Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Оксана ПАХОЛКО
"Експрес", 31 серпня 2002 р.

ТАЄМНИЦЯ ІСТУКАНА З-НАД ЗБРУЧА

Точна копія Збруцького ідола знаходиться у Тернопольському краєзнавчому музеї. Фото Пахолко О.Ось уже півтора століття не втихають дискусії довкола знаменитого Збруцького ідола, піднятого з дна річки ще у XIX столітті. Його знайшли на території сучасної Тернопільщини, де у долині Збруча колись був один із найбільших культових центрів слов'янського язичництва. Саме там побувала кореспондентка "Експресу" й спробувала привідкрити таємницю походження ідола та його символіки. Про ці речі й донині точаться суперечки між дослідниками.

ЯК БОЖЕСТВО ВТРАТИЛО НОГИ

...У дні серпневої посухи 1848 року, коли річка Збруч обміліла, пограничні стражники запримітили серед річкових хвиль навпроти села Мишковиці, що неподалік Гусятина, темну шапку. Підібравшись до неї, вони побачили, що шапка ця кам'яна й надіта на голову кам'яної ж фігури. Про знахідку сповістили поміщикові, й того самого дня скульптуру вагою близько 10 центнерів виволочили на берег трьома парами волів. На чому стояв стовп — через глибоку воду розгледіти не вдалось. Помітили лишень, що у місці знахідки нагромаджені кам'яні плити, але витягти їх не змогли. Коли воли зрушили камінь з місця, почувся гук у воді, немовби відламалася нижня частина каменя, глибоко замуленого в руслі ріки. На думку історика Миколи Бандрівського, "злам внизу стовпа свідчив, що нижня частина — мабуть, п'єдестал, на якому він стояв, так і лишилась у річці".

Таке саме припущення про фігуру кам'яного ідола ще у середині XIX століття висунув професор А. Петрушевич, який вважав, що "нижня частина істукана, яка становила з ним одне ціле і на якій також були зображення, могла залишитись у воді". При дальших дослідженнях річкового дна видобути залишки ідола так і не вдалось. За ці роки річка навіки замулила й поховала у своїх водах частину Збруцького ідола.

Витесаною з вапняка статуєю невідомого божества зацікавився поміщик найближчого села Личковиць — Костянтин Зборовський, який залишив її на своєму фільварку. За кілька місяців він подарував знахідку власникові подільських земель, графові Мечиславу Потоцькому. Великий любитель старовини, Потоцький хотів встановити ідола у своєму маєтку в Коцюбинчиках. Але селяни пригрозили, що розіб'ють язичницького божка і скинуть у воду. Тоді Потоцький написав листа до Краківського наукового товариства. Відтак, залагодивши всі формальності, послав статую возом до Польщі. З часом Збруцького ідола безпідставно зарахували до пам'яток польської культури і замовчуючи його українська'походження. Збруцький ідол і досі стоїть при вході до Краківського археологічного музею. На пам'ятці табличка: "Світовид Збручанський, знайдений на сході Польщі". Отак!

ГОЛОВОЛОМКА ДЛЯ УЧЕНИХ МУЖІВ

Науковці й досі сперечаються про те, які люди й коли створили Збруцького ідола, чи він зображав якесь божество, чи когось із тодішніх можновладців. Переважає версія про слов'янське походження істукана, хоча деякі вчені вважають його витвором одного з тюркських народів. Єдине, в чому погоджуються дослідники, — це автентичність фігури. Її справді зробили язичники, і слугувала вона для культових потреб.

"Стародавні слов'яни мали багато різних видів ідолопоклонства, — розповідає співробітник інспекції охорони пам'яток архітектури Тернопільської області Марія Ягодинська. — Протягом формування слов'янських релігійних вірувань у певний час виникла потреба полегшити людям спілкування з божествами. Дерев'яні зображення, які легко було знищити, не давали володарям того престижу, який могли б дати кам'яні. Тож вирішили створити щось незвичайне, а саме — статую, яка б символізувала всі найважливіші догми слов'янської релігії і тодішні уявлення про світобудову". Автор твору мав досить просто, але точно представити світогляд замовника. Археологічна експедиція, зорганізована у 80-х роках, учасницею якої була й Марія Ягодинська, виявила святиню на горі Богит біля села Городниці Гусятинського району. Вважалося, що саме тут стояв Збруцький ідол. Але в процесі вивчення архівних документів з'явилися сумніви. Місце, де він насправді стояв, донині не визначене. І досі залишається похованою під водою Збруча нижня частина найвідомішого зображення язичницького божества.

"Збруцький ідол стояв посередині капища — культового комплексу, де стародавні слов'яни відправляли свої обряди. Воно існувало від початку дев'ятого до середини тринадцятого століття, і його занехали за часів монгольської навали, — розповідає Марія Ягодинська. — Висічені з каменю скульптури поганських ідолів стояли і в інших місцях. Усіх їх повергли під час християнізації та потопили в ріках — знищили у той самий спосіб, у який народовірці позбувалися злих духів". І хоча після збруцької знахідки минуло понад півтора століття, історики так і не дійшли згоди в тому, яке саме божество уособлював ідол: Світовида чи Даждьбога. Ні одна з версій досі не дістала остаточного підтвердження.

ІДОЛ НАДІЙНО ОБЕРІГАЄ СВОЇ ТАЄМНИЦІ

Умовно Збруцького ідола називають Світовидом. Це високий чотирибічний стовп заввишки 2,57 м, на кожному боці якого є кілька рельєфних зображень. Цей витвір вражає своєю величиною, якої не мають усі відомі на сьогодні фігури такого зразка, захоплює майстерністю автора і напрочуд вдалим, продуманим компонуваннями різних зображень на чотирьох його сторонах.

"Скульптура поділяється на три горизонтальні яруси, які відображають прадавні уявлення про Всесвіт: небо, землю і підземний світ. Ці частини тісно пов'язані між собою, — пояснює пані Ягодинська. — Нагорі, на кожній стороні стовпа, увінчаного однією загальною шапкою, висічено фігури чотирьох божеств на повний зріст. Горішній ярус скульптури символізував: Мокошу з традиційним рогом достатку в руці, Перуна на коні та з шаблею в руці, невідоме божество і Ладу з вінчальним перснем у руці. У середньому ярусі з усіх боків зображені людські фігури, що, взявшись за руки, начебто ведуть культовий танок. До плеча однієї з жінок прихилилося дитя. Так відтворено земний світ людей. У долішньому ярусі стоять навколішки три фігури вусатих чоловіків. Це підземні боги, які підтримують руками світ людей. Поміж них, мабуть, володар підземного світу Велес чи інший досі невідомий бог. На скульптурі залишилися сліди червоної фарби, якою вона колись була покрита, а саме цей колір мав культове значення у слов'янських віруваннях".

Символіку зображень на Збруцькому ідолі намагалося розгадати не одне покоління дослідників, але тлумачення їх змісту й досі залишається лише припущеннями. І сьогодні, ставши поряд із скульптурою, що вражає своєю величчю, маєш дивне відчуття людської немічі перед міццю й неосяжністю Всесвіту. Здається, що сама фігура створює довкола себе незвичайну атмосферу містицизму. Старожили переповідають, що там, де колись стояв ідол, у повний місяць кояться дивні речі. З темряви долинають то жіночі ридання, то дитячі плачі, а то якісь завивання. І навіть найбільші відчайдухи не наважуються підійти до місця, де колись поклонялися божищу. Язичницький ідол майже тисячу літ надійно оберігає свої таємниці.