Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

ТРАГІЧНА СТОРІНКА ІСТОРІЇ

Одна з найтрагічніших сторінок історії Кам'янця-Подільського - загарбання його турецькими яничарами - здавна цікавила дослідників. Написано чимало робіт з минулого міста, але в усіх них головною причиною його падіння вважалася воєнна перевага османської армії, над захисниками. Майже у всіх творах багатослівно описується мужність і героїзм лише місцевої шляхти. Переглядаючи "Акты Южной и Западной Руси", вдалося натрапити на матеріали, які по-мовому відтворюють події тих грізних часів. "Акты" розповіли про роль трудового люду: ремісників, жінок, дітей в обороні міста і про зраду міської верхівки...

Як же розгорталися події у ті часи?
(читайте ще про ці події: тут, тут)

26 липня 1672 року перші турецькі частини з'явилися під стінами Кам'янця. Разом з 300-тисячною армією сюди прибули 40-тисячне військо татар і козаки прислужника гетьмана Дорошенка. Вони були обстріляні фортечною артилерією і атаковані піхотою. Влучний вогонь гармат фортеці завдавав великих втрат ворогові. Ледве не загинув і Магомет IV, в намет якого попало ядро. Наступного дня султан наказав готуватися до штурму. Місто і фортеця були взяті у щільну облогу. Безперебійно до 2 серпня били турецькі гармати, велися мінні підкопи під мури замку.

Все населення Камінця від малого до великого стало на захист фортеці і міста. Спішно кувалася зброя, варилася смола, зароблювалися пробоїни у стінах, будувалися нові укріплення, відбивалися безперервні атаки загарбників. Кожен ремісничий цех, кожна сім'я мали своє місце на бастіонах. У створеному народному ополченні пліч-о-пліч билися за місто представники трьох общин: руської, вірменської і польської.

Ранком 4 серпня турки розпочали запеклий генеральний штурм фортеці, яка закривала доступ до міста. Атаки десятків тисяч ячичар котилися хвиля за хвилею і, несучи важкі втрати, розбивалися біля стін фортеці бойовим завзяттям її захисників. Та 5 серпня, здійснивши за допомогою мінних вибухів проломи, турки захопили новий замок - земляні вали на підступах до старої фортеці з заходу: 3 новою силою спалахнула кровопролитна битва, яка тривала цілу ніч. Наступного дня захисники випадково довідалися, що порохові міни закладені під чотири башти. Вони роблять відчайдушні спроби розмінувати, вежі, врятувати фортецю.

У цей напружений момент міська верхівка та командування гарнізону, зневірившись в успіху оборони і чекаючи на обіцяні султаном милості, таємно прийняли рішення скласти зброю і почали переговори про капітуляцію. Звістка про підступну зраду миттю рознеслася по місту, викликаючи гнів і обурення його захисників. Спалахнули стихійні виступи і заворушення міщан, їх депутація, до складу якої увійшли ремісники, воїни, жінки, звинуватила кам'янецького біскупа Лянцкоронського у зраді, вимагала продовжувати боротьбу з ворогом. Ці виступи ще більше налякали міську верхівку, яка поспішала виторгувати у турецького султана особисті вигоди. Коли переговори підходили до кінця, патріоти на чолі з начальником артилерії Гетлінгом і героєм оборони Володийовським, всупереч капітулянтам, щоб не здати фортецю туркам, зірвали порохові погреби замку. У страшному вибухові загинули вони і ще понад 800 чоловік.

7 серпня староста віддав візирю ключ від міста. Найбільш могутня фортеця Речі Посполитої, її опора на землях України капітулювала.

Сучасники подій висловлювали не лише незадоволення поспішною здачею міста, але й прямо запідозрювали зраду. Стало відомо також, що ще два роки тому, за вказівкою командування і міської верхівки, під фортецю було закладено міни. Шляхта Київського воєводства в інструкції послам на сейм у кінці грудня 1672 року вимагала довідатися від подільського воєводи, з якою метою вони були закладені, чому ними не знищено при взятті Кам'янця фортецю і чи знали про ті міни турки. Та воєвода після декількох візитів до Варшави віддав перевагу мовчанню. Ця таємниця є і сьогодні таємницею. Можна лише гадати, що зрада з боку представників міської верхівки готувалася заздалегідь.

Настали важкі часи турецької неволі. Та не змирилися з ігом подоляни. Навесні 1673 року в околицях Кам'янця розгортається рух народних месників-опришків, які нападали на окремі загони турків, їх дії були настільки рішучими, що тримали у постійному страху численний турецький гарнізон.

27 років боролося проти турецького рабства населення Поділля і Кам'янця. На допомогу йому прийшла Російська держава, яка своїми перемогами над османами змусила останніх у 1699 році залишити українські землі і місто над Смотричем.

С. БАЖЕНОВА,
завідуюча відділом дореволюційного часу Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника.
Радянське Поділля. - Хмельницький, 1982. - 3 вересня.