Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 30 квітня 2004 р.

ТРЬОХ ХЛІБІВ

Найцентральніша староміська вулиця з найоригінальнішою народною назвою. Так з повною підставою можна сказати про Домініканську, яку ще називали вулицею Трьох хлібів.

Чому найцентральніша? Судіть самі: по-перше, вона з'єднує два центральних майдани Старого міста - Польський і Вірменський ринки. По-друге, із трьох вулиць, що з'єднують ці майдани, центральною є саме Домініканська, а не східна П'ятницька чи західна Старобульварна. Проте, сьогодні її сусіди набагато помітніші. Тож про теперішню Домініканську можна сказати, що вона скромно заховалася в центрі. А раніше саме Домініканська домінувала в названій тріаді вулиць. Недарма ж російський імператор Микола І (якого ми сьогодні ледве не щодня бачимо на телеекранах у серіалі "Бідна Настя"), прибувши 23 вересня 1842 р. близько дев'ятої години вечора до Кам'янця, саме Домініканською вулицею проїхав на Губернаторський майдан (колишній і нинішній Вірменський ринок). Там, біля гауптвахти, (на її місці тепер стоїть будинок районної ради) цар забажав покинути екіпаж й пройтися майданом до палацу губернатора (на цьому місці тепер стоїть будинок пожежної частини). До речі, в почті Миколи І перебував відомий французький батальний живописець Еміль Жан Орас ВЕРНЕ (1789 -1863), якого, як і царя, приємно вразило пишно ілюміноване місто. Художник є художник, тож усе побачене він переніс на папір, щоб потім втілити у фарбах. Напевне, й Домініканську вулицю француз удостоїв уваги. Тільки де тепер ті замальовки й картини?

Чому ж народ Домініканську називав вулицею Трьох хлібів? Виявляється, раніше обабіч порталу дзвіниці Домініканського костелу стояли чотири білокам'яні статуї на п'єдесталах. З одного боку - Аарон, що тримає хліб, і Авраам, що говорить із сином, а з другого боку - Аарон із кадилом і Авраам, що приносить Богові в жертву сина. Перша з цих статуй і послужила підставою для народної назви вулиці.

Згідно з Біблією, Бог велів Мойсеєві для посвячення його брата Аарона у священики приготувати, зокрема, із ліпшого пшеничного борошна "і прісний хліб, і прісні калачі, змішані з оливою, і прісні коржі, помазані оливою" (Вихід, 29:2). А потім "і один буханець хліба, і один хлібний оливний калач, і один коржик із коша з прісним" покласти на руку Аарона, а також синів його, а тоді, взявши хліб із їхньої руки, спалити його на жертовнику - "це огняна жертва для Господа" (Вихід, 29:23-25). Ось звідки три хліби й відповідна народна назва вулиці. Що ж до офіційних назв, то їх було три: за польських часів - Домініканська, за російських - Дворянська, за радянських - ім.Карла ЛІБКНЕХТА. Перші дві назви досить прозорі й достатньо вмотивовані.

Чернечий орден домініканців, заснований 1215 р. Домініком де ГУСМАНОМ у Тулузі, першим із католицьких орденів проник на Поділля. Більшість істориків датою заснування Домініканського кляштору (монастиря) в Кам'янці-Подільському називають 1370 рік - ще при князях Коріатовичах. Як чинний згадує Домініканський кляштор у Кам'янці папа Григорій XI в декреті від 1378 р. Тож були всі підстави вулицю, що проходила попри кляштор домініканців, назвати Домініканською. Додамо, що ім'я Домінік походить від латинського dies dominicus - день Господній, тобто неділя. Отже, Домініканську вулицю можна, при бажанні, називати Недільною. Тим паче, що її сусідкою є П'ятницька вулиця, на якій стояла церква дуже шанованої православними святої великомучениці Параскеви, чиє ім'я в перекладі з грецької означає - переддень свята, тобто п'ятниця, оскільки в давнину святковим днем була субота. День пам'яті святого Домініка припадає на 4 серпня. Отже, цього гарного літнього дня можна було би щороку влаштовувати свято Домініканської вулиці. Затримка за одним - занадто мало на ній мешканців. Та й ті (із непристосованого для нормального життя будинку №4) мріють якнайшвидше звідси забратися.

У XIX ст. Домініканську вулицю перейменували на Дворянську. Адже 1856 р. тут, на розі з Губернаторським майданом, стали зводити будинок дворянського зібрання. Правда, 1892 р. у зведеному будинку відкрили окружний суд. Тепер це виробничий корпус колективного швейного підприємства, але вулицю, слава Богу, на Швейну не перейменували.

Зате раніше, 20 березня 1923 p., вулиці надали ім'я одного із засновників Комуністичної партії Німеччини Карла ЛІБКНЕХТА. Чому саме цього діяча? Очевидно, для чільних німецьких соціал-демократів і комуністів на мапі Старого міста виділили "посівну площу". Адже поруч лежать вулиці Рози ЛЮКСЕМБУРГ (тепер знову Довга), Августа БЕБЕЛЯ (П'ятницька) та Клари ЦЕТКІН (Реміснича). 11 вересня 1990 р. президія міськради повернула вулиці найдавніше ім'я - Домініканська. Тоді ж повернулися на круги своя й інші "німецькі" вулиці.

1842 р. у місті закрили домініканський, а також тринітарський кляштори. У колишньому домініканському монастирі розташовувалися різні установи, зокрема, у 1842-1864 pp. - католицька семінарія. А 1905 р. тут відкрився надзвичайний заклад - художня школа-інтернат для сільських дітей. Це був перший і єдиний такий заклад в Україні. Та що там в Україні - такого не було у всій царській Росії. Організатором, натхненником і керівником закладу був український художник В'ячеслав РОЗВАДОВСЬКИЙ (1875 -1943). Міська дума на облаштування школи виділила 1,5 тис. рублів і ухвалила щороку виділяти по тисячі рублів на її утримання. 1907 р. при школі створили керамічне відділення, на якому дітки вчилися виготовляти куманці, дзбанки, вази подільських форм і з подільським орнаментом.

А ще В'ячеслав Костянтинович був одним з ініціаторів установлення в Києві пам'ятника Тарасові ШЕВЧЕНКУ, збирав на це кошти. Цю ініціативу Розвадовського гаряче підтримав видатний російський художник Ілля РЄПІН. 22 квітня 1908 р. він писав Розвадовському в Кам'янець-Подільський: "Зразу ж після одержання Вашого листа про збирання коштів на пам'ятник Шевченкові я намалював "Прометея" аквареллю на текст із "Кавказу" і вислав на Ваше ім'я". Рєпін схвалив ідею Розвадовського зробити з малюнку листівку для продажу, дозволяв його тримати на виставці в Кам'янці-Подільському стільки, скільки буде потрібно. "На користь Тараса - дозволяю", - писав Ілля Юхимович.

На жаль, 1908 р. усі плани В'ячеслава Костянтиновича обірвалися. Очолюваний ним заклад визнали розсадником шкідливих ідей. Тож 15 грудня 1908 р. Попечительська рада художньої школи, яка складалася з губернського й повітового дворянства, звільнила Розвадовського від завідування школою та викладання в ній. Грудневої ночі 1908 р. художник із дружиною і маленькою донькою змушений був таємно покинути Кам'янець...

Навпроти Домініканського костелу стоїть двоповерховий будинок, пропорції і залишки декору якого характерні для стилю Відродження. Це єдиний уцілілий будинок колишньої садиби кам'янецьких старост, яка тягнулася вздовж Домініканської вулиці від Польського ринку до Вірменського. Перші відомості про цю садибу сягають 1560 p., коли кам'янецький староста Матвій ВЛОДЕК її збільшив і прикрасив. У садибі проживало кілька колишніх молдавських господарів: Богдан ЛОПУШНЯНО (був господарем у 1566-1572 pp.), який перед виїздом до Москви, справив тут своїй сестрі гучне весілля, Костянтин МОГИЛА (був господарем у 1608-1612 pp.). За даними Юзефа РОЛЛЕ, 1653 р. до Кам'янця втік від переслідування семигородського князя Юрія І РАКОЧІ і поселився в будинку старости молдавський господар Василь ЛУПУЛ разом із родиною, зокрема, дочкою Розандою - вдовою Тимоша ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Після приєднання Поділля до Росії (1793 р.) Кам'янецьке староство перестало існувати, його села Катерина II подарувала таємному радникові Аркадію МОРКОВУ. Тож не дивно, що наприкінці XVIII ст. садиба кам'янецьких старост розпалася на три частини, які перейшли в приватне володіння. Середня частина, на якій і зберігся донині будинок, до половини XIX ст. належала СКАВРОНСЬКИМ. Перед Першою світовою війною це була садиба ЖУРАВЛЬОВОЇ.

У будинку мешкав польський поет і революціонер Адольф ЯНУШКЕВИЧ (1803-1857), який у 1824-1830 pp. був депутатом цивільної палати Головного суду в Кам'янці. Його пов'язувала дружба з великим польським поетом Адамом МІЦКЕВИЧЕМ. ЯНУШКЕВИЧ навіть став прототипом Адольфа з третьої частини геніальної поеми МІЦКЕВИЧА "Дзяди". Саме Адольф у першій сцені гнівно оповідає про арешт революціонера. Сам же ЯНУШКЕВИЧ за участь у революційному русі перебував у 1832-1856 pp. на засланні в Сибіру. Тут у нього зав'язалася щира дружба з російським поетом-декабристом Олександром ОДОЄВСЬКИМ. Коли ЯНУШКЕВИЧ привіз ОДОЄВСЬКОМУ в Ішим Тобольської губернії привіт із Кургана від товаришів, із якими Олександр Іванович свого часу перебував у Петровській в'язниці, то 3 жовтня 1836 р. отримав у відповідь вірш-присвяту "Ти знаєш їх, кого я так любив...". Найвідоміший твір Адольфа ЯНУШКЕВИЧА - "Щоденник подорожі по Сибіру".

У першій половині XIX ст. у будинку жив польський поет, художник, музикант Олександр ВІХЕРСЬКИЙ (помер 1856 р. в Одесі).
24 серпня 1963 р. будинок №2 на вулиці Домініканській увійшов до Списку пам'яток архітектури України, що перебувають під охороною держави. У наш час у будинку розмістилося ТзОВ "Аргос".