Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

ВУЛИЦЯ БЕБЕЛЯ

Вулиця Бебеля з давніх давен (коли тільки почало формуватись феодальне місто) називалась П'ятницькою. Ця назва походить від назви церкви Параскеви П'ятниці, що стояла на цій вулиці. Тоді вона тяглась від теперішньої Центральної площі до Південних воріт, що знаходились біля нинішньої тютюнової фабрики.

Коли в місті виникла вірменська колонія і слов'янська община віддала їм свій південний ринок (тепер Радянська площа), вірмени південну частину П'ятницької вулиці - від ринку і до Південних воріт - стали називати вірменською вулицею (тепер вулиця Імені Свердлова), а ринок - Вірменським.

До Великої Вітчизняної війни на вулиці Бебеля було 16 будинків. 11 з них зруйнували гітлерівці. У 1953 році по лівій стороні вулиці відбудовано два будинки, які зараз мають номери 1 і 3. Після відбудови вони змінили свою архітектуру, А побудовані вони в середині XIX ст. Під будинком № 1 зберігся старий, кам'яний триповерховий склеп (підвал) дуже цікавої архітектури (з галереями).

Двоповерховий будинок № 5 до середини ХІХ ст. належав активному діячу вірменської общини Баласановичу. З боку подвір'я на висоті першого поверху він має дерев'яну галерею. Такі висячі галереї були майже у всіх вірменських будинках міста. Тому вірменський квартал, що лежав на південь від ринку, дуже нагадував середньовічне місто Сходу. У першій чверті ХІХ ст. в будинку Баласановича засідала масонська ложа, яка перейшла сюди з Кармелітської вулиці (вул. Карла Маркса).

Двоповерховий будинок № 7 споруджено в середині ХІХ ст. Він має балкон і вікна, виконані в романському стилі. У дворі цього будинку ще у XVІ ст. стояла дерев'яне церква.

Історія будинків №№ 9 і 11 дуже цікава. Останній належав відомому деячеві української общини міста - Кіріяку. Коли у 1658 році польська шляхта відібрала від українського магістрату його ратушу на Руському ринку, Кіріяк віддав під неї свій будинок на П'ятницькій вулиці. Над вхідними дверима ратуші тоді висів герб українського магістрату з написом: "Права Каменца Под". У 1740 році будинок ратуші був переданий Іоано-Предтеченській церкві.

Після приєднання Поділля до Росії, в кінці XVIIІ ст. будинки №№ 9 і 11 передані міському магістрату, В будинку № 11 у травні 1795 року було оголошено про утворення Подільської губернії. З 1798 по 1803 рік в цьому будинку розміщався приватний театр. Потім тут жили артисти.

У 1805 році в будинках №№ 9 і 11 розмістилась духовна семінарія, яка була переведена сюди з Шаргорода. Як згадує письменник А. Свидницький, в будинку № 9 у 1851-1855 роках жив інспектор семінарії - гроза семінаристів, а класи семінарії були в будинку № 11. У 1849-1855 роках з цій семінарії вчився відомий український поет-гуморист С.В. Руданський. Під впливом Т.Г. Шевченка він пише в цей період свої перші балади: "Вечорниці", "Упир", "Верба", "Розмай", "Люба" та інші.

Варварські умови навчання, мертва схоластика і жорстокий режим в семінарії змусили А. Свидницького залишити цей учбовий заклад у 1855 році. Спогади про Кам'ямецьку семінарію містяться в його романі "Луборацькі".

У 1865 році царський уряд збудував на Новому плані для семінарії новий корпус, і в тому ж році семінарія перебралася туди (тепер будинок сільськогосподарського інституту). В старі будинки семінарії на П'ятницькій вулиці переїхало з повіту духовне училище (бурса). Напередодні першої Імперіалістичної війни бурса переведена в новий будинок на Польських фільварках (тепер індустріальний технікум), а в старовинному будинку Кіріяка розмістився міський музей.

Під час першої імперіалістичної війни в будинках колишньої ратуші розміщались військові склади, а в громадянську війну деякий час - ревком, у 1928-32 роках - міський палац піонерів, а зараз тут - цех бавовняної фабрики.

С. ШКУРКО,
красзназець