Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

М. КУНДИС,
директор районного народного історико-краєз-навчого музею.
"Нове життя", 18 липня 1987 р.

Звенигород

Древні дороги часто нагадують русла річок. Бо вони теж мають свої джерела, від яких беруть початок і які споконвіку їх живлять. Важко вивчити дно річок, та не легше відкрити першооснову доріг, яку приховує напластування землі. Кожна дорога розпочинається з стежини, яка через багато літ стане "битим" шляхом.

Ось така дорога і веде подорожніх із села Романівки прямо на північ у Медобори. Відразу ж за селом вона опускається в мальовничу низовину, яка носить назву Савкова.

Але жоден подорожній не спішить зразу в низовину, а довго стоїть на околиці села, зачарований чудовим куточком природи, який вона подарувала людям.

Стою на околиці рідного села і милуюся Медоборами. Вкриті лісом, вони, немов морські хвилі, то здіймаються високо вгору, то опускаються в низовину. Голубою стрічкою звивається Збруч. Річка то тихо дзюрчить у високих берегах, то задирливо шумить на перекатах.

І хто хоч раз побував тут, хто здалека глянув на величні, оповиті серпанком гори, хто зустрічав схід сонця, проходячи гірською стежиною понад Збручем, слухав глухий шум річки, той ніколи не забуде цього краю.

З низовини дорога веде вгору через ліс до села Іванківці. На границі голенищевських та іванковецьких земель знаходиться урочище Княже Замчисько. Недалеко від нього з північного боку піднімається конусоподібна гора, яка в народі називається Звенигора.

Дослідник Поділля минулого століття В. Гульдман вважає, що на цьому місці в далекому минулому знаходилося одне з двох галицьких міст, яке називалось Звенигород. Це місто лежало на південний схід від Львова на берегах річки Збруч. Звенигород, про який іде мова, згадується в історії X -XI століть в числі володінь руських князів. Потім з 1086 по 1125 роки відомості про нього зникають. З 1125 року Звенигород вже став стольним містом самостійного удільного князівства, першим князем якого був син Володимира Ростиславовича, князя Галицького - Володимир.

В 1220 році Звенигород був узятий Мстиславом Київським, подарований воєводі Судиславу. У 1227 році на Звенигород напав Ростислав - князь Перемишльський, але Звенигородський замок був неприступний.

Монголо-татарське нашестя. Страшенна, мов чума, навала з далекої Азії 1240, 1247 і подальших років. Спалені, сплюндровані міста і села Русі. Люди, хто загинув у лютій січі, хто потрапив у полон. Решта розбіглася на загублених у диких нетрях місцях, по берегах численних лісових річок. 39 великих набігів на Поділля здійснили татарські орди від половини п'ятнадцятого до кінця сімнадцятого століття. Всі вони пов'язані з 300-річним пануванням династії кримських ханів Гіреїв.

У другій половині XIV століття, коли Поділля було приєднане до Польщі, Звенигород увійшов до складу міст подільського воєводства. Дальші відомості про Звенигород зникають.

Як пам'ять про страшні часи монголо-татарської навали, напади диких орд, турецького поневолення збереглося багато легенд і переказів на Поділлі. Один з них і розповідає про незламність духу, волелюбність жителів міста Звенигорода, які замість ярма чужинського обрали смерть.

Пройшли роки... На місці, де стояло місто з красивою назвою Звенигород, знаходиться конусоподібна Звенигора. Уламки посуду, наконечники до списів, стріл, які знаходять жителі села на цьому місці, розповідають нам про ті часи, та ще перекази і легенди, які передаються від покоління до покоління.