Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

І. ВИНОКУР, професор,
В. СТЕПАНКОВ, старший викладач Кам'янець - Подільського педагогічного інституту імені В. П. Затонського.

"Прапор Жовтня", 15 квітня 1981 р.

З ІСТОРІЇ БАГАТОВІКОВОЇ ДРУЖБИ

У видавництві Академії наук Вірменської РСР вийшла книга доктора історичних наук В. Р. Григоряна, присвячена історії вірменських колоній України і Польщі. У підзаголовку зазначено, що йдеться про вірмен на Поділлі. Відомо, що з епохи раннього феодалізму частина вірменського населення на за прошення давньоруських князів переселилася на землі Південно-Західної Русі (територія історичного Поділля), а також у суміжні території середньовічної Польщі. Давньоруські князі, а потім українські феодали XIV-XV ст. та литовська і польська феодальна адміністрація XIV- XVII ст., враховуючи позитивну роль вірменського населення в економічному розвитку Поділля та Галичини, в обороні країни від іноземних загарбників, надавали вірменам різні привілеї. На протязі багатьох століть вірменське населення проживало на Південному Заході Русі. Воно мало права внутрішнього самоуправління, свої адміністративні органи, суд.
Вірмени, користуючись доброзичливим ставленням місцевого давньоруського, а потім - українського і польського населення, створили на Поділлі свої ремісничі організації (цехи) та братства, які сприяли збереженню вірменського етнічного елементу на території середньовічної України і Польщі.

Представники вірменського народу, які були добре знайомі з східними країнами та їхніми мовами, зробили чимало для розвитку торгівлі України і Польщі XVI-XVII ст. з країнами Сходу. Крім того, до Туреччини, Ірану, Молдавії та інших країн з важливими державними дорученнями польська королівська адміністрація направляла й вірмен-дипломатів.

Вірмени, які проживали на Поділлі, мали тісні зв'язки й з російським народом. З торговельними місіями вірменські купці постійно бували в російських містах. В особі російської держави XIV-XVII ст. подільські вірмени бачили важливу силу, яка може врятувати їх нову батьківщину - Поділля - від турецько-татарських спустошливих набігів. Вони усвідомлювали також, що Росія була тією державою, яка могла подати руку допомоги і далекій батьківщині їхніх предків - Вірменії, що стогнала під ярмом чужоземних завойовників. У зв'язку з ним подільські вірмени радо приймали в 20-х роках XVIII ст. групу учасників вірменського визвольного руху, яка потім вирушила через територію Росії до Вірменії, щоб взяти участь у боротьбі проти турецьких загарбників.

В. Р. Григорян багато разів приїздив у населені пункти Поділля. Він провів широкі пошуки й дослідження у бібліотеках, архівах, музеях ряду міст СРСР, Польської Народної Республіки і Народної Республіки Болгарії.

Історія вірменських колоній Поділля викладена окремо по кожному населеному пункту, починаючи від часу його виникнення й до остаточного зникнення там вірменських переселенців. Одним із найдавніших і важливих осередків середньовічних вірмен стало місто Кам'янець-Подільський. Багатонаціональне за своїм складом, воно мало досить розвинуту вірменську общину. Про це свідчать грамоти на привілеї, які були дані вірменам Кам'янця-Подільського у 1344, 1350, 1443 та інших роках. Історико-архітектурні пам'ятки Старого міста вказують на активне функціонування тут цілого вірменського кварталу з будниками знатних міщан, торговельним вірменським двором, дзвіницею, церквами і т. п. Вірмени брали активну участь у справі захисту міста від ворожих нападів. Так, вони побудували, а в наступні часи XVI- XVII століть багато разів відновлювали важливу ділянку кам'янецьких укріплень, на якій билися з ворогом, що підступав до міста. Ці укріплення і сьогодні мають назву "Вірменський бастіон".

У 1672-1699 рр., коли турецькі яничари володіли Поділлям, значна частина вірмен покинула місто й переселялася до Станіслава (нині Івано-Франківськ), Львова та інших міст. З плином часу (в кінці XVII - на початку XVIII ст.) кількість вірменської общини Кам'янця-Подільського зменшилася. Асиміляція кам'янецьких вірмен серед місцевого населення прискорилася після великих епідемій холери у 1738 і 1771 роках. Пройшли роки, і рештки вірменських переселенців протягом XIX ст. були повністю асимільовані.

Крім вірменських общин Кам'янця-Подільського, в книзі В. Р. Григоряна розповідається про середньовічні общини в Студениці, Барі, Жванці, Сатанові, Могилеві-Подільському, Бучачі, Бережанах, Рашкові та інших пунктах Поділля.

Вірменське населення протягом століть жило у мирі й дружбі з українським і польським трудовим народом. Вірмено-українська та вірмено-польська дружба історично склалася, як справедливо зазначає автор, на берегах Дністра і Смотрича. Соціальні, класові інтереси трудящих вірмен були співзвучні з інтересами трудящих українців, поляків та інших народів, що населяли Поділля.

Книга В. Р. Григоряна, яка містить великий і добре систематизований матеріал про середньовічне вірменське населення Поділля, безсумнівно, приверне увагу істориків-краєзнавців, зацікавить лекторів, пропагандистів, які звертаються у своїй роботі і до матеріалів історії багатовікової дружби російського, українського, польського, вірменського та інших народів.