Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

З ІСТОРІЇ КАТОЛИЦИЗМУ

Намагання залучити східних слов'ян до католицької віри, поширити свій вплив на руські землі, було споконвічною мрією римських пап.
Коли на Русь потягнулися татаро-монгольські орди і велике нашестя звалилося на руський народ, папа Іннокентій III розпочинає переговори з ханами, щоб заручитися їх згодою і самому розпочати хрестовий похід на південно-західні руські землі. А в XVI ст. свою політику відносно сходу Рим уже пов'язує з литовськими феодалами, що на той час приймають католицтво.
Велике князівство литовське приєднує до себе Поділля, і на подільській землі з'являються католицькі місіонери.

У цей період Кам'янець став центром Поділля, і сюди в 1375 році прибув перший подільський єпископ Вільгельм, монах домініканського ордену, хитрий та спритний. За 10 років своєї влади він придбав для кафедри багаті маєтності в Корчмарові, Шаргороді, Чорнокозинцях, Черче, Зіньківцях, Степанівці, Нігині, Хропотові, Цівківцях, а також за Збручем. Не тільки збагаченням, пропагандою католицької віри, а й боротьбою з національно-визвольним рухом займалося римсько-католицьке духовенство. З цією метою на території Поділля вводиться інквізиція, діяльність якої зв'язана з численними жертвами, морем сліз та крові.

Під керівництвом подільського єпископа Павла в 1430 році в Кам'янці-Подільському було вчинено воєнний переворот, і Поділлям згодом оволоділа Польща. Від польських королів за вірну службу подільський єпіскопат одержує великі привілеї. Так, у 1460 році Казимір III дозволяє єпископату брати десятину з 32 сіл Кам'янецького, Вінницького і Скальського староств.

Продовжується проникнення на Поділля все більшого числа католицького духовенства.

Безцеремонне господарювання на нашій землі польських магнатів та католицьких ксьондзів викликає цілу низку повстань народу, серед яких особливим розмахом характеризується повстання під керівництвом Мухи.

У другій половині XVI ст. на територіях багатьох західноєвропейських країн поширюється реформаційний рух. Він торкнувся і подільських земель. Цей рух привів до створення єзуїтського ордену, що повинен був всякими засобами, не зупиняючись навіть перед найтяжчим гріхом, захищати устої католицької церкви, трон римського папи. В Кам'янець-Подільський єзуїти були запрошені єпископом Прохніцьким і остаточно тут укріпилися в 1606 році. В містах Кам'янці-Подільському, Бару, Вінниці вони оновили свої монастирі, відкрили школи, в Кам'янці мали свій колегіум. Навчання та виховання в єзуїтських навчальних закладах було направлено на зміцнення католицької віри, ідеології католицизму.

Проти засилля єзуїтського мракобісся кращі представники українського народу для захисту своєї культури створюють братства, які відкривають школи, де діти навчаються рідної мови. На Поділлі перші братства були засновані в Кам'янці при Свято-Троїцькій та Іоанно-Предтеченській церквах.

Не припиняються спроби нав'язати унію українському народові. Остаточно вона була проголошена в Бресті в 1596 році. З цього часу окатоличення і переслідування православних стало ще більш активним. У 1666 році під тиском католицького духовенства унію прийняли вірмени, які проживали на Поділлі ще з XI століття.

Усі ці події не могли не викликати опору українського народу, що переростає у визвольну війну під керівництвом Богдана Хмельницького. Католицьке духовенство не залишається пасивним щодо цього. В 1648 році в кам'янецькому кафедральному соборі збираються духовні особи та шляхта для "обговорення безпеки і охорони міста прикордонного Кам'янця від нападу і наїздів свавільних козаків".

Після Андрусівського миру Поділля залишається під владою польських магнатів. У 1699 році королівська комісія заборонила в місті Кам'янці проживати православним. Продовжує зростати число костьолів на Поділлі. Якщо в XVI ст. на його території їх було 6, то в XVIII ст. стало 42.

У відповідь на жорстоку експлуатацію, духовний гніт, переслідування української мови та культури в 1702-1704 pp. вибухнуло повстання під проводом Палія і Самуся. Воно було жорстоко придушене польським військом, підтриманим польською шляхтою.

У 1793 році після приєднання Поділля до Росії римсько-католицький єпископат був ліквідований, проте через п'ять років кафедра була відновлена. В нових умовах католицьке духовенство підтримує царський уряд і тому користується не меншими привілеями. До половини XIX ст. кількість костелів збільшується до сотні.

Велику Жовтневу соціалістичну революцію католицьке духовенство зустріло вороже і не раз співробітничало з відвертими контрреволюціонерами.

У 1922 році, коли населенню деяких територій нашої країни загрожувала голодна смерть і коли для допомоги голодуючим вирішено було виділити ряд церковних цінностей, Кам'янець-подільські ксьондзи вчинили відчайдушний опір намаганням властей виявити такі цінності. Багато чого було приховано.

Пізніше папа Пій XII виступив з твердженням, нібито політика Ватікану до сходу, до Росії виявлялася в пошуках дружби і більш тісних взаємин та зв'язків. Але історія, факти говорять про зовсім інше і доводять безпідставність таких тверджень.

Е. КРИЛОВ,
зав. відділом атеїзму історичного музею-заповідника.
З історії католицизму // Радянське Поділля. - Хмельницький, 1979. - 25 квітня.