Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

ЗА МАНДАТОМ СЕРЦЯ

Ім'я письменника, творчість якого народжена Жовтнем, особливо дороге й любиме кам'янчанам. Не як свідок, а як активний учасник життя Країни Рад, її боротьби і перемог - таким для сучасників увійшов у радянську літературу вихованець комсомолу й партії, автор широко відомої трилогії "Стара фортеця" Володимир Павлович Бєляєв.

Нелегким був його шлях, як і в кожного, хто з молодих років не шукає, де краще, рано іде на свій хліб З дитинства він знав і голод, і холод. Трохи пізніше разом із батьком довелося одягти юному В. Бєляєву військову шинелю. Отож добре пізнав тривожне життя у прикордонному подільському місті.

А писати юний Бєляєв почав рано - ще з парти (вчився у першій трудшколі, в будинку, де тепер Історичний факультет педінституту імені В.П. Затонського). Дописував до обласної газети "Червоний кордон", критикував тих учителів старої школи, які не хотіли визнавати й слова "товариш", продовжували утверджувати старі порядки.

Писати статті до газети майбутній письменник продовжував і тоді, коли працював на заводі в м Бердянську. А на заводі імені Кірова в Ленінграді був редактором стіннівки. Стомлений після зміни, часто-густо не вечеряючи, а тільки витерши червоні від подряпин об метал пальці й долові рук, у які в'їлося машинне масло, зразу брався за перо.

Писав і бачив в уяві стару фортецю, рідне місто. Усе хвилювало молодий розум, і серце ніколи не було байдужим. Перефразовуючи відоме "письменник не той, хто лише, а той, хто не може не писати", про В. П. Бєляєва можна сказати: "письменник не той, хто хвилюється, а той, хто не може не хвилюватись". Очевидно це у свій час зробило його твори такими зрозумілими для мільйонів читачів.
Війну Володимир Павлович пізнав у блокадному Ленінграді. Випробування голодом, холодом, жорстокими бомбардуваннями. Смерть маленького сина Володі, багатьох друзів, знайомих. Сили, здоров'я здавали, а не писати не міг. Навпаки.

Його кореспонденції чудом переправлялися з блокадного міста у Москву. І було у них все, крім зневіри у нашу Перемогу - "дзвінку і погідну". ...Бійця винищувального загону В.П. Беляєва знайшли непритомним на одній з вулиць Ленінграду...

Незабаром доля закинула нашого земляка у далекий і суворий північний край, де йому довелось воювати не лише із фашистами, але й із стихією. "Більше двох років, - згадує письменник, - до виклику в Москву в червні 1944 р. я колесив по районах Крайньої Півночі, працював у портах Архангельська, нинішньому Сєвєродвінську, Мурманську, розповідав на сторінках періодичної преси про прорив караванів з Ісландії до берегів радянської землі.

Із Мурманська В.П. Бєляєв надсилав на Велику землю свої кореспонденції, оповідання: "Они скоро увидят солнце", "На Мурманском направлении", які написав під час жорстоких бомбардувань.

Тут, на краю радянської землі, зустрівся Володимир Павлович зі своїм давнім старшим другом, письменником Є. Петровим, поетом К. Симоновим, тут почув хвилюючу звістку про визволення рідного Кам'янця-Подільського.

До сьогодні не забував письменник міцну дружбу на краю землі із прикордонниками. З юнацьких років і донині товаришує він із молодої) зміною, яка несе службу на охороні нашого західного кордону. Не раз був ветеран на заставах, виступав перед воїнами у зелених кашкетах. Завдяки В.П. Беляеву на всю країну стало відоме ім'я Героя Радянського Союзу Олексія Лопатіна ("Граница в огне"). Прикордоннями Болгарії, прочитавши книгу, перекладену болгарською мовою, назвали одну із своїх південних застав Іменем лейтенанта Лопатіна.

Не забувається читачам книга "Щит Балаклавы" про подвиг командира другого зведеного полку прикордонників Герасима Рубцова.
Тема охорони кордонів рідної Вітчизни значне місце займає і в книзі "Стара фортеця", мільйонний екземпляр якої було урочисто вручено В.П. Беляеву влітку минулого року.

Відомий письменник, ветеран партії (член КПРС з і червня 1931 року), лауреат Державної премії СРСР, премії імені Т.Г. Шевченка, заслужений діяч польської культури, двічі нагороджений орденами Червоного пра. пора та іншими високими урядовими нагородами, В. П. Беляєв з хвилюванням згадує нагородження його медаллю "За охорону кордонів СРСР".

Відряджений О. Фадєєвим в 1944 році з Крайньої Півночі на захід, у Львів, письменник брав активну участь в роботі Надзвичайної комісії по розслідуванню звірств фашистів.

В. П. Бєляєв підтримує міцні зв'язки Із містом своєї комсомольської юності. Нещодавно в Москві, на Делегатській в гостях у письменника побували представники Із заводу імені Г.І. Петровського, де юний Володимир Бєляєв починав свій шлях у велике життя і який тоді носив назву "Мотор".

Письменник завжди турбується про долю людей його юності. Клопочеться, щоб одну з вулиць назвали Іменем І. С. Кіборта - начальника колишньої Кам'янець-Подільської погранзастави, відомого на всю країну чекіста-дзержинця, щоб знали і пам'ятали про А.П. Брянського, С.К. Цвігуна, відважних розвідників, Героїв Радянського Союзу, письменників.

Багато писати, говорити ювіляр не любить. Більше слухає, думає. "В людях я ціную увагу і точність", - говорить письменник, і сам є прикладом того. Він - людина високої культури, інтелігентності, яка багато бачила і знає, а головне - завжди бачить людину, звідки і такі похідні, як доброзичливість, людяність, готовність прийти на допомогу, порадити, підтримати "свого брата" - журналіста, коли цього заслуговує.

Як читачі, бачимо, що письменник зберіг кращі риси свого характеру. Отож з нагоди ювілею побажаємо Володимиру Павловичу Бєляєву не стомлюватися сприймати прекрасне в людях, природі, житті. А про його книги можна сказати словами В. Маяковського, що вони написані за мандатом серця. У них є все, про що не міг не сказати письменник-комуніст.

Ковнер О.
За мандатом серця // Прапор Жовтня, 1987. - 25 березня.