Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Перейти у головне меню

Вірменська криниця

На Центральній площі Старого міста, біля Ратуші, розташована невелика споруда, то нагадує башту середньовічного замку. В ній знаходиться так звана Вірменська криниця. Башта чотирикутна, із зрізаними кутами. Стіни прикрашені пілястрами, два круглих вікна обрамовані кам'яними наличниками, ґонтова покрівля завершується невеликим шпилем. Споруда цікава не тільки архітектурою, але й своєю історією.

За легендою, на початку XVII століття багатий вірменський купець Нерсес пожертвував велику суму грошей на будівництво водопроводу в Кам'янці. Ці гроші зникли, і питання про водопровід не було вирішено.

У 1638 році польський король Владислав розпорядився, щоб мешканці міста збудували криницю. Її видовбали в суцільній скелі, глибина шахти була майже 40 метрів, але докладені зусилля виявились марними - вода була солона, зовсім непридатна для споживання. Криницю закрили, а в башті зробили міський склад.

Проблема водопостачання взагалі завжди гостро стояла в Кам'янці.
Воду доставляли з так званої Гунської криниці, що знаходилась в 3 верстах від міста, та ще по об'їзній дорозі через Польські фільварки, а. часто - з навколишніх сіл.

Діжка води коштувала 25-35 копійок сріблом. Найбідніша частина населення змушена була користуватись каламутною, брудною водою із Смотрича. Внаслідок цього в місті не згасали масові епідемії тифу, холери та дизентерії.

Становище дещо покращилось після того, як у 1874 році береги Смотрича з'єднав Новопланівський міст. Тепер воду з Гунської криниці мешканці міста брали, переходячи через міст. Але все ж води не вистачало. І місцева влада згадала про Вірменську криницю. Комісія по Забезпеченню міста водою висловила припущення, що саме ця криниця буде найкращим і найдешевшим засобом водопостачання міста.

Нещодавно в місцевому архіві працівниками заповідника знайдені цікаві матеріали про дослідження колодязя. Виявилося, що в березні 1889 року були розпочаті роботи по очищенню колодязя. Вони проводились під наглядом міського архітектора Баллога. Роботи тривали 12 днів. Коли вибрали мул та бруд, на самому дні колодязя знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення колодязя виявилось, що його дно являє собою суцільну гладку плиту без будь-яких отворів. Зате в стінках колодязя знаходилось багато маленьких, майже непомітних щілин, через які сочилася вода. Прибування її було незначне - близько 300 відер в день... Найбільший інтерес становлять для нас результати хімічного аналізу води, що був тоді зроблений. На вигляд вода була досить чистою і прозорою, на смак - солонувато-гіркою. Якщо ж порівняти хімічний склад води Вірменської і Гунської криниць, то у воді Вірменської твердих решток в 15 разів, хлористих солей в 35 разів, сірчанокислих солей в 5 разів та фосфорнокислих солей в 4,5 рази більше, ніж у воді Гунської криниці. Використовувати цю воду для пиття було неможливо. Тому криницю знову закрили, а надбудову залишили як своєрідну пам'ятку історії та архітектури.

У роки фашистської окупації башта була зруйнована. Протягом 1956 року її реставровано фахівцями з Київських республіканських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень.

Г. ОСЕТРОВА,
старший науковий працівник історико-архітектурного заповідника.
"Прапор Жовтня", 23 жовтня 1982 р.