Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Таємниця жіночого портрета

Вирував неосяжний Костянтинопольський ярмарок. У цей день, як і завжди, понаїхало багато і продавців і покупців.

Поважно посувався серед натовпу, зневажливо розсуваючи людей широкими плечима, польський посол у Туреччині бундючний Боскамп Лясопольський. Увагу його привернув невільницький куток ринку, де зібрався чималий гурт людей.

Серед дівчат з Балканського півострова, яких продавав літній турок, коштовною перлиною сяяла одна з невільниць. Не зважаючи на своє становище, юна красуня з погордою поглядала на оточуючих.

Як зачарований зупинився проти вродливої гречанки і польський посол. Кваплячись, він відрахував потрібну суму (а вона була чималенька), посадив дівчину в криту коляску, що чекала за рогом, і залишив ярмарок.

Софія ГлявонеХто ж вона і звідки, красуня-невільниця? Звали її Софія Глявоне, і була вона дочкою жебрачки з Салонік. Не з добра продала мати дочку в неволю. Так склались обставини.

Повертаючись з покупкою до Польщі і побоюючись негативної реакції з боку вельможного панства на його неузаконений Богом зв'язок з красунею, Лясопольський тимчасово залишив Софію у Хотинській фортеці. Незабаром сюди завітав майор Йосип Вітте, син коменданта Кам'янець-Подільської фортеці. Закохавшись до нестями у Софію, він викрав її і в 1779 році, не питаючи згоди у батьків, одружився з нею.

Молоду дружину Вітте повіз до Парижа. Красива зовнішність, вміння поводитись, розум Софії були одразу помічені, зокрема у Версалі. Згодом послугами комендантші Кам'янець-Подільської фортеці користувалась Катерина II, яка відряджала Софію у дипломатичних справах у Константинопіль, Відень, Варшаву.

На переговорах у Яссах з Потоцьким Софія прямо таки зачарувала старого маршала. Як там склались обставини, невідомо. Та незабаром, відрахувавши Вітте два мільйони злотих, Потоцький забрав Софію і одружився з нею. Правда, вважають, що вся ця маніпуляція відбувалась не без її згоди.

Польські вельможі поставились до одруження графа з жінкою нешляхетного походження досить негативно і висловлювали Потоцькому своє обурення. Але даремно. Він залишив Варшаву і разом з молодою дружиною виїхав до свого маєтку в Умані, де за його наказом спорудили чудовий дендропарк, відому всім "Софіївку".

Під час перебування на Уманщині граф запрошував до свого палацу художників, які малювали Софію. Історії одного з портретів красуні, що багато років тому зник невідомо куди, була присвячена замальовка П. Мусієнка "Пригода з портретом", надрукована в 1962 році в одному з травневих номерів газети "Вечірній Київ". Автор писав, що Софія була зображена на фоні скель, квітів і дерев парку "Софіївка". В руках вона тримала нотний згорток і книгу, що підкреслювало її роль покровительниці музики і поезії. "Художник показав, писав Мусієнко, античну красу жінки, але ще виразніше її вольовий характер, бурхливу діяльність. Навіть східний костюм, аксесуари і тло підкорені задуму показати особу незвичайну, овіяну суперечливими легендами". І далі: "Дивлячись на всі ці ознаки знатності, важко повірити, що це дочка жебрачки, колишня невільниця".

А закінчує П. Мусієнко свою розповідь справді сенсаційно: "І ось недавно портрет цей знайшовся так само несподівано, як і зник. У Кам'янці-Подільському помер старий учитель Слєдніков. Незадовго перед кончиною він заповідав передати один старовинний портрет місцевому музею, що і було виконано. Перевіркою встановлено: це саме та картина, про яку ніхто не чув останні 40 років. Як портрет потрапив до вчителя, й досі лишається таємницею".

Ну що ж, знайшовся і добре. Та як засвідчили подальші події, висновок автора публікації виявився передчасним. Матеріал цей передрукувала Кам'янець-Подільська міська газета "Прапор Жовтня". І розгорілись пристрасті. Першим на публікацію відгукнувся тодішній директор історичного музею-заповідника Г.М. Хотюн.

"Володимир Миколайович Слєдніков, - повідомив Григорій Миколайович, - протягом десятків років працював у нашому місті викладачем російської мови і літератури. Все своє життя він збирав унікальні книги, предмети старовини, картини. За кілька місяців до кончини 95-річний учитель заповів свою цінну колекцію нашому музею. Картину, про яку йде мова, відправимо у Київ на реставрацію".

Тамара СисСвою думку висловила і одна з найстаріших працівників музею Т.А. Сис: "З приводу цього можу повідомити, що в 1938 році, завітавши до Слєднікова, я звернула увагу на портрет жінки у східному вбранні. На моє запитання учитель відповів: "Дружина моя з сім'ї Юхимовичів. Один з її далеких родичів працював у "Софіївці" в маєтку Потоцьких і приятелював з сином господаря Юрієм. Останній, коли виїжджав за кордон, подарував Юхимовичу портрет Софії Потоцької, який і залишився в цій родині. Я ж зберігаю картну, як спогад про дружину, а перед смертю віддам у наш музей".

Дещо додав до описуваної події місцевий краєзнавець Сергій Кирилович Шкурко. Хронологічно простеживши за життям В.М. Слєднікова, він повідомив: "Стара учителька Н.Т. Святковська розповіла мені, що В.М. Слєдніков після закінчення духовної академії працював викладачем іноземної мови і громадянської історії у духовному училищі с. Привороття Ушицького повіту Подільської губернії. Він мав багато знайомих серед передової інтелігенції повіту. Особливо приятелював він з одним сусідом-поміщиком, у якого Следнікови часто гостювали. І тоді ж оцей поміщик подарував учителеві портрет Софії Потоцької."

Далі С. Шкурко пише, що чи був той поміщик родичем дружини В.М. Слєднікова Олександри Митрофанівни, дівоче прізвище якої Акимович, а не Юхимович, як говорить Т.А. Сис, встановити неможливо. Але як стверджує молодша сестра О.М. Слєднікової Є.М. Користинська, один із родичів її батька дійсно працював управляючим маєтком Потоцького.

"Тому, - закінчує свою думку С. Шкурко, - повідомлення Т. Сис про те, що портрет потрапив в сім'ю М.А. Акимовича, а потім до його старшої дочки О.М. Слєднікової з рук колишнього управляючого маєтком Потоцьких, можна вважати вірогідним, тим більше, що села навколо Привороття у XVІІ столітті належали Франціску Салезію Потоцькому."

Більше ніяких думок чи припущень щодо портрета ніхто не висловлював. Згодом музей відправив картину до Києва на реставрацію.

Через деякий час портрет повернувся у фонд музею. Але й на цей раз не обійшлось без несподіванок. У супроводжувальному листі повідомлялось, що це не портрет Софії Потоцької, а копія картини італійського художника Домініко "Кумська Сивілла".

Так було розгадано таємницю жінки в східному вбранні. А доля одного з кращих портретів володарки "Софіївки", що зник багато років тому, залишається невідомою.

Радзієвський В.
Таємниця жіночого портрету // Прапор Жовтня, 1988. - 27 лютого.