Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Вулицею Косіора...

Не раз буваю на вулиці Косіора. Ось будинок №3. У ньому - культурно-освітнє училище. А на початку п'ятдесятих років цей навчальний заклад мав іншу назву - технікум підготовки культурно-освітніх працівників. Тоді тут вивчали, зокрема, "Історію ВКП(б). Короткий курс". Але той "курс" був не тільки "коротким", але й брехливим, і учні нічого не знали про одного з бійців ленінської когорти Станіслава Вікентійовича Косіора, бо жорстокий сталінський режим приклеїв йому чорний ярлик ворога народу.

Тепер майбутні фахівці культосвітньої роботи щодня йдуть вулицею Косіора й пишаються тим, що вона носить це славне наймення. Юнаки і дівчата знають: Косіор був вірним ленінцем, визначним партійним і державним діячем нашої країни. Народився він 18 листопада 1889 року в м. Венгруві (тепер Варшавського воєводства ПНР). "Мій життєвий шлях - це шлях звичайний, я б сказав, типовий для свідомого робітника, котрий пов'язав своє життя з революцією", - розповідав згодом Станіслав Вікентійович. А пов'язав він свою долю з революційним рухом на Сулинському металургійному заводі, в слюсарній майстерні якого почав працювати у 1903 році. Вступивши в 1907 poці в партію більшовиків, юнак включився в нелегальну партійну роботу на Донбасі, в Харкові, Полтаві, Києві, Москві. Царські власті не раз арештовували його за це, а в 1915 році вислали у Східний Сибір. Після лютневої революції він приїхав у Петроград.

У місті на Неві С.В. Косіор був обраний членом Нарвсько-Петергофської районної організації більшовиків, вів політичну роботу серед робітників, особливо серед путилівців. У квітні 1917 року він брав участь у зустрічі В.І Леніна на Фінляндському вокзалі.

Володимир Ілліч неодноразово давав йому особисті доручення. 30 жовтня 1917 року він підписав мандат, який засвідчував, що С. Косіор "є представником Військово-Революційного Комітету". У роки громадянської війни С В. Косіор - один з організаторів і керівників Комуністичної партії України, делегат її Першого з'їзду, член Центрального Комітету. Під час окупації України кайзерівськими військами він керував партійною роботою в тилу ворога.

Після звільнення України від ворожих зграй С.В. Косіор у 1919-1920 роках працював секретарем ЦК КП(б) України. У 1922 році партія направила його секретарем Сиббюро ЦК РКП (б). За роки роботи в Сибіру він вніс значний вклад у соціалістичні перетворення цього краю. У 1925-1928 роках Станіслав Вікентійович був секретарем ЦК ВКП(б).

У 1928 році С.В Косіор очолив партійну організацію України. До 1934 року він - Генеральний секретар ЦК КП(б)У, а далі - Перший секретар ЦК КП(б)У. З його ім'ям зв'язане будівництво величезних підприємств республіки - Дніпрогесу, Краматорського машинобудівного, Харківського тракторного й інших заводів, шахт і копалень, виникнення і розвиток перших у нашій країні машинно-тракторних станцій, ріст і впорядкування міст.

Коли в січні 1938 року С.В. Косіор переїхав у Москву, всі трудящі України щиро побажали йому успіхів на посаді заступника Голови Ради Народних Комісарів СРСР і голови Комісії радянського контролю.

Але не минула його доля ленінської гвардії: в обстановці панування культу особи Сталіна і на нього у 1938 році звели наклеп, 26 лютого 1939 року він загинув.

Наш час повернув чесне ім'я вірного ленінця людям. Станіслав Вікентійович реабілітований. В його особі ми бачимо приклад самовідданого і безкомпромісного служіння Радянській Батьківщині.

У культосвітньому училищі є бібліотечне відділення, його вихованці сьогодні можуть розповісти про багату творчу спадщину непохитного революціонера. С.В. Косіору належать понад 250 статей, промов, бесід, опублікованих російською, українською, білоруською й іншими мовами. Більше 40 його праць видано англійською, німецькою, польською, угорською мовами. Люди вчаться у нього мужності і добра, вміння оновлювати життя в нашій країні, в інших країнах соціалізму.

Собчук В.
Вулицею Косіора... // Прапор Жовтня, 1989. - 24 листопада.