Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Татарська

Яка ще з вулиць Старого міста зможе позмагатися з Татарською щодо багатства історичного минулого? Хіба що тільки два ринки - Польський і Вірменський. Але то гамірні центральні майдани, яким за статусом належить бути попереду. А виявляється, що поруч з цими "гігантами" тиха и скромна Татарська вулиця - це теж справжній рай для туристів. Щоправда, рай майбутній. Бо сьогодні ще занадто мало зроблено, щоб розкрити на повну потужність неабиякий потенціал вулиці та привабити сюди натовпи екскурсантів. А є на Татарській і такі речі, які було б краще, щоб турист зовсім не бачив. Скажімо, історичну пам'ятку під охоронним №1638 (Татарська, 19) - житловий будинок XIX ст. - цікавий зразок локального варіанту стилю модерн, як зазначає довідник 1986 р. На жаль, немає вже зразка, є тільки руїни, які щоліта густо заростають бур'янами. Або, не дай Бог, захочеться туристові побачити пам'ятку XVII-XVIII ст. - будинок єзуїтського колегіуму (Татарська, 14а). І що ж він побачить, заглянувши за гарний фасад колишнього будинку чоловічої гімназії? Сильно обшарпані по боках і з тилу стіни отої колишньої гімназії та украй занедбаний будинок колишнього колегіуму. А що вже казати про меморіальні таблички людям, чиє життя та діяльність пов'язані з вулицею Татарською. Пам'ятних дощок практично немає. Тільки на будинку тієї ж колишньої гімназії є меморіальна таблиця, що тут восени 1846 р. перебував Тарас Шевченко. Була на цьому будинку ще одна таблиця - про навчання в гімназії Володимира Затонського, але з ідеологічних міркувань її зняли. Тож роботи, як кажуть, непочатий край. І, можливо, першим кроком до відродження Татарської стане нещодавно розпочате шляховиками вимощення вулиці новою бруківкою. А поки що пройдемося старою бруківкою стародавньої Татарської і перегорнемо в пам'яті сторінки її історії.

Почнімо з назви. "Починається вулиця Татарська від парафіяльного костелу", - зазначено в описі Кам'янця-Подільського, який складено 1700 р. Як тільки потім не називали цю вулицю - Стефана Баторія, Кармелітська, Новособорна, Соборна, Фарська, Петропавлівська. 1923 р. вулиці надали ім'я німецького філософа та економіста, діяча та теоретика комуністичного руху Карла Маркса. 11 вересня 1990 р. президія міськради повернула вулиці найдавнішу назву - Татарська.

Назва Татарська - це, як писав 1982 р. краєзнавець Андрій Терлецький, "згадка про перебування в місті монголо-татар у XIII столітті". Саме згадка, а не увічнення пам'яті. Як, скажімо, народна назва Замкового мосту - Турецький - є згадкою про перебування в місті турків і про їх роботи з укріплення мосту. До речі, назва староміської вулиці - не поодинокий "татарський" топонім. Приміське село Татариски (нині Смотрич), а на Підзамчі вулиця Татарська (нині імені Киргизова) засвідчують: татари таки зоставили по собі пам'ять. Добру чи злу - це вже інше питання.

Вулиця Татарська простягнулася від Руського до Польського ринку. Або від Кушнірської башти до ансамблю Петропавлівського кафедрального костьолу.

Кушнірську башту, як можна довідатися з латинського напису на кам'яній плиті над в'їздом з боку міста, збудовано 1585 p., коли польським королем був Стефан Баторій, а реставровано та збільшено рівно через 200 років, коли королем був Станіслав Август Понятовський. Тож не дивно, що Кушнірську вежу називали ще баштою Стефана Баторія, відповідно і вулицю, що тягнулася від неї на південь - вулицею Стефана Баторія.

Щодо останнього польського короля Станіслава Августа, то на честь його відвідин Кам'янця-Подільського наприкінці вулиці Татарської споруджено Тріумфальну арку, яка веде на подвір'я Петропавлівського кафедрального костьолу. Напис на фризі арки сповіщає, що 11 листопада 1781 р. тут пройшов король Станіслав Август. Після відвідин Кам'янця Понятовський королював ще 14 років і зрікся престолу 25 листопада 1795 р. Саме при ньому відбулися всі три поділи Польщі (1772, 1793, 1795рр.). Тож не тріумфом, а катастрофою обернулося для поляків королювання Станіслава Августа. Але в кам'янчан чомусь народилася прикмета: якщо, проходячи через Тріумфальну арку, думати про найсокровенніше, то воно неодмінно збудеться. 8 липня 1994 р. через арку пройшов Леонід КУЧМА. Перед тим хтось з кам'янчан жартома порадив йому загадати бажання. Через два дні Леонід Данилович став Президентом України...

Саме Петропавлівський костьол подарував Татарській вулиці ще одну назву - Петропавлівська. Про сам унікальний архітектурно-культовий ансамбль (Татарська, 20), який включає костьол, дзвіницю, мінарет, увінчаний статуєю Мадонни, та згадувану вже Тріумфальну арку, написано багато. Тож, щоб не повторюватися, відішлемо читача до відповідної літератури. Скажімо, до найсвіжішого 24-сторінкового ілюстрованого нарису кам'янчанина Олександра Расщупкіна "Катедра св.Апостолів Петра та Павла в Кам'янці-Подільському" (2003 p.). Щоправда, нарис видано польською мовою, стислий виклад історії катедри та підписи до малюнків подано ще російською мовою. Але нам, українцям, не звикати черпати знання мовами північного та західного сусідів...

Вдалу для вулиці назву Петропавлівська посилювало ще й те, що тут розташувалася Петропавлівська православна церква, відома ще з XVI ст., а за здогадками деяких учених і з XIV ст. Проте ця назва за Татарською вулицею свого часу не втрималася, а на сучасній мапі Старого міста Петропавлівська вулиця з'єднує Татарську вулицю з Троїцьким майданом. Але про цю вулицю та церкву "Подолянин" уже писав 6 вересня 2002 р. Нагадаємо тільки, що новітня історія церкви розпочалася 1991 p., коли 21 січня міськрада ухвалила передати храм громаді Української автокефальної православної церкви, а 23 квітня храм відвідав і звернувся до парафіян зі словом Божим Святійший Патріарх Київський і всія України Мстислав. Пам'ятною віхою в історії церкви стало і 21 липня 1998 p., коли під час короткочасного відвідання міста Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет провів богослужіння в Петропавлівському храмі.

Пора згадати ще одну з давніх назв вулиці - Кармелітська. Католицький орден кармелітів засновано 1155 р. на горі Кармель у Галілеї групою прочан і хрестоносців. У другій половині XVI ст. кармеліти поділилися на кармелітів узутих і кармелітів босих (Орден Босих Братів Пречистої Діви Марії з гори Кармель). Перші ченці-кармеліти Макарій і Вацлав прибули до Кам'янця 1623 р. Спочатку монастир босих кармелітів займав скельну терасу над Вірменським бастіоном. Але турецька окупація 1672 р. перетворила цей кляштор на руїни. Після повернення 1699 р. міста полякам подільський підкормій Мартин Богуш віддав босим кармелітам свій двір і одну з двох кам'яниць на Татарській вулиці. До цього дарунка було долучено ще кілька сусідніх порожніх ділянок (три з півдня та одну з півночі) - і в розпорядженні кармелітів виявився досить великий простір: 150 м уздовж Татарської вулиці та 40 м углиб. Якщо згадати, що будинок сучасного ЖЕК №4 (Татарська, 10) колись був школою кармелітів, зведеною на місці кам'яниці Богуша, а нині є єдиним уцілілим об'єктом ордену, і звідси рухатися на південь - в напрямку подвір'я сучасного історичного факультету університету (Татарська, 14), то приблизно можна уявити територію, що належала кармелітам.

Отож, у середині XVIII ст. на вулиці Татарській з'явився костьол босих кармелітів (архітектор Ян де ВІТТЕ), а сама вулиця стала називатися Кармелітською. Після скасування 1866 р. католицької дієцезії наступного року було закрито й монастир босих кармелітів. Тож православний єпископ Леонтій запропонував у величезному Кармелітському костьолі розмістити новий кам'янецький собор (оскільки соборна Іоанно-Предтеченська церква була занадто тісною; детальніше про цю проблему розказано в попередньому числі "Подолянина"). Після довгих робіт з переобладнання костьолу на православний храм 30 серпня 1878р. його було освячено як собор Ікони Казанської Божої Матері. Отож вулиця Кармелітська стала спочатку вулицею Новособорною, а згодом - просто Соборною.

Важливою подією в житті міста стало відкриття 30 січня 1890 р. в Казанському соборі давньосховища старожитностей (від якого веде відлік сучасний Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник). І як тут не згадати фундаторів цієї шляхетної справи Євтима Сіцінського (довголітнього директора музею), Миколу Яворовського, Віктора Якубовича (першого завідувача давньосховища), Мойсея Дороновича (протоієрея Казанського собору), Юзефа Роллє.

На жаль, Казанський собор не дожив до наших днів: у 1930-х роках атеїстична пошесть укоротила йому віку. І якщо знищені Троїцька церква й Олександро-Невський собор відновлюються, розчищено фундаменти Іоанно-Предтеченської церкви та встановлено там дерев'яний хрест, то щодо Казанського собору панує повна тиша. Навіть не позначено місце, де він був.

(зараз розкопано фундамент - НПП "Подільські Товтри", 2004)

На вулиці Татарській жило багато знаних кам'янчан. Це, зокрема, відомий подільський лікар, історик, автор знаменитих "Історичних оповідань" Юзеф Роллє, визначний колекціонер, засновник першої в місті фото-друкарні Михайло Грейм, його син - художник Іван Грейм. На цій вулиці в будинку Францішека Димера 26 грудня 1818 р. було засновано масонську ложу "Озіріс". Кажуть, що до її складу входив російський поет Володимир Раєвський, який перебував на військовій службі в Кам'янці-Подільському.

А скільки видатних осіб училося в Кам'янецькій гімназії (не один тільки Володимир Затонський). Ось далеко не повний список: математик Микола Чеботарьов, історик Іван Лучинський, зоолог Петро Бучинський, художник Микола Бурачек, народник Володимир Дебагорій-Мокрієвич, письменники Юрій Смолич, Тадей Рутковський, Мойсей Альтман, біохімік Борис Збарський, мовознавець Борис Ларін, укладач чотиритомної "Української Малої Енциклопедії" (1957-1963 pp.) Євген Онацький. У гімназії викладали український філолог Павло Житецький, російський економіст Володимир Вернадський, батько знаменитої російської актриси Марії Савіної Гаврило Подраменцев. Тож, напевно, фасад нинішнього корпусу істфаку мав би бути просто нацвяхований меморіальними таблицями...

Як бачимо, вулиця достойна не скромної газетної статті, а великої, гарно ілюстрованої книги. Тож сподіватимемося, що такої честі Татарська колись дочекається...

Будзей О.
Татарська // Подолянин, 2003.