Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

І.С.Винокур, М.Б.Петров
м.Кам 'янець-Подільський

ПРО ЧАС ВИНИКНЕННЯ КАМ'ЯНЦЯ: ПОГЛЯДИ ДОСЛІДНИКІВ

Незважаючи на багаточисленні дослідження з історії середньовічного Кам'янця-Подільського протягом ХІХ-ХХ ст., його першопочатки залишаються дискусійними і сьогодні. В українській історіографії з приводу цієї проблеми сформувалося дві точки зору. Одна з них, яку відстоює Я.Р.Дашкевич, зводиться до того, що започаткування міста слід відносити до 60-х років XIV ст., коли Поділля потрапляє під владу Литви. Підставою для цієї думки служить Західноруський літопис.
Інша точка зору, прихильниками якої виступають С.О.Плетньова, С.К.Гуменюк, І.С.Винокур, М.Б.Петров та інші дослідники, зводиться до того, що час виникнення Кам'янця необхідно пов'язувати з другою половиною XII - початком XIII ст. В основі цієї точки зору - свідчення Галицько-волинського літопису під 1228 p. та конкретні археологічні матеріали з території Старого міста Кам'янця-Подільського.
Звертаючись до першої точки зору, доречно зазначити, що найдавнішу писемну згадку про місто Я.Р.Дашкевич пов'язує із 1374 p. Проте, оскільки грамота, жалувана Кам'янцю литовськими князями у 1374 p. на самоуправління, дійшла до нас у копії XVI ст., то найбільш вагомою писемною згадкою, при тому достовірною і найдавнішою - є 1368 p., зафіксований у джерелах, як зазначає Я.Р.Дашкевич.
Серед літописних згадок про Кам'янець-Подільський найбільш вірогідною є повідомлення під 1228 p., де йдеться про зв'язки з місцем подій - Галицькою землею. Про це писали В.Т.Пашуто, С.О.Плетньова, С.К.Гуменюк та інші дослідники. Згідно з літописною розповіддю, у 1228 p. київський князь Володимир Рюрикович разом з Михайлом Чернігівським і половцями на чолі з ханом Котяном напали на володіння Данила Романовича і взяли в облогу Кам'янець:"(...) і Володимир (Рюрикович) Київський зібрав (проти Данила) воїв, (і) Михайло (Всеволодович) Чернігівський (геж) (...) Володимир, отож, посадив (хана) Котяна на коня і всіх половців, і прийшли вони до Каменця, - Володимир же з усіма князями, і Михайло з усіма князями, (...) - і обложили Каменець".
Для боротьби з об'єднаними дружинами супротивників у Данила Романовича явно не вистачало сил. Тому, з одного боку, він розпочинає мирні переговори, аби виграти час, а з другого - звертається за допомогою до Польщі: "Данило ж, обманюючи їх, удавав, що хоче мир із ними вчинити, і поїхав у Ляхи по підмогу, а Павла (посла) свого, послав до Котяна, кажучи: "Отче! Одверни войну сю, помирись зо мною". І він, (Котянь), поїхавши, пограбував землю (Галицьку) і пішов у землю Половецьку, а до них не вернувся"
Аналізуючи наведені місця з Літопису, С.К.Гуменюк вважав, що половці залишили князів поблизу Кам'янця-Подільського, а самі пішли у степи, які розпочиналися відразу за Ушицею, частково пограбувавши Пониззя. Князі ж, не встигнувши оволодіти Кам'янцем, позаяк на допомогу Данилові рухалося велике військо з Польщі, повернулися.
Важливе значення для з'ясування місця і ролі Кам'янця дає нам "Список русских городов дальних й ближних ". Ми читаємо в ньому: "А се Польскьіи градьі: Камень, Иловечь, Бряславль, Соколець, Звенигород, Черкасьі, Чернен, Новий городок, Венича, Скала, Бакота"". Назва "а се Польскьіи" (города) у Новгородському першому літописі відсутня, але є у Єрмолинському. Вказану назву, як писав М.М.Тихомиров, можна вважати перекрученням слів "подольские города". Звернемо увагу на ту обставину, що у наведеному переліку руських міст кінця XIV - початку XV ст. Кам'янець стоїть вже на першому місці, а Бакота - його завершує. Це означає, що в XIV ст. Кам'янець стає центральним містом Поділля, а роль Бакоти помітно згасає. У літописах же ХII-ХІІІ ст. перше місце серед міст Пониззя посідає Бакота, а Кам'янець лише згадується паралельно.
Наведені основні літописні згадки про Кам'янець ніяк не можна відкидати. Тим більше , що археологічні та археолого-архітектурні дослідження на території Старого міста в Кам'янці-Подільському зафіксували не тільки насичений культурний пласт давньоруського часу, а й важливі фортифікаційні та житлові об'єкти XII-XIII ст. При цьому необхідно мати на увазі, що йдеться не лише про ті старожитності, які фіксують історію заселення території майбутнього міста та його периферії, а й (і це головне) про ті, що безпосередньо пов'язані з формуванням міського осередку.
Кам'янець ХІІ-ХІП ст., як свідчать археологічні матеріали, складався з кремля (дитинця), посаду й приміських околиць. Дитинець розташовувався на високому мисі з південно-західного боку Старого міста. Він займав площу близько 1 га, мав наближену до трикутник? форму і піднімався на висоту 38 м над рівнем Смотрича. Ця локалізація дитинця пов'язана з археологічно-архітектурними дослідженнями на території кам'янецького замку XIV-XVII ст. Виявилося, що давньоруське городище ХІІ-ХШ ст. розташовувалося у пів-денно-західній частині пізньосередньовічної фортеці - там, де у XIV ст. було споруджено кам'яні мури пізньосередньовічної твердиш.
Археологічні та археолого-архітектурні дослідження, які проводилися Є.М.Пламеницькою, І.С.Винокуром, П.І.Юрченком, були зосереджені головним чином у межах південно-західної частини пізньосередньовічного замку. В результаті цих досліджень його історична топографія, починаючи з другої половини XII ст. була вивчена досить ґрунтовно. Еволюція вежі Денної, як показали дослідження, пройшла кілька будівельних етапів, найраніший з яких відноситься до ХІІ-ХІII ст. Згідно зі стратиграфією і планіграфією культурний пласт ХП-ХІІІ ст. займав територію, яка прилягала до вежі Денної і містився на глибині 0,72 м від денної поверхні, а його потужність становила 0,10-0,15 м. Він представлений чорно-коричневим гумусом і давньоруською керамікою ХІІ-ХІII ст. Можливо, що це рештки внутрішньовальних конструкцій.
Під західною стіною прямокутного приміщення Денної вежі, на глибині 1,2-1,25 м від рівня сучасної підлоги також було відкрито культурний шар ХІІ-ХІП ст., який добре датується типовою давньоруською керамікою. Виявлена кераміка належить до першого і четвертого типів за класифікацією М.В.Малєвської, вона аналогічна і київській гончарній кераміці XIІ-XIII ст..
Цінні археолого-архітектурні матеріали були виявлені при дослідженнях першого ярусу вежі Денної. У внутрішній західні стіні прямокутного приміщення вежі, під кількома шарами тиньку відкривається проріз і вертикальні шви-щілини. Один з прорізів розміщений на рівні сучасної підлоги й виявився щілиноподібною бійницею. Аналогічні бійниці були виявлені пізніше у давньому ядрі західної стіни замку. Друга бійниця була відкрита на 1,5 м вище від першої. Первісна товщина західного замкового муру досягала 0,8 м. Згодом його наростили у висоту та ширину з внутрішнього боку. В процесі розчистки нарощеного муру встановлено, що стіна мала три закладених пізніше каменем зубці-мерлони. Їх висота досягала 0,9 м, а ширина - 0,8 м. Відстань між вказаними зубцями - 0,8 м. Відкрита збоку приміщення вежі Денної бійниця якраз увійшла в середній зубець.
У вежі Денній виявленні рештки прямокутної давнішої вежі середини XIII ст. . Проведено дослідження західного муру замку. Встановлено, що історія цього муру нараховує кілька будівельних етапів, найдавніший з яких датується кінцем XII - початком XIII ст. Мур відкрито на довжину 20 м. Він з'єднував вежу Денну з вежою Малою. Аналогічні бійниці, виявлені у вежі Денній і в стіні з її північного боку, були відкриті також поблизу вежі Малої (збереглося три). Неабияке значення має й той факт, що первісне ядро стіни закінчується біля вежі Малої саме там, де відповідно до стратиграфії закінчується культурний пласт ХІІ-ХІІІ ст. Засоби кладки первісного двадцяти метрового муру, склад сполучного розчину й архітектурні елементи, які відрізняються від пізніших замкових споруд, привернули особливу увагу дослідників. Хімічний аналіз розчину, проведений лабораторією петрографії Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, дав підставу С.І.Нашивенку констатувати, що це вапняково-цем'яночно-карбонатний розчин - його склад: 42% вапна, 20% битої жовтобурої цегли-плінфи, 25% битого вапняка і 10% домішок, у тому числі й деревного вугілля. Такий склад розчину був характерний для споруд Давньої Русі.
Вказане явище не є випадковим. Вивчаючи давньоруську оборонну фортифікацію, П.О.Раппопорт і В.В.Косточкін прийшли до висновку, що вона інтенсивно удосконалювалася саме на рубежі ХІІ-ХІІІ ст. Це було пов'язано із застосуванням організованої облоги міст замість несподіваних нападів ворога. В такій ситуації у давньоруських фортифікаціях поширюється будівництво нових укріплень - кам'яних стін. Археологічні дослідження дали змогу Б.О.Тимощуку виявити кам'яну стіну давньоруського часу на місці пізньосередньовічної Хотинської фортецi.
У виявленні найдавнішого ядра кам'янецького замку важливу роль відіграли археолого-архітектурні дослідження, проведені у Малій вежі. Особливу увагу при цьому привернуло невелике подвір'я розташоване перед вежею Малою зі східного боку. Там були відкриті рештки ще однієї невідомої раніше круглої вежі. Від неї збереглися один-два ряди стін. Внутрішній діаметр відкритої вежі досягав 2,6 м, а товщина стін - від 1,3 до 1,5 м. У східному напрямку від цієї вежі тягнувся кам'яний мур товщиною близько 2 м. Усе це дозволило Є.М.Пламеницькій вважати, що виявлена вежа була кутовою і зведено її було в середині XIII ст.
Нові відомості стосовно кам'янецького замку були отримані при подальших дослідженнях. Розкоп було закладено на відстані 6 м від вежі Лядської і 20 м від західного муру замку. В процесі розчистки виявлено рештки овальної в плані вежі, діаметр якої складав 7,2 м при товщині стіни 1,6 м. За характером кладки й розчину мур нагадував ядро відкритої стіни серед. XIII ст. у західній частині замку. У безпосередній близькості від решток вежі з північного боку відкрито й кам'яний мур, товщина і напрямок якого співпадали з напрямком і товщиною стіни, що тягнулася від другої вежі Малої. Очевидно, що це рештки стіни, яка захищала дитинець з півночі. Є.М.Пламеницька датувала її серединою XIII ст.. У тому ж літньому сезоні було встановлено, що давньоруський дитинець і з південного боку обмежувався кам'яним муром, рештки якого були виявлені між вежами Лядською й Денною.
Наявність у Кам'янці кам'яних вежових укріплень першої половини XIII ст. повністю відповідає розвиткові давньоруського оборонного зодчества. Вивчаючи військову справу на Русі в XIII-XIV ст. А.М.Кірпічніков прийшов до висновку, що Галицько-Волинська Русь у середині XIII ст. переживала явний військовий розквіт у всіх відношеннях: щодо складу армії, полковедення, озброєння, системи укріплень, тактики облоги й оборони. Наявність кам'яних веж XIII ст. засвідчив П.А.Раппопорт при обстеженні їх на Волині, зокрема, у Кам'янці-Литовському. Оборонну вежу волинського типу було зведено у 90-х роках XIII ст. і в селі Спасі, у передгір'ї Карпат. Виникнення кам'яних веж П.О.Раппопорт пов'язував з новою тактикою облоги - застосуванням каменеметальних механізм і відносить це явище до 30-40-х pp. XIII ст.
Цінний археологічний матеріал було отримано при дослідженні західної частини замкового подвір'я в Кам'янці. Спостереження за цим пластом свідчать, що потужний культурний шар з типовою керамікою ХІІ-ХІІІ ст., а також горілим і перетлілим деревом, попелом й окремими каміннями можна пов'язувати з рештками внутріш-ньовальних конструкцій і земляного валу, які існували до зведення кам'яних стін і веж у першій половині XIII ст.
Культурний пласт ХІІ-ХІІІ ст. виявлено й при постановці 26-метрової траншеї, яка тягнулася від вежі Денної у північно-східному напрямку до нової відкритої вежі XIII століття, навпроти вежі Лядської з північного боку. Пласт досить порушений. У ньому знайдено давньоруську кераміку XII- XIII ст., дві намистини й уламок скляного браслета світло-зеленого кольору. Під час досліджень 1979 p. на місці Польних воріт XVI ст. було виявлено й рів, який оточував давньоруський дитинець Кам'янця з боку поля.
Таким чином, археолого-архітектурні матеріали та їх дослідження дають всі підстави вважати, що на місці пізньосеред-ньовічного замку у Кам'янці в ХІІ-ХІІІ ст. існувало городище ХІІ-ХІІІ ст., обмежене ровами і дерев'яними укріпленнями валу, на рубежі ХІІ-ХІІІ ст. вал із західного боку дитинця підсилюється кам'яним муром зі зубцями-мерлонами та щілиноподібними бійницями. В'їзд на територію дитинця існував з південно-східного боку. У середені XIII ст. у південно-західній, північно-східній та східній частинах дитинця були зведені кам'яні вежі і стіни, які їх з'єднували.
Топографія культурних нашарувань ХІІ-ХІІІ ст.. у межах Старого міста (посаду) досить широка. Пласт з давньоруською керамікою ХІІ-ХІІІ ст. відкрито у північній частині Старого міста, в каньйоні р.Смотрич, на сучасних Польському і Вірменському ринках, на вулиці П'ятницькій, у провулку П'ятницькому, на східних схилах півострова і в південних кварталах, недалеко від Руських воріт. Площа Старого міста становить понад 120 га. Зрозуміло, що у давньоруський час вона не вся була забудована. Культурний пласт кам'янецького посаду ХІІ-ХІІІ ст., як свідчить його стратиграфія, міститься на різних глибинах залежно від рельєфу півострова. У центральних кварталах Старого міста культурні нашарування ХП-ХШ ст. досить потужні і досягають глибини відносно денної поверхні від 0,9 до 2,7 м. Рештки чотирьох давньоруських жител було відкрито на Польському ринку уздовж будинків №12, 10, 8 і СШ №1. Рештки жител з археологічними матеріалами були виявлені також на вул. П'ятницькій і на Вірменському ринку - навпроти будинку сучасної швейної фабрики.
Рештки двоповерхового давньоруського житла ХІІ-ХІІІ ст. були виявлені у 1981 p. на площі Центральній, 4''. Його підлога розташована на глибині 2,7 м від денної поверхні. У заповненні житла було виявлено завал горілих дерев'яних конструкцій. Досліджена дерев'яна будівля становила зруб з дубових деревин "в обло". Такий конструктивний тип житлових споруд . був характерний для багатьох давньоруських міст і, зокрема, для Києва ХІІ-ХІІІ ст. Констатовано, що в центральній частині Старого міста локалізація давньоруських жител ХІІ-ХІІІ ст. наче співпадала з розміщенням пізньосередньовічннх будинків. XVI-XVII ст. Таку картину зафіксовано на вул.Зарванській, П'ятницькій і особливо у східній частині Польського ринку. Це дає підставу вважати, що пізньосередньовічні принципи у забудові Кам'янця-Подільського мали у своїй основі планувальні традиції давньоруського часу. Окремі вулиці Старого міста, очевидно, існують з ХІІ-ХІІІ ст., а остаточно склалися у XV-XVI ст.
Таким чином, і археолого-архітектурні дослідження на місці пізньосередньовічного замку, й археологічні роботи, проведені на території Старого міста, засвідчують функціонування двох складових частин Давньоруського міста - дитинця і посаду ХІІ-ХІІІ ст.".
В останні роки різні наукові та науково-популярні видання", українське телебачення та пресу заполонила "концепція дако-римського періоду в історії Кам'янця-Подільського". Її авторами виступили київські архітектори Є.М.Пламеницька та О.А.Пламеницька. Суть ідеї названих авторів полягає в тому, що Кам'янець досить давне місто, а його витоки слід шукати не у литовські часи, не у період функціонування Галицько-волинської держави, а у ІІ-ІІІ ст. н.е. В основі "концепції дако-римського періоду", як стверджують її автори, виступають історіографічні студії, натурні дослідження Старого замку, Старого мосту і залишків підвалів в межах українсько-польського ринку, а також аналізи будівельних розчинів, при допомозі яких зводилися вказані архітектурні пам'ятки.
Аналізуючи "історіографічні студії" про Старий замковий міст, з'ясовуємо, що окрім писемних згадок про нього 1507, 1672 і 1685-1686 pp. та ряду дещо деформованих графічних зображень мосту на гравюрах XVII ст. автори "концепції" ніяких інших об'єктивних і графічних джерел про більш ранні часи функціонування мосту не запропонували. Хоча вони існують. Для прикладу можна було б звернутися до свідчень російського купця Трифона Коробейникова, який відвідав місто у 1593 p. Він писав, що "на том месте, где та река сошлась, от городка к тому острову, от которого обошла, мост деревянньїй на каменньїх столбах"". І ні про які аркові конструкції в ті часи мова не ведеться. Не викликає заперечень, що міст існував у XIV-XV ст., оскільки функціонування міста і замку без нього було б неможливим. Як важливу пам'ятку мостобудування Старий міст необхідно досліджувати об'єктивно. Не виключено, що про нього існують графічні матеріали з XV-XVI І ст., що чекають дослідників в архівах Польщі, Туреччини та інших держав.
Не виявивши більш ранніх документальних відомостей про міст, ніж 1507 p., Є.М.Пламеницька та О.А.Пламеницька, щоб "продатувати" міст ІІ-ІІІ ст. н.е. вдалися до археології та історії. Вони намагаються привести свідчення, що Подністров'я у перші століття н.е настільки сильно перебувало під впливом Риму, що тут зводилися міста, йшла інтенсивна торгівля і т.п. Знахідки римських монет дійсно засвідчують зв'язки черняхівських племен з римськими провінціями, але міста у той час на наших землях ще не зводили.
Автори "концепції дако-римського періоду в історії Кам'янця-Подільського" звернулися і до свідчення Птолемея. На їх думку, Птолемей розміщує саме у середній течії Дністра Клепідаву, Петрідаву, Маєтоніум та Карсідаву. Найближчим до Кам'янця, як вважає О.А.Пламеницька, є Маєтоніум.
Однак довести науково, що Маєтоніум чи інші міста існували у перші століття нашої ери на місці сучасного Кам'янця архітекторам не вдалося, тому що в реальності такого не було. Справу локалізації вказаних міст, які називав Птолемей, зробили М.Бандрівський та О.Бандрівський. Вони дійшли висновку, що місцезнаходження птолемеєвих міст слід шукати в районі Заліщиків. Але намагання використовувати стосовно Кам'янця-Подільського повідомлення Птолемея про вказані вище міста Дакії не витримує наукової критики, оскільки і нижній, і верхній Траянові вали дійсно пов'язані з територією Дакії, розташовані значно південніше сучасного Кишинова, а тим більше - від Кам'янця-Подільського.
Проблематичним залишається й питання про вік траянових валів, рештки яких відомі у Середньому Подністров'ї. Крім того, археологічні дослідження та спостереження за земляними роботами самих авторів "концепції дако-римського періоду в історії Кам'янця-Подільського" в межах Старого міста, замку та їх околиць протягом більше як 15 років не дали можливості натрапити хоча б на окремі фрагменти культурних нашарувань ІІ-ІІІ ст. н.е. Натомість, майже в усіх кварталах Старого міста, у замку та найближчих околицях виявляються багаті культурні нашарування доби енеоліту IV-III тис. до н.е., які репрезентує трипільська культура. Ми вже не говоримо про пам'ятки раннього залізного віку, ранньослов'янські та давньоруські старожитності.
Викликає подив і те, що для датування мосту архітектори залучають свідчення про існування недалеко Кам'янця так званого Траянового валу, а тим паче фантастичну інформацію про гідрологічну ситуацію, згідно якої "на початку І тис. н.е. каньйон мав бути повністю затопленим Смотричем і міст будували у воді, яка майже повністю вкривала гребінь перешийка".
Із висловленого випливає запитання, а яке відношення мають згадані свідчення до конкретної пам'ятки - Старого мосту, а тим паче до його конструктивних особливостей та датування? Виявляється, що ніякого. Не зумівши віднайти об'єктивних історичних та археологічних свідчень щодо наявності Старого мосту у ІІ-ІІІ ст. н.е., автори вдалися до іншого - залучили розчини, конструктивні особливості мосту та іконографічні матеріали і знову підпорядкували їх датування своїй ідеї. Цікавим залишається той факт, звідкіля автори "концепції" брали для датування будівельні зразки розчину для мурувань пілонів та нижніх арок мосту і якими методами так чітко (ІІ-ІІІ ст. н.е.) вдалося їх продатувати?
Сумніви викликає і так званий другий будівельний етап мосту, що продатований XIII ст., оскільки його будівельний розчин, на думку авторів, ідентичний розчину, який використовували будівничі при зведенні кам'яної вірменської Благовіщенської церкви. Цей храм у XIV ст. був дерев'яним, а кам'яним він став не до 1280 p., а у 1597 p., що засвідчують писемні джерела.
Не зрозумілим із "концепції" виступає і той факт, яким чином авторам вдалося "побачити" кам'янецький міст на зразок рельєфу мосту, що зображений на колоні Траяна в Римі, коли у "сучасному вигляді міст становить могутній кам'яний мур типу ботардо" з "суцільним облицюванням".
Привертають увагу і метрологічні висновки архітекторів щодо конструктивних особливостей мосту, однак не можна забувати, що лінійні міри римської метрології мостобудівники Європи успішно використовували і у XV-XVII ст., що було характерним і для кам'янецького Старого мосту.
Проблема "функціонування" мосту у II-III ст. н.е. логічно породжує запитання, а з якою метою його будували? Відповідь може бути єдина - для сполучення між собою різних частин міста. Не випадково у "концепції дако-римського періоду Кам'янця висувається нова ідея про функціонування у ІІ-ІІІ ст. н.е. замкових укріплень і міста. При цьому, О.А.Пламеницька суто на основі фантастичних, а не на базі історичних та археолого-архітектурних досліджень намагається довести, що сучасний Польський ринок (у XVIII ст. українсько-польський ринок) сформувався в процесі довгої еволюції, в основі якої знаходиться так званий римський табір давньої Петридави ІІ-ІІІ ст. н.е. У ХІІ-ХІІ1 ст. площа начебто виступила основою у розбудові міста. Саме на цій базі площа сформувалася остаточно у XIV ст.
Звичайно, в межах східної та північної частин сучасного Польського ринку експедицією Кам'янець-Подільського педінституту виявлено декілька залишків жител XII-XIII ст., одне з яких вдалося дослідити більш детально. Як виявилося, розташування їх дещо співпадає із розташуванням кам'яних будинків XVII-XVIII ст. Однак, це не означає, що міська площа на ті давньоруські часи мала прямокутну форму. В історії містобудування часів Київської Русі, Галицько-волинської держави ХІІ-ХІІІ ст. таких явищ не зафіксовано. Прямокутні міські площі в українських містах почали формуватися з другої половини XIV ст. і протягом наступних XV-XVI ст. (Сянок, Львів, Луцьк, Кам'янець), коли вони утворювалися за містобудівними нормами міст, що наділялися Магдебурзьким правом.
На превеликий жаль, при з'ясуванні проблеми О.А.Пламеницька очевидно свідомо ігнорує й об'єктивні історико-архітектурні дослідження Ю.Нельговського, який аргументовано довів, що початок формування бувшого Польського ринку відноситься не раніше як до XV ст., коли місто захопила Польща. Досить спірним залишається і питання датування Є.М.Пламеницьою та О.А.Пламеницькою різних архітектурних пам'яток Старого міста. Нехтуючи писемними та археологічними матеріалами київські та деякі міські архітектори намагаються занизити і час появи таких пам'яток архітектури як Польські і Руські ворота, Благовіщенська вірменська церква, Троїцька церква і т.п.
Таким чином, ми розглянули погляди дослідників щодо часу виникнення Кам'янця-Подільського. Питання започаткування міста на основі писемних і археологічних матеріалів продовжує дискутуватися.
Незаперечними є давньоруські пам'ятки ХІІ-ХІІІ ст. на території замку і Старого міста (дитинець і посад). У цьому зв'язку літописна згадка 1228 p. про Кам'янець є найбільш ймовірною серед інших. Цю згадку можна вважати найдавнішою про місто над р.Смотрич. Щодо "концепції дако-римського періоду в історії Кам'янця-Подільського", то вона, як бачимо, не має під собою ніяких конкретних історичних реалій.