Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

"Кам'янець-Подільський вісник", 14 серпня 1991 р.
Л. КУЧУГУРА,
старший науковий працівник Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника.

Водоймище чи Гунські криниці?

ВІДОМІ Й НЕВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Останнім часом у Кам'янці сталися події, які можна пов'язати з національним відродженням України. Після тривалих дискусій повернені давнішні назви вулицям Старого міста. Але складні питання древньої частини Кам'янця не повинні заступати нам проблеми оборони архітектурного і мовного середовища інших частин міста, зокрема, Нового плану.

Район Кам'янця під назвою "Новий план" у межах вулиць Шевченка - Ленінградська та Північна (Жовтневої революції) - Івана Франка склався в 60 - 80 роках XIX століття. Не всі старі назви Нового плану дійшли до нашого часу, але деякі з них зникають на наших очах. Кам'янчани, особливо молодь, вже звикли до оголошень під час свят: "Концерт відбудеться на майданчику, біля Водоймища". А в просторіччі це місце частіше звуть "Фонтан". Ця назва з'явилася в місті після реконструкції старого майданчика відпочинку у 1983 році. На моє запитання до І. І. Медведовського, який на той час був головним архітектором Кам'янця, чому це місце, раніше відоме, як "Гунські криниці", отримало таку назву, він відповів: "Та ж гуни були завойовники!" З цього приводу хотілось би викласти коротко історію гунів, і хай читач розсудить сам.

Перші звістки про хунів - скотарів і кочівників відомі з китайських джерел XIII ст. до н. е. Хуни жили на території пустелі Гобі. В III ст. до н. е. вони створили власну державу. Майже за 300 років, під час розбрату і чвар, хуни були витіснені з власної батьківщини і опинилися на просторі від Волги до Південного Сибіру. З 1 ст. н. е. хуни під тиском нових кочових племен почали переселятися в Європу. Історія хунів 158 - 330 років н. е. відома погано, але вони так змінилися, що стали новим народом під назвою "гуни". Після посухи гуни займають Прикаспій, який залишили сармати - роксолани, потім розбили аланів і просунулись у Північне Причорномор'я.

Тут вони розбили готів, що прийшли сюди раніше з Прибалтики. В той час готи ворогували з слов'янськими племенами росомонів, венедів і антів. Гуни у 376 - 380 р.р. напали на візіготів, коли ті перейшли через Дністер. Можливо, це було в наших краях? Можливо, саме з того часу й велася назва "Гунські криниці"? На цей же час припадає і загибель черняхівських племен, що жили і на Поділлі. Далі, за підтримкою антів, гуни просунулися на територію Угорщини. На цей час припадає розпад неосяжної Римської імперії, міць якої трималася на рабстві та експлуатації численних покорених та залежних від неї народів. Руйнували імперію повстання, безладдя. Гуни підштовхнули своїх противників - племена свевів, вандалів, бургундів - увійти в кордони Римської імперії. У 430 році дійшли гуни до Рейну, активно спілкувалися з римлянами, давали їм людей до війська. У цей час гуни перетворилися у хижаків, які існували в непридатних для них умовах і за рахунок сусідніх землеробсько-осілих племен. Найбільш відомий з гунів їх ватажок Атіла, який очолював державу у 445-453 р.р. В 447 р. Візантія мусила укласти з гунами принизливу для себе мирну угоду, платила їм данину. В 450 р. за проханням гальської принцеси Гонорій оженитися на ній, Атіла просунувся з військом до Орлеану, оточив його, але не взяв. До східно-військової коаліції Атіли входили в той час германці, слов'яни, угри, гепіди, франки, гуни. У 451 р. гуни зійшлися на битву з римлянами на Каталаунській рівнині.

Битва виснажила обидва війська - Атіла відійшов, римляни не переслідували його. У наступному році війська Атіли пограбували Італію і отримали великий викуп від римлян. У 453 р. Атіла одружився на бургундській красуні Гльдико і помер у віці 124 роки. А наступного року стався розпад гунської держави. Після 469 року частина гунів осіла в межах Візантії, в Добруджі, а частина разом із молодшим сином Атіли Ірнаком пройшла берегами Азовського і Чорного морів у заволзькі стени. На цьому історія суто гунів закінчилася.

Гуни були невеличким бродячим народом, який утворив величезну державу - від Волги до Рейну. Вона існувала 90 років, а потім розпалася, залишивши лише ім'я. Гуни були не більш "дикими", ніж германці, кельти, даки, слов'яни і інші народи Європи, за винятком афіян, коринфиян, римлян. Опис їх безчинств зроблений із погляду естетів - античних авторів. Немало сприяв цьому і незвичний зовнішній вигляд гунів-монголоїдів, їх одяг, звички, мова, мистецтво, прикраси.

В околицях Кам'янця збереглися старі назви: урочище Татариськи, Руські і Польські фільварки, Вірменська криниця. В них зберігся живий подих історії, слід народів, що жили або перебували тут. За даними голови Української комісії по назвах (ономастиці) О. С. Стрижака, назва "Гунські криниці" дуже рідкісна. На всій Україні є ще одна подібна - це річка Гуниця на Київщині. Назва "Гунські криниці" широко вживалася в Кам'янці не одне століття. За описом Кам'янця О. М. Сементовським, у 1862 році з усіх джерел та криниць міста вода тут вважалася найсмачнішою. В той час до криниць добиралися зі Старого міста за три версти, об'їзною

дорогою через Польські фільварки. Воду з криниць продавали в місті, діжка коштувала 25 - 85 копійок сріблом. У державному архіві Кам'янця зберігається план благоустрою Гунських криниць 1865 року. Тут планувалося збудувати Новопланівський міст, що підводив до самих криниць, до джерел зробити сходи в скелях, а нижче Олександро-Невської церкви влаштувати серію резервуарів і фонтан.

До святкування 100-річчя входження Поділля до складу Російської імперії дещо було зроблено. На старому фото (знімок внизу), що виготовив відомий майстер М.Й. Грейм, ми бачимо бесідку над джерелом, де 21 квітня 1893 року з нагоди свята було проведено водохрещення. Підпис сповіщає, що сталося це на Гунських криницях. Альбом з цим фото зберігається в музеї.

На засіданні товариства любителів природи геолог Ф. Я. Паскаренко у 1911 році особливо підкреслив значення Гунських криниць, як найцінніших джерел у районі Кам'янця. Старожили пам'ятають цю древню назву. А що ми лишаємо після себе? Незграбними назвами поповнилася наша мова, карта міста: Новий міст, Водоймище... Якими канцеляризмами віє від цих назв, які знайдете в будь-якому місті! Порівняйте: Біланівка, Карвасари, Видрівка...

Так, останнім часом жителі Кам'янця стали замислюватися над водопостачанням міста. Планувалося, особливо після отруєння Дністра, взяти на облік всі джерела, проводяться екологічні рейди. Вважаю, що при всьому цьому не треба забувати і про назви. Вслухайтеся, як це чарівно звучить: Гунські криниці. Я думаю, що треба зберегти цю суто українську назву, до того ж рідкісну і багатозначущу.