Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Будзей Олег. Клавдій Веліканов: Ім'я на мапі міста // Подолянин. - 2007. - № 1 (5 січня). - С. 5.

ІМ'Я НА МАПІ МІСТА

КЛАВДІЙ ВЕЛІКАНОВ

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Небагато вулиць Кам'янця-Подільського можуть похвастатися, що їх названо на честь людини, яка на цій вулиці жила. До таких унікумів, зокрема, належить вулиця Володимира МАКСИМЧУКА в селиці цукрового заводу. Такою є і вулиця Веліканова, названа на честь заслуженого лікаря України Клавдія ВЕЛІКАНОВА (1907-1987). 6 січня 2007 р. Клавдію Софоновичу виповнилося би 100 років. (Правда, за даними архіву міської лікарні він народився 11 серпня 1906 року, ще за одними джерелами - 6 січня 1906 року). Символічно, що ще через три дні - 9 січня 2007 р. - виповнюється 130 років Кам'янець-Подільському медичному училищу, в якому видатний хірург 14 років викладав. Тож сьогодні наша розповідь про вулицю Веліканова.

ДЕ ЦЯ ВУЛИЦЯ

Вулиця Веліканова розташована на Польських фільварках. Або, якщо говорити точніше, вона лежить у своєрідному буфері, що зістиковує Польські фільварки з Новим планом. Адже вулиця Веліканова починається на польськофільварецькій вулиці Суворова та фінішує на новопланівській вулиці Шевченка. Вона проходить паралельно до вулиці Пушкінської, яка є її південною сусідкою. А ще вулиця Веліканова послідовно перетинає вулиці Шмідта, Укмергеську та Каліську, а невеликі (на один квартал) провулки Калініна та Бульварний з'єднують її із згадуваною вже південною сусідкою - Пушкінською вулицею.

Хоч сама вулиця Веліканова бере початок від вулиці Суворова, але її будинки починаються на цілий квартал пізніше - від вулиці Шмідта. Прикінцеві показники вулиці Веліканова такі: зліва - № 29, справа - № 42. Загальна протяжність вулиці Веліканова - шість кварталів. Правда, якщо рухатися її лівою стороною, то матимемо всього чотири квартали.

На вулиці переважає індивідуальна забудова. Правда, є кілька багатоповерхових будинків (останній із зведених - № 29).

БАЗАРНА

Первісна назва вулиці, відома з другої половини ХІХ століття, - Базарна. Звідки така назва? В ті часи вулиця проходила попри незабудований Семінарський майдан (тепер тут розмістилися головний корпус Подільського державного аграрно-технічного університету, гуртожитки ПДАТУ, університетський стадіон імені Юрія ПОКОТИЛЬСЬКОГО). Цілком логічно, що на просторому Семінарському майдані відбувалася жвава торгівля. Звідси і природна назва вулиці, що проходила поруч, - Базарна.

ТКАЧЕНКА

Перша радянська назва вулиці, дана всередині 1920-х років, - Ткаченка. Це ім'я нічого не говорить сучасному кам'янчанину. Дещо про Ткаченка можна довідатися з матеріалів третьої Подільської історико-краєзнавчої конференції, що відбулася в травні 1969 р. в Кам'янці-Подільському. З повідомлення В. М. АРТАМОНОВА про подільську групу партії "Народна воля" дізнаємося, що Іларіон ТКАЧЕНКО був народником.

Отже, у 1881-1882 рр. Іларіон Ткаченко був серед тих, хто в Кам'янці-Подільському спрямовував діяльність народницької "Подільської дружини". 1883 р. разом із Казимиром СЕНКЕВИЧЕМ він став одним із керівників нелегальної подільської групи партії "Народна воля". Того ж таки 1883 р. Іларіона Ткаченка заарештували та заслали на три роки до Західного Сибіру під нагляд поліції.

КАЛІНІНА

На початку 1930-х років вулицю Ткаченка перейменовують на вулицю Калініна. На той час Михайло КАЛІНІН (1875-1946) був головою Центрального виконавчого комітету СРСР, або, як ще полюбляли казати, - всесоюзним старостою. 12 березня 1922 р. разом із всеукраїнським старостою Григорієм ПЕТРОВСЬКИМ він на чолі агітаційного поїзда "Жовтнева революція" відвідав Кам'янець-Подільський, виступив із промовою в Шевченківському театрі (нині - міський Будинок культури). Тож логічно, що вулицю, яка проходила неподалік від Шевченківського театру, назвали іменем Калініна.

Правда, в лютому 1942 р. німці відновили первісну назву вулиці - Базарна. Але з поверненням радянської влади в березні 1944 р. на мапу міста повернулася і вулиця Калініна.

НОВІ ЧАСИ - НОВІ НАЗВИ

29 серпня 1991 р. позачергова сесія міської ради, розглянувши питання "Про політичну ситуацію в країні", доручила, зокрема, топонімічній комісії разом із депутатською комісією з питань культури внести пропозиції про перейменування об'єктів міста, яким надано ім'я Леніна та інших представників тоталітарного режиму. 16 жовтня 1991 р. топонімічна комісія оприлюднила проект, що містив 34 позиції. Згідно з цим проектом, вулицю Калініна пропонувалося перейменувати на вулицю Сковороди. Правда, відомостей про те, що мандрівний філософ Григорій СКОВОРОДА (1722-1794) відвідував Кам'янець-Подільський немає. Та й навряд чи такі відомості вдасться дослідникам відшукати, бо до 1793 р. Кам'янець перебував у складі Речі Посполитої, а Григорій Савич жив на тій території України, що входила до складу Російської імперії.

15 липня 1993 р. міськвиконком ухвалив вулицю Калініна перейменувати на вулицю Веліканова. У такий спосіб міська влада відгукнулася на клопотання медичної громадськості міста про надання вулицям імен заслужених лікарів України, що жили й працювали в Кам'янці-Подільському. Правда, імена заслужених лікарів України Юлія МАНАСЕВИЧА (1868-1958), Валер'яна ГОЛАВСЬКОГО (1895-1968), Миколи КОМІСАРОВА (1896-1977), Євгена КІВІЛЬШІ (1917-1982) так і не увічнено на мапі міста. Хоча на найсвіжішому плані міста, виданому в Києві державним науково-виробничим підприємством "Картографія" (підписано до друку 18 липня 2006 р.), з'явилася замість Проектного провулку на Руських фільварках вулиця Ківільші, але видавці дещо випередили події.

ПРІЗВИЩЕ

Майбутній хірург Клавдій Софонович Веліканов народився 6 січня 1906 р. в станиці Облівська (нині - один із районних центрів Ростовської області Росії) в сім'ї шевця. Одразу виникає проблема, як російське прізвище "Великанов" правильно передати українською мовою: Великанов, Веліканов чи Вєліканов? Згідно з чинним правописом, у якому є розділ "Фонетичні правила правопису слов'янських прізвищ", правильним варіантом буде другий, бо в основі прізвища лежить російське слово "великан", яке українською мовою передається дещо відмінним словом "велетень". Якби в українській мові було слово "великан", правильним був би перший варіант. А якби в українській мові запровадили транслітерацію прізвищ, як пропонують деякі мовознавці, правильним був би третій варіант.

МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ

Ще будучи учнем, Клавдій мріяв стати лікарем. 1924 р. він на відмінно закінчує середню школу і за направленням відділу народної освіти вступає на медичний факультет Саратовського університету.

Шість років навчання - і 1930 р. Клавдій Софонович здобуває диплом лікаря. Після служби в армії молодого лікаря направляють у Сталінград (нині Волгоград). Тут він працює хірургом у здоровпункті тракторного заводу, бортхірургом обласної автосанітарної станції, асистентом факультетської хірургічної клініки медичного інституту.

ВІЙНА З ФІНАМИ

У листопаді 1939 р. розпочалася радянсько-фінляндська війна. Досвідченого хірурга Клавдія Веліканова призивають в армію. Він стає командиром хірургічного взводу медсанбату й під Ленінградом надає допомогу пораненим воїнам.

Ось як згадував ці дні Клавдій Софонович: "Операційно-перев'язочний блок діяв цілодобово. Де тільки не доводилося працювати: в напівзруйнованих будинках, під гуркіт снарядів, а найчастіше в брезетових наметах - операційних, занесених снігом і замаскованих у лісах".

У березні 1940 р. війна завершилася мирним договором, який установлював новий державний кордон між СРСР і Фінляндією. А Клавдія Веліканова направили завідувати хірургічним відділенням корпусного шпиталю в місті Ковель на Волині.

І ЗНОВУ ВІЙНА

Недовгою була мирна передишка: 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина нападає на Радянський Союз. Разом з армією відступає з Ковеля на схід і шпиталь, в якому багато поранених.

Біля Пирятина Полтавської області шпиталь потрапляє в оточення. Фашисти перекрили всі шляхи відходу на схід. Ось що розповідає про ці трагічно-героїчні дні маршал Радянського Союзу Іван БАГРАМЯН у книзі "Так починалася війна" (1971):

"Завершуючи розповідь про те, з якою непохитною завзятістю прокладали собі шлях відрізані від своїх баз з'єднання Південно-Західного фронту, я не можу не згадати про подвиг наших військових медиків. В оточенні виявилося чимало поранених воїнів. Їх важку долю добровільно поділили військові лікарі, фельдшери та медичні сестри. Вони не покинули своїх підопічних, надаючи їм допомогу до останньої можливості, і дуже часто в ім'я цього жертвували життям. Командири, що вирвалися з ворожого кільця, розповідали нам про багатьох героїв-медиків, але пам'ять, на жаль, не зберегла імен. А ось нещодавно один із читацьких листів нагадав мені про декого з них.

Леонід Гнатович Пащенков у вересні 1941 року проживав у Лохвиці. Він пише, що тоді в навколишніх селах виявилося багато поранених бійців і командирів. Вивезти в тил їх уже було неможливо: фашисти перехопили всі шляхи. Тоді військові та цивільні медики, що опинилися в цьому районі, стали поспішно збирати поранених і створювати підпільні шпиталі. Серед цих самовідданних людей Л. Г. Пащенков із глибокою повагою називає професорів С. М. Ходжемірова, Г. Х. Шахбазяна, хірурга К. С. Веліканова. Лікарі-патріоти віддавали всі сили, щоб поставити поранених на ноги та допомогти їм уникнути полону. Скількох солдатів і офіцерів повернули вони в стрій!"

А ось що про ці дні згадував Клавдій Софонович: "Уся організація підпільного шпиталю й оперування поранених лежало на моїх плечах. Довелося в примітивному приміщенні робити різноманітні операції аж до ампутування кінцівок. Потім перейшли в село Лука, що за 12 кілометрів від Лохвиці, де було створено шпиталь, в якому оперували поранених партизанів".

З приходом наших військ і звільненням 13 вересня 1943 р. Лохвиці Клавдій Веліканов знову на бойовому посту. Після перевірки органами контррозвідки його призначають провідним хірургом шпиталю № 5230, пізніше № 2230 Першого Українського фронту. З цим шпиталем Клавдій Софонович пройшов фронтовими дорогами Україну, Польшу, Східну Німеччину, Чехословаччину та Австрію. "Оперували вдень і вночі. І нерідко від напливу поранених засинали, стоячи зі склальпелем у руках", - згадував пізніше хірург.

Звитяжну працю Веліканова під час війни відзначено орденом Червоної Зірки, багатьма бойовими медалями.

ОПЕРУВАВ УСЕ

У січні 1946 р. Клавдія Веліканова призначають провідним хірургом Кам'янець-Подільського шпиталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни. У будинку, де розміщувався шпиталь, колись засідала міська дума, перед війною розміщувався обком КП(б)У, а в наш час - будівельний технікум.

У цьому шпиталі в 1955-1962 рр. начмедом і хірургом працював Євген МАЗУРИК (1925-2003), який потім написав дуже теплий нарис "Хірург Веліканов - людина великої долі" та включив його до книги нарисів про минуле та сьогодення медицини Кам'янця-Подільського та Хмельниччини (1999).

Серед тих, кого Клавдію Софоновичу доводилося оперувати в шпиталі після важкого поранення, був і майбутній подільський краєзнавець Андрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ (1917-2001). Його матеріал "Згадує маршал Баграмян", вміщений 15 лютого 1986 р. в газеті "Прапор Жовтня", теж використано в цій публікації.

У шпиталі Клавдій Веліканов згуртував навколо себе невелику групу фахівців. Щорічно він проводить тисячі операцій інвалідам і учасникам Великої Вітчизняної війни з приводу вогнепальних поранень і трофічного ураження кінцівок і суглобів, оперативним шляхом лікує захворювання черевних органів, виразки шлунку, шлункові кровотечі, захворювання жовчного міхура.

Одночасно Клавдій Софонович працює консультантом-хірургом туберкульозного шпиталю для інвалідів війни. Щороку в клініках Ленінграда, Москви, Києва він удосконалює хірургічну майстерність, впроваджує нові методи хірургічного лікування цілої низки захворювань.

Пiсля стажування у Миколи АМОСОВА Клавдій Веліканов першим у Хмельницькій областi став проводити операцiї на легенях з приводу гнiйних захворювань i туберкульозу. Близько 20 рокiв керував науковим товариством лiкарiв мiста, у 1950-1956 рр. працював обласним хiрургом. Він виїжджає в райони, вчить хірургів, передає майстерність, організовує обласні курси гіпсотехніків. Виступає з науковими доповідями на з'їздах хірургів України.

1958 р. Клавдiй Сафонович запровадив сучасний метод знеболення - iнтубацiйний наркоз iз застосуванням мiорелаксантiв. Це дозволило проводити складні операції при захворюваннях серця, шлунку, стравоходу, кишечника, нирок та інших органів. Того ж 1958 р. Клавдій Веліканов зробив першу в областi операцiю на серцi. Майже не було такого хворого органу людського організму, якого при його захворюванні не оперував би Веліканов.

1962 р. обласний шпиталь для інвалідів війни об'єднали з Кам'янець-Подільською міською лікаренею. Тут Клавдій Софонович очолював хірургічне, а в 1968-1978 рр. - ортопедо-травматологічне відділення.

14 років Веліканов викладав хірургію в медичному училищі. Як зазначає Євген Мазурик, він був чудовим педагогом, міг просто та яскраво пояснити складні питання хірургії.

ШАНА

19 липня 1957 р. Клавдію Веліканову надали звання "Заслужений лікар Української РСР". 1961 р. його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

5 березня 1961 р. Клавдія Софоновича обради депутатом Хмельницької обласної ради. Там він очолював комісію з питань охорони здоров'я.

Помер Клавдій Софонович 24 березня 1987 р. Поховано його на почесній алеї нового міського кладовища.

Один із численних учнів Клавдія Софоновича Володимир КУШНІР так згадує свого вчителя:

"Він любив дисципліну, був вимогливим, але одночасно і доброзичливим, по-справжньому привітним і з хворими, і з лікарями, сестрами, нянями. Праця в ім'я одужання хворого була головним його завданням. Ніколи, навіть у найважчі моменти, не падав духом, не втрачав бадьорості. Йшов на найризикованіші операції. Перемагав, коли посміхалася доля, сумував, коли виявлявся безсилим.

Клавдій Софонович надавав можливість кожному хірургу, який потрапляв до нього у відділення, самостійно розкритися, знайти себе, свій почерк у хірургії. Вважав, що формування хірурга - процес повільний і кропіткий.

Його майстерності при проведенні операцій дивувалися всі. Ми намагалися перейняти його оперативну техніку. А оперував він чітко анатомічно, без зайвої травми навколишніх тканин, що було надзвичайно важливим для нас - молодих хірургів".

2004 р. завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії міської лікарні Володимир НОСКО, даючи інтерв'ю "Подолянину", теплим словом згадав Клавдія Софоновича: "Хірург Клавдій Веліканов став для мене справжнім вчителем і прикладом. 1957 року на першому з'їзді хірургів він вразив усіх своїм виступом, який підготував за операціями, що провів. Що казати, в нього був величезний досвід, він вмів поводитися з хворими".

А завершимо нашу розповідь про хірурга висновком ще одного його учня - Євгена МАЗУРИКА: "Життя Клавдія Веліканова, віддане служінню народу, є справжнім подвигом".

Жив Клавдій Софонович у будинку № 24 (на розі з нинішньою вулицею Укмергеською). Нові власники докорінно змінили будинок. Що ж, усе на світі змінюється. Та вічно житиме пам'ять про чудового хірурга, так вдало увічнена у назві вулиці, на якій він жив.