Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

УДК94(477.43)"18"

О.Л.Кузема, м. Кам'янець-Подільський

ВІДНОСИНИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В М. КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ
В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Опубліковано в: Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність. Збірник наукових праць за підсумками другої міжнародної науково-практичної конференції. - Кам'янець-Подільський. - 2005.

У статті робиться спроба на основі архівних джерел, опублікованих матеріалів простежити вплив відносин землекористування на економічний та політичний розвиток м. Кам'янця-Подільського в першій половині XIX ст.

Ключові слова: м. Кам'янець-Подільський, землекористування міста, Межова інструкція, земельні угіддя міста, руські фільварки, польські фільварки, фільварок Біланівка, фільварок Берести, хутори, с. Кормильче, двоверста пропорція вигінної землі.

У першій половині XIX ст. економічний розвиток Кам'янця-Подільського, як і інших міст та містечок краю, перебував у прямій залежності від землеробства, адже ним займалося більшість його мешканців.1 З огляду на цю обставину, земельні відносини для міста у зазначений період мали велике значення.

Наприкінці XVIII ст. користування землею в містах та містечках краю найбільшою мірою залежало від їх правового статусу. Більшість із населених пунктів Подільської губернії в кін. XVIII ст. входила до складу володінь магнатів і шляхти. Зокрема, в 70-і роки XVIII ст. у Подільському воєводстві 77,2 % міст і містечок перебувало у приватній власності.2 Їх жителі обкладалися подвійними податками - відробляли панщину (як залежні селяни) і платили чинш (як міщани) за користування землею (плата за будинки і городи, найом лавок і оренда землі).3

Поряд із поміщицькими містами на Поділлі були і вільні міста, або як їх тоді називали, колишні королівські міста. Деяким містам польські королі дарували певні земельні угіддя і магдебурзьке право. Таким правом, починаючи з 1374 р., користувався Кам'янець-Подільський.

Із приєднанням Поділля до Російської імперії у землекористуванні міст відбулися зміни, ініційовані самодержавним урядом. 2 травня 1795 р. було видано указ для генерал-губернатора Південно-Західного краю, в якому зазначалося: "... дабы казенным уездным городам были присвоены все те права, выгоды и преимущества, которые жалованною российским городам грамотою от 21 апреля 1785 года утверждены...".4

Основним юридичним документом, який регламентував устрій міського суспільного управління аж до початку 70 років ХІХ ст. виступала "Грамота на права й выгоды городам Российской империи" Катерини ІІ (1785 р.). чинність якої була поширена на міста Правобережної України із приєднанням краю до Російської імперії. За "Грамотою" для кожного міста відводилися землі, що роздавалися міським жителям чи передавалися у спадкове володіння з правом викупу або в оренду, а часто залишалися у громадському користуванні.5 Докладніше про правила землеволодіння міст йшлося в "Инструкции межевым губернским канцеляриям и провинциальным конторам" від 25 травня 1766 р., дія якої поширювалося паралельно із "Грамотою" на новоутворені губернії.6

У статті 333 Межової інструкції передбачалось, що при всіх містах мають бути відмежовані від повітових землі для вигону. Вигінні землі рекомендувалося робити в усі 4 сторони по 2 версти, починаючи від крайніх міських будівель. При цьому зауважувалося: "... а где во все стороны такой меры отвести не можно, там межевать выгонную землю хотя в одну сторону, но полное количество десятин, какое по расчислению на всю окружность города следует".7 Означену в законодавстві двоверсту пропорцію вигінної землі планувалося відводити за рахунок тих вигінних земель, які були у власності міста до обмежування на основі межових книг і жалуваних грамот; куплених купецтвом у різних власників земель для загального користування; придбаних через "полюбовні розводи" і також суміжних державних земель.8

29 листопада 1799 р. сенатом була затверджена двоверста пропорція вигінної землі для міст губерній, приєднаних від Польщі. Межова контора з метою проведення генерального межування у Подільській губернії стала функціонувати з 1801 року.9 Саме з цього часу розпочинається довготривалий процес наділення землею під вигони міст Поділля.

У Кам'янці-Подільському вирішення цього земельного питання відбувалося одночасно із реорганізацією органів міського управління, з метою наближення міського устрою до загальноімперських норм. До 1809 р. в місті діяв магістрат, наділений широкими повноваженнями в адміністративній, господарській, фінансовій і судовій сферах. Наявність президента магістрату та 11 ратманів, багатофункціональність цього органу засвідчували збереження у місті "давніх польських прав" - традицій магдебурзького права.10

Архівні джерела засвідчують, що поряд із низкою об'єктивних обставин," однією із причин збереження в Кам'янці-Подільському колишніх порядків була невідповідність його соціального та економічного розвитку містам Російської імперії. Щоразу, коли заходила мова про запровадження тут управління у відповідності до "Грамоти на права та вигоди містам Російської імперії", поставало питання про малу кількість купців і міщан християнського походження та незначні прибутки міста.

З метою вивчення можливостей для уніфікації системи управління міста та земельних відносин із загальноімперськими нормами, на початку 1809 р. в Кам'янці-Подільському працював спеціально створений комітет "для устройства городских доходов и уравнения граждан в их повинностях, по привидению в известность польз города и по соображении с принятыми в некоторых городах правами". Результатами роботи комітету став повний звіт про економічний стан міста.12

Згідно звіту, на 1809 р. в самому Кам'янці-Подільському числилося всього 3 купці християнського походження і 27 - єврейського, а міщан відповідно - 580 та 1995.13 Ці люди, здебільшого, були бідними і неосвіченими, що ускладнювало вибори в міський магістрат, оскільки губернському правлінню нерідко доводилося призначати повторні вибори, допоки не розшукаються люди, хоч в деякій мірі придатні на ці посади.14

У 1809 р. у місті налічувалося 579 будинків, серед яких більшість були дерев'яними або мазанки.15 У власності Кам'яная (окрім землі с. Кормильче) було 2989 десятин 1135 сажнів землі (або 5301 моргів і 16, 425 ліктів).16 З них 416 десятин 1600 сажнів була в межах самого міста, а 2573 десятини 235 сажнів - за міською межею.17

До складу земельних угідь міста, станом на кінець 1809 року, входило 4 фільварки, 32 хутора та с Кормильче. До фільварку Біланівка (раніше фільварок Гумниски) відходило 468 десятин 1912 саж. землі, тут було 36 будинків, де проживало 67 осіб чоловічої статі. Найбільша площа земельних угідь була під польським фільварком - 695 дес. 1827 саж., на яких розміщувалося 98 будівель. Особливістю цього поселення було те, що проживала тут переважно шляхта, відставні солдати, міщани, а селян хоч і було за ревізією 67 осіб чоловічої статі, але з їх числа одні померли, інші розійшлися невідомо куди, а ті що залишилися були старими та непридатними до роботи. Руський фільварок мав 179 десятин 169 сажнів, 58 будинків та населення у кількості 106 осіб чоловічої статі. Фільварок Берести відповідно - 179 десятин 1668 сажнів, 16 будинків та населення - 19 осіб чоловічої статі. Населення фільварок (всього 283 особи чоловічої статі) окрім людей шляхетського стану, числилися селянами і були в селянському окладі, незважаючи на те, що з давнього часу були поселені на міські грунти поблизу самого міста. Магістрат мав право використовувати їх на селянські роботи або віддавати деяких із них через публічний торг в орендну посесію та, загалом, користуватися ними так, як поміщик користується своїми залежними селянами.18

На таких умовах фільварки Руські, Біланівка, Берести, починаючи із 29 березня 1807 року були віддані з публічного торгу приватним особам в орендну посесію на 4-х річний термін. За користування ними орендарі щорічно сплачували на користь міста 2416 руб. сріблом. Що стосувалося польського фільварку, то через особливість в складі його населення, він не міг бути відданий в оренду.19

Хутори із населенням 86 осіб чоловічої статі, що відносилися до міських земель, належали різним людям на таких підставах: були продані або передані у спадщину; передані магістратом в користування за певну плату в міську казну; надані магістратом в чиєсь користування, як нагорода за послуги; знаходилися в користуванні міщан. На володіння частиною хуторів власники не надавали ніяких документальних підтверджень, хоча переконували, що вони в них були та загубилися.20

Окрім хутірських, були ще землі, відведені окремим громадянам для бджільництва ("пасічні"). Володіння хуторами та пасіками не було впорядковане належним чином і магістрат "никакого сбора с хуторов не почитал принадлежащим к городскому доходу".21

Село Кормильче знаходилося на відстані 20 верст від міста, хоча належало Кам'янцю-Подільському за привілеями. На 1809 р. в селі було 82 будинки, населення становило 221 особи чоловічої статі. Всього під Кормильчем було 1252 десятини 953 сажні землі. Будучи у власності міста "на поміщицькому праві", село передавалося із публічного торгу на орендне утримання, приносячи таким чином місту прибуток у розмірі 1455 руб 15 коп. сріблом у рік. В 1807 р. Подільська казенна палата підняла ціну за оренду с Кормильче до 2151 руб. сріблом.22

Окрему статтю прибутку до міської казни становили збори за видачу документів на будівництво. Оскільки на території Кам'янця-Подільського знаходилася фортеця, місця для будівництва відводилися інженерною командою незалежно від розпоряджень цивільної влади. Магістрат, хоч і мав право збирати на користь міста плату за видачу документів на будівництво, прибутки з цієї статті було незначні. Адже саме місто було вже фактично забудоване, а будівництва на фільварках збору не підлягали. Так протягом 1808 р. за дозвіл на будівництво в міську казну надійшло всього 20 руб. сріблом.23

Станом на 1809 р. прибутки міста становили 43002 рублі 82 копійки сріблом та 5707 руб. 44 коп. асигнаціями. Більша частина прибутків надходила до міської казни від питейного збору та плати за користування земельними угіддями. Оскільки ремесло і торгівля в місті на той час були настільки погано розвинені, що не обкладалися податками в міську казну.24

Поряд із збором відомостей про соціальний склад та економічний устрій Кам'янця, комітетом було вироблено рекомендації, які мали б вдосконалити, в першу чергу, відносини землекористування у місті. Так, зокрема, що стосувалося фільварок, пропонувалося: 1) жителів фільварок поблизу Кам'янця-Подільського, які за ревізією записані як міські селяни, перевести в міщани і звільнити їх від повинностей на користь міста, надавши право користуватися міщанськими чи купецькими правами і привілеями міських громадян;

2) якщо хтось із цих людей побажає продовжувати займатися хліборобством не бажаючи переходити в міщанське звання, то надати таким можливість перейти в с. Кормильче, що належить місту і бути на загальних правах з міськими селянами того села;

3) земля, яка рахувалася при цих фільварках, повинна перейти до загального міського вигону;

4) шляхті та різночинцям, що проживають на фільварках, надати ті ж самі права в купівлі і побудові будинків у місті, якими користуються люди цього стану в самому місті;

5) для впорядкування розселення на фільварках зобов'язати магістрат надавати письмові згоди на будівництво з платою по 3 коп. за кожен сажень згідно межової інструкції;

6) переведення жителів фільварок на права міщан може відбутися не раніше 29 березня 1811 року, після закінчення строку оренди.

Стосовно хуторів та пасічних земель, комітет вважав за необхідне оголосити їх власністю Кам'янця-Подільського з тим, щоб місто могло щорічно отримувати від користування цими землями відповідний прибуток. Для цього потрібно було впорядкувати правила користування хуторами, чітко встановити розміри хутірської землі, видати свідоцтва на користування землею із вказівкою її кількості і суми податку, який потрібно сплачувати в міську казну. За видачу свідоцтв магістрат повинен стягувати в міську казну певний прибуток. Плату за користування землею хуторів і пасік пропонувалося покласти у розмірі по 2 злотих (або 30 коп. сріблом) з кожного моргу.26 Людям, що проживали на хуторах як міські селяни, пропонувалося надати право записатися в купці і міщани.

По відношенню до с Кормильче, комітет пропонував не віддавати його в оренду, а призначити з селян податок у розмірі 1500 руб., оскільки самі селяни виступали із такою пропозицією.2

Як бачимо, вироблені комітетом рекомендації щодо фільваркових, хутірних і пасічних земель переслідували декілька цілей. По-перше, мала б збільшитися кількість землі підконтрольної міським органам влади. По-друге, можна було збільшити прибуткову частину міського бюджету. І нарешті, переведення міських селян фільварок та хуторів у міщанство та купецтво стимулювало б розвиток торгівлі та промисловості.

Окрема рекомендація комітету, що витікала із попередніх, стосувалася облаштування міського управління. Пропонувалося розподілити функції магістрату на дві частини: судові справи пропонувалося залишити у віддані магістрату, а економічні - передати до новоствореної економічної комісії. Передбачалося, що саме економічна комісія зможе втілити в життя рекомендації по землекористуванню в місті, вироблені комітетом.28

Невдовзі, спеціальною постановою від 1809 р., що надійшла на ім'я Подільського цивільного губернатора Литвинова, Кам'янецький магістрат уповноважувався лише для розгляду судових справ, а для розпорядження міськими прибутками і видатками засновувалася економічна комісія на засадах міської думи - під безпосереднім керівництвом начальника губернії.29

Діяльність новоствореної економічної комісії сприяла тому, що у 1810 р. губернське місто Кам'янець було наділене двоверстою пропорцією вигінної землі.30 Ці землі розташовувалися тільки з північно-східної сторони міста, оскільки з інших сторін знаходилася поміщицька земля. Відповідно до Межової інструкції, навколо Кам'янця-Подільського мало було бути 1956 десятин 2271 сажні. Проте, у 1810 році за розпорядженням подільського цивільного губернатора Литвинова, під вигін було відведено лише 718 десятин 873 сажні. Та вже навіть з цієї землі, починаючи із 1826 р. по 1839 р., за розпорядженням начальника губернії для розширення передмість Біланівка, польські та руські фільварки було зайнято 220 десятин, під городи для кам'янецького гарнізону та інвалідної команди - 10 десятин, під єврейський цвинтар - 2 десятини, і всього зайнято вигінної землі - 232 десятини. Тому, на середину XIX ст., у місті залишилося всього 486 десятин 873 сажні вигінної землі. А отже, до двоверстої пропорції не вистачало 1470 десятин 1398 сажнів.31

На протязі 20 років відносини землекористування в Кам'янці-Подільському перебували фактично у незмінному статусі. Увага влади знову привернулася до цієї сфери в середині 30-х років, коли постало питання про відкриття у місті міської думи замість економічної комісії. Із тих міркувань, що "состав сей экономической комиссии есть чуждый в образовании нашего отечественного управления и служит одною из граней различия в управлении сего края с прочими русскими губерниями",32 подільський екс-губернатор ПЛитвинов у численних зверненнях до генерал-губернатора Левашова пропонував створити в Кам'янці-

Подільському замість існуючої в місті економічної комісії міську думу. Цього разу знову, для обгрунтування необхідності реформувати міський орган управління, виникла потреба в оцінці економічного стану міста. І в рапорті подільського цивільного губернатора Лубяновського констатувався той факт, що міщани-християни у Кам'янці все ще займаються хліборобством.33 Для опису відносин землекористування актуальним залишився звіт комітету, підготовлений у 1809 р.34

Проте, вже 16 жовтня 1837 р. на місці існуючої в Кам'янці-Подільському економічної комісії постала міська дума. Як бачимо, таке рішення мотивувалося не стільки покращенням економічного розвитку міста, стільки прагненням уніфікувати систему управління міста із загальноімперськими нормами. Новоутворені органи міського управління втратили свою самостійність і повністю підпорядковувалися губернському правлінню.

Отже, в першій половині XIX ст. землекористування в Кам'янці-Подільському будувалося на засадах феодально-кріпосницької системи. Посідаючи провідне місце в структурі зайнятості міського населення, землекористування, певною мірою, виступало одним із факторів, що уповільнював процес уніфікації міських органів управління із загальноімперськими нормами. Проте, наприкінці 30-х років XIX ст. і в цій сфері відчулося посилення імперського контролю через застосування нормативних актів, що діяли на території Російської держави.

Примітки

1. Тхор В.І. Деякі питання соціально-економічного розвитку правобережних і західноукраїнських міст у XVIII столітті // Феодалізм: економіка, класова боротьба, культура: зб. наукових праць. - К.: Наукова думка, 1986. - С 182.

2. История Украинской ССР. - В 10. - Т..Т.З. - К, 1983. - С. 454.

3. Каменский А.В. Очерк местечек в губерниях Киевской й Подольской // Подольские губернские ведомости. - 1845. - №32.-С. 18.

4. Якубович В. Материалы для истории Брацлавского староства. Мещане и селяне Брацлавского староства в борьбе с польскою старостинскою властью за свободу и земельную собственность в ХVІ-ХІХ вв. // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. - Вып. П.: Каменец-Подольский, 1911. -С. 178.

5. Полное собрание законов Российской империи (далі - ГІСЗРИ). - СПб., 1830. - Т. 22. - № 16187. - С. 359.

6. Там само. - С. 367.

7. Свод законов Российской империи / Под ред. Добровольского А. Кн. 3, Т. 10-13. -СПб., 1913. -С. 519.

8. Там само. - С. 520.

9. Кам'янець-Подільський міський державний архів (далі - К-ПМДА). 7, оп. 1,спр. 135, арк. 11.

10. ЦДІА України (Київ).,Ф. 442., Оп. 68., Спр. 88., арк. 10.

11. Філінюк А.Г., Кузема О,Л. Зміни в політико-правовому статусі та управлінні міст і містечок Правобережної України наприкінці XVIII - в першій половині XIX- ст.: // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський, 2000. - Т. 4(6). - С 232.

12. ЦДІА України (Київ). -ф. 442.,оп. 68., спр. 88., арк. 11-31.

13. Там само, арк. 5.

14. Там само, арк. 2.

15. Там само, арк. 25зв.

16. Там само, арк. 20.

17. Городские поселения Российской империи., Т. 4. - СПб., 1864. - С. 27.

18. ЦДІА України (Київ)., ф. 442., оп. 68., спр. 88., арк. 12.

19. Там само, арк. 12зв.

20. Там само, арк. 15-16.

21. Там само, арк. 19.

22. Там само, арк. 21-22зв.

23. Там само, арк. 24зв.

24. Там само, арк. 23зв.

25. Там само, арк. 14-14зв.

26. Там само, арк. 17-19зв.

27. Там само, арк. 23.

28. Там само, арк. 27-27зв.

29. Город, посел., 1864., Т. 4., С. 26.

30. К-ПМДА., ф. 11 5, оп. 1, спр. 2047, арк. 3-17,40-43зв.

31. Там само, оп.2., спр.34., арк. 40-40зв.

32. Там само. оп. 68., спр. 88., арк. 12.

33. Там само. оп. 1, спр. 1196., арк. 55.

34. Там само. оп. 68., спр. 88., арк. 11.