Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Світлана МАРТИНЕЦЬ,
Львів - Кармалюкове
"Експрес", 10-17 червня 2004 р.

УКРАЇНІ БРАКУЄ КАРМАЛЮКА

У 1919-му кармалюківці примудрилися навіть свою республіку створити. Ще й донині збереглися прикордонні стовпи, що відмежовували село від решти світу. А потрапити у Карма-люкове можна було лише з дозволу президента Головчинецької республіки "бандита Трохима Козулі"...

Їх завжди називали бандитами. І ще - бунтарями. Нині також. Хоча ці люди не скоїли злочину. А вся "вина" їх у тому, що живуть у селі, в якому народився Устим Кармалюк, і є нащадками українського Робіна Гуда.

Нині селяни мають землю, та все одно не вдоволені. Чим? Злиденним життям й несправедливістю. Кажуть, що тепер усе, як колись. За царя і панів. Одні, не працюючи, жирують, інші ж гарують чорно й заледве животіють. Тож і згадують все частіше про Кармалюка.

Наш спеціальний кореспондент повернувся з батьківщини нащадків непокірного українця.

БАНДИТСЬКЕ СЕЛО

"Їдете в Кармалюкове? До отих бандюг? І чого? Таж там самі головорізи живуть. Такі ж самі, як і їхній Кармалюк був, - панам у п'яти цвяхи забивав. Думаєте, його нащадки кращі? Кожного вечора заводять: "Сонце сходить -хлопці не зівайте!" Їдьмо до нас. Нам ой-йой як журналіста треба. Ферма завалилася, роботи катма, бідуєм чорно. Хто на заробітки не виїхав - спивається", - переманює мене виснажена працею молодиця.

Пояснюю, що хочу побачити землю, де залишилися нащадки отого "бандюги Кармалюка"...

Хоч і будний день, у Кармалюковому людно. Звертаю увагу, що чоловіки тут усі високі та кремезні. Вочевидь, у вінницькому селі добряче кармалюківське коріння переплелося.

"Що то за жінки?" - киває у бік автобуса, яким я приїхала, вусатий здоровань. Придивившись уважніше, каже, що це люди зі сусіднього Дубового. "Казали вам, що ми бандити?" - ховає у вуса хитру усмішку.

"Казали, - киваю. - Ще казали, що ви - головорізи, а ваш Кармалюк забивав панам цвяшки у п'яти". Сільська вулиця наповнюється щирим реготом. Я й не помітила, як опинилася у тісному гурті кармалюківців.

Селяни навперебій розповідають про себе й Кармалюка. Ім'я славного селянського ватажка в селі й окрузі згадують частенько. "У нас не п'ють, як ото в інших селах. Гадаєте, наші сусіди не знають, що наш Кармалюк нікого не вбив, не зобидив даремно? І те багатство, що в панів забирав, не собі у скриню ховав, а бідним роздавав? До-о-обре знають. Наговорюють же всіляке, бо заздрять, що Кармалюк не в їхнім, а в нашім селі народився".

...До 1955-го Кармалюкове називалося Головчинці. Село заснувала королева Бона, дружина польського короля Сигізмунда І. На окраїні стояла хата кріпака Якова Кармалюка. Саме тут, у підбитій вітром і соломою хатині, й народився малий Устим - підданець пана Пігловського.

Було це 217 років тому. Пан гадки не мав, що у нього під боком росте не просто бунтар, а ватажок, організатор селянського повстання, який, крім усього, закохає у себе панову жінку, потім спалить його маєток, а самого пана за те, що змушував селян на нього гарувати й знущався з бідних, привселюдно покарає батогом.

"Ходімо, покажемо вам, де була Кармалюкова хата". - Разом з головою сільської ради 27-річним Миколою Огородником вирушаємо на окраїну села. Вулиця так і називається - Кармалюкова.

Дорогою нас перепиняють селяни. Старі бідкаються: "Дожилися, живих грошей вже одинадцять років не бачимо. Ото маємо Україну. Вистраждали її кров'ю, сибірами, тюрмами. І маємо волю без копійки. Печеш хліб і над мукою трусишся: як до нового врожаю дотягти?... Отби ниньки нам Кармалюка! Він би напевно допоміг зі злиднів вилізти. Може, нинішнім панам хоч би боки понатовкав. Щоб не лише про свої рахунки в банках дбали, але й згадали, що у них країна є". Молодші ж кармалюківці не нарікають на безпросвітне життя. Лише міцніше стискають уста і суплять брови. "Україні не вистачає Кармалюка. Але якщо так і далі влада знущатиметься зі своєї країни і народу - Кармалюк знайдеться". Похмуро жартують, що Кармалюкові стежки ще дерном не поросли. Якщо треба буде - віднайдуть.

Уже в перші дні незалежності кармалюківці підняли жовто-блакитний прапор. А щоб комуністи не зняли, нащадки народного месника вчепили його на тридцятиметрову трубу. Кажуть, "націоналістичну ганчірку" слуги влади розстрілювали з рушниць і табельної зброї.

"У нас гарні люди, - усміхається Микола Огородник. - Хоч і називають нас бандюгами, міліція у справи села ніколи не втручається. Самі усе вирішуємо". Чинять тут просто. Винуватцям доводиться закачати рукави і попрацювати для громади.

Утім, як їм дрібних проблем не вирішити, коли у 1919-му кармалюківці примудрилися навіть свою республіку створити. Ще й донині збереглися прикордонні стовпи, що відмежовували село від решти світу. А потрапити у Кармалюкове можна було лише з дозволу президента Головчинецької республіки "бандита Трохима Козулі"...

За живоплотом - камінь з граніту. На цьому місці стояла оселя Якова Кармалюка. Тут і Устим народився, і діти його колисалися. Хати давно немає. Лише терен тулиться до пам'ятного знака. Сюди люблять приходити закохані, та й старі не раз на пліт хиляться. Свою і Карма-люкову молодість згадують, про колишній і нинішній "рай" в Україні роздумують.

ШУКАЙТЕ ЖІНКУ

Ох ці жінки! Вічно морочать голову чоловікам. То на подвиги їх надихають, то на війну посилають. Так було і з Устимом Кар-малюком. Селяни кажуть, що і народним ватажком Кармалюк став через жінку, і вбили його через те "отроддя".

Одружився панський кріпак Устим, син Якова, рано. У дев'ятнадцять. Узяв собі за жінку "Петра Іванова сина Ясешеного дочку Євдокію". Євдокія померла. Устим залишився з діточками: трирічною Настунею та дворічним Іванком. Важко було. Діти дрібні, робота важка, а тут ще один клопіт: у молодого кріпака закохалася дружина пана - Розалія.

"Устим до Розалії був байдужий, а вона за ним сохла, - переповідає спогади своїх пращурів стара селянка. Пан Пігловський швидко розкусив, чого жінка шлюбного ложа уникає. Тож у Кармалюка життя і геть гірким стало.

До всього Кармалюк був чоловік гордий і справедливий. Частенько за кріпаків, шо потерпали від панської "ласки", заступався".

"Розалія у всьому винна. Кармалюк не хотів її, ото вона Пігловського на нього й цькувала. І що б він зі старою панею робив? Та наш Устим в кожнім селі найфайніших жінок мав", - молодий кармалюковець так гаряче захищає Кармалюка, наче події розгорталися не два століття тому, а принаймні минулого тижня.

Одним словом, пан Пігловський вирішив віддати Кармалюка в солдати. На той час в Подольскией губернії лютувала чума, і, за указом Олександра І, з того краю заборонялося брати рекрутів. Та хитрий Пігловський таки свого домігся - Устима постригли у солдати.

"Щоб уникнути солдатчини, Кармалюк вибив собі два зуби й завдав ран на тілі. Та це йому не допомогло. Устима відправили служити у 4-й уланський полк", - розповідає завідувач сільського музею, вчитель місцевої школи Сергій Репінський.

Утім, недовго Кармалюк їв солдатську кашу. Туга за домом і бажання "поквитатися" з паном Пігловським підштовхнули його до втечі. Устим разом з Данилом Хроном із сусіднього села Дубового дезертирував з царської армії.

Втікачі переховувалися у рідних лісах. Донині в урочищі Скала збереглася Кармалюкова печера.

Стара печера добре пам'ятає "доходи" не одного за нічку збіднілого пана. Бо коли Кармалюк втік від солдатчини, то відразу ж дав про себе знати. Пограбував у Дубовому Івана Сала та Федора Шевчука, двох багатіїв. А в червні 1813 року Кармалюк підпалив ґуральню свого пана Пігловського.

Пізніше історики скажуть, що саме у цей час і "зародилася боротьба кріпаків Поділля проти шляхти і поміщиків, яка переросла у великий антифеодальний рух на Правобережній Україні". Бо у Кармалюкову пещеру стали сходитися інші невдоволені.

Скоро це вже була не групка "бандитів", а добре озброєний загін із кількасот чоловік.

"Устим Кармалюк зі своїм загоном карав не всіх панів, а лише тих, які збиткувалися з бідного люду. І хоча багато хто стверджує, що Кармалюк був безграмотний, це не правда. Відомо, що Устим Кармалюк, який був дворовим при панові, добре знав єврейську, польську, а потім і молдавську мови", - розповідає Репінський.

ЗЛОДІЇ З ЦАРСЬКОЇ ЛАСКИ

В архівних документах за 1836 рік збереглися запис про дітей "розбійника". Марія Щерба, друга дружина Устима Кармалюка, народила йому трьох синів. Остап потрапив у тюрму, Івана - взято до "школи московскої", а Тарас - "у бігах". Доньку ж Настуню від першого шлюбу віддали заміж у сусіднє село Петрані, а син Іванко пішов слідами батька і його закатували у Літинській тюрмі.

У селі Кармалюковому і нині живе чимало нащадків розбійника й народного захисника. Правда, тепер Устимові родичі мають прізвище Кармани. З Кармалюків ж на Карманів селян перетворили з царської ласки.

...Кілька разів Кармалюка ловили, кидали у в'язницю й відправляли на каторгу до Сибіру. У в'язницях Кармалюка тримали прикутим до стовпа ланцюгами, та він усе одно втікав. Донесення про непокірного українця так допекли цареві, що той пообіцяв за Устимову голову величезну нагороду й видав спеціальний указ: всій родині, яка носила прізвище Кармалюк дати прізвище Карман. Тобто злодій.

"Ви ніколи не хотіли повернути собі старе прізвище? - питаю Петра Кармана, родича Устима Кармалюка по синові Остапу. "Чого ж, була така думка. І документи, що доводять родинні зв'язки з Устимом Кармалюком, у нас є. Але як спробував змінювати й побачив, скільки то тяганини..." - змахує рукою нащадок Кармалюка.

Устим Кармалюк не був політиком і не мав виборчої програми. А проте він був і залишається живою легендою українського народу. У чому ж таємниця його вічної популярності? Хто він: розбійник з великої дороги чи народний месник?

"Хай хоч тричі нашого Кармалюка назвуть бандитом, та він з пограбованого собі віл не будував, скарби у землю не закопував і крадені гроші в банки не вкладав. Все до копійки бідному люду віддавав, за знедолених заступався. Що з того мав? Майже п'ять тисяч ударів шпіцрутеном й батогами, каторгу і триразове таврування. Ну покажіть нам сьогодні хоч одного політика, який задля того, щоб вивести свій народ із бідності, витримає хоча одного батога?" - роблять свій внесок в історичну справедливість кармалюківці.

А й справді? Хто з них здатний на такий подвиг?