Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 15 вересня 2003 р.

Успенська

На південно-західній окраїні Старого міста притаїлася одна з найнепомітніших і найтихіших його вулиць - Успенська: зрідка проїде бруківкою машина, зрідка прочимчикує перехожий...

Спускаючись Замковою вулицею до Замкового мосту та Старої фортеці, перед оглядовим майданчиком зверніть наліво - і Ви потрапите на Успенську. Тут вона починається, щоб, прудко збігши вниз через Південну браму, невдовзі фінішувати на Руській вулиці - десь посередині між фортечними казармами на сході та Руською брамою на заході. Отож, Успенську вулицю варто було би назвати Успенським узвозом. Саме цим узвозом піднімався в місто кожен, хто прибував до нього з півдня, а тому в'їжджав до Кам'янця через Руську браму. Саме Успенською вулицею через Південну браму в'їжджав до міста гетьман Петро САГАЙДАЧНИЙ, повертаючись у жовтні 1621 р. з Хотинської битви, де його турки поранили отруйною стрілою. Через 51 рік, наприкінці серпня 1672 p., цією ж дорогою в'їжджав до міста ще один український гетьман - Петро ДОРОШЕНКО, союзник турків при взятті кам'янецької фортеці.

2 травня 1793 р. цим шляхом входили до Кам'янця війська російської імператриці Катерини ІІ - два батальйони Катеринославського піхотного полку.

Нарешті, Успенська вулиця була найзручнішим і найкоротшим шляхом для перекидання військ з фортечних казарм до самої фортеці.

Рівнобіжно з Успенською розташувалися: на нижній терасі - вже згадувана Руська вулиця, на верхній - Тринітарська, а ще на одну терасу вище - Шпитальна. На терасі вулиці Тринітарської з криниці Солоної починається струмок, який, збігаючи вниз, біля Південної брами перетинає Успенську вулицю, згодом добігає до Руської, а далі, петляючи в травах, досягає кінцевої мети - річки Смотрич.

Цікаву версію походження вулиці Успенської та її верхніх колег - Тринітарської та Шпитальної - висловив краєзнавець Сергій ШКУРКО (1907 - 1980). На південному схилі староміського острова були старі каменоломні, де колись ламали камінь для зведення Руської брами та оборонних мурів. Коли в ХІІ-ХІІІ ст. до Кам'янця прийшли вірмени, то саме цей південний схил їм відвели для поселення. Але вірменів це не злякало: вони збудували тут три лінії міцних підпорних стін, а на утворених терасах спорудили свої будинки. Так виникли три вірменських вулиці - Шпитальна, Святовольська (нинішня Тринітарська) та Вітовська (нинішня Успенська). Хоч історія Успенської вулиці довга, але імен вона мала небагато: Вітовська, Успенська, Утьосиста, а з 11 вересня 1990 р. - знову Успенська. Назва Вітовська походить, напевно, від імені великого литовського князя ВІТОВТА (1350 - 1430), відомого також під іменами Вітаутас та Вітольд. Адже саме Вітовт, як стверджує Сергій Шкурко, десь на початку XV ст. звів згадувану вже Південну браму на розглядуваній нами вулиці.

Утьосиста - досить прозора та промовиста назва для... росіян. Адже в російській мові "утёс" - це висока скеля. І саме на високих скелях розмістилася героїня нашої розповіді. Але в українській мові слова "утьос" немає. Зате є низка відповідників - стрімчак, скеля, бескид. Але назву "Утёсистая" вулиці було надано ще в часи Російської імперії, в радянські часи її трішечки "українізували". Так народився і прожив не одне десятиліття мовний покруч - Утьосиста. 25 серпня 1962 р. химерну назву "Утьосиста" піддав гострій критиці письменник і журналіст Юхим АЛЬПЕРІН. "Варто уже з усією серйозністю подумати про повернення та вшанування в найменуваннях вулиць, площ, скверів наших земляків - старих революціонерів, комуністів, видатних учених, письменників, що тривалий час жили та працювали в Кам'янці-Подільському", - писав у "Прапорі Жовтня" Юхим Йосипович. І, ніби почувши його аргументи, 27 листопада 1962 р. міськком Компартії та міськвиконком ухвалили спільну постанову про перейменування з нагоди 900-річчя міста низки вулиць, зокрема, вулиці Утьосистої - на вулицю професора Чеботарьова. Видатний математик, професор Казанського університету, член-кореспондент AH CPCP Микола Григорович ЧЕБОТАРЬОВ (1894 -1947) народився в Кам'янці-Подільському, тут закінчив гімназію. З якихось причин постанову не ввели в дію - і Утьосиста залишилася Утьосистою.

З проголошенням перебудови повіяли свіжі вітри - і 21 квітня 1989 р. працівники історико-архітектурного заповідника оприлюднили для всезагального обговорення проект повернення староміським вулицям давніх назв. Але за Утьосистою і в цьому проекті пропонувалося залишити її неоковирну назву. І тут, як завжди, втрутилася Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА: "Назву "Утьосиста" варто б замінити на "Успенська" - за місцем розташування давнього вірменського Успенського храму". Топонімічна комісія та президія міськради прислухалися до думки Ольги Анатоліївни - і Утьосиста вулиця стала Успенською.

Залишилося нез'ясованим тільки одне: а де саме розміщувався давній вірменський Успенський храм? Адже його немає на знаменитому мідьориті Кипріана ТОМАШЕВИЧА 1673-1679 pp., тим паче - на пізніших планах, його не згадано в жодному з відомих вірменських актів. Єдине свідчення про храм, на якому ґрунтуються всі наступні викладки, належить місіонеру А.ПІДУ, який 1666 р. разом зі львівським єпископом Миколаєм ТОРОСОВИЧЕМ прибув до Кам'янця навертати неслухняних місцевих православних вірменів до унії з Римом. Саме в нотатках Піду згадано вірменський кафедральний храм Успіння Діви Марії.

Досить достовірний варіант розгадки цієї непростої загадки подала та ж Ольга Пламеницька в книжці "Християнські святині Кам'янця на Поділлі" (2001 р.). Адже в Кам'янці був католицький костел Успіння Діви Марії кляштору францисканців (сучасна адреса - Францисканська, 6; віднедавна знаменитий тим, що тут горіли архівні фонди), а найзацікавленішими в наверненні вірменів до унії були католики. Оскільки більшість вірменів чинили опір запровадженню унії (і тільки якась частина її прийняла), то вірменського уніатського храму в місті не було. Тож на виручку вірменським уніатам прийшли католики, надавши їм можливість відвідувати літургію в своєму костелі Успіння Діви Марії, де з'явилася прибудована каплиця для вірменів-уніатів, яка стала їх своєрідною кафедральною церквою. Звичайно, францисканський костел лежить поза межами вірменського кварталу та зовсім задалеко від Успенської вулиці. Але історики, опираючись на нотатки Піду, дуже довго шукали кішку в кімнаті, де її немає, тобто Успенський храм на вірменській території...

Оборонні мури зробили Успенську вулицю вулицею-фортецею, що височіє над Руською брамою. Або, ще інакше кажучи, верхньою Руською брамою. Аналогічно до верхньої Польської брами, що складеться з башти Стефана Баторія, Вітряної брами, мурів, Турецького бастіону. До того ж, дослідники вказують, що, крім північної, була й південна (також потужна) башта Стефана Баторія, яка не збереглася. Толтрый (понад 2 м) і високий (до 2 м з боку дороги) мур з бійницями, два бастіони, обладнані у першій чверті XVIII ст. відомим військовим фахівцем Арчибальтом ГЛОВЕРОМ, надали вулиці неповторне обличчя воїна. Але в XIX ст. оборонний мур перетворився на підпорний, його верх переклали, а там, де були бійниці, влаштували водограї, і тільки в березні 1944 р. вуличні мури згадали славне минуле й допомогли радянським воїнам утримувати визволене місто від настійливих зазіхань фашистів.

Життя пам'ятці подовжили консерваційно-реставраційні роботи, проведені у 1967-1968 pp. Але сьогодні це забута перлина, яка щоліта заростає бур'янами. До того ж охоронний знак з "надкушеним" нижнім краєм на ладан дихає, тіліпаючись на історичному мурі...

Успенська досить скупа на житлові будинки: три парних номери, три непарних. В одному з цих будинків, як зазначає краєзнавець Андрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ (1917 - 2001), мешкав відомий фотограф дожовтневого часу РЕЙТЕР, який створив чудові фотоальбоми краєвидів міста. У нього було багато фотонегативів історичних пам'яток і вулиць Старого міста. На жаль, ці документи не збереглися.

Вулиця-фортеця - явище рідкісне в історії архітектури. Тож у нашої Успенської є непогані шанси стати цікавим екскурсійним об'єктом. А якщо згадати історичних осіб, які цією вулицею в'їжджали до міста, то я вже бачу, як під час чергових кам'янецьких "Козацьких забав" Успенською їде поранений Сагайдачний на возі, наданому йому польським королевичем Владиславом, і в супроводі особистого лікаря королевича, як гарцюють коні під Дорошенком і козаками, що його супроводжують (кажуть, серед них був і молодий Іван МАЗЕПА). Але мріяти, як відомо, не шкідливо...