Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Подолянин. - 2007. - № 21 (25 травня). - С. 8.

І У ЖВАНЦІ Є МУЗЕЙ. УЖЕ 50 РОКІВ

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

У Жванецькій загальноосвітній школі на другому поверсі є кімната, при вході до якої Вас зустріне... неандерталець. Але не лякайтеся: Ви потрапили не в доісторичні часи, а до шкільного історико-краєзнавчого музею. Його засновано ще 1957 року. Отже, цього року музей - ювіляр: йому вже піввіку. Тож перегорнемо сторінки історії Жванецького шкільного музею та його найприкметніших експонатів.

СЛАВНЕ СЕЛО ЖВАНЕЦЬ

Жванець просто просився в музей. Адже село вписало славні сторінки в історію не тільки Подільського краю, але й усієї України. Загадковим феніксом постала за селом Лиса гора, де місцеві школярі натрапили на трипільську стоянку первісної людини та стали на її захист від руйнування. На цьому місці проводила розкопки археологічна експедиція під керівництвом кандидата історичних наук Тамари МОВШІ. Тут, на березі Жванчика, лівої притоки Дністра, археологи знайшли поселення першої половини ІІІ тисячоліття до н.е. А за межами городища вперше в пам'ятках мідного віку на території Європи було виявлено гончарний комплекс - сім двоярусних печей для випалювання кераміки.

А ще Жванець - це залишки середньовічної фортеці, місце баталій військ Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Поруч - в Ісаківцях - колись півень співав на три держави (а тепер - на три області).

"ЮНИЙ ІСТОРИК"

1949 року в Жванецьку середню школу прибув на роботу 28-річний Борис КУШНІР. Тут він пропрацював 14 років - до 1965 року, коли перейшов на роботу в Кам'янець-Подільський педагогічний інститут. Минувшина рідного краю надихнула допитливого вчителя історії до пошуків, до яких він став залучати й учнів. Краєзнавчій роботі активно сприяли тодішні директор школи Володимир Микитович БАТИР і завуч Петро Братванович ПЕНЬКОВ - обидва, як і Борис Михайлович, фронтовики.

У шкільному товаристві "Юний історик" гуртувалися молоді мрійники, яким цікаво було відкривати таємниці минулого рідної землі. Так, у Цвіклівцях вони стали співучасниками відкриття в товщах землі загадкового горщика, а в ньому трипільського скарбу з намистинами із зубів оленя та бронзи. Були в скарбі таеож мідні наручні браслети.

Матеріали пошуків і досліджень дали можливість 1957 року відкрити шкільний істрико-краєзнавчий музей. Це була колективна праця багатьох людей. На стендах, у вітринах представлено багатющий наочний матеріал, починаючи з найдавніших часів. До речі, всі вітрини виготовив учитель Віталій Федорович САВЧУК - не тільки гарний педагог, але й чудовий столяр.

ЕКСПОНАТИ З ЄГИПТУ ТА ГРЕЦІЇ

Гортаючи книгу записів про відвідування музею, побачив чимало знайомих прізвищ. Ось лаконічний запис про те, що 29 серпня 1960 р. в музеї побував Федір Петрович КОРОВКІН. За його підручником "Історія стародавнього світу" для п'ятого класу вчилося не одно покоління школярів. Жванецькі учні листувалися з Федором Петровичем, він був почесним членом шкільного історичного гуртка. А яка була радість, коли автор шкільного підручника завітав у гості. У шкільній краєзнавчій газеті "Вогник шукача" було вміщено розповідь про цей візит московського гостя: "На ученого він зовсім не схожий, високий, широкоплечий, у скромному костюмі, - зазначив дописувач Вася з п'ятого класу. - Дуже любить подорожувати, багато ходити. Ми його до печери повели, розповідали йому різні легенди".

Уже з Москви Федір КОРОВКІН надіслав жванецьким школярам книгу Йозефа БУРІАНА "Життя первісної людини", видану в Празі, написав, що це його членський внесок до товариства "Юний історик".

А іншого разу вчений прислав у школу невеликий пакуночок, в якому було два камінці. Федір Петрович сповіщав, що нещодавно відвідав Єгипет і Грецію, звідки й привіз камінці: більший - з піраміди Хеопса в Єгипті, а менший, мармуровий - з грецького храму Парфенон в Афінах.

Звісно, рідкісні експонати було виставлено в шкільному музеї.

НАРОДЖЕННЯ НЕАНДЕРТАЛЬЦЯ

Ми вже згадували про ще один експонат музею - неандертальця. Про його народження - від ідеї до втілення в життя - Борис КУШНІР розповів у книзі "Невторованими стежками", що побачила світ 1997 р.

Спершу школярі побачили малюнок неандертальця в присланій Федором Коровкіним книзі "Життя первісної людини". Трохи сутулий, гордо стояв неандерталець із списом в одній руці та рогом оленя в другій і гордо поглядав наперед себе.

Хтось із школярів подав ідею: "А якщо виліпити того чоловіка у весь зріст із глини". По консультацію звернулися до вчителя малювання Миколи РЕШЕТЕВСЬКОГО. Микола Карлович вислухав школярів, похвалив за задум та обрадував: "Скульптуру можна виготовити, хоча це нелегко". Поступово народився план, як це зробити. Почали з каркасу. Було знайдено залізні стержні, далі на подвір'ї сільгосптехніки слюсар Йосип приладнував стержень до стержня та зварював їх. Потім залізний остов прикували до залізної дошки - основи, на які стоятиме фігура.

Другого дня малі скульптори розшукали в селі цеберку, розмішали в ній глину та приступили до роботи: нарощували на залізний кістяк тулуб, м'язи, ноги, руки... Здавалося, все робили правильно, але коли наступного ранку прийшли до школи, то побачили, що частина глини впала на землю: заміс виявився зарідким. Довелося все ліпити спочатку. А натурщиком погодився бути Федько.

Цього разу все вдалося. Цілий місяць глина тужавіла. А коли вона стала дзвінкою, вкрили модель жиром і стали наносити на неї з клеєм дрібні клаптики паперу. Один шар, другий, третій... Так аж до восьми. Тоді знову сушили. Нарешті фігуру розчленили на шість частин, глину вибрали, а потім знову склеїли фігуру, перед тим наповнивши її порожнє нутрище стружками. Юля принесла з дому білу фарбу. Нею і покрили статую неандертальця.

Після всіх цих робіт звернулися до Дмитрика, який тоді відав шкільним музеєм: "Неандерталець просить притулку, Дмитрику". Звісно, місце для чудового експонату було знайдено.

ВОДА З ВИТОКУ ВОЛГИ

Літні канікули потрібні не тільки для того, щоб відпочивати, а й подорожувати. Тож жванецькі школярі здійснили походи по Хмельницькій області (1957), на межі чотирьох областей - Хмельницької, Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської (1958), в Карпати (1960), місячні подорожі по Дніпру (1959), Волзі (1961), Валдаю (1962).

Скільки цікавого, незабутнього дали ці літні подорожі. Адже школярі побували на Чернечій горі, де поховано Тараса ШЕВЧЕНКА, на Валдаї зустрілися з рятівником Олексія МАРЕСЬЄВА, були на місці приземлення Юрія ГАГАРІНА, бачили, звідки витікає Волга. До речі, посудина з водою з витоку Волги теж зберігається у шкільному музеї. Як і альбоми про кожний із незабутніх літніх походів.

А ще Борис КУШНІР започаткував ведення літопису села, в якому фіксуються поточні події Жванця.

Невелика кімната музею - а яке багатство вона вмістила. Тут ледь не про кожний експонат можна написати невеличке цікаве оповідання. Ось римська монета часів імператора Антонія Пія, знайдена Сергійком біля лісу недалеко від Збруча. А це крем'яний молоток, який знайшов Толя на березі Дністра, коли ходив купатися. А крем'яний серп - гладесенький, що аж блищить, - знайшов Василь...

ПОДВИГ КУДАШКІНА

Своєрідним продовженням музею став коридор першого поверху, де представлено матеріали про те, як 31 березня 1944 р. поблизу села Гаврилівці героїчно загинув, врізавшись у скупчення німецьких військ, екіпаж літака Пе-2 у складі льотчика Івана КУДАШКІНА, штурмана Олександра ЧЕРНОВА та стрільця-радиста Петра УХАНОВА. Через 47 років після подвигу - 26 червня 1991 р. - Івану Кудашкіну посмертно було надано звання Героя Радянського Союзу.

Обладнання цього залу слави відбулося завдяки ініціативі та наполеглевій роботі вчителя Володимира Євгеновича ПАВЛОВСЬКОГО та тодішнього директора школи Олександра Федоровича ПАВЛОВСЬКОГО. А картину про подвиг екіпажу Пе-2 намалював уже згадуваний нами Микола Карлович РЕШЕТЕВСЬКИЙ.

МУЗЕЙ: СЬОГОДНІ ТА ЗАВТРА

У жодній школі району немає такого музею, як у Жванці. "Він дуже допомагає у роботі, - розповідає вчителька історії Жванецької загальноосвітньої школи Надія Іванівна ЯРОШЕВСЬКА. - Під час уроку на 5-10 хвилин можна привести сюди учнів, щоб вони наочно побачили те, що вивчають".

Підтримує музей і нинішній директор школи Олександр НЕСТОРОВ. Олександр Олексійович добре розуміє, що в одній кімнатці музеєві тісно. Тож визрів план його розширити - у другій кімнаті представити етнографічні матеріали. У цьому, до речі, посильну допомогу може надати подружжя вчителів-пенсіонерів САВЧУКІВ: Олександра Опанасівна - гарна вишивальниця, Віталій Федорович (про нього ми вже згадували) - не тільки вправний столяр, але й пасічник.

Тож сподіватимемося, що через кілька років, завітавши до Жванецької школи, ми побачимо значно поповнений та оновлений музей, що набагато ширше буде представлено матеріали про низку чудових людей, чия доля у ХХ столітті перехрестилася зі Жванцем. Це і перший подільський губернський комісар УНР Григорій СТЕПУРА, і поет Панько ПЕДА, і мовознавець Іван ГУРИН, і письменник Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ.

Славний Жванець вартий того, щоб мати музей. І він його має. Вже 50 років.