Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ,
"Подолянин", 20.06.2003 р.

Зантуська

На західній окраїні Старого міста притаїлася невеличка вулиця. Раз, два, три, чотири, п'ять - ось і вся будинків рать. Справді, номерами 1-5 вичерпується список будинків вулиці Зантуської. А сама вона круто й звивисто піднімається вгору від вулиці Кузнечної на південний схід і після кількох поворотів вигулькує вже на вулиці Татарській між її будинками №12 і №14. Останній - це корпус історичного факультету держуніверситету, а в давнину - корпус першої у місті чоловічої гімназії. Будинок закладено влітку 1837 р., а освячено у вересні 1841 р.

Тож не дивно, що свого часу сучасну Зантуську вулицю називали Гімназичним узвозом. Чи спуском - це вже з якого боку дивитися: з боку Кузнечної наша героїня є узвозом (тобто, крутим підйомом), з боку Татарської - навпаки, спуском.

Офіційно назву Гімназичний спуск надала міська дума в лютому 1900 р., а 1902 р. цю назву затвердило Міністерство внутрішніх справ Російської імперії.

У радянський час Гімназичний спуск перейменували на спуск Шолом-Алейхема. Під таким псевдонімом, що означає "мир вам!", прославився Шолом Нохумович РАБИНОВИЧ (1859 -1916) - уродженець міста Переяслав (нині Переяслав-Хмельницький), автор романів з життя євреїв України та Польщі. Для творчості Шолом-Алейхема характерні сплав гумору та лірики; він був майстром точної побутової та психологічної деталі. Для нас найвідомішим з героїв його творів є (завдяки чудовій грі Богдана СТУПКИ) Тев'є-молочник. Помер письменник у Нью-Йорку; поховано його на Бруклінському кладовищі.

Крім куценького Гімназичного спуску, в Старому місті був ще куціший Гімназичний провулок (з вересня 1990 р. він знову має таку назву; з'єднує Зарванську та Троїцьку вулиці). Звісно, в радянський час і його перейменували. І теж, щоб, напевно, не сушити довго голови, надали ім'я Шолом-Алейхема.

А потім хтось прикинув: хоч спуск і провулок куценькі, але чи не зажирно це для одного, хоч і видатного єврея? І перед війною за провулком залишили ім'я Шолом-Алейхема, а спуску надали ім'я першого радянського наркома освіти Анатолія ЛУНАЧАРСЬКОГО (1875 - 1933). До речі, Анатолій Васильович теж належав до письменницької братії: писав п'єси, виступав як критик. А свого часу був богошукачем, за що йому не раз добряче перепадало на горіхи від Леніна.

Спуск Луначарського досить часто називали й вулицею Луначарського. А оновлення вуличних аншлагів ознаменувалося таким прикольним ляпом, що назва вулиці довго крутилася на язику дотепників. Хтось замість кінцевого "ого" розщедрився на "огого": тож на будинках вулиці закрасувалося - "Луначарськогого". Справді, огого!

У добу перебудови, коли міськрада ухвалила відновити історичні назви староміських вулиць, первісна пропозиція державного історико-архітектурного заповідника, оприлюднена 21 квітня 1989 р., була такою: повернути вулиці Луначарського давню назву Гімназичний спуск. Але коли дійшло до остаточного ухвалення, то 13 вересня 1990 р. президія міськради повернула вулиці найдавніше ймення - Зантуська. За плечима в назви "Зантуська" понад три століття. Так, у описі Кам'янця-Подільського, складеному 1700 р. (після того, як місто покинули турки), читаємо: "Вуличка Зантуська на середині вулиці Татарської від парафіяльного костелу по праву руку". З переліку її ділянок і будинків дізнаємося, що на цій вулиці колись розміщувалася катівня, проживав кам'янецький кат - якийсь пан Шварц. До речі, тоді вулиця Зантуська хоч і звалася вуличкою, була значно довшою, ніж сучасна Зантуська.

Але звідки взялася у вулиці така назва? Це запитання і досі залишається без відповіді. І все ж, покопавшись у словниках, дещо цікаве можна відшукати. Діалектне слово "зантус" із значенням "дім розпусти" зафіксував український мовознавець, співавтор двотомного "Польсько-українського словника" Михайло ОНИШКЕВИЧ (1906-1971). Ще раніше споріднене діалектне слово "замтуз" із значенням "безладдя" зафіксував відомий український лексикограф, автор знаменитого двотомного "Малорусько-німецького словаря" Євген ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ (1844 - 1885). А проникли обидва слова в західноукраїнські говірки з польської мови. Нині польське zamtuz зі значенням "дім розпусти" є словом застарілим. До речі, його написання в давнину коливалося між варіантами: santus, zanthuz, zantuz. Порівняймо з написанням у польському оригіналі опису міста 1700 року: uliczka Zantuszka. А поляки слово zamtuz запозичили в німців, причесавши під свою вимову їхнє Schaundhaus (вимовляється як "шаундгаус") з тим же значенням "дім розпусти", де Schaund означає "сором, ганьба", а Haus - "будинок, будівля, житло" (див. другий том семитомного "Етимологічного словника української мови").

Звичайно, наведені вище викладки не дають нам жодних підстав стверджувати, що назва вулиці Зантуської походить від польського слова зі значенням "дім розпусти", адже жодних реалій такого характеру на давній вулиці Зантуській у документах не зафіксовано. Отож, дані викладки можна розглядати тільки як цікаву робочу гіпотезу.

І на завершення декілька слів про будинки вулиці Зантуської. Точніше, про один з них - найцікавіший. Це, безумовно, будинок №1, споруджений у стилі російського класицизму. З фасаду він має три поверхи, а з тильного боку - одноповерховий. У такий спосіб, як зазначав краєзнавець Андрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ, раціонально використано крутий схил місцевості. А серед мешканців цього будинку варто згадати подружжя Ольги та Валентина РИБАКІВ: у 1994-1998 рр. вони обоє були депутатами міськради. Якщо додати, що міськрада тоді складалася всього з 30 депутатів, то політичне досягнення подружжя, справді, унікальне.

Ось і добігла до кінця наша подорож вулицею Зантуською - невеличким, але вельми цікавим і досить загадковим топографічним об'єктом Старого міста.