Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

ТРАДИЦІЇ І ПОКОЛІННЯ

Якщо за словами Лесі Українки, Поділля - краса України, то Кам'янець - окраса Поділля. Та і не тільки Поділля. Перлина України - такі слова можна прочитати про місто в одній із газет Петрозаводська, звідки сім'ями їдуть влітку відпочивати до нас. Ці "титули" міста визначаються багато чим. Зокрема, звичайно, неповторною природою.

Побутує така ось легенда. Могутній велетень-лицар бився з ворогами. Переміг усіх, та від останнього його дужого удару розколовся камінь, розступився двома берегами, а сам відважний воїн вгруз по шию в землю. Так і залишився стояти, закам'янів, а біля нього - присипаний меч-кладенець. Внизу, у кам'яній прірві, віки тече річка, води якої бачили битву і загибель героя...

Учні однієї з десятирічок міста, де прозвучала ця легенда на вечорі, присвяченому творчості О.С. Пушкіна, зразу ж пов'язали її з його поемою "Руслан і Людмила", твердо вирішивши, що поет обов'язково був у Кам'янці, й наш Смотрич надихнув його на створення образу голови знаменитого витязя.

Тут легенда переплітається з дійсністю. Та і вся історія Кам'янця на Поділлі - то сплав дійсності з легендою - бувальщина піднімається до вимислу, і вимисел випливає з конкретного життя. А життя, історія міста - то сконцентрована тисячолітня історія народу, його далеке і близьке минуле і сучасне, зафіксовані в пам'ятках з каменю, усній народній творчості.

У місті над Смотричем народився Ісайя Кам'янчанин - автор листів-послань. У 1561 році він їздив у Москву закупити книжки для населення Волині й Поділля. Міським писарем працював Герасим Смотрицький - відомий письменник, громадський діяч, перший ректор Острозької школи, заснованої 1580 року Костянтином Острозьким. Він був одним із активних помічників Івана Федорова.

Вагомий внесок у розвиток освіти вніс і син Герасима Смотрицького - Мелетій. 1618 року він видав першу граматику слов'янської мови. Великий російський учений М.В. Ломоносов, що навчався за граматикою М. Смотрицького, назвав її вратами своєї ученості.

1793 року, після третього поділу Польщі, східне Поділля було приєднане до Росії. Центром Подільської губернії, а водночас і осередком культури й освіти стає місто Кам'янець-Подільський.

На початку XIX століття в Росії зароджуються таємні політичні товариства дворян-революціонерів, діяльність яких була спрямована на визволення селян від кріпацтва й запровадження в країні конституційної монархії. Відгомін цих подій докотився і до Поділля, знайшов відображення у його житті, літературі. У 1816 р. друг О.С. Пушкіна В. Ф. Раєвський організував у Кам'янці-Подільському перше на Україні, товариство декабристів "Залізні персні". Раєвський був поетом. У цей же час в місті над Смотричем на військовій службі перебував поёт Костянтин Батюшков.

Майже одночасно з цими подіями на Поділлі розгорнулася селянська визвольна війна на чолі з Устимом Кармалюком. Чимало пісень, легенд, переказів, які на віки увійшли в скарбницю літератури, складено про славного лицаря волі.

Чимало прогресивних людей, діячів літератури, культури звертали свій погляд і думи до древнього міста на Поділлі. У 1831 р. сюди приїхав з експедицією по боротьбі з холерою Володимир Даль, етнограф, лінгвіст, автор "Толкового словаря живого великорусского языка", багатьох оповідань.

З археографічною комісією прибув 1846 року до Кам'янця-Подільського молодий Тарас Шевченко. Разом з учителем гімназії П. Чуйкевичем він відвідав Приворотську бурсу, Нігин, село Вербку, де записував народні пісні й легенди.

Пізніше, згадуючи про перебування на Поділлі, про злидні, які він бачив, Шевченко писав: "Всюди їздив і всюди плакав". Ті сльози вилилися в гнівні, сатиричні поезії.

У Кам'янець-Подольскией духовній семінарії навчалися Степан Руданський та Анатолій Свидницький, чиї імена відомі в українській дожовтневій літературі. У гімназії викладав російську мову П. Житецький, видатний філолог, член-кореспондент Російської Академії наук.

Вчителювали тут також Сергеєв-Ценський, Григорій Мачтет, автор відомої пісні "Замучен тяжелой неволей". Вчився Михайло Коцюбинський.

Багата іменами і подіями й пожовтнева, новітня історія міста. Тут народилися відомі радянські письменники Микола Бажан, Микола Подолян, Олеся Кравець, Марія Пилинська, Валер'ян Захаржевський, Павло Цибульський, Володимир Беляев. На Кам'янеччині виросли Панько Педа, Микола Білкун.

Кам'янець-Подільський в роки громадянської війни і перших п'ятирічок був справжнім виром політичного, культурного життя. Навколо газети "Червоний кордон" групувалися літературні таланти: Іван Кулик, Сава Божко, Терень Масенко, Іван Дніпровський, Любомир Дмитерко, Юрій Смолич, Наталя Забіла... Дало місто Україні батька української байки - Микиту Годованця. Працювали тут і сатирик Федір Маківчук, байкар Іван Сварник. Бував Остап Вишня.

По праву вважають своєю творчою колискою місто над Смотричем поети Василь Цілий, Наталя Кащук, Надія Пакулько, Іван Покотило, Олександр Климчук, прозаїк Василь Горбатюк.

Усе нові і нові знахідки вкотре підкреслюють неабияке значення подільського міста в розвитку культури та літератури в країні. Так, Юрій Тинянов, збираючи матеріал для роману "Пушкін", приїхав у Кам'янець-Подільський, де було найповніше зібрання пушкінського "Современника".

Остання, скупа звістка - у місті над Смотричем працював у прифронтовому госпіталі автор "Майстра і Маргарити" Михайло Булгаков! А скільки ще таких таємниць криється в архівах, у пам'яті народній!

Багаті літературні традиції древнього міста над Смотричем. їх продовжують молоді - члени літературного об'єднання "Розмай", яке об'єднує людей різного віку і професій. В основному, вони сьогодні представлені на шпальтах літературно-мистецького випуску "Квітка на камені", їх об'єднує любов до слова, прагнення виразити в образах своє розуміння дійсності і ставлення до світу, бути учасниками тих революційних перетворень, що відбуваються тепер у країні.

А час нині висунув літературний процес на стрижень громадського буття. Хто краще, як не літератори, бачать наші завтрашні шляхи і наші сьогоднішні упущення - серця ж бо у них оголені, відкриті. Такими прагнуть бути і початківці з "Розмаю". І тією чи іншою мірою їм властиві якості, на яких наголошується в партійних документах, Програмі партії, що, власне, є основним законом літератури соціалістичного реалізму: зв'язок із життям.

Письменники старших поколінь були, як завжди, синами свого часу, вони відображали звершення народу, їхня творчість знає й успіхи, й прорахунки. У своїй кращій частині радянська література стала дослідженням найскладніших процесів, вона бачила історичні досягнення й ті застійні моменти, які розкрив і засудив XXVII з'їзд КПРС і які нині виживаються, вона готувала нашу сьогоднішню гласність і перебудову. І не випадково партія устами М.С. Горбачева висловила таким письменникам вдячність.

Нині почалася нова епоха в усіх сферах нашого життя, в тому числі й літературі. В цьому оновленні важлива роль належить майстрам слова, зокрема - молодим, які починають свою дорогу. Кожен з авторів, що їх представляємо в нашому випуску, має усвідомити своє місце в перебудові, в дослідженні найглибших пластів людської психології, те, що нового внесе він у духовний світ сучасника. Це тим більш важливо, що живемо ми в дні підготовки до 70-річчя Великого Жовтня, коли підсумовується пройдене і намічаються завдання на завтра. В світлі вимог часу, перебудови.

Свідер П.
Традиції і покоління // Прапор Жовтня, 1987. - 9 вересня.