Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

УДК94(477.43)"17-19"

А. Б. Задорожнюк, м. Кам'янець-Подільський

ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ КАМ'ЯНЕЦЬКИХ РЕМІСНИКІВ
НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Опубліковано в: Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність. Збірник наукових праць за підсумками другої міжнародної науково-практичної конференції. - Кам'янець-Подільський. - 2005.

У статті на основі нових корпусів джерел подається історія становлення, розвитку та процес ліквідації цехової організації праці на Поділлі кінця XVIII - початку XX ст.

Ключові слова: цехова організація, виробничі відносини, закони, реміснича управа, контролюючий орган.

Проблема виробничої діяльності цехових ремісників Кам'янця-Подільського не знайшла належного висвітлення в історіографії, хоча вказаний напрям дослідження був окреслений П.Клименком1. До вивчення теми частково зверталися Ю.Сіцінський, М.Карачківський, М.Суслопаров та В.Гавриленко2. Однак, лише П.Клименко поставив на порядок дня питання про особливості розвитку кам'янецьких цехів, звернув увагу на їх організаційні засади, цехове учнівство, з'ясовував чисельність цехів та цехових ремісників, намагався простежити проникнення в їх діяльність елементів капіталістичного виробництва тощо. Разом з тим, комплексне дослідження із даної проблематики і досі відсутнє. Відтак, автор ставить за мету дослідити специфіку та особливості цехового виробництва в місті, з'ясувати вплив цехової організації на розвиток міського господарства. Хронологічні рамки дослідження окреслені періодом з 1795 р., часу утворення Подільської губернії, до 1902 р., часу ліквідації ремісничих цехів.

Досліджуючи ремісниче виробництво, зауважимо, що протягом вказаного періоду основною формою організації виробництва в містах залишалися цехи3. Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. виробничі відносини кам'янецьких ремісників визначали статути, надані місцевим корпораціям польськими королями. В цей час кожен цех мав цілковиту свободу в організації ремісничої праці. На початку XIX ст., і особливо після Польського повстання 1831 р., в місті набирають чинності закони Російської імперії. Із введенням російської законодавчої бази у цеховому виробництві, змінюється понятійне навантаження терміну "ремісник" (з'являється термін "цеховик"). Із члена корпоративного об'єднання ремісник перетворюється у представника певного виробничого соціального стану.

На час формування Подільської губернії у 1796-98 рр. по всіх повітах був проведений збір статистичних відомостей про стан економічного розвитку краю. Відомості подавалися по окремим містам та містечкам повітів. Згідно з описом Поділля 1800 р., статистичні матеріали до якого збиралися в цей час, міщани Кам'янця-Подільського займалися ремеслами у 18 цехах: 1-в кравецькому; 2-шевському; 3-ковальському; 4-слюсарському; 5-ювелірному; 6-різницькому; 7-склярському; 8-скорняцкому; 9-різчиків; 10-гончарському; 11-чинбарському; 12-об'єднаному столярів, колесників, бондарів, теслярів; 13-пильщиків; 14-годинникарів; 15-фельдшерів; 16-ткачів; 17-пекарів; 18-римарів. Лише в Кам'янці-Подільському налічувалося 325 цехових ремісників. Автор опису наголошує, що всі ці ремесла знаходилися в "значній досконалості"4. Отже, наприкінці XVIII ст. - на початку XIX ст. основні виробники були зосереджені в цехових організаціях.

Упродовж 200 років велися записи у книзі об'єднаного цеху бондарів, стельмахів, колодіїв, столяри: міста Кам'янця-Подільського (від 1601 до 1803 рр.)5. У 1803 р. кам'янецькі ОЛІЙНИКИ та гончарі зверталися до російського царя з проханням дозволити їм об'єднатися в один цех6. Олійники при цьому додавали свій цеховий статут, затверджений кам'янецьким магістратом у 1744 р. На прикладі статей цього документу можливо прослідкувати систему організації подільських цехів у другій половиш XVIII - на початку XIX ст. Статут кам'янецького цеху олійників мав таку структуру та основний зміст. Після вступної формули, написаної латинською мовою, йдуть одинадцять пунктів, що регламентували усе цехове життя. У п.1 мовилося про порядок зібрання загальних зборів. Отримавши цеховий знак кожен майстер мав би негайно передати його іншому, а в разі затримки передачі винного карали фунтом фоску на "цехове світло". На цехові збори всі майстри мусили з'являтися вчасно, тверезими, поводитися на зборах пристойно, "бо кожна сесія є місцем покою й безпеки (п.2). Цехові належало право судити своїх членів, кожен цеховий ремісник при необхідності міг звернутися із скаргою до цеху. Справи і скарги розглядалися на цеховому зібранні: в розв'язанні скарг брали участь всі присутні. Хто звертався із скаргою до уряду, обминаючи цех, мусів заплатити штраф (п.3). На чолі цеху стояв цехмістер (старший цехмістер). В разі його відсутності, ці обов'язки виконував повторний цехмістер, останнього заступав старший столовий і т.д. (п.4).

У статуті детально обумовлювалася система учнівства та набуття статусу майстра. Кожен, хто бажав вчитися олійницькому ремеслу, мав право на протязі двох тижнів знайомитися з виробництвом, після чого якщо кандидат бажав продовжити навчання, то мусив сплатити до цехової скриньки один злотий і рік навчатися в майстра цеху. По завершенню навчання учень зобов'язаний був внести три злотих до скриньки (п.5). Якщо хто з підмайстрів бажав стати майстром, то мав спочатку звернутися до міського уряду, показати папери, що свідчили його походження, та прийняти міське право. Далі він виконував екзаменаційну роботу та платив до цехової каси вказану суму, а також пригощав братію. Окремо виписувалися умови набуття статусу майстра членами його сім'ї (п.6). Всі майстри мали слухатися цехмістра, а також поважати один одного (п.7). Жоден з міщан, хто не належав до цеху не мав право виробляти олію. Якщо хтось привіз олію на продаж в місто, то мусив заплатити до цеху від гарцю олії по три злотих. У викритих у несплаті, цехмістер, повідомивши міський уряд, міг конфіскувати товар, половину вартості якого направляв на потреби кафедрального костьолу, половину - до цехової скриньки (п.8).

Окремими статтями регулювалися релігійні та фінансові функції цеху. Братія щоквартально, з цеховим знаком, зобов'язувалася справляти службу за померлих цеховиків у кафедральному костьолі, біля вівтаря св. Яна де Мата (п.9). Для збільшення прибутків цеху кожен майстер зобов'язувався щоквартально давати до скриньки шість грошей, "під карою триденного ув'язнення у вежі при міській ратуші". Всі цехові гроші мали зберігатися в цеховій скриньці. Ключі від неї були у повторного цехмістра, а сама скринька у старшого. Відкривалася скринька лише в присутності обох столових та двох цехових майстрів. Цехова старшина мала звітувати перед цехом про прибутки і видатки цеху. Один із міських лавників здійснював контроль над цеховою фінансовістю з боку магістрату (п.10). Міщанам заборонялося скуповувати на ринку багато олії, та торгувати нею, не сплативши до цеху чотирьох злотих (п.11)7. Отже, статут цеху олійників вказує на кілька основних напрямів в діяльності цехової корпорації. Основний напрямок - це прибутковість, адже лише за несплату майстром вчасно встановленого цеховою збору, його могли ув'язнити. Всі інші провини каралися різними штрафами. Велика увага надавалася цеховій монополії на виробництво і збут продукції, а також цеховому учнівству та становленню майстра. Релігійна функція цеху вказує на чітку релігійну приналежність цеховиків. Щоквартальна служба, на якій мали бути присутніми всі цеховики, проходила у кафедральному костьолі, біля вівтаря св. Яна де Мата, що допускало до цехового членства лише католиків. Разом з тим, враховуючи, що на період з середини XVIII ст. всі православні церкви, принаймні Кам'янця-Подільського, були перетворені у греко-католицькі, можемо вести мову про наявність в цехах українських майстрів. Цей факт переконливо підтверджує обрання двох цехмістрів об'єднаного олійницько-гончарського цеху, один з яких - Василь Голтушенко.

Ці документи переконливо свідчать про існування на Поділлі у XIX ст. старої, дещо реформованої системи ремісничого устрою. Поряд з нею, згідно нової законодавчої бази Російської імперії, виникають цехи, влаштовані за іншими організаційними принципами. Основною виробничою силою цих нових цехів стали ремісники-іудеї.

З 40-х рр. XIX ст. на Поділлі остаточно впроваджуються закони Російської імперії. З відміною магдебурзьких положень та постанов польських сеймів, а також з переходом на російську мову у діловодстві, виробничу сферу економіки краю вже остаточно регулювали статті "Ремісничого положення" На прикладі ювелірного виробництва прослідковується, як починаючи з 40-х років XIX ст. розширення соціальної бази цехового ремісництва. Так, лише в 1841 р. свідоцтва на право займатися ювелірним ремеслом отримали 18 майстрів із Кам'янця-Подільського8. Всі ці майстри були іудейського віросповідання Майстри із срібла виготовляли різноманітні столові приладдя, чайники, молочники, а також ювелірні прикраси із золота9. Ювелірний цех в м. Хотині, що підпорядковувався у виробничій діяльності Кам'янець-Подільській ремісничій управі, налічував сімнадцять майстрів, які працювали за ремісничими свідоцтвами10 В Кам'янці-Подільському у 1850 р. працювало 20 ювелірів, та чотири особи торгували ювелірними виробами11. У 1882 р. майстри-ювеліри Кам'янця повідомляли ремісничу управу про відсторонення від посади старшини срібних справ майстра Мошки Лехмана, "за несумлінність", і про призначення на цю посаду майстра того ж ремесла Насина Ридника12. Кількість ювелірів у 1888 р. майже не змінилася (21 чол.). однак значно зросло число торгівців ювелірним товаром. На той час місті ювелірними виробами торгувало

16 купців13. Працювати, а також торгувати ювелірними виробами без ремісничих свідоцтв суворо заборонялося. У 1844 р. кам'янецький міський поліцмейстер опломбував верстаки майстрам - позументникам, які працювали без свідоцтв14.

Окремим документом заборонялося виготовляти ювелірні вироби із золотої і срібної монети. Відомі випадки виготовлення кам'янецькими ремісниками із дрібної срібної монети (5,10,15 коп.) позолочених ланцюжків. Майстрів, які займалися переплавкою та переробкою монети, рекомендовалося віддавати до ремісничого кримінального суду15. Різними сумами штрафів карали майстрів за невідповідність проб на виготовлених речах та інші порушення пробірних правил16. Причому, карали як майстрів, так і торгівців неякісним товаром.

На чолі нових ремісничих об'єднань (або управ, згідно тогочасної термінології) стояв ремісничий голова. Реміснича управа об'єднувала всі цехи міста. На чолі кожного цеху стояв старшина. Посади ремісничого голови та старшин були виборними, вважалися не лише почесними, а й мали певні обов'язки. Ремісничий голова або старшина не могли покинути місто, не залишивши заступника, і не повідомивши ремісничу управу. Зокрема, у 1882 р. ремісничий голова Михайло Мамроцький, від'їзжаючи з хворим сином на лікування, передав справи старшині ювелірного цеху Михайлу Новаківському17. В тому ж році старшина перукарського цеху Волько Мехеліс відлучаючись з міста доручав свою посаду перукарю Олександру Ритировському18. Подібні рапорти склали старшини малярського, бляхарського та пекарського цехів. У 1881 р. кам'янецька реміснича управа збирала списки майстрів-іудеїв по цехах. Не подав список лише столярний цех. Вина за це лягла на старшину цього цеху Йося Акермана. За таку халатність старшину звільнили з посади та наклали покарання - 5 днів ув'язнення19.

У досліджуваний період цех продовжував залишатися не лише виробничим об'єднанням, а й виконував функції соціального захисту його членів. Так, ремісник кравецького цеху Іось Портний звертався до управи з проханням надати йому допомогу з ремісничих грошей, оскільки він не може працювати через важку хворобу19. У 1888 р. просила допомоги у ремісничої управи дружина померлого майстра Івана Тернавського і отримала 5 руб. та цехові хоругви та свічки на влаштування поховання21.

Разом з тим, основною функцією ремісничої управи залишалася контрольно-організаційна. Поряд з видачею цехових свідоцтв, реміснича управа виписувала цеховим майстрам, при відкритті власних майстерень, посвідчення про наявність в них необхідної кількості інструментів, а також про "добру поведінку майстра"22.

У 1882 р., згідно рішення губернського правління, реміснича управа проводила укрупнення та об'єднання окремих цехів. Зокрема, цех бляхарський об'єднувався з тютюновим, ковальський з мідно-шорницько-оббійницьким, ювелірний з годинникарями та палітурниками, кушнірський з перукарським. Решта міських цехів: столярний, чоботарський, кравецький, пекарський та різницький були визнані "самостійними, в дійсному їх складі"23. Перед цим укрупненням старшини всіх кам'янецьких цехів подали рапорти про кількість в їх складі майстрів християнського віросповідання. Згідно постанови, цехи, в яких було менше п'яти майстрів-християн підлягали укрупненню. Тому окремі цехи, щоб не бути об'єднаними з іншими, вдалися до певних хитрощів, збільшуючи кількість майстрів-християн. Так, старшина ткацько-позументського та перукарського цеху Волько Мехелис відразу ж подав рапорт з рішенням цехового сходу про прийняття до цеху двох майстрів - Олександра Рейтеровського та Антона Смилашко24. До цього цеху були прийняті також нові майстри іудейського походження: майстер позументного ремесла Янкель Галунштейн, міщанин м. Тульчина, та Іось Марцен, також позументний майстер, міщанин м. Атак25. Однак, як засвідчує рішення ремісничої управи ці дії не врятували цех від об'єднання із кушнірами. Умовами укрупнення цехів губернське правління своєю дією намагалося підняти статус християнських майстрів в іудейському оточенні.

У 1882 р. в Кам'янці-Подільському налічувалося 14 цехів26. Серед них розгалужені цехи: ковальський, що об'єднував майстрів ковальського, слюсарного, шорного то оббійного ремесла; столярний. до якого входили, окрім столярів, ще й фортепіанні та екіпажні майстри, різчики, токарі, бондарі, склярі, теслярі; кровельщики та мідники; й також тютюнові; різницькі; ювелірні; малярні; пекарсько-кондитерські; перукарські; годинникарські; шевські; палітурницькі; кушнірські; кравецькі майстри. Загальна кількість членів цехів Кам'янця-Подільського мала 960 осіб27.

Найбільшим за чисельністю цехом в Кам'янці-Подільському був цех чоботарів. На прикладі цього цеху добре простежується система цехового учнівства. За 1861-1886 рр. цех визволяв щорічно біля десяти підмайстрів, підготувавши за вказаний період близько 180 ремісників28. Навчання тривало, за письмової угоди, від 2,5 до 5 років. За цей термін майстер зобов'язувався видати своєму учневі свідоцтво підмайстра. Переважна кількість учнів походила із кам'янецьких міщан. Однак, трапляються вихідці із селян навколишніх сіл та міщан з інших міст. Зокрема, у 1861 р. майстер Михайло Стефановський визволив мешканця м. Любліна Якова Дузинкевича29. В кам'янецькому чоботарському цеху навчалися вихідці із Хотина, Збрижа, Кривчика, Дунаевець, Кузьмина та інших місць.

Другим за чисельністю в місті був столярний цех. За 1863-1884 рр. кам'янецьким столярним цеху було підготовлено близько 70 підмайстрів різних столярних спеціальностей: фортепіанної, меблевої, декоративного різьблення і золочення, стельмашських, бондарських та дерево-токарських справ30. Навчалися у кам'янецьких майстрів учні із Хотина, Солобковець, Проскурова, Миньковець, Летичева, Білої Церкви, Жванця, Оринина, Довжка, Славути, а також австрійські та прусські піддані. В навчання

приймалися хлопчики віком 13-14 р., в основному на чотири роки. У письмовій угоді 1884 р. між майстром Михайлом Чайковським та матір'ю 13-річного Івана Ільницького, з дворян, обумовлювалися права і обов'язки сторін. Майстер надавав - навчання, квартиру та їжу, батьки - одяг. При визволені учня в підмайстри майстер зобов'язувався виплатити учневі 25 руб. При порушенні умов договору сторона що завинила 15 руб., і стільки ж до ремісничої скарбниці31. Слід зазначити, що серед учнів столярного цеху були представники різних станів подільського суспільства: дворянського, міщанського та селянського. У письмовій умові, укладеної 1892 р. між цеховим майстром слюсарсько-механічного ремесла Адольбергом Шварцом та кам'янецьким мешканцем Яковом Супоновським йшлося про "віддачу сина останнього, 17 років, на навчання, на три роки" до згадуваного майстра, який зобов'язувався по закінченню терміну навчання видати свідоцтво32. Під час навчання батько мав забезпечити учня білизною, одягом та взуттям.

У цехових ремісників, наприклад, столярного цеху документи фіксують виникнення нових виробничих відносин. Так, у 1874 р. в присутності ремісничої управи була складена умова між майстрами столярного цеху Феліксом Корчинським та Осипом Протасевичем. Майстер Корчинський зобов'язувався "по своєму ремеслу виконувати різну столярну роботу у Протасевича, починаючи з 17 вересня 1874 р. шість днів на тиждень, крім неділі, в рахунок позичених в останнього 40 руб. сріблом"33. Майстер Протасевич обіцяв, в свою чергу, окрім позичених грошей, протягом відробіткового періоду надавати стіл і щотижня виплачувати Корчинському 3 руб. сріблом. Це перший, виявлений нами в документах факт виробничої залежності в середовищі цехових майстрів, адже в документі навіть не визначився термін протягом якого Корчинський зможе відпрацювати позичені гроші. Протасевич, згідно угоди може довільно оцінювати виконану Корчинським роботу.

На початку 80-х років XIX ст. Подільське губернське правління виносило рішення про утворення нових цехів. Зокрема, у 1882 р. в Кам'янці, був затверджений тютюновий цех, який займався подрібненням тютюну та виготовленням цигарок. Тоді ж, правління розглядало питання "про особливі обряди сажотрусів в Кам'янці" і винесло рішення про утворення окремого цеху сажотрусів і запровадження в ньому загальних правил ремісничого статуту34. Міська команда сажотрусів складалася взимку із 12, влітку із 6 осіб і в 1894 р. була приєднана до пожежників з безпосереднім підпорядкуванням старшому унтер-офіцеру пожежної команди35. Таким чином, ремісничий цех влився до складу пожежної команди.

Як згадувалося вище, членами подільських цехів були і ремісники із сусідніх губерній, і навіть іноземні піддані. Так, в середовищі кам'янецьких ювелірів у 1847 р. названо Гдаля Табачника, який отримав ремісниче свідоцтво в Одесі36 та майстра золотих справ, прусського підданого Ігнатія Седлячика37. У 1882 р. до кам'янецької ремісничої управи звертався австрійський підданий Антон Генних з проханням випробувати його в слюсарній справі, видати свідоцтво та дозволити відкрити слюсарну майстерню та стати майстром місцевого слюсарно-ковальського цеху38. Комісія із майстрів слюсарного цеху, в присутності представників ремісничої управи встановили, що А.Генних відставний солдат австрійської армії, був підмайстром і визнаний за кордоном майстром, римо-католицького віросповідання, за час проживання в Кам'янці веде себе пристойно, а тому може бути членом цеху та отримати право встановити вивіску39. В той же час кілька майстрів заявили, що мають свідчення про несумлінну роботу Генниха в м. Хотині. Лише після отримання відповіді на запити від хотинської ремісничої управи та хотинського поліцмейстера про те, що Генних "в Хотині вів себе чесно, роботу знає, завжди вчасно виконував замовлення" вказаний майстер був прийнятий до кам'янецького цеху40. У 1893 р. Антон Генних був вже кам'янецьким ремісничим старшиною. В цьому році до поліційного пристава надійшла скарга від 34 ремісників-євреїв на роботу А.Генниха. В поясненні приставу АГенних сказав, що при більш як 1 тис. ремісників в місті звичайно є незадоволені і озлоблені до його дій особи41.

У 1895 р. свідоцтво майстра булочно-кондитерського ремесла кам'янецького пекарсько-кондитерського цеху отримав турецький підданий Ідріс Халіл Огли42. У 1899 р. він звертався до управи із скаргою на майстра малярського цеху Фішберга, який неякісно пофарбував підлогу, в результаті чого "фарба не то що злізла, але й зіпсувала підлогу"43. В тому ж році, власник пекарні скаржився на столярного майстра Омеляна Миколаєва, який виконував замовлення на виготовлення кондитерських шаф, стійок та трьох дверей. Турецький підданий заявляв, що столяр роботу не завершив, за що він залишив у себе його інструмент, який надав ремісничій управі. Оглянувши роботу столярного майстра, реміснича комісія визнала її добре виконаною43.

Разом з тим, іноземцям, які не належали до місцевих цехів було заборонено займатися ремеслом. У 1880 р. ремісничий голова звертався до кам'янецького поліцмейстера з проханням вислати на батьківщину, в Австрію, двох євреїв-стельмахів, які поселилися на околиці міста, і не будучи членами міського цеху займалися ремеслом45. Цехові майстри через ремісничу управу намагалися перешкодити роботі позацеховим ремісникам. У 1899 р. майстер прального цеху скаржився до управи на жителя Кам'янця Шермана, який не маючи свідоцтва і не будучи майстром цеху відкрив у своєму будинку пральню і повісив вивіску "Прачечная З.Шермана"46.

Отже, обов'язковою умовою для легального заняття в подільському місті виробничою діяльністю була приналежність виробника до одного із місцевих цехів. Цей факт яскраво ілюструє доля одного із організаторів кам'янецької промисловості Фрідріха Крама. Залишаючись прусським підданим, Крам у 1888 р. прибув до Кам'янця-Подільського. Із 28-річним Фрідріхом приїхала його дружина Амалія та однорічна донька. Всі вони були записані до кам'янецького слюсарного цеху, "на час дії паспорту"47. В тому ж 1888 р. Фрідріх бере у навчання слюсарній справі трьох учнів, двоє з яких, судячи із прізвищ, були німецького походження (Густав Кункель Іван Німець) та Антона Івановича48. У 1899 р. в Кам'янці вже працював чавунноливарний та механічний завод Фрідріха Крама. Завод знаходився на Новому Плані, у власному будинку. Тут виконували шліфування та рифлювання вальців для млинів, а також виточували фарфорові вальці49. В той же час, Крам, вже будучи власником заводу, ще залишався членом ремісничого цеху. Так, у 1899 р. він повідомляє ремісничого голову Раковського про набір на своє підприємство шести учнів, за яких сплачує до ремісничої управи 6 руб. 60 коп. та видає на "підтримку ремісничої управи" два рублі50. Записаним учням на той час виповнилося від 15 до 18 років і приймалися вони на навчання терміном на три роки. Після закінчення навчання Ф.Крам зобов'язувався виплатити їм по 50 руб. "на вбрання" та 96 руб. "на харчі".

У 1894 р. подільський губернатор отримав циркуляр міністерства внутрішніх справ, де роз'яснювалися взаємовідносини фабрик з цехами. Зазначалося "недопустимість приписки до цеху фабричних робітників і обкладання їх цеховими поборами, особливо без їхньої згоди, адже робітники не мають власних майстерень, підмайстрів та учнів та свідоцтв про трьохрічне перебування підмайстрами"51. Заборонялося ремісничим управам, у випадку несплати фабричними робітниками ремісничих податків, зверталися до фабрикантів, щоб ті утримували ці гроші із заробітної плати робітника. У документі наголошувалося, що не лише фабричних робітників, а і ремісників, які працюють поза цехом, "не можна спонукати до запису в цех і до сплати цехових податків"52. Однак, на місцях ремісничі управи намагалися повністю монополізувати будь-яке виробництво. Механізмом для такої монополії була видача управою свідоцтв. Під необхідність отримання свідоцтва підводилося будь-яке заняття. Доходило до абсурду. Зокрема, у 1896 р. Кам'янецька реміснича управа видала Гершу Лейферу свідоцтво "на ремесло по вставці зубів"53.

Реміснича управа чітко контролювала справи окремих ремісничих цехів. У книзі кам'янецької ремісничої управи було записано: у 1888 р. - 18 учнів до майстрів чоботарського, каретного, шорного, столярного та слюсарного ремесел; у 1889 р. - 24 учні до майстрів чоботарського, кравецького, "масового мистецтва", столярного, перукарського мистецтва, різницько-ковбасного, "швейного на машинці мистецтва", каретного, токарного, стельмашного ремесел; у 1890 р. - 23 учні до майстрів стельмашного, ковальського, каретного, чоботарського, слюсарного, столярного ремесел; у 1891 р. - 22 учні до майстрів столярного, чоботарського, ковальського, каретного, слюсарного, міднярського, кушнірського ремесла; у 1892 р. - 17 учнів до майстрів ковальського, каретного, кушнірського, чоботарського, слюсарського, токарського, пекарського ремесла; у 1893 р. - 17 учнів до майстрів слюсарного, кравецького, чоботарського, ковальського, пекарського, каретного, оббійницького ремесла; у 1894 р. вказано лише два учня чоботарського ремесла54.

Цехи залишалися масовою школою ремісництва. Учні були в повній залежності від майстра, часто зазнавали утисків. У 1880 р. кам'янецький міщанин Іван Харків віддав 15-річного сина Олексія в науку до фаетонного майстра Черкавського на 5 років, з повним утриманням майстра. Однак, як зазначав Іван Харків, майстер сина не годував і не одягав, через що син часто хворів. Через це у 1884 р. батько забрав сина від майстра, чим порушив умови домовленості про п'ятирічне навчання сина. За рішенням ремісничої управи на майстра і на батька був накладений штраф у розмірі 30 руб., з умовою виплати 15 руб. майстром - за те, що не забезпечував учня, і 15 руб. батьком - за те, що забрав сина раніше визначеного угодою терміну55.

Хоча цехи і залишалися основними виробниками в містах та містечках, однак простежується занепад традиційного цехового урядування та функції цехового суду. В часи розквіту цехів, цеховий суд вирішував всі питання, що торкалися життя та діяльності членів цеху. У XVIII - середина XIX ст. справи, що розглядав цеховий суд дрібнішають. Так, протягом 1824-1842 рр. у кам'янець-подільському шевському цеховому суді розглядалися такі справи: урядові злочини - 2, порушення майстрами правил цехової організації праці - 6, образи урядових осіб - 3, образи майстрів та підмайстрів - 5, суперечка за платню між майстром та челядником, тощо56. В той же час, компетенція цехового суду звужувалися: мало справ про цехові відносини, відсутні зовсім справи про непослух цеховому урядові та невиконання правил вступу до цеху й порушення цехової гідності, що переважали в середині XVIII ст., зате є справи про сутички майстрів з підмайстрами, сварки майстрів через робочу силу. Кари, що накладав цеховий суд знижуються, і на цей час вже не перевищують 10 руб. сріблом. До 1828 р. ще практикуються традиційні штрафи воском, - половина якого, як у старовину, йшла на церковні потреби. З 1828 р. штрафи стали накладатися лише у грошовій формі і йшли на користь магістрату і думи. Після 1850 р. цеховий суд цілком занепадає. Справи про порушення учнівських правил ще розглядалися в кам'янецькому шевському цеху, але всі більшість їх переходять до мирового судді.

Подібно до зменшення ролі цехового суду, занепад цехового ладу простежується у рентабельності. Прибутки цеху складалися з надходжень від запису та визволення учнів, внесків підмайстрів та майстрів, штрафів, тощо. Простежується зростання витрат на канцелярію і писанину. Якщо раніше цеховий бюджет був орієнтований на прибутки від членів цеху, то в середині XIX ст. цеховий бюджет в основному формується з продажу ремісничих свідоцтв не членам цеху5 .

На прикладі кам'янець-подільського шевського цеху з початку XIX ст. простежується перетворення цехової адміністрації у фіскову ремісничу організацію, яка використовуючи монопольне право на видачу ремісничих свідоцтв намагалася контролювати всю виробничу діяльність в місті.

З перетворенням у контролюючий орган, реміснича управа стає на чолі управління всього ремісничого стану. У 1862 р. в Кам'янці-Подільському існувало 12 цехів, у яких було об'єднано 747 ремісників58. За свідченнями Подільського статистичного комітету у 1861 р. в Кам'янці налічувалося 1603 ремісники (693-майстра, 458-підмайстра, 452-учні). Враховуючи те, що такі суттєві зміни в чисельності ремісників за один рік не можливі, вважаємо, що в цеховій статистиці 1862 р. рахували лише майстрів. Разом з тим, за свідченнями того ж статистичного комітету, в тому ж 1861 р. містяться відомості про наявність у місті 4443 цеховиків (2276 чол., 2167 жін.)59. Як бачимо, записані до цехового стану майже в три рази перевищували реальну кількість виробників. Приписаний до стану численний контингент не ремісників, з так званих "вічно-цехових", користувалися всіма виборчими правами в середовищі цехових управ. Часто саме з цієї категорії цеховиків вибиралася цехова адміністрація. Маса цехових не ремісників, що належали до цехового стану, не лише обтяжували виробників, а й спустошували ті грошові надходження, які останні вносили до цехової каси, нічого не залишаючи для покращення ремісничого устрою міста60.

У 1880 р. кам'янецька загальна реміснича управа зверталася до місцевого поліцмейстера по допомогу в покаранні майстра слюсарного цеху Йосипа Коцюруби (стягнення штрафу) за зламані рушничні замки, причому штраф було накладено - 10 руб. на користь ремісничої управи і 3 руб. - на користь лісника Чумаченка, рушниці якого були зламані недбалим майстром. Рішення ремісничої управи було категоричне: заборонити майстру займатися зброярською справою і зняти вивіску із зображенням рушниці61. Не менш категоричною була відповідь поліцмейстера. Він сказав, що стягнення штрафів, згідно ремісничого статуту, є обов'язком старшин та їх товаришів, а не поліції і тому просив надалі поліцію такими справами не турбувати62. Однак, реміснича управа продовжувала звертатися до поліційного управління по допомогу в стягненні штрафів. У 1882 р. управа повторно просимо поліцію допомогти стягнути штраф в подвійному розмірі з того ж Й.Коцюруби, який до того часу штраф не сплатив63.

Ремісничий голова звертався і до губернатора за допомогою у вирішені окремих справ ремісничого товариства. У 1880 р. староста кам'янецького бляхарського цеху повідомляв ремісничу управу про те, що підмайстер Шмуль Штейнберг, не маючи звання майстра (був ще не повнолітнім), "бере підряди на покриття дахів та інші бляхарські роботи, і навіть утримує при цьому підмайстрів та учнів, виступаючи як майстер"64. Реміснича управа розглянувши цю ситуацію, наклала на Штейнберга штраф у розмірі 10 руб., і заборонила брати замовлення, доручивши старості бляхарського цеху наглядати за діяльністю вказаного підмайстра. В разі виконання ним бляхарських робіт, відібрати в нього всі робочі інструменти. Проте, Штейнберг штраф не заплатив. Після чого на нього був накладений подвійний штраф, половина якого мала надійти до міської казни, інша половина - до ремісничої. Справу передали до поліції, на що остання відповіла: "штраф накладено згідно ремісничого законодавства, дії якого на поліцію не розповсюджується"65. Такі випадки переконливо свідчить про повне переродження цехового устрою. Виключно виробнича ситуація переноситься із компетенції ремісничих органів до загальноміських. Причому, і в міському правовому полі виявилися не відпрацьованими механізми співпраці з ремісничими організаціями.

У березні 1883 р. відбулися загальні ремісничі збори за участю старшин, товаришів старшин та майстрів всіх цехів Кам'янця-Подільського. Перед ремісничим товариством звітував колишній ремісничий голова ММамроцький за період свого головування (1881-83 рр.). Основна увага була звернена на прибутки і витрати цехових грошей. Старшина кожного цеху інформував про передані до управи кошти. Зокрема: -чоботарського цеху (128 руб. 80 коп.), кравецького цеху (150 руб. 30 коп.), ювелірів та годинникарів (78 руб. 50 коп.), слюсарно-ковальського цеху (65 руб.), столярного цеху (49руб. 70 коп.), пекарського цеху (66 руб. 50 коп.), бляхарсько-тютюнового цеху (39 руб. 50 коп.), різницького цеху (37 руб.). Об'єднаної кушнірсько-малярсько-перукарський цех загальної книги не мав, а по цехах: кушнірському (59 руб.), малярському (26 руб.), перукарському (42 руб.)66. Після загальних підрахунків виявилося, що не вистачає 50 руб. 91 коп. Було ухвалено колишньому ремісничому голові внести до ремісничої скарбниці цю суму. Виплати дозволили робити щомісяця по 10 руб67.

У 1885 р. кам'янецький ремісничий голова написав рапорт до подільського губернського правління, в якому розкривав недоліки у ремісничому устрої подільських міст. Звертаючись до 500-річної історії цехового устрою на Поділлі, ремісничий голова зазначав, що при виявлені маси порушень цехового законодавства він не в змозі без допомоги органів влади та поліції навести необхідний лад. Голова наголошував, що останнім часом значна частина ремісників працює без ремісничих свідоцтв, утримує підмайстрів та учнів, без запису їх до цехових книг, іноземні майстри виготовляють і продають вироби, чим підривають роботу місцевих майстрів. Наводився випадок, як вісім майстрів із Угорщини самоправно, без відома цеху і без плати ремісничій скарбниці встановленої суми, виготовляли і продавали бляхарську продукцію. Старшини та їх товариші часто не могли зібрати навіть обов'язкові внески на утримання ремісничої управи із цехових ремісників. Неплатильники їх проганяли та погрожували побити (був випадок побиття товариша старшини кравецького цеху). Ремісничий голова підкреслював, що без втручання поліції реміснича управа і надалі залишатиметься бездіяльною68.

На утримання ремісничої та цехової управ, а також на допомогу збіднілим сім'ям ремісників щорічно, згідно із затвердженим ремісничою управою кошторису, з кожного майстра і підмайстра збиралися гроші. Так, у 1891 р. у кам'янецькому кравецькому цеху були складені списки на виплат майстрами та підмайстрами цього цеху необхідних грошей управі. Відповідно до матеріального стану кожного ремісника, вони сплачували від 0,50 до 5 руб. Із списку видно, що до вказаного цеху входили православні (20 осіб) та

євреї (208 осіб)69. По 0,50 руб. сплатило 13 чол., по 1 руб. - 175, по 2 руб. - 22, по 3 руб. - 15, по 5 руб. - 3. Про окремих кравців вказано, що вони походять із Лянцькоруні, Карвасар. Заславля, Макова та Летичева. Список затверджувався ремісничим головою. Виходячи з того, що основна більшість ремісників сплачувала по 1 руб. можна говорити про невисоке матеріальне положення майстрів кравецького цеху.

11 серпня 1888 р., в Кам'янці-Подільському був ліквідований цеховий устрій, а замість нього запроваджено спрощене ремісниче управління. На загальних ремісничих зборах був обраний ремісничий старшина Семен Стельмашівський і товариші - від християн Іван Вержбицький, від іудеїв - Янкель Лимончик70. Від ремісничого товариства Кам'янця, яке складало більше як 600 майстрів, було обрано і затверджено 53 депутати. 30 серпня 1888 р. ремісничі старшини і депутати прийняли наступні рішення:

1. В будинку ремісничого управління вводилося постійне чергування двох осіб, один християнин, інший іудей, один із них обов'язково мав бути письменним;

2. В ремісничій управі засновувався орган із 4-6 депутатів, обов'язково письменних, для контролю за прибутками і видатками ремісничих грошей.

3. Скласти відомості для збору грошей з ремісників на утримання ремісничого управління, на допомогу збіднілим ремісникам, на похорони не імущих.

4. За видачу постійних ремісничих атестатів до ремісничої каси: з місцевих та іногородніх майстрів брати по 10 руб., з іноземних - по 15 руб.

5. За видачу змінних ремісничих атестатів, на термін дії паспорту, до ремісничої каси брати: з іногородніх - 3 руб., з іноземців - 5 руб.

6. За видачу робітнику свідоцтва підмайстра - 3 руб.

7. За зміну свідоцтва підмайстра - 1 руб.

8. Кожен робітник при отримані свідоцтва підмайстра зобов'язувався отримати книгу для ведення розрахунків з господарем, отримання доходів за цю книжку платити в касу 15 коп.

9. При отриманні ремісничого атестату майстер зобов'язаний заплатити за атестаційний бланк 20 коп., і стільки же мусив заплатити робітник за підмайстерський бланк.

10. Особи, які отримали ремісниче свідоцтво на право майстра без попереднього іспиту мали при двох депутатах того ремесла випробувалися в здатності до виробництва.

11. Особи, які отримали свідоцтва на право майстра і протягом одного місяця не відкрили майстерні і не мають необхідного інструменту хоча б на одного робітника, виключалися з числа майстрів, особливо євреї.

12. Гроші, які надійшли до цехової каси мали знаходитися в шафі, в особливому ящику, під ключем старшини або його товариша з християн. З наявних грошей значна сума мала витрачатися лише з відома чотирьох освічених депутатів.

13.Видача ремісничих свідоцтв в перший раз і переміна їх, а також видача робітникам підмайстерських свідоцтв проводилася не інакше як при шести депутатах того чи іншого ремесла.

Загалом, постановою було вирішено, що всі майстри, які отримали ремісничі свідоцтва, а на цей час не мають майстерень підлягають виключенню з числа майстрів.

У постанові ремісничої управи від 18 жовтня 1888 р. мовилося й про те, що майстри які вже отримали ремісничі свідоцтва не мають піддаватися переатестації, а ремісники, які будуть вперше клопотати про отримання статусу майстра мають підлягати обов'язковій атестації71.

Тоді ж було проведено ревізію з виявлення ремісників, які працюють без ремісничих свідоцтв. Були зафіксовані випадки, коли позацехові ремісники утримували в місті майстерню, мали вивіску, підмайстрів і робітників. Зокрема, незаконно утримувала пекарню Естера Кацманова. Однак, як вказано у документі, питання про закриття пекарні не входило до компетенції ремісничого управління, тому зібрані матеріали передавали мировому судді72.

Одночасно було зафіксовано 27 випадків роботи без ремісничих свідоцтв і по кожному випадку складено відповідний протокол73. Наприкінці 1890 р. виявилося, що на утримання ремісничої управи, оренду приміщення для управи, зарплату посильному та писарю не вистачає грошей. Вихід знайшли один - обкласти додатковим збором усіх ремісників74. Під час ревізії 1891 р., коли кам'янецький ремісничий старшина обходячи всі майстерні міста, щоб зібрати до ремісничої казни 1 руб., він здебільшого отримував відмову і вислуховував лайку . Така ситуація в середовищі цехових ремісників була свідчення занепаду цехових корпорацій і виходу на перший план виробника майстра. Вся чи належна існуюча реміснича система ще намагалася втриматися.

У 1891 р. у Кам'янецькій ремісничій управі була проведена ревізія, яку провів таємний радник Глинка. У результаті були виявлені суттєві порушення ремісничого законодавства: - з часу затвердження в Кам'янці спрощеного ремісничого устрою 1888 р., не велися записові книги, окремо за кожен рік, - не були встановлені розміри платежів за видачу ремісничих свідоцтв, - не складено жодної відомості на утримання ремісничої управи (лише в кінці 1890 р. був проведений облік всіх кам'янецьких ремісників, що виявив в місті 781 ремісника, і встановлено необхідну суму на утримання управи розміром 609 руб.), - члени ремісничої управи та депутати, що наглядали за правильністю видачі ремісничих свідоцтв, "завжди отримували на свою користь певні суми "за підписи", залежно від матеріального стану ремісника". Така практика виправдовувалася фактом, що "ні реміснича старшина, ні товариші і депутати платні не отримують"76.

До ремісничої управи надходили скарги на неякісну роботу окремих ремісників. Для перевірки скарг створювалися спеціальні комісії із досвідчених майстрів певного ремесла, які розглядали неякісний виріб і виносили рішення. Так, у 1891 р. кам'янецький житель В.Шабловський скаржився до ремісничої управи на кравця Мошку Горбмана, який виготовляючи із матеріалу замовника тепле пальто на хутрі, повністю зіпсував його. Замовник вимагав повернути йому вартість матеріалу (14 руб.) та заплачені за роботу гроші (8 руб.)77. Створена для розгляду заяви комісія встановили, що "пальто зіпсоване і переробці не підлягає". Було прийнято рішення, що згідно із ремісничим законодавством майстер Горбман мусить повернути замовнику 22 руб. та заплатити до ремісничої каси штраф 5 руб.78. В тому ж році, до ремісничої управи зверталася дворянка Марія Жаборовська із скаргою на ювелірного майстра Шера, який взявши за ремонт золотого годинника 10 руб., а роботу не виконав. Замовниця просила призначити комісію для оцінки поведінки вказаного ювеліра і передати роботу іншому майстру79.

У 1895 р. до кам'янецької ремісничої управи звертався місцевий землемір Іван Пилик із скаргою на майстра Іделя Москаля, який покривваючи бляхою його будинок на Польських фільварках, роботу не виконав, пошкодив всі 120 листів бляхи80. Реміснича управа провела розслідування і з'ясувала, що Ідель Москаль, сатані вський міщанин, є підмайстром кам'янецького мідно-бляхарського ремесла і на самостійну роботу права не мав. Москаля із цеху виключили, однак, на думку старшини, замовник мусив би вияснити в цеху кому доручає відповідальну роботу81.

У 1890 р. майстри кам'янецького бляхарського та міднярського цеху вирішили виключити із числа майстрів міщанина м. Хотина Меера Ройзмана, який "будучи молодих літ погано знає ремесло, свариться із старшими майстрами, зменшує ціни на роботу та ін."82. Реміснича управа затвердила цехове рішення направила до поліцейського пристава прохання відібрати у вказаного майстра цехове свідоцтво. Свідоцтво було відібрано і підшите до цехової документації83.

Ремісничі свідоцтва були постійні і змінні. Змінні видавалися на термін дії паспорта (в основному на 1 рік) і по закінченню мали здаватися до управи і поновлюватися. Так, у 1890 р. в Кам'янці змінні свідоцтва отримало 279 осіб (38 - християн та 241 - іудей)84. Значна кількість серед цих ремісників, працюючи в Кам'янці, були міщанами різних міст і містечок: Зіньковець, Старої Ушиці, Теофіполя, Нової Ушиці, Деражні, Миньковець, Острога, Могилева, Кишинева, Новоселиці, Липкан, Гродно, Ліди та ін.

Незважаючи на рішення 1888 року про ліквідацію цехового устрою, документи у 1891 р. подають відомості про наявність в Кам'янці-Подільському одинадцяти цехів, які об'єднували ремісників спеціальностей та мали такий склад: столярів (50 - християн та 60 - іудеїв), пекарів (християн - 11, іудеїв - 28), ковалів, слюсарів, шорників, оббійників та сідлярів (християн - 47, іудеїв - 31), бляхарів та мідників (християн - 7, іудеїв - 34), малярів (християн - 19, іудеїв - 31), кушнірів (християн - 16, іудеїв - 65), чоботарів (християн - 133, іудеїв - 29), кравців (християн - 17, іудеїв - 154), перукарів, позументників та палітурників (християн - 2, іудеїв - 28), годинникарів, ювелірів та різників (християн - 3, іудеїв - 30)85. Така ж кількість цехів подана і в 1893 р.86, 1899 р.87

Протягом 1892-1893 рр. ремісники Кам'янця-Подільського продовжували отримувати свідоцтва на право займатися ремеслами: кравецьким, кушнірським, капелюшним, пекарським, столярним, бляхарським та чоботарським .Цими ремісничими спеціальностями займалися мешканці губернського центру, однак, здебільшого, вони не були кам'янецькими міщанами. У документах мовилося, що проживаючи в Кам'янці ремісники зазначених вище професій були міщанами Хотина, Кузьмина, Варковець (Волинської губ.), Шатави, Дунаєвець, Рахманова (Кременецького повіту), Ориніна, Карвасар, Китайгорода.

Цехи, як організації ремісників, були ліквідовані у 1902 р., однак в багатьох містечках окремі ремесла продовжували мати своїх цехмістрів - виборних голів. На початку XX ст. члени смотрицького цеху засудили свого товариша до дисциплінарного покарання, а той поскаржився мировому судді. Цехмістер і його товариші аргументували своє право на покарання посиланнями на пергаментну грамоту та цехові звичаї. Суддя не визнав за ними такого права і засудив цехмістра з товаришами до арешту89. Цеховики, і в цей пізній час існування ремісничих корпорацій, намагалися вирізнитися серед решти населення. Так, в м. Меджибожі цеховики носили довгий жупан, підперезаний червоним пасом і кольорові чоботи, що відрізняло їх від інших міщан90. У такому ж одязі їх і ховали. Цеховики окремою групою брали участь в хресній ході, із своїми свічками та хоругвами. Серед міст і містечок, у яких наприкінці XIX ст. зафіксовано ремісничі цехи вирізняються Кам'янець-Подільський, Летичів, Могилів, Балта, Меджибіж, Сатанів, Дунаївці, Янів, Хмільник, Миколаїв, Шаргород, Зіньків91.

З ліквідацією цехового устрою на Поділлі поступово зникають і цехові традиції. Перша світова війна, а потім події 1917-20 рр. остаточно витіснили цеховий устрій. Як пам'ять про існування ремісничих цехів в Кам'янці-Подільському збереглося 12 цехових печаток, які після закриття міських цехів у 1902 р. потрапили до музею. Оскільки печатки були взяті із цехового майна, можемо твердити про їх використання ще на початку XX ст. Збереглися печатки 11 ремісничих цехів міста: кушнірського, лимарського, позументного, шевського, кравецького, ковальсько-слюсарного, столярного, ювелірного (2 шт.), малярного, різницького і пекарського92. Зображення на цих печатках мають професійно-виробничий характер. Це знаряддя праці або предмети цехового ремесла. Якщо на печатці кушнірського цеху викарбувана овеча шкіра, то у столярного - це рубанок, позументного - невеликий стіл з двома бічними стояками і перекладиною, на якій прикріплена правильної форми куля, тобто шмуклерський станок, ковальсько-слюсарного - два перехрещені молоточки, оздоблені лавровими гілочками, різницького - зображення вола, сокири і ножа. Ювеліри прикрасили свої печатки вирізьбленими виделками, ложками, ножами і перснями, малярі - перехрещеними циркулем і двома пензлями Шевці, кравці і пекарі вказали на свою професію зображенням чобота, ножиць і кренделів. Подібні емблеми

зустрічаються на печатках, вивісках, цехових хоругвах і значках майже всіх країн Європи. Чітко виражені фахові ознаки дозволяють визначити цехову приналежність кожної з печаток навіть без напису.

Отже, на протязі XIX ст. в організації цехового виробництва в Кам'янці-Подільському чітко простежується два шляхи розвитку. При майже цілковитому збереженні старих цехових організацій спостерігається виникнення нових цехів, причому вже в перших десятиліттях XIX ст. Більшість нових цехів, за зразком "Ремісничого Положення", виникали з ініціативи єврейського населення Поділля. Старі і нові цехи намагалися повністю монополізувати все виробництво в тій місцевості, де вони діяли. Своєї мети вони успішно досягали, і до початку XX ст. цехи залишалися основними виробниками продукції масового вжитку.

Примітки

1. Клименко П. Цехи на Україні. Суспільно-правні елементи цехової організації. - К., 1929, - Т. 1, вип. 1. - С. 8.

2. Сецинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. - Каменец-Подольский, 1904; Карачківський М. До історії кам'янецьких цехів. Статут цеху олійників 1774 року. // Записки історично-філологічного відділу. - Кн. XVII. - К., 1928. - С 235-242; Гавриленко В.О. Печатки ремісничих цехів Кам'янця-Подільського // Архіви України. - 1976. - №1.-С. 79-80.

3. Клименко П.В. Промисловість і торгівля в Подільській губернії на початку ХГХ віку. // Ювілейний збірник на пошану академіка Д.І.Багалія. -К, 1927. -С. 1032-1057.

4. ДАХО.-Ф. 115,-Оп. І.-Спр. 2.-Арк. 9.

5. Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам'янця-Подільського від 1601 до 1803 р. - К., 1932. -179 с.

6. Карачківський М До історії кам'янецьких цехів // Записки історично-філологічного відділу. -Кн. XVII. -К, 1928. -С. 236.

7. Там само. -С. 238.

8. ДАХО.-Ф. 377.-Оп. 1.-Спр. 2.

9. ДАХО. - Ф. 377. - Оп. 1. - Спр. 7.

10. ДАХО. - Ф. 377. - Оп. 1. - Спр. 34.

11. ДАХО.-Ф. 377.-Оп. 1.-Спр. 60.

12. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 2. - Арк. 1.

13. ДАХО.-Ф. 307.-Оп. 1.-Спр. 1.

14. ДАХО. - Ф. 377. - Оп. 1. - Спр. 35. - Арк. 10.

15. ДАХО.-Ф. 377.-Оп. 1.-Спр. 13.-Арк. 23.

16. ДАХО. -Ф. 377. -Оп. 1.-Спр. 26.

17. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 2. - Арк. 8.

18. Там само. - Арк. 7.

19. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 8. - Арк. 7.

20. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 2. - Арк. 10.

21. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 14. - Арк. 6 (зв.).

22. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 2. - Арк. 12.

23. Там само.-Арк. 14.

24. Там само. - Арк. 13.

25. Там само. - Арк. 14 (зв.).

26. Островерхов Н.Л. Описание Каменец-Подольска. - К., 1882. - 37 с. - С. 16.

27. Там само. -С. 17-18.

28. ДАХО. -Ф. 307.-Оп. 2. -Спр. 1. -Арк. 2-18.

29. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 1. - Арк. 3 (зв.).

30. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 4.

31. Там само. - Арк. 20 (зв.).

32. ДАХО.-Ф. 377.-Оп. 1.-Спр. 14.-Арк. 151.

33. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 4. - Арк. 9 (зв.).

34. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 2. - Арк. 1 (зв.).

35. Отчет о деятельности Каменец-Подольского городского общественного управления за 1893-1894 годы. - Каменец-Подольск, 1895. - "Русская типография" М.Гликина. - 54 с. - С. 28.

36. ДАХО. - Ф. 377. - Оп. 1. - Спр. 51. - Арк. 18.

37. ДАХО.-Ф. 377. - Оп. 1.-Спр. 2.

38. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 7. - Арк. 21.

39. Там само. - Арк. 22.

40. Там само. - Арк. 28.

41. ДАХО.-Ф. 307.-Оп. 2.-Спр. 16.-Арк. 195.

42. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 19. - Арк. 18.

43. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 148.

44. Там само. - Арк. 152.

45. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 9.

46. ДАХО. -Ф. 307. -Оп. 2. -Спр. 21. -Арк. 149.

47. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 57.

48. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 3(зв.)-4.

49. ДАХО. -Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 21. -Арк. 50.

50. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 21. - Арк. 50(зв).

51. ДАХО. -Ф. 307. -Оп. 1. -Спр. 18. -Арк. 17.

52. Там само.-Арк. 18.

53. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 17. - Арк. 78.

54. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 1-18.

55. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 10. - Арк. 3.

56. Клименко П. Цехи на Україні. Суспільно-правні елементи цехової організації. - К., 1929. - Т. 1, вип. 1. - С. 94.

57. Там само. -С. 138.

58. Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861-62 гг. Подольская губерния. Т. XXIX. - СПб, 1863. - 47 с. - С. 5.

59. Там само.-С. 3.

60. Йордан В. О реформе сословно-ремесленного самоуправления. //Русская мысль, -Кн. VI. - 1887.-С. 79-91.-С. 89.

61. ДАХО.-Ф. 307.-Оп. 2.-Спр. 7.-Арк. 9.

62. Там само.-Арк. 19.

63. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 22. - Арк. 26.

64. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 6- Арк. 10(зв.).

65. Там само.-Арк. 14.

66. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 11.- Арк. 1-2.

67. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 11.- Арк. 20.

68. Там само. - Арк. 12.

69. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1.-Спр. 15.-Арк. 1-4.

70. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 14. - Арк. 4.

71. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 14. - Арк. 7.

72. Там само. - Арк. 7(зв.).

73. Там само. - Арк. 10-20.

74. Там само. - Арк. 56.

75. Там само. - Арк. 68.

76. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1. - Спр. 18. - Арк. 55.

77. Там само. -Арк. 279.

78. Там само. -Арк. 281.

79. Там само. - Арк. 157.

80. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1. - Спр. 17. - Арк. 96.

81. Там само.-Арк. 133.

82. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 15. - Арк. 52.

83. Там само. - Арк. 58.

84. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 1-42.

85. ДАХО.-Ф. 307.-Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 1-19.

86. ДАХО. -Ф. 307. -Оп. 1. - Спр. 12. -Арк. 1-15.

87. ДАХО.-Ф. 307.-Оп. 1.-Спр. 14.-Арк. 1-17.

88. ДАХО. - Ф. 307. - Оп. 2. - Спр. 5. - Арк. 1-14.

89. Прусевич А. Гончарный промысел в Подольской губернии // Кустарные промыслы Подольской губернии. - К., 1916.-645 с.-С. 17.

90. Там само. -С. 18.

91. Сецинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. - Каменец-Подолльский, 1904. - 102 с. - С. 44-60.

92. Гавриленко В.О. Печатки ремісничих цехів Кам'янця-Подільського // Архіви України. - 1976.-№ 1.-С. 79-80.-С. 79.