Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Євген Мазурик

Вірменська община у Кам'янці-Подільському в XI-XVI ст.
і її шпиталь для бідних

Читайте про вірмен та вірменські храми:
Сецинский Е. Исторические сведения про приходы и церкви Подольской епархии. Каменецкий уезд.

Вірменські общини, що утворилися в XI ст. на західній окраїні Київської Русі, у м.Львів та м.Кам'янці заклали фундамент дружби між вірменами і східними слов'янами, а пізніше - між вірменами і українцями-русинами, що вже поділилися в окрему націю і зіграли значну роль у розвитку економічних і культурних зв'язків південно-західних територій Київської Русі з країнами Сходу і Заходу. На початку XI ст. київські князі запросили вірмен, аби вони допомогли у війні з польським королем Болеславом. У спільній боротьбі з польськими загарбниками вірмени допомагали воїнам київських князів виганяти поляків з Києва і пізніше розійшлись по землях Київської Русі. Потрапили вони і на Поділля, а на Заході дійшли до Львова і Луцька.

Перша згадка про вірмен у м.Кам'янець відноситься до XI ст. За вірменськими джерелами, населення Поділля гостинно зустріло вірмен. У XIII ст. посилився приток вірменських біженців через нашестя монголів і падіння вірменського Киликійського царства. 1230 р. галицький князь Лев ДАНИЛОВИЧ запросив вірмен для посилення військ на сході своєї держави у війнах із сусідніми племенами. В подяку за справну військову службу князь нагороджував вірмен маєтками. У той час вірмени-переселенці заснували поблизу Кам'янця сільськогосподарську колонію, відому під назвою Малі та Великі Вірмени (нині Мало- і Великозалісся).

Переселення вірмен на територію Галицької Русі продовжувалось протягом ХІІІ-ХІV ст. Велика кількість вірмен оселилась саме в Кам'янці. Українська община міста, виявивши справжню українську гостинність, оселила вірмен у найкращому районі - південно-східній частині Старого міста, біля ринку, який було названо Вірменським. Пізніше у цьому районі вірмени побудували житлові будинки, торгові контори, храми, адміністративні споруди. Оселившись в Кам'янці, вірмени знайшли чудові умови для розвитку торгівлі і ремесел.

У першій половині XIV ст. литовські князі Коріатовичі, оволодівши Поділлям, витиснули татарських завойовників на південь які, відступаючи, спустошили наш край, перетворивши його на пустелю, а Кам'янець - у руїни. Тим жителям міста, що залишились у живих, литовські князі дали низку привілеїв на торгівлю.

1374 р. 40 тисяч вірмен, яких турки вигнали з Вірменії і Малої Азії, оселились на південному заході Київської Русі. Частина їх знайшла притулок на Поділлі і у Кам'янці, інша - вступила у бойові дружини литовських князів. Деякі вірмени, залишивши військову службу, поповнили общину вірмен у Кам'янці і зайнялись торгівлею. Природні умови Поділля нагадували вірменам їх батьківщину. Тут були всі умови для землеробства, скотарства, заняття ремеслами. А ріка Дністер відігравала значну роль у розвитку торговельних зв'язків із західною Європою. Литовські удільні князі у середині XIV ст. дозволяли вірменам мати у місті свої крамниці, торгові доми (один із них зберігся до нашого часу), склади товарів, вести торгівлю килимами, шовками, зброєю, породистими кіньми.

Дякуючи вірменам, Кам'янець-Подільський став перевалочним пунктом у торгівлі між Литвою, Польщею, Валахією з одного боку і Сходом - з іншого.

Вірменська община у Кам'янці дотримувалась вірменських звичаїв і законів, мала свою Ратушу, де регулярно проходили засідання вірменського магістрату, ради старійшин і суду, а у вірменському Храмі, збудованому 1394 р., зберігались вірменські служебники, різноманітні вірменські знаки, печатка, міські хоругви, привілеї і королівські грамоти.

1430 р., у результаті міжусобних війн між литовськими і польськими королями, Кам'янець було загарбано польською шляхтою і приєднано до Польщі. Представники католицької церкви і шляхти, спираючись на королівську владу і феодалів, знищували привілеї, що мали вірмени, вимагали сповідувати католицьку віру, обмежували їх права, втручались у діяльність вірменського магістрату і суду. Вірменська община, посилаючись на привілеї, надані у свій час їм литовськими князями, просила польських королів підтвердити свої права, шукаючи у них захисту від сваволі представників католицької церкви і шляхти.
1496 р. вірмени у Кам'янці отримали право юридичної автономії і власне самоврядування. І з цього часу почався розквіт колоній, який тривав у ХVІ-ХVІІ ст. У 1502, 1507, 1548 рр. польські королі іноді формально задовольняли прохання вірмен, але верхівка міста продовжувала втручатись у внутрішнє життя вірмен, порушуючи і відміняючи їх права.

У XVI ст. Кам'янець був головною резиденцією вірмен. Чисельність вірменської колонії складала 300 родин (у Львові на той час їх було лише 60). У другій половині XVII ст. вірменських родин у Кам'янці уже нараховувалось 1200. Таким чином, поруч із українцями (русинами) і поляками, вірмени складали одну із трьох головних етнічних груп населення міста.

Велика кількість вірмен проживала у селах Поділля, де вони займались землеробством та скотарством. Вони нічим не відрізнялись від місцевого населення і, по суті, асимілювались із ним. До цього часу на Поділлі українці співають народних пісень із "вірменським" акцентом (Тамара СИС). У ХV-ХVІІ ст. вірмени носили українські імена і прізвища, переходили під юрисдикцію місцевого самоврядування, вивчали культуру і мову українського народу, його побут і звичаї. З наступом католицького духовенства вірмени переходили на бік уніатів, деякі приймали католицтво і ставали поляками. Але у
Кам'янці та інших містах Поділля -Жванці, Скалі, Смотричі, Чорткові та ін. вони ще довго зберігали свої національні традиції у економічному, суспільно-політичному та культурному житті.

Протягом ХV-ХVІІ ст. вірмени Поділля брали участь у боротьбі проти турецько-татарської навали. Серед вірменського населення Поділля було багато бідних, що не мали ніякої власності і заробляли собі на життя поденною працею; їх експлуатували заможні купці, ремісники, лихварі. Вони формально входили до складу вірменських товариств, але не користувались ніякими суспільно-політичними правами. Бідні вірмени разом з місцевим населенням боролись проти своїх та польських гнобителів.
Торговельні зв'язки вірмен допомагали накопиченню капіталів, частину яких вірмени віддавали на благоустрій міста - будівництво торгових домів, шкіл, храмів, про що часто писали українські та вірменські вчені. У чисельних дослідженнях, що з'явились у останні десятиліття, досить докладно висвітлено питання життя вірменських переселенців на південному заході України: розвиток ремесел і торгівлі (Вірменський торговий дім, зберігся до наших часів), церковна автономія, судово-адміністративне самоврядування, видавнича діяльність. Але про розвиток медицини у давніх вірменських общинах в Україні написано дуже мало. Мабуть, через відсутність джерел інформації, а ті, що є, ще не досить вивчені. Відомий вірменський історик медицини Л.А.ОГАНЕСЯН, керуючись повідомленнями М.БЖИШКЯНА, вважає, що в одній із найбільших вірменських колоній у Львові XVII ст. була вірменська лікарня - установа призріння неімущих і хворих вірмен, що знаходились у руках духовенства. Відомостей про час відкриття і діяльність цієї лікарні не збереглось.

Про існування шпиталю у вірменській общині у Кам'янці-Подільському Л.А. Оганесян не пише. Вивчаючи життя і діяльність вірмен-переселенців у Кам'янці у деяких джерелах, що видруковані на польській мові, вчені виявили, що на початку XVII ст. Кам'янці вірмени мали свій шпиталь. Про це пише А.ПШЕЗДЕЦЬКИЙ і, більш детально, видатний історик медицини Поділля - Й.РОЛЛЕ, що прожив у Кам'янці із 1861 по 1894 р. Й.Ролле (псевдонім "Др. Антоні Й." 1830-1894) - доктор медицини, член-кореспондент Польської Академії наук у Кракові, лікар-психіатр, талановитий вчений, що
написав понад 20 робіт з історії медицини, санітарії і статистики Подільського краю. Досі ці праці актуальні і мають пізнавальне значення.

Праці Й.Ролле з історії медицини цінні тим, що в основі їх написання лежало вивчення рукописних джерел із місцевих церковних, монастирських і приватних архівів, які у результаті спустошуючих війн, що проходили на землях Поділля, безслідно і вочевидь, назавжди загублено для дослідників.
У цілій низці своїх праць з історії Поділля Й.Ролле висвітлив минуле вірменських колоній у мм. Кам'янець-Подільський, Жванець, Студениця, Бар, Могилів-Подільський. У праці "Zaklady dobroczyne i szpitale w dawnem wojewodztwie podoldkiem" (Благочинні установи і шпиталі у давньому Подільському воєводстві), що видрукована 1867 р. у Кракові, Й.Ролле досліджує стан медицини у м. Кам'янець-Подільський, центрі Подільського воєводства у XVII ст. Потрібно зазначити, що трагічні випробування, що випали на долю польського народу у XVII ст., безкінечні війни і економічний занепад країни заважали розвиткові наукової думки взагалі і медицини конкретно. Феодальна структура суспільства і всемогутність католицької церкви привели польський народ до економічної і культурної відсталості, що нагадувала темну епоху інквізиції. Навіть Краківська Академія, що займала наприкінці XV ст. почесне місце серед кращих наукових центрів Західної Європи, стала у XVII ст. бастіоном обскурантизму, а медичний факультет загубив усяке значення. Поблизу східних кордонів Польщі, на Поділлі у ті часи війни, епідемії і голод винищували майже усе населення. Людей похилого віку, жінок і дітей убивали вороги, а молодь, що билась із ворогами, загартовувала свій організм. Тих, хто захворів на епідемічні та венеричні захворювання, незаконнонароджених "лікували" вигнанням із місць осілості або стратою.
До загарбання м.Кам'янця-Подільського (1672 р.) турками у місті було 2 шпиталі при костьолах св. Лазаря і св. Катерини, що "надавали притулок хворим і покаліченим, а також престарілим солдатам кам'янецького гарнізону, особливо, якщо хворобу або каліцтво вони отримали на службі". Потрібно вважати, що у цих шпиталях знаходили притулок і вірмени, які брали участь у спорудженні укріплень Кам'янецької фортеці і у захисті її від нападів ворогів.

Шпиталі - притулки, що знаходились при костьолах, являли собою невеликі будиночки, розділені на дві половини - для чоловіків і жінок, вони, як пише Й.Ролле, "відповідали своєму призначенню тому, що лікарень у нашому розумінні тоді не було". Мешканці притулків отримували паливо, дерев'яні лежаки, що замінювали їм ліжка, провізію (крупи, борошно, одежу). Вони виконували роботу двірників, сторожів, співали у церковному хорі, молились за тих, хто жертвував їм, були на побігеньках у духовенства.
1614 р. кам'янецькі вірмени на власні кошти збудували кам'яний шпиталь для бідних, що складався із декількох споруд. Одна із цих споруд (вул. Госпітальна, 3) збереглась до наших часів. Споруда являє собою двоповерховий будинок, збудований у вигляді букви "Г", що з'єднується з північного боку з кам'яною захисною баштою. Західну стіну шпиталю укріплено двома кам'яними прямокутними трикутниками - контрфорсами. Розміри по фасаду - 27 м, ширина -10 м. Із південного боку є велика в'їзна брама завширшки до 3-х метрів. Протягом останніх двох століть будову неодноразово переобладнували під житло, великі колись палати розділені перегородками, деякі дверні отвори замуровано. Будинок було і зовні дещо реконструйовано. Поруч із шпиталем знаходився і вірменський цвинтар.

Й.Ролле повідомляє цікаві дані про те, що вірменський шпиталь відрізнявся від шпиталів-притулків при костьолах св. Лазаря і св. Катерини. Вірменський шпиталь виконував функцію лікувального закладу і туди госпіталізовувались хворі із різними захворюваннями. Молоді вірменки, що володіли багатьма секретами лікування, із успіхом лікували цілу низку хвороб. Ліки, що вживались у шпиталі, вірмени отримували зі Сходу.

Пануюча польська верхівка міста і католицьке духовенство всіляко принижували національні відчуття вірмен, із заздрістю спостерігали за популярністю вірменського шпиталю, на будівництво якого вірменська община витратила великі кошти і не мала їх на подальше утримання шпиталю. Незабаром вірмени м.Кам'янець-Подільський попросили у короля Сигизмунда II дотацій на утримання шпиталю. Король відповів, "що не до лиця вірменам, людям заможним, просити допомоги у короля". Він дав розпорядження запровадити для вірмен новий податок на утримання вірменського шпиталю, що передбачав таке: "всякий вірмен, що займається торгівлею, за кожен виїзд і повернення з Туреччини повинен був сплачувати три польських гроша від кожного коня". Кожен вірмен-м'ясник за кожну голову великої рогатої худоби сплачував по 2 гроша, а дрібної - по 1 грошу, від підводи дров, що провіз через Руську браму для продажу або власних потреб, на фундуш для шпиталю давав по 1-му поліну.
Вірменський шпиталь у Кам'янці - видатна лікувальна установа у XVII ст. Лікування різних хвороб проводилось на високому по тим часам рівні. Інших відомостей про діяльність Кам'янецького вірменського шпиталю немає. Не виключено можливість, що в організації його і лікуванні хворих, що там знаходились, брали у часть вихованці видатного лікаря Амидровлата АМАСИАЦІ, що емігрували на Захід, передали із покоління у покоління лікарське мистецтво у дусі арабської медичної творчості на нових землях.

Вірмени Кам'янця для поліпшення санітарного стану міста, де через війни виникли епідемії, виділяли кошти для будівництва каналів для стоку води, бруківок. 1615 р. вірмен НАРЗЕС пожертвував велику суму грошей на будівництво водогону у місті. Однак, через деякі причини його не було прокладено, гроші пропали. Король Владислав 1638 р. на Варшавському сеймі дав розпорядження "зобов'язати кам'янецьких вірмен виконати волю пожертвувателя". Історики вважають, що колодязь, що знаходиться і нині біля Ратуші, було вирубано у скелі вірменами за цим розпорядженням короля і досі носить назву Вірменського колодязя. На початку XVII ст. над колодязем було споруджено кам'яний павільйон у стилі пізнього барокко. Вважається, що вірменський шпиталь припинив своє існування після загарбання міста Кам'янця турками 1672 р. Потрапивши у місто, турки майже зруйнували його, знищили значну частину населення, у тому числі і вірмен. Багато молодих жінок було вигнано до Туреччини, 121 вірменську родину було вислано у неволю в Македонію. У зруйнованому місті, у тих, хто залишився живим із місцевого населення і вірмен, турки відібрали будинки, що вціліли. Аби відновити зруйновану фортецю, турки розбирали торгові дома, суспільні старі будови, храми, руйнували бруківки. Аби зашкодити пожежам, турки зруйнували дерев'яні будинки. Не витримуючи утисків із боку загарбників на протязі років, вірмени, що залишились живими, і українці-русини залишали місто. Йшли вони у ліси і гори. Частина населення Поділля оселилась на Волині, у Молдавії, Галичині, Київщині і у Росії. Після укладення Карловицької угоди 1699 р. турки залишили м. Кам'янець-Подільський і Поділля майже спустошеними, і край знову потрапив до рук Польщі.

Вірмени отримали від польського короля Августа III дозвіл на повернення додому (на Поділля), але не всі змогли скористатись цим дозволом тому, що на Поділлі їх уже було мало. Навкруги були руїни, що нагадували про колись бурхливе торговельне, суспільне і культурне життя вірмен, які користувались великою повагою серед місцевого населення. На початку XVIII ст. вірмени асимілювались із місцевим населенням, багата верхівка - з поляками. Вони почали сповідувати римо-католицьку віру. Але ті вірмени, що залишились у місті, займались лікуванням хворих аж до моменту воз'єднання краю з Росією 1793 року, адже вони володіли секретами лікування багатьох хвороб.

Так вірмени, яких політичними бурями і війнами було викинуто із їхньої Батьківщини, знайшли на Поділлі (Південно-Західній території Росії) другу Батьківщину, а м.Кам'янець-Подільський, як пишуть історики, став для них другим Ечміадзином.

Чималий внесок зробили вірмени-переселенці у благоустрій Кам'янця (будівництво житлових і торгових будинків, захисник споруд, палаців, ратуш), дбали про санітарний стан міста. А будівництво шпиталю - вдячність вірмен місту, що дав їм притулок, місцевим жителям, з якими вірмени встановили тісні дружні стосунки. Ті будівлі, що залишились у Кам'янці до наших днів (житлові будинки, Вірменська дзвіниця, шпиталь, торговий дім, Вірменський колодязь) доводять нам, що вірмени-переселенці мали високий рівень культури.

У той тяжкий час, коли політичне і економічне життя Вірменії, яку жорстоко пригнічували перси і турки, було у значній мірі паралізовано, вірменська община Кам'янця перетворилась у важливий культурно-суспільний центр, що сприяв розвиткові економічних, культурних і медичних зв'язків Південного Заходу України із країнами Сходу, і заклав крепкий фундамент дружби українського і вірменського народів.

Євген Мазурик, історик медицини, краєзнавець
"Подолянин", 31 січня 1997 року