Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Андрій РОДНЮК

ЖВАНЕЦЬКА КАМПАНІЯ 1653 РОКУ

Перегортаючи сторінки історії Визвольної війни 1648-1654 років, неможливо залишити поза увагою бойові дії Богдана Хмельницького під Жванцем, де мало остаточно вирішитися основне питання - розгром шляхти.

Після ударів під Берестечком і Батогом Польща зібрала нові сили. Так, біля Львова польський король розпочав формування збройних сил для походу на Україну. Станом на осінь 1653 року до складу війська короля Яна Казимира входили: основна сила - польські війська - 41 тис., а також наймані війська німців - 29 тис., угорців - 10 тис. Зі Львова Ян Казимир виступив на Глиняни, а потім, наприкінці вересня 1653 року, рушив до Кам'янця. На своєму шляху король висилає авангард до Бара, але сам туди не пішов, бо був зупинений біля Зеленчи звісткою про прихід хана до війська Б.Хмельницького. Це змусило Яна піти до Жванця. Дійшовши до призначеного місця, спочатку вирішив "просто ити... внутрь Украины доканчивати Хмельницкого и покончить войну с козаками", але потім передумав, зостався. Останню думку обґрунтував тяжким становищем військ Тимоша Хмельницького у Сучаві, думаючи, що поки Богдан Хмельницький з головними силами наблизиться до розташованих польських військ у Жванці, Кондрацький остаточно розгромить у Сучаві козацькі війська і прийде з союзниками (семиграцькі, валашські, молдавські загони). Тим часом "Радзвіл отримав наказ зайти на Україну з боку Литви, захопити Київ і піти на об'єднання з Яном Каземиром".

У той же час Богдан Хмельницький ішов у Молдавію до свого сина Тимоша, який, прагнучи звільнити Сучаву, пішов туди з військами, та потрапив в облогу і був поранений. Невдовзі гетьман отримує дві вісті - про смерть сина і підхід до Жванця поляків. Він одразу ж перериває похід у Молдавію і йде на зустріч польській армії, приєднавши до себе війська хана Іслам-Гірея III. В другій половині вересня ця армія була під Кам'янцем, до кінця місяця - під Жванцем.

Підійшовши до кінцевого пункту, гетьман не обмежився тільки цим і тоді вирішив "подойтить к королевским обозам ближе и к королю в обоз ни с чем не пропустить".

У середині жовтня 1653 року розпочалися перші бойові дії в цьому районі. Розпочав їх гетьман, пославши ворожі тили, які вдарили на Заслав і Корець. Сам Богдан уже 18 листопада стояв під Баром. Згодом гетьман і хан почали просування до Дзвінова і Солопович, потім - між Городком і Снятином. Далі гетьман вирішує взяти Снятин, щоб зайти в тил ворожому війську і перерізати шляхи постачання королівського табору, що було виконано.

Ян Казимир проривався дати генеральну битву, але військові і сенатори його відрадили, бо, як писав Радзивіл, "противники нас певно б згубили". Отож, польські війська стояли під Жванцем і не чинили опору - це було вигідно Хмельницькому та Іслам-Гірею, оскільки в умовах блокади, епідемії, голоду й холоду королівське військо буде змушене капітулювати.

28 листопада шляхтич Гурський повернувся з розвідки і доповів, що татарсько-козацькі війська стоять під Шаравкою. Поляки вирішили вдарити того ж дня під Гусятином і Язловцем, але згодом стало відомо, що татарські війська стоять впритул аж до Кам'янця, а через деякий час вони отаборилися разом з козаками і під Гусятином, що остаточно перервало будь-який зв'язок польської армії зі світом. Отож, це був повний і неминучий розгром, але такий результат не влаштовував хана. Вже 26 листопада Кримський уряд встановив зв'язок з королем. Зв'язок був досить цікавим: молдавському полоненому в чобіт поклали листа від Іслам-Гірея та Кримського уряду до короля Яна Казимира і відправили під охороною.
Уже 3 грудня ханський посол Аталик прибув на мирні переговори у Кам'янець. Представниками з боку польської сторони були: Корицький, Войцехович, Бачинський. Бачачи таку ситуацію, Богдан Хмельницький вирішив будь-яким чином перешкодити з'їзду і вислав своїх представників: Івана Виговського, Івана Богуна, Григорія Лісницького, але це не врятувало ситуацію. Переговори відбулися 15 грудня 1653 року. Обидві сторони взаємно присяглися собі за звичаєм того народу: з рукою на серці й на бороді на мир.

Умови миру не фіксувалися на папері і не створювалися документи, а просто були усними. За умовами миру Ян Казимир повинен був сплатити контрибуцію хану Іслам-Гірею, а татари дістали дозвіл на ясир з Волині і Поділля.

Не затримуючись, татари почали гнати ясир з Поділля. І тут вперше з'явилась така легендарна українська особа як Іван Сірко, який разом з своїми однополченцями займався звільненням подолян від татарського ясиру.

Щодо Хмельницького, то він після Жванецької кампанії одразу ж рушив на Брацлав і 30 грудня був у Корсуні.

Отож, треба відзначити, що Жванецька битва відіграла важливу роль як у війні, так і для України. І хоч ця битва через зраду хана не дала можливості остаточно розгромити поляків, але сприяла тому, що Росія взяла Україну під своє покровительство, що закінчилося Переяславською Радою - 18 січня 1654 року, яка проголосила об'єднання України з Росією. Та незважаючи на це, значна частина Поділля, зокрема вся територія нинішньої Хмельницької області, і далі перебувала під владою Речі Посполитої.

Андрій РОДНЮК, учень XI класу школи-ліцею N 18.
Кам'янець-Подільський вісник, 11 листопада 1995 року