньковському, усунули від керівництва робфаком. Пізніше він працював директором міської польської школи, потім завідував міським музеєм. 1937 р. його репресували нібито за участь у "Польській організації військовій".

Документи свідчать, що частина викладачів і студентів відкрито критикувала політику сталінського керівництва, тобто, був певний пасивний опір тоталітарному режиму. Так, секретні співробітники ДПУ сповістили відповідним органам, що деякі студенти у приватних розмовах міркували так: "Труднощі, які ми переживаємо, є результатом політики партії. Всі комуністи дурні, і Сталін теж, що призвів країну до занепаду".

Деякі викладачі різко критикували насильницьку колективізацію, порівнювали її з грабіжницькою політикою "воєнного комунізму" часів громадянської війни, поділяли погляди Бухаріна та Рикова про необхідність добровільного вступу до колгоспів, їх звинуватили в "правому ухилі". Мабуть, такі прояви опозиційності непокоїли місцеву владу, бо восени 1933 р. в усіх вишах міста провели "соціальні чистки".

Під час чистки в силікатному інституті різкій критиці піддали директора Богача, один з братів якого за опір колективізації відбував заслання. Тож Богача "як сина куркуля, який перед вступом в партію скрив своє соцпоходження", з партії виключили. Звісно, звільнили і з директорства. Інститут очолив Дмитро МУДРИЦЬКИЙ - член партії з 1931 р. Новий наступ на силікатний інститут почався в грудні 1934 р. після вбивства Кірова. Публічному шельмуванню піддали професора Жана СТРАУТМАНА, члена ВКП(б) з 1917 р. Він був з когорти латиських стрільців, які зробили великий вклад у перемогу більшовиків. Брав активну участь у розгромі виступу Керенського восени 1917 р., придушенні повстання "лівих есерів" 1918 р. Командував загоном червоноармійців під час штурму Перекопа у листопаді 1920 р. Під час внутріпартійної дискусії 1923 р. підтримав думку Троцького, що необхідно розширити партійну демократію, хоч офіційно до опозиції не належав. Але 1935 р. будь-яка підтримка колишнього "апостола революції" була причиною серйозних політичних звинувачень. "Червоний кордон" у №14 за 1935 р. гнівно писав: "Троцькістський послідовник Страутман (викладач діамату в силікатному інституті), викладаючи філософію, використовував цитати Зінов'єва, Троцького та інших опозиціонерів". Наслідком статті стала постанова Вінницького обкому КП(б)У "Про контрреволюційні троцькістські та націоналістичні вилазки в окремих навчальних закладах Кам'янця". У ній, зокрема, говорилося, що в силікатному інституті поширена націоналістична і ворожа ідеологія. Було ухвалено перевірити всіх викладачів і студентів на політичну грамотність, очистити виш від класово-ворожих елементів. Окремим пунктом затавровано Страутмана. Його виключили з партії. Подальша доля професора невідома.

1935 р. всі інститути й технікуми Кам'янця переведено до інших міст України. Ще в березні 1933 р. секретаріат Вінницького обкому партії запропонував Кам'янецькому міськпарткому підготуватися до об'єднання силікатного інституту з Миргородським керамічним технікумом і скоротити на 150 контингент студентів. Тоді цю ухвалу не було виконано, А 1935 р. силікатний інститут приєднали до Харківського інституту будматеріалів. За офіційною версією, із стратегічних мотивів. Але аналіз документів дає всі підстави стверджувати, що головна причина дещо інша. Поділля зажди було підозрілим для керівників УСРР, які не забули, що тут 1919 р. був тимчасовий державний центр УНР. До того ж у кам'янецьких вишах була опозиція різним заходам радянської влади. Тоталітарний режим спочатку вирішив придушити опозицію арештами та засланням викладачів і студентів, а пізніше ліквідацією в місті всіх вишів. Не випадково, місцеві функціонери на партійних і профспілкових зборах щиро раділи ліквідації всіх вищих шкіл міста, ставили собі в заслугу "розгром усіх націоналістичних кубел у вишах".