Повернутись в головне меню | на історичні дані | на список книг | книга в архіві (7z, 533 K)

 

"КРАЙ КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ"

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:
Кульчицький Е.Є., голова редакційної колегії,
Гладченко П.М., заступник голови редакційної колегії,
Трубчанінов С.В., упорядник і науковий редактор видання.

Члени редакційної колегії:
Винокур І.С., Завальнюк О.М., Красуцький М.І., Кріль В.А.,
Кротік С.М., Михайлик А.Я., Слободянюк П.Я.,
Томчишина Н.І., Яремчук В.А.

АВТОРИ:

Винокур І.С., доктор історичних наук, професор;
Гладченко П.М., полковник запасу, заступник керівника виконавчого апарату районної ради, керуючий справами;
Ковальчук С.І., кандидат сільськогосподарських наук, науковий співробітник НПП "Подільські Товтри";
Колотило Т.І., кандидат філологічних наук, доцент;
Красуцький М.І., член Національної Спілки письменників України, Заслужений журналіст України, головний редактор газети "Край Кам'янецький";
Любінська Л.Г., кандидат біологічних наук, доцент;
Матвєєв М.Д., кандидат біологічних наук, доцент;
Трубчанінов С.В., кандидат історичних наук, доцент.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ, ДОРОГІ ДРУЗІ, ЗЕМЛЯКИ ТА ГОСТІ КАМ'ЯНЕЧЧИНИ!

З почуттям особливої гордості раді представити Вам цю незвичайну книгу - документально-публіцистичну оповідь про нашу чудову та неповторну Кам'янеччину, славну своєю історією, мальовничими ландшафтами, рідкісними архітектурними пам'ятками та невтомними і працьовитими людьми, які, незважаючи на всі труднощі та негаразди, з покоління в покоління творять добро і достаток, відроджують духовність, з любов'ю до рідного краю примножують зроблене попередніми поколіннями та бережуть найкраще для своїх нащадків.
Унікальні Товтри, безкраї поля, смарагдові ліси і повноводні ріки роблять Кам'янеччину перлиною не лише Поділля, а й усієї України.
Скрижалі історії нашої славної землі розповідають про навали татаро-монголів і турків, тут неоднораз сходилися у нестримному герці із завойовниками відчайдушні козацькі дружини. А в грізні роки Другої світової війни героїчно боролися мужні підпільники, партизани, воїни Радянської Армії. Чотири Герої Радянського Союзу, сотні орденоносців виховала і дала країні багата і щедра Кам'янеччина. їх безсмертні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної назавжди залишаться в пам'яті майбутніх поколінь.
Кам'янець-Подільський район - один з найбільших в Україні. Кам'янеччина багата і славна своїми трудовими традиціями і звершеннями. Десятки кращих з кращих звитяжців на фронтах мирної хліборобської праці повнили скарбницю імен тих, хто вславив край наш, Поділля. Є серед них і Герої Праці, є кавалери інших високих трудових відзнак.
Отож, є ким пишатися, у кого вчитися, з кого брати приклад. А коли так, то будуть і нові здобутки, нові досягнення. І край наш Кам'янецький впише ще не одну яскраву сторінку в літопис України, народу нашого.
На теренах району проживають понад 70 тисяч мешканців. Це - люди різних національностей та віросповідань, переконань та уподобань. Та всі вони дбають про відродження рідної Кам'янеччини, невтомно працюють для того, щоб вона розквітала, гарнішала, ставала багатшою і могутнішою.
Ми вступили у нове, третє тисячоліття, з його проблемами і катаклізмами, успіхами і невдачами. Та попри усі труднощі і негаразди, у нас є надія на краще майбутнє, віра у завтрашній день. Підкріплена подвигами і здобутками наших земляків- попередників, вона дасть нам мудрості, сил і наснаги на нові звершення і досягнення задля слави подільської землі, нашої незалежної, соборної Української держави.
У добрий путь, книго! Щасливого тобі плавання у безмежному морі нашого бурхливого сьогодення.

Редакційна колегія книги "Край Кам'янецький"
ISBN 966-7975-62-2
© Оформлення. Видавництво "Оіюм", 2006

ГЕРБ КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

ГЕРБ Кам'янець-Подільського району має форму щита, обрамленого бортиком. Горішня його частина - прямокутник, а нижня - півколо з діаметром, що дорівнює ширині щита.
У горішній частині щита Золота Глава - символ багатої родючої землі, на ній зображено три синіх волошки в один ряд - ототожнення щедрої природи і рік, що тут протікають.
В центрі герба у синьому колі св. Юрій у золотому обладунку, сидячи на срібному коні, пробиває золотим списом срібного змія. Кам'янець-Подільський здавна (за припущенням - з XIV ст.) використовував у своєму гербі зображення цього святого. Святий відображає не тільки адміністративне значення Кам'янця, але й історичну роль всього регіону як форпосту на шляху ворожих нападів на українські землі. Для відміни від інших подібних гербів, тут Юрій тримає в руці щит із знаком Поділля.
Щит із гербом району вписаний у вінок з золотих колосків, зеленого листя дуба та зеленої гілочки ялини, перевитих синьою стрічкою з золотим написом "Кам'янець-Подільський район". Вгорі щит увінчаний фрагментом срібної стіни Старої фортеці з трьома вежами і золотими дахами.
ПРАПОР Кам'янець-Подільського району виконаний на основі вексилологічних правил передачі змісту герба і являє собою прямокутне жовте полотнище з прямим рівним синім хрестом, у центрі якого на синьому крузі жовте 16-променеве сонце з усміхненим обличчям. Замість зображення св. Юрія використаний "Юріївський хрест".
Подільське сонце свідчить про історичну роль Кам'янеччини на Поділлі, жовтий колір означає багатство і родючість землі, синій - ріки і щедру приіроду.
Герб і прапор Кам'янець-Подільського району затверджено рішенням 12 сесіїXXIII скликання від 17 серпня 2000 року №3 "Про символіку Кам'янець-Подільського району".
Автор герба і прапора району А.Б. Гречило, голова Українського геральдичного товариства, кандидат історичних наук.

ПРАПОР КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

ВІДЗНАКИ КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

ГРАМОТА

Встановлена для відзначення та стимулювання громадян, які досягли визначних успіхів та проявили високий професіоналізм в економічній, науково-технічній, соціально-культурній, державній, військовій, громадській і інших сферах діяльності. Рішення про відзначення Грамотою приймається головою районної ради.
Положення про Грамоту прийнято на 9 сесії XXIII скликання 17 грудня 1999 р. №11.

ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

Є вищою ознакою вдячності жителів району і присвоюється за рішенням районної ради, як правило, мешканцям і працюючим у районі громадянам України за значний особистий внесок у розвиток економіки, гуманітарну, соціальну сферу району, чия виробнича, науково-просвітницька, громадська діяльність одержала визнання.
Положення про Звання прийнято на 3 сесії IV скликання 21 серпня 2002 р. №16.
Автор ескізу А.Б. Гречило.

ВІДЗНАКА "ЗА ЗАСЛУГИ"

Заснована для відзначення громадян за видатні особисті заслуги перед районом у галузях економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я та довкілля, за благодійну і громадську діяльність. Відзнакою за рішенням районної ради нагороджуються як громадяни України, так і громадяни іноземних держав.
Положення про Відзнаку прийнято на 19 сесії IV скликання 31 березня 2005 р. №14.
Автор ескізу А.Б. Гречило.

КРАЙ КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ - НЕПОВТОРНИЙ КУТОЧОК НАШОЇ ПЛАНЕТИ

Кам'янеччина - Богом подарований її жителям край. Кам'янець-Подільський район славиться своїм м'яким кліматом, численними річками, напрочуд мальовничою природою, яка вабить унікальними ландшафтами та багатим і безцінним біорізноманіттям.
Край Кам'янецький - благодатний, чаруючий куточок нашої планети, який у будь-яку пору року милує зір своєю неповторною красою. Територія Кам'янець-Подільського району входить до складу Національного природного парку "Подільські Товтри". Унікальні заповідні об'єкти складають 6% від загальної земельної площі району.
Кам'янеччина розташована на південному заході Східноєвропейської височини у зоні широколистяних лісів (від р. Збруч до м. Кам'янця-Подільського) та лісостеповій (від м. Кам'янця-Подільського до р. Ушиця).
Поверхня регіону - підвищена полого-хвиляста лесова рівнина (за фізико-географічним зонуванням край належить до Західно-Подільської та Середньо-Подільської височинних областей). Лісостепові ландшафти району представлені Товтрами - закарстованою височиною, складеною рифовими вапняками, та Придністров'ям -високими глибоко розчленованими лесовими терасами на осадових відкладах.
Ґрунти Кам'янеччини формувалися на лесових породах і вапняках. Переважно це родючі чорноземи, ясно-сірі опідзолені і сірі опідзолені ґрунти.
Унікальне поєднання невисоких товтрових гряд, каньйонів Дністра та його приток сприяє гарним кліматичним умовам. Середні температури січня -4,-6°, липня + 18,+19°, хоч інколи мінімум сягає -33°, а максимум +39,1°. Безморозний період складає до 225 днів. Опади на заході та півночі району за рік досягають 560 мм, на південному заході - 370-480 мм. Клімат м'який, помірно-континентальний.
Кам'янеччина розташована у межах Волино-Подільського тектонічного блоку і відзначається близьким до поверхні заляганням порід кристалічного фундаменту. її поверхня сформована з вапняків, мергелів, пісковиків, сланців, а також гранітів та гнейсів, що перекриваються лесами.
Відклади різних геологічних епох виходять на поверхню в багатьох пунктах Кам'янець-Подільського району. Древній ордовик, силур, міоцен відкривають свої кам'яні скрижалі для тих, хто хоче прочитати древню історію природи. На прямовисних вапнякових стінках Смотрича, Дністра, Тернави, Студениці можна побачити скам'янілості, що розповідають про світ тваринних і рослинних організмів, які існували біля 440 млн. років тому (брахіоподи, трилобіти, корали, водорості). Понад 20 млн. років тому на дні Тортонського моря, а потім, 15-10 млн. років тому, в Сарматському морі жили морські рослини та тварини: моховатки, верметуси, устриці, літотамнії, з яких сформувалися рифи Товтр.
Водно-болотяні угіддя Кам'янець-Подільського району представлені річками, струмками, водосховищами, ставками, відстійниками стічних вод і дрібними водоймами, зокрема, "висячими" болотами.
Основна частина запасів води зосереджена в річкових системах. Головна водна артерія краю - р. Дністер. Його притоки (передусім це сім значних річок: Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша, Тернава, Студениця, Ушиця) перетинають територію Кам'янець-Подільського району в меридіональному напрямку з півночі на південь. Це рівнинні річки зі змішаним живленням, в якому найбільша частка належить ґрунтовим водам.
Рівневий режим річок регіону характеризується вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню, яка порушується дощовими паводками, і дещо підвищеним рівнем восени і взимку. Під час сніготанення та зливових дощів бувають паводки. Природний режим рівнів води на річках регулюється впливом водосховищ і ставків. Русло Дністра глибоко врізається у поверхню Придністров'я. Усі його ліві притоки теж виробили глибокі, часто каньйоноподібні, долини. Перепад висот території досить значний, тому течія води швидка. Долини річок неширокі, межі їх різко змінюються від кількох десятків метрів до 1.5 км.
2004 року до водно-болотних угідь міжнародного значення включені "Ба-котська затока" та "Пониззя річки Смотрич". "Бакотська затока" утворилася 1981 року в результаті створення Дністровського водосховища біля сіл Гораївка та Колодіївка. У межень на Дністрі глибина затоки сягає 34 м, ширина - 1700 м. У повінь (спостерігається частіше у травні-червні) вода може підніматись ще на 6 м. Узимку вода в затоці замерзає. У затоку впадають невеликі струмки та джерела, серед яких є й багаті мінералами. "Пониззя річки Смотрич" - водно-болотне угіддя площею біля 100 кв. км, що є поєднанням каньйонної та дельтової ділянок річки Смотрич перед впадінням в р. Дністер.

Надзвичайно багате видове різноманіття рослинного покриву Кам'янеччини, який нараховує понад 1100 видів вищих судинних рослин (серед них понад 200 дикоростучих лікарських рослин, біля 400 видів декоративних, ефірно-олійних, кормових, плодових та ягідних рослин), біля 275 видів грибів, 55 видів лишайників, 40 видів водоростей, більше 100 видів мохоподібних.
Лісистість району не перевищує 15%, проте на площі, яка складає 23 тис. га, зростають цінні дубові, дубово-грабові, похідні грабові та липово-кленово-дубові ліси. Найбільш рідкісні, цінні і неповторні для України є угруповання за участю реліктових видів дуба скельного (Querqus petrae).
Значні площі на терасованих схилах і межиріччях району займають посадки лісо-культур протиерозійного значення (сосни чорна, звичайна та кримська, акація біла, дуб червоний, ялиця, клен американський). Лучно-степові та степові угруповання формують своєрідний західноподільський степ.
Найбільшим багатством регіону є реліктові і ендемічні види рослин. На Дністровських схилах, скелястих берегах його приток і Товтрових схилах зустрічається релікт шиверекія подільська (Schivereckia podolica), ендеми: зіновать подільська (Chamaecy-tisus podolicus), зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus), шавлія кременецька (Salvia cremenecensis), на межі ареалу - сон великий (Pulsatilla grandis).
Всесвітній та Європейський статуси охорони мають зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus) та рябчик гірський (Fritillaria montana) - над каньйоном Дністра єдине місце його зростання в Україні. Для шавлії кременецької (Salvia cremenecensis) і цибулі прямостоячої (заказники "Мукшанський" та "Устянський"), крім Кременецьких гір, це лише друге відоме місце дрбстання в Україні.
Іхтіофауна середньої течії Дністра (з 1981 р. - Дністровського водосховища) та його приток, що знаходяться на території Кам'янець-Подільського району, сьогодні представлена 40 видами риб. Утворення водосховища стало причиною зниження чисельності та зникнення деяких видів риб (білуга (Huso huso), осетер російський (Asipenser guldenstadti), севрюга (Asipenser stellatus) та ін.). У той же час, внаслідок заселення людиною, з'явилися нові види риб: форель райдужна (Salmo trutta m. fario), амур звичайний (Cthenopharynodon idella), товстолоб строкатий (Aristichthys nobilis), буффало великоротий (Jctiobus cyprinella).
Численними і звичайними рибами на Кам'янечині є плітка (Rutilus rutilus), краснопірка (Scardinius erythrophtalmus), лящ (Abramis brama), окунь річковий (Реrса fluviatilis), судак звичайний (Lucioperca lucioperca), щука (Esox lucius), пічкур звичайний (Gobio gobio), верховодка звичайна (Alburnus alburnus), гірчак (Rhodeus sericeus), карась сріблястий (Carassius carassius), короп (Cyprinus carpio) та інші.
У Дністровському водосховищі та його притоках нерестяться та нагулюють види риб, що підлягають охороні за Конвенцією про охорону флори і фауни в Європі (Берн, 1979): вирезуб (Rutilus frisii), підуст (Chondrostoma nasus), сом (Silurus glanis), бичок-бабка (Gobius fluviatilis). Три види іхтіофауни регіону занесені до Червоної книги України: стерлядь (Acipenser ruthenus), вирезуб і чоп великий (Zingel zingel).
Утворення водосховища стало причиною різкого зниження чисельності деяких видів риб. Серед них: гольян звичайний (Phoxinus phoxinus), верхівка (Leucaspius delineatus), линь озерний (Tinea tinea), в'юн звичайний (Misgurnus fossilis), щипівкa звичайна (Cobitis taenia), минь річковий (Lota lota), марена звичайна (Barbus barbus).
Земноводні (Amphibia) фауни Кам'янець-Подільського району представлені 11 видами. До рідкісних видів земноводних регіону належать жаба гостро-морда (Rana terrestris), часничниця звичайна (Pelobates fus-cus), ропуха зелена (Bufo viri-dis). Широко розповсюджені на території району представники хвостатих земноводних: тритони звичайний (Triturus vulgaris) і гребінчастий (Triturus cristatus), та безхвостих: кумка звичайна (Bombina bombina), ропуха сіра (Bufo bufo), жаби ставкова (Rana esculenta) і трав'яна (Rana temporaria).
До плазунів (Reptilia) фауни Кам'янець-Подільського району належать 10 видів. З них звичайними є: ящірка прудка (І_а-certa agilis), вуж звичайний (Natrix natrix), місцями - гадюка звичайна (Vepera berus). Численними видами,особливо у каньйонах річок і в Товтрах, є вуж водяний (Natrix tesselata) та ящірка зелена (Lacerta viridis). До нечисленних видів належать веретільниця ламка (Anguis fragilis), черепаха болотяна (Emys orbicularis), а також ящірка живородна (Lacerta vivipara). Дуже рідкісними видами є мідянка (Coronella austriaса) і полоз лісовий (Elaphe longissima), які занесені до Червоної книги України.
Птахи (Aves) є найбільш різноманітною групою хребетних тварин Кам'янеччини. З 269 видів, що належать до складу орнітофауни Хмельницької області, 205 зареєстровані на території Кам'янець-Подільського району. 39 видів тут мешкають протягом року, тобто є осілими; гніздяться та зустрічаються під час перельотів - 106; спостерігаються лише під час міграції (є прольотними) - 34; прилітають на зимівлю - 8; в окремі роки залітають з інших районів -18 видів.
На території краю можна знайти гнізда рідкісних птахів, що занесені до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та списків Бернської конвенції: змієїда (Circaetus gallicus), орла-карлика (Hieraaetus pennatus), пугача (Bubo bubo), сорокопуда сірого (Lanius excubitor), яструбів великого (Accipiter gentilis) і малого (Accipiter nisus), канюка звичайного (Buteo buteo), боривітра звичайного (Falco tinnunculus), шуліки чорного (Milvus migrans), деркача (Crех crex), рибалочки (Alcedo atthis), бджолоїдки (Merops apiaster), ластівки берегової (Riparia riparia), лелеки білого (Ciconia ciconia), чаплі сірої (Ardea cinerea).
Спостерігаються під час міграцій або залітають на Кам'янеччину: гоголь (Bucephala clangula), скопа (Pandion haliaetus), підорлик великий (Aquila clan-ga), беркут (Aquila chrysaetos), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), сапсан (Falco peregrinus), боривітер степовий (Falco naumanni), лелека чорний (Ciconia nigra), лунь польовий (Circus cyaneus), журавель сірий (Grus grus), чепура або чапля біла велика (Egretta alba), чепурка або чапля біла мала (Egretta garzetta), гагара чорношия (Gavia arctica), чернь чубата (Aythya fuligula), чернь морська (Aythya marila), шпак рожевий (Sturnus roseus) та інші.
За останні 50-100 років за різними причинами зі складу населення регіону зникли: дрохва (Otis tarda), хохітва (Otis tetrax), шуліка рудий (Milvus milvus), скеляр строкатий (Monticola saxatilis), сорокопуд червоноголовий (Lanius senator), пронурок (Cinclus cinclus), соловейко західний (Luscinia megarhynchos).
Ссавці фауни Кам'янець-Подільського району представлені 64 видами, з них 11 видів занесено до Червоної книги України.
З видів ссавців, що занесені до Червоної книги України, зустрічаються горностай (Mustela erminea), борсук звичайний (Meles meles), видра річкова (Lutrа lutra), тхір степовий (Mustela eversmanni), вовчок садовий (Eliomys quercinus).
У краї, багатому на природні і штучні сховища, мешкають різноманітні види кажанів, більшість з яких є рідкісними: підковоніс малий (Rhinolophus hipposideros), широковух європейський (Barbastella barbastella), нічниці: велика (Myotis myotis), ставкова (Myotis dasycneme) та вусата (Myotis mys-tacinus).
Найбільшими за розмірами і водночас рідкісними тваринами є: лось (Alces alces), кабан дикий (Sus scrofa) та вовк (Canis lupus).
Найбільш поширеними і звичайними видами на Кам'янеччині є: їжак звичайний (Erinaceus europaeus), кріт звичайний (Talpa europaea), куна кам'яна (Martes foina), ласиця (Mustela nivalus), заєць сірий (Lepus europaeus), лисиця (Vulpes vulpes), білка звичайна (Sciurus vulgaris), миші: хатня (Mus musculus), польова (Apodemus agrarius) та лісова (Sylvaemus sylvaticus).

Найцікавіші природні заказники краю

Заказник "Кармелюкова гора" розкинувся поблизу с. Привороття Друге. Загальна площа його 765 га. Назва нагадує про легендарного подільського героя - Устима Кармалюка, який разом зі своїми побратимами мав схованку у печері на верхівці гори. На товтрах зростає типовий дубово-грабовий ліс, в якому зустрічаються підсніжник звичайний, проліска дволиста, лілія лісова, любка дволиста, булатка великоквіткова, аконіт шерстистоустий, вовчі ягоди звичайні, кліщинець Бестерів та інші види. В лісі поширені такі роди мохів, як порелла, тортелла, грімія, а також лишайники з родів рамаліна, аномадон, тортула, леукодон.
"Совий яр", який займає 827 га, знаходиться неподалік с. Вихватнівці. Назва заказника походить від назви урочища, в якому колись водилося багато сов. На крутосхилах Товтр вздовж р. Студениця розкинулися дубово-грабові ліси вперемішку з чагарниковим степом і кам'янистими відслоненнями. У "Совому яру" є невеличка популяція зозулиних черевичків звичайних, яка щорічно милує око своїми неповторними квітами.
Тут зростають рідкісні аконіт Бессера, булатка великоквіткова, коручка морозниковидна, любка дволиста, підсніжник звичайний, проліска дволиста, які під кронами дубів, лип, кленів і ясенів, поміж ліщини, калини, бруслини європейської та кизилу створюють квітчастий візерунок від весни до осені.
Ранньою весною золотистими та сріблястими келихами бутонів і фіолетових квітів сону великого та сону чорніючого, золотистими голівками горицвіту весняного вкриваються степові пагорби, а в квітні білопінним цвітом квітують чагарники: терен і глід. Влітку "Совий яр" манить прохолодою та боровиками, підосичниками, підберезовиками і моховиками. Казковості лісу надають мохи дікранум, тортула, грімія, евкладіум, які утворюють купинки біля джерел струмків і на вологих місцях, а деякі оселилися серед трав скелястих степових ділянок. Також тут можна зустріти і лишайники, серед яких кладонії і меланіелії.
Тут зустрічаються рідкісні види птахів (змієїд, деркач, осоїд та інші) і ссавців (підковоніс малий, горностай, борсук звичайний, видра річкова).
Заказник "Княжпільський" загальною площею 821 га розташований неподалік с. Княжпіль на високій товтрі, підніжжя якої омивається р.Тернавою. Тут зростають угруповання дубів звичайного і скельного за участю граба звичайного, липи серцелистої, ясена високого, а в підліску є значна кількість глоговини, ліщини звичайної, бруслин європейської і бородавчастої. Збереглося кілька 120 річних дерев бука лісового, які є залишками бучини. З трав'янистих рослин весною найбільше зустрічається проліски дволистої, рясту порожнистого, печіночниці звичайної, анемон жовтецевої і дібровної. Влітку квітує лілія лісова, коручка пурпурова, дзвоники персидські. На кам'янистих брилах росте листовик сколопендровий, аспленії колосовидний і муровий. Своєрідні види ростуть понад річкою. На урвистих берегах до води схиляються вільха клейка, кремена гібридна.
Заказник "Чапля", який займає площу 177 га, розташувався над устям р. Тернава та на лівому березі р. Дністер, біля с. Демшин. Тут поєднуються лісові, степові та кальце-петрофітні угруповання рослин. Назва його не випадкова, адже тут дійсно було багато сірих чапель. У деревному ярусі лісу зростають дуби звичайний та скельний, берека, у підліску - гордовина і клокичка пірчаста. Весною тут квітують ефемероїди (підсніжник, проліска, рясти), літом - аконіти строкатий, шерстистоустий та несправжньопротиотруйний, булатка великоквіткова, корячки чемерниковидна і пурпурова а на кам'янистих ділянках - листовик сколопендровий. Тут одне із небагатьох місць поширення релікта - осоки білої.
Степові схили з ранньої весни вкриваються цвітом еону великого і чорніючого, горицвіту весняного, гіацинтика блідого. Збереглася тут популяція ефедри двоколоскової. Гарні куртини утворюють зіноваті біла і Блоцького. На схилах сріблиться ковили пірчаста, найкрасивіша і волосиста.
Скелясті береги заказника створюють сприятливі умови для існування плазунів, зокрема, вужів звичайного і водяного, а також червонокнижного виду - мідянки звичайної. На території заказника гніздяться види птахів, що знаходяться під охороною -деркач, пугач, сорокопуд сірий, а під час міграцій - гоголь, скопа, сапсан.
Завдяки наявності на території заказника численних гротів, розщелин, копалень тут зустрічаються рідкісні види ссавців: підковоніс малий, нічниці велика і водяна, борсук звичайний.
Заказник "Товтра Вербецька" розташований між полями біля сіл Вербка та Нігин на площі 9,3 га. Це неповторні гостроверхі горби, які витягнулися перпендикулярно до основної Товтрової гряди. Степові ділянки вкриті угрупованнями реліктів: осоки низької і сеслерії Хейфлерової, рідкісного виду - ковили волосистої. Поміж ними зростають сон чорніючий, горицвіт весняний, анемона лісова, волошка маршалла, ломиніс цілолистий, також ендемічний вид гіпсолюбка дністровська. Незначні ділянки зайняті кущами: спіреями середньою і піківською, кизильниками цілокраїм і чорноплідним. На вапнякових валунах ростуть цибулі подільська, гірська і жовтувата, вероніки сиза і гірська, очиток їдкий, молодило руське.
Заказник "Довжоцький" знаходиться поблизу с. Довжок і займає 665 га площі. Це гарний лісовий масив з типовою рослинністю і з типовими дубово-грабовими ділянками, де зростають у другому ярусі липа серцелиста, клен гостролистий, ясен, у підліску зустрічаються ліщина, кизил, гордовина. Трав'яна рослинність відображає типові угруповання подільських лісів за участю осоки волосистої, зірочника звичайного, копитняка європейського, підмаренника запашного, яглиці звичайної. З ранньої весни у лісі квітують ефемероїди (проліска дволиста, рясти середній і порожнистий, анемони жовтецева і дібровна, рівноплідник рутвицелистий) та ранньовесняні види (печіночниця благородна, зірочки жовті, пшінка весняна, медунки темна і лікарська, арум Бестера). Із червонокнижних видів тут можна зустріти булатку великоквіткову, гніздівку звичайну, любку дволисту, коручки чемерниковидну і пурпурову, лілію лісову.
Свою назву заказник "Панівецька дача" отримав від назви села Панівці. Він розташований вздовж р. Смотрич від с. Смотрич до с. Цвіклівці на площі 923 га. Дубово-грабовий ліс вабить струмками та смарагдовими крутосхилами. Навесні надають йому привабливості ефемероїди (скополія карніолійська, підсніжник звичайний, рясти, анемони та інші), а влітку - герань фіолетова, аконіти строкатий і шерстистоустий, лілія лісова, коручки чемерниковидна і пурпурова, любка дволиста виділяються на фоні осоки волосистої, підлісника європейського та смовді лісової.
На території заказника можна знайти гнізда змієїда, орла-карлика, деркача та інших рідкісних птахів. Цю територію облюбували борсук звичайний і тхір степовий, яких включено до Червоної книги України.

Найцікавіші природні пам'ятки краю

"Атлантида" - карстова гіпсова печера довжиною 1,8 км, знаходиться біля с. Завалля. її площа становить 3120 кв. м, об'єм -700 куб. м. У печері є сталактити та сталагміти, які утворюють білі, жовтуваті, рожеві, прозорі за кольором і різноманітні за формою квіти, зірочки та бурульки. При освітленні вони виграють всіма барвами і створюють казкове враження. Печера має окремі зали ("Маків", "Золота осінь", "Радості", "Сміху" та інші), галереї ("Трьох нещасних", "Партизанська"), гроти та коридори ("Чортів хвіст"). У печері зустрічаються рідкісні види кажанів.
"Китайгородське відслонення" знаходиться біля с. Китайгород на площі 60 га. Кембрійські, ордовицькі, силурійські відклади тут можна побачити і навіть взяти у руки.
На його крутосхилах сформувалися угруповання ковили волосистої, сеслерії Хейфлерової, осоки низької. На кам'янистих осипищах зростають шиверекія подільська, сон чорніючий, цибуля подільська, наперстянка великоквіткова, вероніка сиза.
"Смотрицький каньйон" проходить через древнє місто Кам'янець-Подільський і займає 31 га каньйонної частини р. Смотрич у районі та 49 га на території міста. Відкриті прямовисні стінки відкривають історію силуру. Тут можна побачити відбитки чи скам'янілості таких організмів, як брахіоподи, граптоліти, корали та водорості, що жили тут понад 400 млн. років тому. На його крутосхилах, карнизах, скелях оселилися сон великий і чорніючий, шиверекія подільська, ковили волосиста і пірчаста, сеслерія Хейфлерова, осока низька, зіноваті біла і Блоцького, леопольдія тонколиста, півники угорські, ясенець білий. У залісеній частині каньйону ростуть підсніжник звичайний і кизил справжній. Сиві скелі вкриті різнобарвними лишайниками.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ КРАЮ

Кам'янеччина - край, якого не обминали жодні історичні події, що відбувалися на українській землі. Мешканці краю віками сплітають вінок пам'яті і надихають вчених на розгадку таємниць древніх городищ, печер і курганів.
Поблизу с. Лука-Врубловецька (сьогодні затоплене Дністровським водосховищем) зафіксована одна з найдавніших стоянок первісних збирачів та мисливців на території України, якій близько 300 тис. років. Археологи виявили тут типові для раннього періоду палеоліту (давнього кам'яного віку) відщепи, нуклеуси, примітивні ручні рубила.
Близько 150 тис. років тому внаслідок просування льодовика природа краю стала схожою до тундри і тайги. Люди навчилися використовувати вогонь та будувати житла, виготовляти одяг зі шкір тварин, почали застосовувати кам'яні гостроконечники та скребла. Знахідки на стоянці доби пізнього палеоліту біля с. Врублівці (крем'яні вістря, різці, скребла, ножі) засвідчують зростання рівня майстерності людей. У глибокій долині біля Врубловець, на мисі, утвореному річкою Тернавою, було виявлено також досконалі кам'яні знаряддя мезолітичної пори (близько 11 тис. років тому): скребки, скребла, різці, проколки, наконечники для стріл, невеликі крем'яні сокирки.
У IV-V тис. до н.е. племена, які населяли терени сучасної Кам'янеччини, увійшли в добу неоліту - вони почали займатися землеробством, освоїли ремесла. Поблизу Жванця вченими досліджено селище тих часів. Його мешканці використовували знаряддя праці з кременю, кістки і дерева. З глини сірого кольору ліпили посуд, переважно кульовидної форми.
У І\/-ІІІ тис. до н.е. територію Кам'янеччини густою мережею вкрили поселення племен трипільської культури, які прибули в наш край із Подунав'я вже маючи розвинутий землеробсько-скотарський уклад.
Вчені дослідили ранньотрипільське поселення біля с. Лука-Врубловецька, обстежили деякі інші селища того часу на теренах Кам'янеччини. Археологи вважають, що вже на ранньому етапі розвитку у трипільців були добре розвинені землеробство і скотарство, вони мали майстрів з виготовлення знарядь праці, керамічних і мідних виробів.
З часом стає все більш помітний прогрес у різноманітних галузях господарства. Високого рівня у трипільців набуло керамічне виробництво. Виготовлялися горщики, амфори, кубки, миски, вази, інші форми посуду. У горщиках висотою 0,5-1,0 м зберігали зерно, рідини та інше. Існували і ритуальні предмети з кераміки ("біноклевидні" посудини та інші), мініатюрний посуд та іграшки для дітей. В обрядових діях використовували глиняні фігурки жінок, рідше чоловіків, різних видів тварин і навіть зернини. Орнаменти на посуді виконані талановитими майстрами. Вражають стиль, художні прийоми, закінчена композиція на всій поверхні посудини.
Унікальною знахідкою є скарб, виявлений біля с. Цвіклівці. До його складу входило 842 вироби, що датуються пізньотрипільським часом: мідні браслети, намиста з мідних кілець і трубочок, вапнякових пронизок і зубів благородного оленя.
Щільність населення у трипільський час на Кам'я-неччині була досить високою і складала близько 7-10 чоловік на квадратний кілометр.
На більшості поселень існували два види будинків: наземні та заглиблені (землянки і напівземлянки). Трипільці виключно дбайливо ставилися до облаштування свого житла. Інтер'єр передбачав зручне влаштування кожного члена сім'ї: печі використовували не тільки для приготування їжі, а й для обігрівання приміщення; лавки - для відпочинку; існували робочі та інші місця. Вчені вважають, що традиції трипільського сільського житлобудівництва з невеликими змінами існували на Кам'янеччині майже шість тисяч років (!) - до першої половини XX ст.
На зміну трипільським племенам у II тис. до н.е. прийшли племена доби бронзи. Характерними археологічними знахідками для цього часу є кам'яні зернотерки, серпи та інші речі, що свідчать про землеробський побут населення. Часто зустрічаються просвердлені кам'яні сокири, рідше - зроблені з бронзи (с. Пудлівці). З прикрас знаходять бронзові шийні гривни, браслети з кінцями, що закручені в спіралі, шпильки.
На початку раннього залізного віку (VIII ст. до н.е.) через територію Кам'янеччини відбувалися зв'язки між кочовими племенами кіммерійців з Північного Причорномор'я і населенням Центральної Європи. Про це свідчать унікальні знахідки: бронзові кінські вудила кіммерійського типу, знайдені біля с. Теремці (сьогодні затоплене Дністровським водосховищем) і стилет з Руських Фільварків у Кам'янці-Подільському.
На Кам'янеччині є чимало курганів. Багато з них відносяться до скіфської доби (VІІ-ІІІ ст. до н.е.). Іноді вони сягають 75 м у діаметрі та 3-6 м у висоту. Проте більшість курганів невеликі, до того ж у минулому пошкоджені при різних роботах та пограбовані скарбошукачами.
Кургани були місцем поховання видних представників племені. Але зустрічаються і кургани-святилища. В наш час дослідженням курганів займаються археологи з Кам'янець-Подільського державного університету. Завдяки їхній праці відкрилося чимало сторінок минулого нашого краю.
У середині курганів вчені виявляють кам'яні скупчення (напівкільця, доріжки, вимостку підлоги), залишки дерев'яних склепів, різноманітний поховальний інвентар: посуд (у тому числі й привізний), прикраси (булавки, сережки, підвіски, браслети, шийні гривни), бронзові дзеркала, зброю (наконечники списів, вістря стріл), деталі кінської збруї.
Окремі знахідки свідчать про далекі торгівельні зв'язки місцевого населення: раковини, які потрапили у наш край з берегів Індійського океану, вироби майстрів з Центральної Європи, Передньої Азії та грецьких колоній у Північному Причорномор'ї. А в кургані поблизу с. Панівці було знайдено амулет-оберіг, який зроблено з нижньої щелепи леопарда.
Допускають, що морські раковини, уламки дорогих грецьких ваз і затуплені вістря стріл у давні часи могли виконувати функцію грошей.
Пишність і велич поховального обряду залежала від соціального становища певної особи та заможності громади в цілому. Якщо матеріали курганів біля с.Теклівка демонструють більш високі статки місцевої громади, малинівські - відносну рівність в бідності, то кургани біля сіл Чабанівка і Колодіївка відображають різку майнову диференціацію небіжчиків.
У скіфську добу на Кам'янеччині, як і на інших землях лісостепового межиріччя Дністра і Дніпра, жили племена, котрі "батько історії" Геродот називав скіфами-орачами. Вчені вважають, що це було місцеве землеробське праслов'янське населення, їх сусідами у Придністров'ї були фракійці, з якими підтримувалися переважно мирні стосунки.
Осіле населення Кам'янеччини для захисту від можливих нападів ворогів та войовничих кочівників поблизу сіл Гуменці, Подільське і в деяких інших місцях спорудило укріплення - городища. Селища розташовувалися на високих берегах вздовж річок і ярів. Місцева людність переважно жила в напівземлянках з відкритими вогнищами або глиняними чи кам'яними печами.
У III ст. до н.е. у Північному Причорномор'ї поселилися племена сарматів. Через деякий час римляни стали називати Сарматією всю Східну Європу. Терени Кам'янеччини перебували в сфері впливу сарматів-язигів, які в кінці І ст. н.е. переселилися в Середнє Подунав'я.
Основним населенням нашого краю на початку нашої ери залишалися слов'яни, а над Дністром мешкали ще й фракійці (їх поселення досліджені археологами біля сіл Гринчук і Велика Слобідка).
В кінці І - II ст. н.е. до нашого краю прибувають групи слов'ян-переселенців з Подніпров'я. В кінці II - на початку III ст. н.е. на Кам'янеччині поширюються пам'ятки черняхівської культури, на формування і розвиток якої великий вплив мали досягнення античної цивілізації. Так, про торгівельні зв'язки з римськими провінціями і грецькими містами Північного Причорномор'я свідчать знахідки амфор та іншого привізного посуду. Часто знаходять і срібні римські монети, переважно денарії імператорів династії Антонінів (II ст. н.е.).
У II-III ст. германські племена готів вирушили з південного узбережжя Балтійського моря на південний схід. У готських легендах розповідається про те, як вони потрапили до країни Оіюм. Учені вважають, що на мові готів це слово означало "країна долин", тобто Поділля. Місцеві жителі вступили в боротьбу з непроханими гостями і ті були змушені продовжити свою мандрівку на південь. Припускають, що саме на Кам'янеччині - між Жванцем і Великою Слобідкою - готи переправилися через Дністер. В останній було виявлено житло, яке могло бути збудовано готами.
Слов'янське населення Кам'янеччини в першій половині та середині І тис. н.е. займалося землеробством (вирощували жито, пшеницю, просо, горох та інші культури), скотарством і ремеслами. Найважливішим видом ремесла було видобування й обробка чорних металів. Залишки залізоробного виробництва виявлені на поселеннях в Бакоті, Луці-Врубловецькій, Бразі. Найбільш масовою ремісничою продукцією був глиняний посуд. Гончарні печі-горни черняхівської культури відкриті в Бакоті та Луці-Врубловецькій.
На початку нової ери слов'яни будували наземні житла зі стінами, що робилися з лози і глини, під двосхилою стріхою. Поступово стався перехід до напівземлянок, стіни в яких складалися з колод, а покрівля - з дерев'яного каркасу та стріхи з очерету або соломи. Облаштування житла було небагатим: пристінні лавки, стіл, лежанка, піч (інколи зустрічалися і відкриті вогнища). Поблизу жител розташовувалися господарські будівлі.
Важливе місце серед черняхівських старожитностей займають жертовники-капища, пов'язані з кам'яними людиноподібними ідолами, біля яких приносили жертви на честь язичницьких богів. Одне з таких капищ досліджено вченими в Бакоті.
Визначною пам'яткою першої половини I тисячоліття н.е. є так звані Траянові вали - земляні насипи, що простягалися колись на десятки кілометрів у межиріччях приток Дністра. Ще й сьогодні можна побачити рештки цих споруд між селами Боришківці і Калиня та поблизу Кульчіївців. Проте велетенські вали не змогли спинити навалу племен гунів наприкінці IV - на початку V ст. З тими часами пов'язують виникнення унікального мікротопоніма - одне з урочищ на території сучасного міста Кам'янця-Подільського мало назву Гунські криниці.
На Кам'янеччині слов'янські селища черняхівської культури існували протягом всього V ст. (Бакота, Теремці, Сокіл, Устя та ін.). Проте, як вважають вчені, ще в IV ст. починають формуватися великі слов'янські міжплемінні об'єднання антів і склавинів.
Археологи допускають, що основним населенням Кам'янеччини у VI-VII ст. були склавини. їм належать пам'ятки празько-корчакської археологічної культури.
Згодом виникають нові племінні об'єднання слов'ян. Допускають, що у VІІІ-ІХ ст. на території краю мешкали племена тиверців (основний ареал їхнього розселення - межиріччя Дністра та Пруту) та східних (білих) хорватів. У X ст. територія сучасної Кам'янеччини увійшла до складу Київської Русі. З цього часу починається інтенсивний розвиток сільського господарства і ремесел (обробка чорних металів, виготовлення речей з бронзи, міді, срібла, золота та різних сплавів, гончарство). Свідченням високої майстерності ремісників в обробці каменю є знахідка невеликої кам'яної іконки Дмитра Солунського (ХII-ХIII ст.).
Коли Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості в Прикарпатті та Подністров'ї виникає Галицьке князівство, яке набуло особливої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187). Родючі ґрунти, м'який клімат, відносна безпека від кочівників зробили князівство одним з найбагатших на Русі. Однією із найважливіших земель Галицького князівства було Пониззя.
Центр Пониззя - місто Ушиця вперше згадується в літописах у 1144 р. Тоді її захопили вороги галицького князя - кияни. А коли 1159 року претендент на галицький престол князь Іван Берладник, який вирушив на Галич при підтримці 6000 половців, спробував захопити Ушицю і йому це не вдалося, то його похід відразу провалився.
В 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об'єднав у одних руках Волинь і Галичину. Після його смерті об'єднане князівство розпалося. Галичем на деякий час навіть заволоділи угорські феодали. Незалежність Галицького князівства була відновлена князем Мстиславом Удатним. На схилі віку князь Мстислав поселився в одному з міст Пониззя (вчені не виключають можливості, що цим містом могла стати Бакота - новий центр краю).
В 30-х роках XIII ст. син Романа Мстиславича князь Данило Галицький знову об'єднує Волинь і Галичину. Вже наприкінці 1240 - на початку 1241 року його землям довелося зазнати нищівного удару монголо-татарської орди хана Батия. Скориставшись послабленням князівської влади, Галичину захопили бояри. Данило Романович змушений був у 1241 р. послати військовий загін на чолі із своїм "печатником" (канцлером) Кирилом в місто Бакоту, щоб той міг взяти під контроль все Пониззя. Кирило деякий час виконував роль князівського намісника на Пониззі. Пізніше він стане митрополитом Київським і всієї Русі. Після своєї смерті проголошений святим Української православної церкви.
Коли в 1255 році татарський воєначальник Куремса вторгся в Галицько-Волинське князівство, на його бік перейшов намісник Бакоти боярин Милій. Данило Галицький послав на Пониззя свого сина Льва, який привів бунтівного боярина до покори. Але Милій при першій же нагоді знову зрадив князя. Вчені допускають, що у 1259 р. було зруйновано укріплення Бакоти і територія сучасної Кам'янеччини з того часу потрапила під безпосередню владу монголо-татар.
Літописне місто Бакота було розташоване на лівому березі Дністра, при впадінні в нього невеликої річки Руски. Учені, які досліджували цю місцевість, виявили сліди укріплень давньоруського міста та сільських поселень навколо нього. Археологами було розкопано залишки жител XII-XIII ст., виявлено рештки залізоробного виробництва (шлаки, уламки кричного заліза), посуд (корчаги, глечики), залізні ножі, ковані цвяхи, прикраси та інше.
У 80-х роках XX ст. село Бакота, яке існувало в цій напрочуд мальовничій місцевості, було затоплене водами Дністровського водосховища.
В околицях Бакоти у XIX ст., після того, як відірвався великий шматок скелі, місцеві жителі виявили штучні печери - залишки скельно-печерного монастиря. У стінах і в підлозі трьох печер-коридорів та поряд з ними були висічені у давньоруські часи продовгуваті ніші, величиною у середній зріст людини. У деяких з цих заглиблень виявили людські кістки - поховання монахів.
У різний час залишки монастиря досліджували відомі вчені (В. Антонович, Є. Сіцінський, М. Тихомиров, І. Винокур), які визначили час існування цього важливого осередку православної віри на Кам'янеччині між XI і XV століттями.
У 1893 році на місці давнього монастиря місцевими жителями було споруджено дерев'яну церкву на честь Всемилостивішого Спаса, а 14 серпня її було освячено. Відтоді кожного року на Маковія (14 серпня) Бакота ставала місцем паломництва тисяч православних з Поділля, Буковини і Галичини. І в наш час жителі Кам'янеччини з великою шаною ставляться до святих руїн. Частими гостями тут є паломники і туристи з різних країн світу.
1362 року, скориставшись занепадом Золотої Орди, литовський князь Ольгерд завдав татарам нищівної поразки біля Синіх Вод і відвоював у них Подільську землю. Цей благодатний край він надав своїм племінникам - князям Коріатовичам. Спираючись на підтримку подолян, вони почали "оборонять Подольску землю от татар, а баскакам дань платить перестали". Літопис розповідає, що Коріатовичі відбудували місто Бакоту та заснували Кам'янець, який незабаром став новим центром краю. В січні 1374 р. Юрій та Олександр Коріатовичі надали міщанам Кам'янця 200 ланів землі (близько 3500 га) між річками Мукшею і Баговицею.
Подільська земля за Коріатовичів користувалася великою автономією. Восени 1388 р. Костянтин і Федір Коріатовичі вирішили нагородити за вірну службу пана Не-миру, надавши йому на "дідичному праві" місто Бакоту разом із прилеглими селами - Студеницею, Проворотьєм (Подільське), Подтеремцями (Теремці) та ін. Дідичі-землевласники мали широкі можливості дарування, продажу, обміну, наслідування. За це вони були зобов'язані виплачувати по два гроші з заселеного лану, брати участь у походах і підтримувати в доброму стані замкові будівлі.
Навесні 1393 р. великий литовський князь Вітовт вирішив покінчити з проявами самостійної політики Федора Коріатовича та виступив походом на Поділля. Його військо підкорило подільські замки, проте на рубежі XIV-XV ст. край, внаслідок політичних домовленостей, ще декілька разів переходив з рук в руки. Так, з червня 1395 до серпня 1399 р. Західним Поділлям (включаючи Кам'янеччину) "на повних князівських правах" володів краківський воєвода Спитко, а в 1400-1401 pp. - литовський князь Свидригайло. Останній надав близькі до Кам'янця села місцевим католицьким монастирям - францисканському (с. Лісківці, 1400 р.) та домініканському (с. Зубрівка, 1401 p.).
Над Збручем, у 18 км від його гирла і в 20 км на захід від Кам'янця-Подільського, в мальовничій місцевості лежить село Чорнокозинці. Вперше воно згадується у 1467 p., коли під час епідемії тут помер кам'янецький католицький єпископ Миколай Лабунський (до кінця XVIII ст. в Чорнокозинцях була літня резиденція кам'янецьких біскупів).
Вчені вважають, що поселення і замок у Чорнокозинцях виникли у більш давній час. У XIX ст. відомий російський письменник і фольклорист Володимир Даль записав легенду про цей замок. Він, як розповідали місцеві селяни, належав колись князеві "Куріятовичеві".
На початку XV ст. польський король Владислав-Ягайло, який, до речі, чотири рази побував на Кам'янеччині, надає заслуженим рицарям деякі села у нашому краї. Так, с. Устя 1403 року отримав Петро Качорек, села Княже (Княжпіль) і Кольчовиця (Кульчіївці) у 1405 р. - Вавжинь, с. Сокіл у 1406 р. - Томек з Коморника, с. Кадиївці у 1407 р. - Фредро. Обдаровані землями на Кам'янеччині шляхтичі мали там постійно проживати та брати участь в усіх походах, сплачувати податі, загальні побори, відробітки і податки.
У липні 1410 р. три загони подолян у складі польської армії брали участь у Грюнвальдській битві. Серед рицарів, які відзначилися у війні з тевтонцями, були і кам'янчани. У листопаді того ж року польський король надає Фредрові села Фредрівці (Залісся Перше), Суржу та Кадиївці.
В 1411-1431 pp. Західне Поділля перебувало у складі Великого князівства Литовського. У 1431 р. після смерті великого литовського князя Вітовта ця територія стала об'єктом польсько-литовського конфлікту. Запекла боротьба в Бакотській окрузі привела до такого спустошення, що після перемир'я у вересні 1431 р. замок у Бакоті вирішили не відновлювати.
Документи говорять про повстання селян-кметів у Бакотському повіті. Напевно, саме тоді було зруйновано кам'яний палац, залишки якого в 1961-1965 pp. досліджено вченими в урочищі Двір. Два роки - з вересня 1431 р. до липня 1433 р. - Бакота не підлягала ні польській, ні литовській владі, а кметі "насолоджувалися свободою".
Монета польського короля Казимира III (карбувалася у Львові у 60-х роках XIV cm.) з с. Гуменці. У цьому селі у 1953 р. знайдено скарб з 252 монет XIV-XV ст.
1434 року юридично оформлено входження Західного Поділля до складу Польського королівства. Згодом утворено Подільське воєводство, у складі якого з'явився Кам'янецький повіт. У документах того часу вперше згадуються села краю. 1431 року - Вербка і Румкушинці (Рункошів), 1436 року - Супрунківці, 1438 року - Княгинин, 1440 року - Голосків, 1442 року - Брага та Ормяни (Великозалісся).
Збираючи у 1493 р. подимний податок, ревізори зафіксували у Фредрівцях 25 будинків, в Ушиці - 22, в Ісаківцях - 20, в Підпилип'ї та Кульчіївцях - по 19, в Усті, Врублівцях і Зіньківцях - по 18, у Панівцях Верхніх і Думанові - по 17, в Гуменцях - 16, у Панівцях Нижніх - 15.
Величезної шкоди краю завдавали часті напади неспокійних сусідів. З опису замків 1494 року відомо, що волохи пограбували село Лясковицю (Збруч). Під час великого татарського нападу в 1516 р. було дощенту спалено Чорнокозинці. А були ще татарські наїзди в роках 1502, 1503, 1507, 1511, 1513, 1518...
У 1530 р. найбільше землі обробляли в таких селах: Довжок (12 "плугів" землі), Княгинин (11), Островчани (9), Ушиця (8), Ходорівці, Гаврилівці, Завалля (по 7), Кульчіївці, Гуменці, Сокіл, Лясковиця (по 6). Тоді ж податківці зазначали, що "пустими" були Студениця та Фурманівка, а 1542 року до них додалися ще й Пудлівці.
Частина сіл Кам'янеччини були державними (Довжок, Татарища, Кубачовці, Підгроддя, Лясковиця, Привороття, Кептинці, Голосків та ін.). Деякі села належали католицькій церкві, проте більшість сіл краю належали польській шляхті: Лянцкоронським, Калиновським, Чермінським, Телефусам, Гумецьким, Єзіорковським...
Зазвичай селяни працювали на пана два дні на тиждень, окрім того, давали різні данини, робили на будівництві, їздили з вантажами і т.п. Долю селян поділяли і їхні православні пастирі. Коли в 1598 р. піп Петро з Кептинців (зараз це село злилося з Голосковом) втік до Кам'янця, лише суд, на якому священики засвідчили його сан, визнав, що він не є "підданим" пана.
Кам'янеччина здавна знаходилася в центрі міжнародних торгівельних шляхів. Так звана "татарська дорога", відома з писемних джерел з 1343 р., вела із Заходу через Краків, Львів, Кам'янець, Київ, приазовські степи далі на Схід. Цією дорогою везли шовкові тканини з Китаю, прянощі з Індії, ремісничі вироби із Західної Європи. Пізніше з'являється велика торгова дорога від Балтійського моря через Поділля в Молдавію і далі до Чорного моря та Константинополя.
Осередками ремесла і торгівлі в краї були міста й містечка: Кам'янець, Оринин, Чорнокозинці, Кудринці, Завалля, Цвіклівці, Жванець, Брага, Студениця, Китайгород, Бакота, Ушиця. Окремі з містечок користувалися самоврядуванням за Магдебурзьким правом, яке надавалося спеціальними королівськими привілеями. Цвіклівці користувалися цим правом ще до 1530 р., Чорнокозинці отримали його у 1588 р., Жванець - в 1646 р.
Важливу роль у міжнародній торгівлі відігравало містечко Студениця. Торгівлею займалися переважно місцеві вірмени.
Кам'янеччина була однією із найважливіших арен визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Вже влітку 1648 року тут активно діяли місцеві опришки, якими керували Станіслав Морозенко та Остап Гоголь. На допомогу їм прийшли козаки Максима Кривоноса. Після невдалого штурму Кам'янця-Подільського наприкінці листопада та укладення загального перемир'я повстанці відійшли на схід воєводства, де утворили Подільський полк.
В 1649-1650 рр. подільські опришки активно діяли в Медоборах та в Придністров'ї, чинячи напади на обози польської армії під Кам'янцем. Лише завдяки значній перевазі та несподіваному нападові польським військам вдалося розгромити загін отамана Мудренка.
На початку травня 1651 року 10-тисячна козацька армія на чолі з Д. Лисовцем та І. Богуном розташувалась табором під Зіньківцями. Козаки зайняли Панівці, Кудринці, Чорнокозинці (без замку), Жванець (без замку), багато інших населених пунктів краю та розпочали облогу Кам'янця. Проте одну з найпотужніших фортець Європи взяти штурмом не вдалося і через кілька днів, за наказом Б. Хмельницького, козаки вирушили на з'єднання з головними силами. Ще одна невдала спроба штурму Кам'янця-Подільського була влітку 1652 р., коли козацьким військом командував сам Б. Хмельницький.
Восени 1653 р. Б. Хмельницький з козаками та союзниками-татарами оточив армію польського короля Яна Казимира, штаб якого знаходився у Жванецькому замку. Польське військо, яке потерпало від холоду, голоду і хвороб, несло відчутні втрати, масово втікали жовніри. Лише зрада кримського хана врятувала королівську армію від повного винищення.
В серпні 1655 р. головні сили української армії та російські війська визволили більшість населених пунктів Кам'янеччини, але й цього разу мури міста-фортеці виявилися нездоланними.
Чимало подій, які залишили свій слід в історії Кам'янеччини, пов'язано із Жванецьким замком. Перші відомості про це поселення походять з 1431 р., коли король Владислав-Ягайло надав його рицареві Свичці. 1469 року Жванець належав Михайлу Бучацькому, який був зобов'язаний особисто жити в цій місцевості й служити "з одним списом і чотирма стрільцями". Учені вважають, що замок на скелі над річкою Жванчик недалеко Дністра було збудовано на початку XVII ст. Під час Хотинської війни 1621 року в Жванецькому замку побували керівники об'єднаної польсько-литовсько-української армії (принц Владислав, литовський гетьман Кароль Ходкевич, козацький гетьман Петро Сагайдачний). Замок знаходився у північній частині Жванця. П'ятикутний в плані, він мав площу близько 1 гектара; кожен бік мав довжину близько 85 метрів. Колись на всіх п'яти рогах замку були башти, між ними - високі мури. Північно-західний та північно-східний мури виступали над скелями, з інших боків замку було викопано зовні глибокі рови. Над головною брамою замку була чотирикутна башта, яка мала два поверхи. Ліворуч від головного в'їзду був двоповерховий будинок. Від колишнього замку до наших днів дійшли лише невеликі руїни. Краще збереглася північна п'ятикутна триповерхова башта, що стоїть на скелі над річкою.
Близько 1590 р. кам'янецький староста Ян Потоцький збудував замок у Панівцях. На початку XVII ст. тут знайшли притулок кальвіністи, які заснували академію та друкарню, в одній з башт зробили молитовний дім. З Панівецької друкарні в 1608-1611 pp. вийшло 7 видань. Сьогодні вони є одними з найбільших книжкових раритетів у світі. Замок витримав облогу турків в 1621 і 1633 pp. Був взятий козаками 1651 року, коли їм відкрив браму один із захисників. Після цього довго стояв спустошений. Остаточно занепав наприкінці XVIII cm.
Рештки Панівецького замку стоять на горі над Смотричем. Збереглася в'іздна брама у двоповерховій башті. До південно-західної башти, де колись був молитовний дім, у 1907 р. добудовано костел. Сьогодні тут розміщено сільраду. Позаду будинку - кам'яний різьблений фриз, характерний для XVI cm., з тригліфами й розетками. В стіні-герб Потоцьких "Пилява".
Не згасало полум'я народної боротьби на Кам'янеччині і в другій половині 50-х -60-х роках XVII ст. У нетрях Недоборів (так тоді називали Медобори) гуртував загони опришків Іван Кияшко. їх називали ще й левенцями, бо наче б то вони походили "від дракона Левона". Один із шляхтичів писав: "опришками наповнені ліси й діброви, лози, чагарники, скали, одним словом, що корч, то хлоп готовий". В яругах опришки робили блискавичні напади на шляхтичів та обози: "з цього місця куля пищить, з іншого - стріла свистить; так обух лоб чистить, що один раз в очах пітьма, а другий - блискавиця; обух тут і там долотує, шапки поправляє..."
Польські ревізори, описуючи 1665 року населені пункти краю, зазначали, що села Бакота, Теремці, Біла, Дурняківці та Субіч спустошені опришками і левенцями. Для того, щоб повернути туди єелян-втікачів, шляхтичі обіцяли їм "свободу" на десять років.
Наприкінці липня 1672 року до берегів Дністра підійшла більш ніж 150-тисячна армія, очолювана турецьким султаном. Під Жванцем турецькі інженери швидко спорудили дерев'яний міст. У п'ятницю 12 серпня турецькі загони з'явилися під стінами Кам'янця-Подільського. Два тижні тривала героїчна оборона міста, після чого гарнізон погодився на почесну капітуляцію.
У жовтні 1672 р. Річ Посполита була змушена відмовитися від Подільського воєводства на користь Османської імперії. Проте туркам було незатишно в завойованому краї. Вже восени 1672 року загони опришків, керовані І. Кияшком, тривожать їх під Кам'янцем. А в січні 1674 р. у Голосківській долині подільські опришки разом з польськими жовнірами розгромили великий турецький загін. Лише у 1674 р. турки здобули замок у Чорно-козинцях. Двічі польські війська відвойовували Жванець, а козаки не раз з'являлися під Студеницею.
За османськими законами всі колишні власники втратили свої землі на Поділлі. Доходи з сіл Кам'янеччини призначалися турецьким воїнам-сипахам, а зі Студениці й Новосілки (Рихта)- великому візирові Кара Мустафі. З турецького перепису населення відомо, що в 1681 р. у Жванці проживало 486 мирних жителів, у Врублівцях - 420, в Чорнокозинцях - 336, у Соколі - 330.
1596 року стольник подільський В. Гумецький придбав у Лянцкоронських село Новосілку. Збудований на високому березі річки Жванчик оборонний замок став на півтора століття резиденцією роду Гумецьких. У другій половині XVII cm. Новосілка була перейменована в Рихти Гумецькі. Власник замку Войцех Гумецький загинув під час оборони Кам'янця в 1672 р. Його син Степан, який був подільським воєводою в 1706-1735 pp., відновив замок та зміцнив його мури й башти. В 1762 р. замок потерпів від нападу турок з Хотина. У XIX cm. було розібрано мури замку. До наших днів дійшли чотири невисокі башти, які стояли по кутах замку.
У серпні 1699 року згідно умов Карловицького мирного договору турки покинули Поділля. Відновлення влади Речі Посполитої супроводжувалося наростанням національно-релігійних суперечностей. Тому, коли на Правобережній Україні в 1702-1704 рр. спалахнуло повстання під проводом І. Самуся, С. Палія та А. Абазина, воно знайшло певну підтримку і серед українського населення Кам'янеччини. В другій половині 1702 р. опришки зайняли Китайгород, Ушицю, ряд інших поселень краю.
1704 року під самим Кам'янцем діяли опришки, ватажком яких був Ворона. У 1709 р. на Кам'янеччині з'явилися загони козаків під керівництвом Сави Волошина, 1712 року - загони українського гетьмана Пилипа Орлика. У 30-40-х роках XVIII ст. на Поділлі активно діяли гайдамаки. Восени 1747 р. лише коронні війська змогли розгромити біля Кам'янця-Подільського гайдамацький загін під проводом Клеофаса.
Для швидшого відродження господарства та привернення переселенців власниками населених пунктів проголошувалися "слободи". Проте, в містечку Жванець вона проіснувала лише 3 роки замість обіцяних 12-ти.
Важливу роль в житті прикордонного містечка, яким був Жванець, відігравали місцеві купці - за національністю вірмени, греки, євреї. Про існування у минулому в Жванці значної і заможної вірменської громади тепер нагадує їхній костел (у другій половині XVII ст. подільські вірмени прийняли унію з римо-католицькою церквою), збудований у 1782-1786 роках на місці більш давнього дерев'яного храму.
Кам'янецькі біскупи на початку XVIII ст. відновили замок у Чорнокозинцях і коло нього збудували дерев'яний палац для свого літнього перебування. Пізніше, ймовірно у другій половині XVIII ст., на місці дерев'яного збудовано новий палац з каменю.
У XVIII ст. напади татар на Кам'янечину майже припинилися. Проте у 1739 і 1769 рр. в околицях Жванця, Гаврилівців та Браги під час російсько-турецьких війн не раз відбувалися бої, зупинялися табором російські війська. 1768 року на Жванець несподівано напали турки й татари і завдали містечкові значної шкоди. Того ж року під стінами Жванецького замку та в інших місцях Кам'янеччини відбулися сутички загонів барських конфедератів з російськими військами.
Події 1768 року та чума в 1770 р. так спустошили Жванець, що польський сейм у 1775 р. звільнив містечко на 12 років від будь-яких повинностей і податків та відстрочив виплату всіх приватних боргових зобов'язань, що лежали на Жванці і його мешканцях.
Найбільш яскравим виявом антикріпосницької боротьби на Поділлі в 20-30-х роках XIX ст. став опришківський рух на чолі з Устимом Кармалюком (1787-1835). Чимало місць на Кам'янеччині пов'язано з діяльністю народного месника. Його ім'ям народ назвав гору біля Гуменців. У травні 1792 р. за наказом Катерини II царські війська увійшли на Правобережжя і розташувалися в ряді важливих пунктів, у тому числі й біля Гуменців. Наступного року польський гарнізон Кам'янецької фортеці та місцеве населення склали присягу на вірність цариці. Так Поділля потрапило під владу Російської імперії.
Незабаром було утворено Подільську губернію з центром у Кам'янці-Подільському. Населені пункти краю на захід від річки Тернави та її притоки Гниловодки, включаючи Княжпіль, Фурманівку, Врублівці та інші, увійшли до складу Кам'янецького повіту, а населені пункти на схід від них - до Ушицького.
Більша частина селян Кам'янеччини до 1861 року були кріпаками. Протестуючи проти важкого гніту, селяни відмовлялися працювати на панщині, вчиняли підпали панського добра, знищували посіви, втікали в Молдавію або ж на Херсонщину. У с. Пудлівці в липні 1841 р. стався виступ проти економа домініканського монастиря, який знущався з селян, заставляв їх виходити на панщину більше звичайних трьох днів на тиждень. Кам'янецький земський суд засудив чотирьох найбільш активних селян до заслання в Сибір, декількох - до ув'язнення. У с. Безнісківцях (Абрикосівка) селяни тричі в 1842-1845 рр. зчиняли підпали в маєтку місцевої поміщиці. У с. Кульчіївці в березні 1859 р. виникло велике селянське заворушення, придушене за допомогою військ. Шестеро селян загинуло в сутичці з солдатами.
Перед загрозою селянського бунту цар Олександр II скасував кріпосне право. Царський маніфест був прочитаний в кафедральному соборі в Кам'янці-Подільському 13 березня 1861 р., а пізніше і по сільських церквах краю.
Реформа 1861 р. виявилася для селян грабіжницьою і несправедливою. Високі викупні платежі і позбавлення значної частини землі викликали нові селянські виступи. В червні 1862 р. заворушення в с. Ріпинці було придушене військами. Під час польського визвольного повстання 1863-1864 рр., вирішивши зіграти на протиріччях між поміщиками-поляками і селянами-українцями, цар видав указ, за яким тимчасово зобов'язані селяни (колишні кріпаки) Правобережної України з 1 вересня 1863 р. зараховувалися до стану селян-власників і вносили викупну плату в казну.
За переписом населення 1897 року Кам'янеччина була найбільш густо заселеною територією в Російській імперії - 105 осіб на одну квадратну версту. У середньому на селянський двір припадало лише 2,5 десятини землі. Це був найнижчий показник по Україні.
Під час революції 1905-1907 рр. аграрний рух охопив Довжоцьку, Орининську, Рихтецьку волості. В Островчанах, Голоскові, Кептинцях та інших селах відбувалися селянські страйки. Для придушення селянських заворушень наприкінці 1905 - на початку 1906 року були направлені регулярні війська.
Серед селянства поширювалися газети і листівки, які закликали до боротьби з царизмом. Через Чорнокозинці відбувалося транспортування революційної літератури з-за кордону. В с. Боришківці активну агітаційну роботу вели Леонтій Повержук та Іван Циганюк. У багатьох селах діяли організації створеного есерами Селянського союзу. В березні 1906 року на виборах до І Державної Думи переміг селянин з с. Руда П.М. Михайленко. Він підтримав законопроект трудовиків, який передбачав ліквідацію поміщицької земельної власності.
Традиційний побут селян Кам'янеччини значною мірою залежав від природно-географічних особливостей краю. Житла споруджували з місцевого матеріалу. Робили каркасові пройми стін з дерева, заплітали їх хмизом або заповнювали саманом, обкидали глиною, тинькували і білили. Над стінами - великий солом'яний дах, що похило спускався з чотирьох сторін і завершувався підрізаною стріхою. Ребра дахівки майстерно складали з околотів. Посередині з'єднання двох ширших частин даху - тинькований комин, покритий дашком. Хату оперізувала призьба. Вікна були невеликими, поділеними на чотири, рідше - на шість шибок.
Для господарського реманенту, худоби, птиці споруджувалися окремі будівлі (комора, стайня, обора, хлів та інше).
Через двері з двору потрапляли в сіни, де був вхід у комірчину, стояла драбина, що вела на горище. По обидві сторони від сіней були дві кімнати (хазяї називали їх хатами) - більша й менша. Зліва від входу у велику кімнату розташовувалася велика піч з припічком. Біля неї здебільшого була лежанка. Піч була у великому пошануванні - ставилися до неї дуже дбайливо, господиня прикрашала піч, біля неї і на миснику зберігала кухонне начиння.
До інтер'єру помешкання входило велике ліжко, накрите веретою або килимом, з пірамідою подушок, яка ледь не сягала стелі. Від ліжка до правого кутка хати присунута лавка. До лавки притиснувся стіл. Вгорі - образи.
Для приготування їжі використовувався глиняний посуд різної форми та об'єму. Для зберігання продуктів харчування існував спеціальний посуд та дбайливо виготовлені плетені з лози і соломи кошниці, солом'яники, коші.
Біля кожної хати був невеликий садок з вишень, черешень, яблунь, груш та волоських горіхів. Особливо розвинутим садівництво було в кам'янецькому Придністров'ї. Перше місце по кількості дерев тут займали сливи "угорки". Вживали їх свіжими, а також солили й маринували, сушили в сушарнях-"тюзнях". Перероблену сливу везли на продаж.
Велике значення в житті селян Кам'янеччини відігравало скотарство: вирощували свиней, велику рогату худобу, кіз та овець. Більшу частину року домашніх тварин випасали на луках і по лісах. Коней було небагато, землю обробляли переважно за допомогою упряжки волів. Села на берегах Дністра славилися рибальством. Широко було поширене бджільництво. Недарма ж Товтровий кряж назвали Медоборами.
На Кам'янеччині розвивалися ремесла й промисли, продукція яких була необхідною для існування селян. Здавна було розвинуте залізоробне виробництво і пов'язане з ним ковальство. Припускають, що назва одного з сіл (Руда) свідчить про виплавку тут заліза з болотяної руди.
Найчастіше кузню влаштовували у вигляді зрубної однокамерної хатини. Вона обладнувалася горном, ковальським міхом, накувальнею, коритом і діжками з водою для гартування. Часто перед кузнею споруджували навіс для прив'язування коней під час їх підковування.
Основний ковальський інструмент - ковадло з конусом, а були ще й точило, молоти і молотки різних розмірів, зубило, лещата, ножиці, ножівка, розточки для копит, кліщі, стояк для підковки чобіт, обценьки, рубило, пробійники...
Сама природа сприяла розвиткові гончарства - необхідна для виготовлення посуду глина була легко доступною для видобування на більшій частині території Кам'янеччини. Подільські гончарі прикрашали свій посуд яскравими розписами.
Великою майстерністю відзначалися вироби господарсько-побутового призначення та знаряддя із дерева, лози, соломи, каменя, заліза.
У господарстві багатьох подолян були знаряддя для обробки конопель, льону, вовни. Майже у кожній хаті був ткацький станок та прялка, за допомогою яких довгими зимовими вечорами жінки виготовляли текстильні вироби для своїх сімей та на продаж. Одяг селян, а особливо святковий, щедро прикрашався тканими та вишитими орнаментами, які мали не тільки декоративне, але й символічне потаємне значення.
Традиційний одяг мешканців Кам'янеччини, як і всього Поділля, розвивався і вдосконалювався протягом століть, зберігаючи прадавні слов'янські традиції. Жінки носили спідниці-горбатки, безрукавки-керсети та камізельки, на голові - очіпки (дівчата - вінки). З прикрас здавна носили коралі, пізніше - різнокольорові скляні буси (зґарди). Надзвичайно мальовничими були жіночі та чоловічі сорочки, розшиті на рукавах та на грудях. Чоловіки одягали штани з саморобного полотна. З верхнього одягу побутували свити, взимку - кожухи, в негоду - катанки. Найбільш поширене взуття - личаки (верзуни, солом'яники, дерев'яники) та шкіряні постоли.
Громадську, виробничу й сімейну сферу життя подільських селян регламентували календарні свята та обряди. Весь перебіг календарно-обрядового циклу подолян супроводжувався традиційними дійствами, обрядами, співами, іграми: Святки - дванадцятьма стравами на Свят-вечір, колядками, щедрівками, посівальними величаннями, водінням "Кози" на Маланку, вертепом, Йорданськими співами; Великдень - предковічними писанками, паскою, ковбасою, печеним поросям, гаївками (серед них і відома "Подолянка")...
У другій половині XIX ст. розпочинається наукове вивчення етнографії Кам'янеччини. Завдяки старанням Ю. Сіцінського та інших ентузіастів 1890 року в м. Кам'янці-Подільському відкрився музей. Сьогоднішній державний історичний музей-заповідник - своєрідна скарбниця матеріальної та духовної культури подолян.
На початку XX ст. на Кам'янеччині науковцями зібрані чудові етнографічні колекції для київських і петербурзьких музеїв. Чимало матеріалів з Кам'янеччини (з сіл Студениця, Колодіївка, Теремці, Бодачівка, Оринин, Довжок, Устя, Привороття, Баговиця, Оленівка), завдяки старанням О. Прусевича, К. Широцького та інших збирачів, придбав Російський етнографічний музей у Санкт-Петербурзі: глиняний посуд, одяг, зразки вишивок, рушники, писанки, прикраси з бісеру, іграшки, музичні інструменти та ін. На основі їхніх зібрань у цьому музеї відтворено інтер'єр української селянської хати з Поділля кінця XIX ст.
Важливими осередками господарського і культурного життя краю були міста й містечка. Місто Кам'янець-Подільський, адміністративний центр губернії та повіту, протягом XIX ст. розвивалося доволі динамічно. Швидко зростало його населення: в 1825 р. у місті мешкало 6,8 тис. жителів, у 1860 р. - 23 тис, у 1897 р. - 35,9 тис.
Місто Ушиця, після перенесення центру Ушицького повіту в містечко Літнівці у 1825 р., стало називатися Старою Ушицею. Після 1873 р. власниками нерухомого майна, що проживали в місті, обиралася міська Дума. Управа, як виконавчий орган Думи, займалася всіма питаннями забезпечення життєдіяльності громади (зокрема, вирішувала транспортні, медичні, протипожежні проблеми, відала поштовим зв'язком і страхуванням майна, сприяла торгівлі й промисловості та інше).
Не маючи статусу адміністративного центру у XIX ст. Стара Ушиця розвивалася доволі повільно. У 1861 р. тут мешкало 3,2 тис. жителів, у 1870 р. - 3,7 тис, у 1883 р. - 4,4 тис, у 1897 р. - 4,2 тис. На початку XX ст. населення міста почало швидко зростати. Якщо в 1904 р. тут мешкало 5,4 тис. жителів, то в 1908 р. їх було понад 7 тис. (за віросповіданням: 4740 православних, 1761 іудей, 582 римо-католики). Більшість населення Старої Ушиці було зараховано до міщан (6248 осіб), але тут постійно мешкали ще 20 дворян, 3 священнослужителі, 34 купці, 129 селян, 71 особа нижніх відставних чинів, 24 іноземці та інші.
ГОЛОВНИМ заняттям жителів Старої Ушиці, як і містечок краю (Китайгороду, Студениці, Жванця, Оринина, Зіньківців, Карвасарів), були землеробство, сільські промисли та ремесла.
Важливою торгівельною артерією була річка Дністер. До Одеси з Кам'янеччини сплавляли хліб. З Буковини через митницю в с. Ісаківці, на кордоні з Австро-Угорщиною, плотами та на річкових суднах завозили лісоматеріали (колоди, дошки, ґонту, дранницю). Великі склади лісоматеріалів були у Жванці. За ними приїздили з усієї губернії. Серед предметів вивозу з Кам'янеччини були: аніс та інші лікарські рослини, які везли на фармацевтичні фабрики Варшави, сушені сливи - у північні райони Росії, мед, віск, худобу і птицю - в Австрію.
У XIX ст. на Кам'янеччині діяло чимало поромних переправ через Дністер (Жванець, Бабшин, Брага, Гринчук, Устя, Слобідка Малиновецька, Баговиця, Мар'янівка, Студениця, Стара Ушиця та ін.). В середині XIX ст. на Кам'янеччині були дві чумацьких дороги: одна вела з Сатанова через Оринин до Кам'янця-Подільського і далі - до переправ у селах Устя та Мукша (Велика Слобідка); інша вела з Кам'янця до Китайгорода.
У 1890-1891 рр. збудовано шосе від залізничної станції Проскурів через Кам'янець-Подільський до с. Ісаківці, у зв'язку з чим старий поштовий тракт через с. Нігин було закрито. Залізничне сполучення на Кам'янеччині з'явилося в 1914 р.
Важливу роль у житті багатонаціонального населення Кам'янеччини відігравала релігія. У краї впродовж століть співіснували різні конфесії. Українці, які складали більшість жителів, були православними. З реєстру парафій Кам'янецького намісництва Львівської єпархії за 1680-1686 рр. відомо, що православні парафії були у таких населених пунктах: Бабшин, Боришківці, Брага, Вітківці, Завалля, Залісся, Китайгород, Княгинин, Малинівці, Нагоряни, Привороття, Рипчиківці(Ріпинці), Руда, Сокіл, Слобідка, Цвіклівці. У Жванці, Кадиївцях, Кудринцях, Ласківцях (Ластівцях), Панівцях і Чорнокозинцях було по 2 парафії, у Студениці і Фридрівцях - по 3, у Кам'янці-Подільському - 13.
У XVIII ст. в краї було впроваджено унію. На початку XIX ст. більшість українців на Кам'янеччині повернулося в лоно православ'я.
Царська влада намагалася використовувати православну церкву в своїх інтересах. Вона грубо втручалася у внутрішнє життя інших релігійних конфесій. Так, у 1863 р. Подільське губернське правління вирішило закрити, як "лишні", синагоги в Зіньківцях і Студениці. В останній третині XIX ст. особливо пильно влада слідкувала за римо-католицьким духовенством, якому було навіть наказано читати проповіді лише російською мовою. Не могло спілкуватися з народом рідною мовою і православне духовенство Кам'янеччини.
Чимало священнослужителів були не лише духовними пастирями, але й подвижниками на ниві освіти та культури. Автор першого опису Подільської губернії (ви-друкований у 1820-1823 рр.) Вавжинець Марчинський у 1826 р. був настоятелем костелу в Чорнокозинцях. Православний єпископ Леонтій (Лебединський) видав розпорядження про ведення церковних літописів, а 1865 року створив Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет. У 1876 р. цей комітет видав перший том опису парафій і монастирів Подільської єпархії.
Культурно-освітнє життя краю в XIX - на початку XX ст. було сповнене проблем і суперечностей. Царська влада ігнорувала задоволення освітніх потреб українців Поділля. Якщо на початку XIX ст. вони могли отримати освіту лише на польській мові, то пізніше - тільки на російській. За переписом 1897 р. у Кам'янецькому повіті освічені люди складали лише 25,6% всього населення.
Важливу роль в поширенні освіти відігравали заклади духовного відомства. З 1803 року починається поступальний розвиток мережі церковно-парафіяльних шкіл. Наприкінці XIX ст. вони складали понад 80% усіх сільських початкових шкіл. У 1814 р. в с. Привороття (Подільське) відкрилося перше у Подільській єпархії п'ятикласне духовне чоловіче училище, випускники якого мали право бути дяками або учителями церковно-парафіяльних шкіл. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в гущі народних мас, серед православних священиків і вчителів, незважаючи на царські заборони, все більшої сили набирав потяг до рідного слова і культури. Не випадково, з вихованців Приворотського училища вийде чимало діячів української культури та Української революції 1917-1920 рр. Серед них: М. Корчинський (держсекретар уряду УНР), Ф. Сумнєвич (губернський комісар Волині), В. Приходько (громадський діяч на Поділлі, один із засновників університету в Кам'янці-Подільському) та інші.
З квітня 1906 р. у Кам'янці-Подільському діяло товариство "Просвіта", яке очолив відомий лікар і громадський діяч Кость Солуха. Просвітяни влаштовували різноманітні культурно-просвітні заходи, відкривали бібліотеки-читальні по селах. Влада всіляко перешкоджала просвітянам. Лише три місяці проіснувала бібліотека-читальня в Жванці - її закрили через донос (син завідуючого бібліотекою, студент Харківського ветеринарного інституту Г. Степура під час канікул проводив тут бесіди з односельцями на злободенні теми), а відкрити бібліотеку-читальню в Боришківцях взагалі не дозволили.
У 1845-1868 рр. вогнищем літературного життя на Поділлі був палац Костянтина Подвисоцького у Рихті. Господар, великий шанувальник літератури, науки й мистецтва, радо приймав у своєму домі багатьох відомих польських письменників. Частими гостями в Рихті були: Юзеф Крашевський, Міхал Грабовський, Олександр Верига-Даровський, Діонізія Понятовська та ін. У жовтні 1846 р. тут побував Т.Г. Шевченко. В палаці Подвисоцького знаходилися: велика бібліотека (4 тис. томів), збірка рукописів (серед них були і родинні архіви подільської шляхти), колекція графіки і гравюр (4554 примірники та 200 оригінальних малюнків), портретна галерея, збірки саксонського і японського фарфору, зброї, східних килимів і старовинних годинників. Усе це після смерті К. Подвисоцького було розпродано його нащадками - в основному потрапило до польських музеїв.
У XIX - на початку XX ст. з Кам'янеччиною були пов'язані життєві стежки багатьох відомих діячів науки і культури. Восени 1846 року за дорученням Київської археографічної комісії на Поділлі побував Т.Г. Шевченко. Він відвідав Кам'янець-Подільський, Панівці, Жванець, Рихту, Чорнокозинці, Вербку, Нігин, Привороття Друге.
У 80-х роках XIX ст. на Кам'янеччині деякий час жив і творив відомий польський художник та релігійний діяч Адам Хмельовський (св. Брат Альберт). Малював подільські краєвиди (села Чорнокозинці, Завалля), розписував костел у Жванці...
Помітний слід в історії природознавчої науки та вищої школи України залишив Петро Миколайович Бучинський (1852-1927), уродженець села Довжок. Середню освіту здобув у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, вищу - в університетах Києва та Одеси. У Новоросійському університеті (м. Одеса) пройшов шлях від лаборанта до професора. Викладав гістологію та анатомію. Відзначився як організатор наукових досліджень: заснував Приморську біостанцію, у 1901-1910 рр. очолював Новоросійське товариство природодослідників.
Після виходу на пенсію П.М. Бучинський приїхав до Кам'янця-Подільського. 1911 року створив тут Подільське товариство природодослідників, яке почала, активно вивчати природу краю. Став одним із засновників Кам'янець-Подільського державного українського університету в 1918 р. Був професором кафедри зоології, деканом фізико-математичного факультету, певний час виконував обов'язки ректора університету. У жовтні 1922 р. очолив інститут народної освіти. Помер в аудиторії ІНО під час читання лекції. В останню путь його проводжало майже все місто.
На його честь з 1993 р. на Хмельниччині запроваджена щорічна обласна наукова премія імені П.М. Бучинського в галузі природничих наук.
Від самого початку Першої світової війни Кам'янеччина постійно знаходилася у прифронтовій зоні. 3-6 серпня 1914 р. західна частина краю, включаючи Кам'янець-Подільський, була окупована австро-угорськими військами. У зв'язку з погіршенням становища на фронті в червні 1915 р. та влітку 1916 р. віддавалися накази про евакуацію людей і майна, нищення врожаю. До російської армії у 1914-1917 рр. було мобілізовано половину всього працездатного чоловічого населення краю. Для потреб фронту у селян реквізували більше третини коней та робочої худоби.
Лютнева революція 1917 року дала народам Російської імперії довгоочікувану волю. На Кам'янеччині виникає двовладдя: з одного боку - уповноважені Тимчасового уряду, рада громадських організацій, з іншого - рада робітничих і солдатських депутатів, підтримана солдатами 3-го Кавказького і 12-го армійського корпусів. На селі знову спалахнули аграрні заворушення, восени вони супроводжувалися погромами поміщицьких маєтків.
У січні 1918 р. збільшовичені солдати захопили владу у Кам'янці-Подільському. Проте радянська влада на Кам'янеччині на цей раз проіснувала недовго.
Помітний слід в революційній історії Поділля залишив уродженець с. Жванець Григорій Калістратович Степура (1881-1944), відомий адвокат і публіцист ("Жванченко-Подністряк"), автор ненадрукованої праці "Історія села Жванець". Навесні 1917 р. він очолив міліцію Кам'янецького повіту, у вересні Подільською Радою об'єднаних громадських організацій обраний помічником губернського комісара; з 9 листопада - губернський комісар. Єдиним верховним органом влади в Україні визнавав Центральну Раду. Після проголошення Української Народної Республіки звернувся до населення краю з закликом дотримуватися закону і порядку. Коли на прохання Центральної Ради австро-угорські війська розпочали наступ і більшовицькі формування відійшли, 28 лютого 1918 р. губкомісар Г. Степура повернувся до Кам'янця-Подільського. На початку квітня 1918 р. його призначили губкомісаром Слобідської України. Після гетьманського перевороту повернувся в Жванець, де зайняв посаду мирового судді. В листопаді 1918 р. очолював загони повсталих подолян. З 19 листопада 1918 р. по червень 1919 р. знову працював на посаді Подільського губернського комісара.
Захоплення влади в Україні гетьманом П. Скоропадським викликало обурення селян Кам'янеччини. Свій протест вони висловлювали на сходах в селах Гаврилівці, Велика Мікша (Велика Слобідка), Нижні Панівці, Геленівка (Оленівка) та інших. У с. Янчинці (Колибаївка) поширював заклики до повстання селянин І. Лозинський. У травні-липні 1918 р. відбулися заворушення у с. Врублівці: селяни відмовлялися повернути взяті речі з панського маєтку, випасали худобу на поміщицьких посівах, самовільно розбирали будинки в економії, виганяли з фільварків службовців.
У багатьох селах краю відбувалися сутички з австро-угорськими військами та гетьманською вартою. Селяни Кам'янеччини брали активну участь в антигетьманському повстанні в листопаді 1918 р.
У 1919-1920 рр. влада на Кам'янеччині змінювалася не один раз: 16-17 липня 1919 р. за домовленістю з керівництвом УНР через р. Збруч перейшла Українська Галицька Армія. Її частини на деякий час розташувалися в селах Вербка, Безнісківці (Абрикосівка), Цівківці, Ходорівці, Янчинці, Кульчіївці, Баговиця, Станіславівка...
Жителі краю в цілому підтримували Директорію УНР, на її заклик допомогти війську зібрали чимало білизни, грошей, зброї, збіжжя, борошна, картоплі. Проте мобілізація до української армії стикалася зі значними труднощами - селяни не хотіли відриватися від землі. У той же час молодь с. Привороття гуртом записалася до повстанського куреня Пашпура, а громада с. Калачківці вирішила, що всі чоловіки віком 20-30 років мають піти до війська УНР по мобілізації, причому обов'язково зі зброєю та 120 набоями для кожного.
В листопаді 1919 р. на Кам'янеччину вступили польські війська. І хоча в краї продовжували діяти українські державні установи, проте жовніри чинили тут справжнє свавілля: здійснювали захоплення шкільних будинків, реквізиції різноманітного майна, а 30 грудня польський загін увійшов в с. Кульчіївці та розстріляв дев'ять селян - активних учасників аграрного руху.
З липня по вересень 1920 р. жителі Кам'янеччини повною мірою пізнали радянську політику в дії - майже весь зібраний врожай держава забрала по "продрозкладці". У листопаді 1920 р. радянська влада в краї утвердилася остаточно. Були утворені повітовий, волосні і сільські революційні комітети. У боротьбі з "класовими ворогами" велика роль відводилася комітетам незаможних селян (КНС). В період проведення "нової економічної політики" у 1921-1928 рр. почалося повільне, але неухильне піднесення господарства і рівня життя краян.
7 березня 1923 р. згідно постанови Всеукраїнського ЦВК про новий адміністративно-територіальний поділ УРСР утворено Кам'янець-Подільський округ, до якого увійшло 17 районів: Довжоцький, Жванецький, Китайгородський, Орининський, Староушицький, Маківський, Смотрицький та ін. Пізніше адміністративний поділ краю зазнав чималих змін: ліквідовано Жванецький, Китайгородський та Маківський райони, розукрупнено Староушицький район. Адміністративний центр Довжоцького району у 1928 р. перенесли до міста Кам'янця-Подільського, у зв'язку з чим він був перейменований на Кам'янець-Подільський район. Поступово відновила свої потужності переробна промисловість Кам'янеччини. Почали працювати плодоконсервний і молокозаводи, м'ясо- і птахокомбінати. У 1928 р. відновив свою діяльність Довжоцький спиртзавод.
В період НЕПу в селах Кам'янеччини утворювалися сільськогосподарські артілі та споживчі спілки, які задовольняли потреби селян. Однією з перших у краї була артіль "Зоря" в с. Руда, яка почала свою діяльність в 1923 р. Різними видами кооперації було охоплено чималу кількість селянства. Так, у селі Пудлівці з 1924 р. діяло товариство "Самопоміч", з 1926 р. - споживче товариство та товариство по спільному обробітку землі "Хлібороб" (36 членів на час створення), з 1927 р. - артіль "Добувач" (76 членів), з 1928 р. - машинно-тракторне кооперативне товариство "Триб" (23 члени), з 1929 р. - скотарсько-молочно-зернове товариство "Новий господар" (115 членів).
У нових умовах велика увага приділялася розвиткові мережі закладів освіти та культури, ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 20-х роках здійснювалася політика "коренізації": створювалися національні сільські ради, кооперативи, установи освіти. Так, у Жванці було дві сільських ради - українська та єврейська. В Кам'янецькому окрузі діяло 423 трудових школи, серед яких 380 українських, З російських, 19 єврейських і 21 польська. Єврейський дитячий будинок знаходився в Оринині.
Налагоджувалася і медична допомога - існуючі лікарні в Оринині та Рихті з часом були забезпечені медперсоналом, інвентарем та інструментами, будувалися нові санітарні пости, амбулаторії, розширялася допомога при пологах.
У 1929 р. влада взяла курс на масову насильницьку колективізацію сільського господарства і "ліквідацію куркульства як класу". В селах з'явилися "двадцятип'ятитисячним". У березні 1930 р. в окремих селах Орининського району війська придушили виступи селян проти колективізації. У с. Супрунківці Китайгородського району було заарештовано і засуджено 9 селян. У таємній інструкції партійцям Кам'янець-Подільського району наказувалося до 14 години 31 травня 1931 року доставити в місто куркульські сім'ї для подальшого їх заслання на Урал.
Хлібозаготівельна кампанія 1931-1932 років залишила село без насіннєвого і фуражного зерна. Сівба проходила повільно. На 16 травня 1932 р. в Кам'янець-Подільському районі засіяли 15480 га (57% від плану). Значними були втрати під час збирання і перевезення врожаю. Особливе відділення ДПУ виявило, що в с. Цибулівка під час збирання врожаю колгоспники закопували частину зерна, а після роботи розбирали по своїх господарствах.
Заготівлі з врожаю 1932 р. йшли погано. Найбільш "відсталими" були села Вітківці (виконали план на 26%) і Зіньківці (25%). Голів сільрад було виключено з партії, а до селян вжили "рішучих заходів": села і колгоспи, які не могли виконати державних планів, потрапляли до "чорної дошки" і опинялися у справжній блокаді. Жителька с. Нагоряни Варвара Юрчак згадує:"... в селі неможливо було знайти ні кота, ні пса. Люди їли усе. Варили борщ з кормових буряків і яблук-квасничок. Але і це не рятувало..."
З приходом весни при формуванні насіннєвого фонду для нового урожаю держава почала вилучаючи у селян останні крихти. За заниженими даними обласної оздоровчої комісії, у Кам'янець-Подільському районі в цей час голодували жителі 11 сіл. Для посівної кампанії не вистачало зерна, коней і худоби. Для тих, хто зазіхав на "соціалістичну власність", приймалися жорстокі міри покарання. В Кам'янець-Подільському районі у 1933 р. було передано до суду 39 господарств одноосібників і 72 господарства оштрафовано. Багато селян сподівалося знайти порятунок від голоду в місті. Проте міліція затримувала і виселяла "декласовані елементи" і "безпритульних".
Влітку 1933 р. становище з харчами дещо поліпшилося, більшість сіл почали жнива за зменшеним хлібозаготівельним планом, проте тисячі виснажених людей продовжували вмирати голодною смертю, У с. Довжок лише за червень 1933 р. померло 50 людей, половина з них - діти віком до 12 років. Якщо в 1926 р. у прикордонному селі Жванець населення становило 1485 осіб, у 1930 р. - 1100, то в 1933 р. тут мешкало лише 725 жителів.
У вересні 1933 року Кам'янець-Подільський райвиконком "за зрив господарчо-політичних кампаній" зняв з роботи голів сільрад в селах: Довжок, Боришківці, Княгинин, Пудлівці, Цибулівка, Вітківці, Лясківці. Над головою Цибулівської сільради Михайловським було вирішено провести показовий судовий процес.
Завдяки своєму географічному становищу (по Збручу і Дністру йшов кордон з Польщею та Румунією) Кам'янеччина потрапила під особливо пильний нагляд радянських органів. У 1927 р. Держполітуправління УСРР навіть створило спеціальну комісію "по очищенню прикордонної смуги". Контррозвідка 23-го Кам'янець-Подільського прикордонного загону та окружний відділ ДПУ вистежували селян, які "займалися контрреволюційною агітацією", "викривали" "контрреволюційні" групи та організації. У грудні 1934 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення про введення прикордонного режиму в 11 районах України. В зв'язку з цим Кам'янець-Подільський район було ліквідовано, а його установи підпорядкували міській раді. Було організовано воєнні комендатури, почалася нова "очистка" краю від антирадянських елементів.
До категорії "неблагонадійних" влада, зокрема, віднесла німців і поляків. У 1933 р. була сфабрикована справа "Польської організації військової" (ПОВ). Багатьох поляків Кам'янеччини заарештовували за звинуваченням: участь в ПОВ, шпигунська підривна діяльність на користь Польщі. У 1936 р. цілі родини кам'янецьких хліборобів, поляків за національністю, вивезли з рідних і обжитих місць у степи Казахстану.
На початку 1937 р. у пресі повідомлялося про викриття ворожих організацій в Ори-нині та Староушицькому районі. Факти свідчать про те, що жертвами сталінського терору ставали сотні ні в чому не винних селян, робітників та інтелігентів Кам'янеччини. Наприклад, вчитель школи в Чорнокозинцях О.М. Тимчук у 1937 р. був засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, тому що "у минулому був активним учасником петлюрівської організації "Просвіта", а всі його родичі були контрабандистами". А вчитель з с. Гаврилівці О.І. Клюцук 1938 року засуджений до розстрілу через те, що "в минулому був активним петлюрівцем, неодноразово був звільнений з роботи за контрреволюційне минуле".
За "націоналістичні прояви" спершу був звільнений з педагогічної роботи уродженець с. Боришківці літературознавець Григорій Костюк (1902-2002), в 1934 р. заарештований "за контрреволюційну діяльність". Відбув п'ять років таборів у Воркуті.
1937 року розстріляний в Одесі тридцятилітній український поет Панько Педа, уродженець с. Жванець.
За задумом радянського керівництва життя у прикордонній смузі мало демонструвати, як процвітає народ у "країні Рад". Тут розвивалася торговельна мережа, працювали заклади побутового обслуговування.
В другій половині 30-х років зростали і зміцнювалися сільськогосподарські підприємства краю. Особливо уславились працівники Орининської машинно-тракторні станції. Директор МТС А.М. Ковбасюк та підприємство у 1938 р. нагороджені орденом Леніна. У 1938 р. краща ланкова колгоспу "Освіта" (с. Нігин) І.І. Стоянська обрана депутатом Верховної Ради УРСР від Кам'янеччини. У 1940 р. за високі виробничі показники орденом Леніна нагороджена ланкова Л.П. Сов'як з Гуменців.
На середину 30-х років на Кам'янеччині працювали 207 культурно-освітніх працівників. У 1935 р. в Оринині зведено районний будинок культури, у 1937 р. відкрито Староушицьку бібліотеку. 1936 року в Старій Ушиці споруджено електростанцію.
З 1934 р. на Кам'янеччині запроваджується середня загальноосвітня школа - десятилітка. До 1940 р. неписьменність дорослого населення було ліквідовано. Були збудовані нові двоповерхові школи в селах: Грушка, Гуменці, Жванець, Оринин, Довжок, Підпилип'я, Чорно-козинці, Вітківці.
6 квітня 1938 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення "Про заборонену прикордонну зону та прикордонний режим по УРСР". Це було останнє, доповнене "залізною завісою", передвоєнне "закриття" кордонів України. У червні 1939 р. з території Кам'янець-Подільської міської ради було виділено сільську зону і відновлено Довжоцький район.
22 червня 1941 року мирне життя краян було перерване віроломним нападом гітлерівської Німеччини та її сателітів на Радянський Союз.
Війна принесла горе і незчисленні біди десяткам тисяч кам'янчан. Уже в перші її години в героїчній Брестській фортеці, рятуючи поранених червоноармійців, отримав смертельне поранення уродженець с. Бабшин санінструктор 84-го стрілецького полку Іван Сафронюк. Внаслідок нальоту німецької авіації було вщент зруйновано військовий аеродром, який споруджувався біля села Пудлівці.
Кам'янець-Подільський укріпрайон належав до так званої "Лінії Сталіна". Ще на початку 30-х років у цілях оборони в селах над Дністром були зведені кам'яні мури висотою до 2-х метрів. У1938-1940-му роках на Кам'янеччині "воєнстроем" №106 споруджено десятки довгочасних вогневих точок (ДОТів), які розташувалися через кожні три-п'ять кілометрів вздовж Дністра та Збруча.
Вже першого дня війни на підприємствах, у колгоспах і установах Кам'янеччини пройшли багатолюдні мітинги, на яких трудівники таврували ганьбою фашистських розбійників, давали клятву захищати Батьківщину до останньої краплі крові. Відразу розпочалася мобілізація населення на фронт. Для кам'янчан, як і для всіх народів держави, ця війна стала Великою Вітчизняною.
У планах радянського командування опорним пунктам і вузлам оборони Кам'янець-Подільського укріпрайону відводилася роль третього оборонного рубежу. Більше тижня південніше Кам'янеччини бійці Ліпканського (колишнього Кам'янець-Подільського) прикордонного загону і частини 17-го стрілецького корпусу відбивали по 5-6 ворожих атак на день. Газета "Правда" писала про них: "Вони бились, як леви".
Справжній героїзм і стійкість, захищаючи рідний край, демонстрували воїни - наші земляки. Так, екіпаж танку уродженця с. Пудлівці Василя Демчука відбив під Гусятином шість атак ворога, який намагався з ходу форсувати річку Збруч. Проте сили були нерівними. Війська Червоної Армії, яким загрожувало оточення, змушені були відступати.
7 липня ворог захопив Оринин, Жванець і Стару Ушицю, 10 липня - Кам'янець-Подільський, 11 липня - станцію Нігин.
На Кам'янеччині настали тяжкі часи кривавої фашистської окупації - 999 днів і ночей. Запроваджений гітлерівцями "новий порядок" відразу ж заявив про себе створенням гетто для єврейського населення, таборів для радянських військовополонених, вбивствами та розправами над мирними громадянами.
У гетто на території древнього Кам'янця гітлерівці зігнали для знищення євреїв із населених пунктів краю, а також з Угорщини, Польщі й Словаччини. Серед сотень загиблих у міській тюрмі та жандармерії було багато уродженців Кам'янеччини - українців, росіян, євреїв, поляків. Всього у Кам'янці-Подільському фашистами було знищено близько 85 тисяч місцевих жителів, радянських військовополонених та іноземних громадян.
12 тисяч наших співвітчизників було замучено, розстріляно і повішено на території Довжоцького району, 3100 - у Староушицькому, 1745 - в Орининському. Жертвами нелюдських злодіянь ставали невинні люди різного віку: від немічних старих до немовлят. Так, влітку 1942 р. на східній околиці Оринина гітлерівці розстріляли 40 грудних дітей, 530 дітей віком до 14 років, 650 жінок і 480 чоловіків. Знищення мирного населення здійснювалося із застосуванням найлютіших засобів. Так, у с. Ляшковиця (Збруч) фашисти запрягали у борони підлітків-євреїв і під дулами автоматів гнали їх на заміновані поля. Коли ж їх спробували визволити члени молодіжної патріотичної групи села на чолі з Іваном Гнатюком, вони були схоплені гестапівцями і після нелюдських катувань проведені через те ж саме заміноване поле, а ті, хто чудом не загинув, були розстріляні.
Масові розстріли відбувалися під час відступу окупантів у селах: Тарасівка, Демшин, Вихватнівці, Гринчук, Китайгород, Супрунківці, Шутнівці, Цвіклівці.
Окупанти примушували кам'янецьких хліборобів гнути спину в так званих "громадських дворах". У селян силоміць забирали худобу, птицю, їх обкладали обтяжливими податками, дошкуляли величезними штрафами і систематичними поборами. Пограбуванням сільського господарства займались також філіали німецьких акціонерних товариств, які в примусовому порядку за заниженими цінами скуповували продовольство і сировину. На купу цегли і попелу фашисти перетворили майстерні і гаражі відомої до війни на всю Україну МТС та житлові будинки в Оринині. Було зруйновано господарські будівлі колективних господарств у Гуменцях, Голоскові, Калачківцях, Тарасівці, Ходорівцях та багатьох інших селах.
У нескінченному ланцюзі всенародної трагедії було і примусове вивезення подолян до рейху, яке тривало з лютого 1942 р. по січень 1944 р. Депортація цивільного населення здійснювалася загарбниками із застосуванням грубої сили, свавілля та обману. Вік більшості кам'янець-подільських "остарбайтерів" складав 15-19 років. На примусові роботи з Кам'янеччини було вивезено близько 15 тисяч осіб.
Доля багатьох насильно вивезених кам'янчан склалася трагічно. Не всім судилося повернутися додому. Багато з них непосильною працею підірвали своє здоров'я. Про свою важку долю в гітлерівському "раю" "остарбайтери" розповідали у листах додому.
Медаллю "Праведник світу" уряд Ізраїлю нагородив жительку села Колодіїки Побережник (Радецьку) Ольгу, яка ризикуючи власним життям переховувала подругу єврейку Басю Шварц, врятувавши її від розстрілу.
Незважаючи на терор окупантів, подоляни не перетворилися на покірних рабів. Активний опір фашистам патріоти здійснювали у складі кам'янецьких, нігинської, староушицької, орининської, збручанської, нігинської, завальської та інших підпільних організацій і груп. Підпільники знищували важливі об'єкти ворога, здійснювали диверсії, зривали плани вивезення хліба, перешкоджали грабуванню селян, поширювали листівки, в яких інформували про події на фронтах, закликали молодь до опору ворогові.
У народній пам'яті назавжди залишаться імена організаторів і керівників підпілля на Кам'янеччині Олександра Павлюка, Семена Лєдньова (Прокопенка), Антоніни Гладченко, Вілена Поворіна, Костянтина Яковлєва.
Серед перших страчених загарбниками у 1941 р. підпільників був Артем Юзвак з с. Ріпинці. Наприкінці червня 1942 р. разом із іншими членами Кам'янець-Подільської міської антифашистської підпільної молодіжної групи окупанти розстріляли Віктора Білоуса (с. Сокіл), Петра Дворжака і Михайла Дулепу (с. Баговиця), Івана Зюбрицького (с. Гуменці), Антона Матковського, Олександра Мельничука і Володимира Марківського (с. Сл. Рихтівська), Григорія Ткачука (с. Кульчіївці), Євгена Шлапака, Казимира Боровицького, Миколу Печоріна, Вадима Полякова і Бетю Бразимера (с. Оринин). Згодом фашистами були закатовані Олександр Гуківський (с. Баговиця), Федір Кравчук (с. Ходорівці), Петро Товкач, Йосип Левицький, Григорій Альварський (с. Оринин), Каленик Цаплюк (с. Сокіл), Григорій Сеник (с. Завалля), Іван Ткачук (с. Тарасівка), Іван Журляк (с. Нагоряни), Володимир Дубинський (с. Довжок), Марія Мельниченко (с. Демшин), Дмитро Громик, Петро Швед, Андрій і Прокіп Ковальчуки, Пилип Ватульєв, Антон Бротковський, Іларіон та Парасков'я Савчуки, Текля і Віра Слюсар, Іван та Марія Стадники, Григорій Яцетнюк (с. Кадиївці), Павло Гуменюк, Антон Кучер (с. Кульчіївці), Степан Мазикін, Володимир Вронський (с. Кам'янка), Євгенія Будняк (с. Устя) та багато інших патріотів.

З наближенням радянських військ боротьба проти окупантів носила більш масовий і організований характер. У серпні 1943 р. в Оринині створюється партизанський загін ім. В.Н. Боженка на чолі з командиром Петром Заплатинським, заступником командира Семеном Березовським і комісаром Гнатом Кирилюком. Від рук гітлерівських карателів загинули командир загону майор П. Заплатинський, партизани Олександр Щербань (с. Привороття), Олександр Решетник (с. Ходорівці), Петро Пасічник (с. Калачківці), ряд інших народних месників.
Партизани-боженківці знищили поліцейські дільниці в Оринині та Шустівцях, пустили під укіс три ворожих ешелони, визволили станцію Нігин... 24 березня 1944 року партизанський загін влився у стрій воїнів-визволителів. Спільними силами вони визволили Залісся-2, стояли у обороні біля Орининської МТС, брали участь у боях за визволення інших сіл району. Свою партизанську клятву, підписану власною кров'ю, боженківці виконали з честю.
На території Кам'янеччини ряд бойових операцій провели чемеровецький партизанський загін ім. Чапаєва (командири - М.Т. Тоскалюк, Й.І. Протоцький) та загін ім. Ленінського комсомолу з села Великий Жванчик на Дунаєвеччині (командир - А.П. Римарчук).
Звільнення Кам'янеччини від фашистських загарбників розпочалося 24 березня 1944 р. в ході останнього етапу Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції військ 1-го Українського фронту на чолі з Маршалом Радянського Союзу Г.К. Жуковим.
24 березня розвідники лейтенанта В. Урусова з 49-ої механізованої бригади 4-ої танкової армії першими увірвалися до Оринина, а 61-а гвардійська танкова бригада підполковника М. Жукова з увімкненими фарами увірвалась у село Зіньківці. Ошалілий від таких дій ворог безладно відступив.
Після того, як наші війська визволили Оринин і Кам'янець-Подільський, що були важливими опорними пунктами в системі фашистської оборони, ворог, уникаючи оточення, сформував ударний кулак для забезпечення відходу свого оточеного угруповання чисельністю у 21 дивізію. На всій території району розгорнулись жорстокі бої. Рішучі дії визволителів змусили німців відходити з боями по бездоріжжю, кидаючи важку техніку та матеріальні запаси. П'ять днів точився бій за Оринин, де перебував штаб радянської 4-ої танкової армії.

Про ті бої генерал Д.Д. Лелюшенко у своїх спогадах писав: "Мені і зараз пам'ятається, як тричі довелось переривати свою доповідь Г.К. Жукову по радіо у зв'язку з проривом противника на командний пункт армії. Командуючий фронтом у ці хвилини мені казав: "Іди керуй відбиттям атаки, сподіваюсь, що у полон не потрапиш, а потім доповіси". Кожного разу доходило до рукопашного бою, в якому брали участь і офіцери штабу армії, політвідділу, усіх служб та родів військ.
У боях під Оринином командир танкового взводу лейтенант М. Желєзнов знищив 4 ворожих бойових машини, а П. Тезіков своїм танком ІС знищив 6 ворожих танків і більше 100 гітлерівців. Навідник протитанкової гармати 20-го протитанкового дивізіону - 17-літня Ніна Букрєєва (Луценко) підбила 3 ворожі бойові машини.
Десять днів і ночей тривали бої за визволення Кам'янеччини. Про напругу і жорстокість боїв свідчить такий приклад: 31 березня декілька разів переходило із рук в руки село Дубинка. Цього дня у 256-у стрілецькому полку, який безпосередньо звільняв село, близько 100 воїнів загинуло і було тяжко поранено.
Чотири фашистських контратаки у районі села Дерев'яни відбила 100-а стрілецька дивізія Т. Циганкова, оволоділа цим населеним пунктом та звільнила села Шидлівка, Погоріле (Привітне), Броварі, Гелетина.
Воїни 237-ої стрілецької дивізії генерала Ф. Пархоменка у жорстоких боях звільнили села Чугор, Рункошів, Кривчани, Гораївку, селище Стара Ушиця.
Нанесли значні втрати ворогу і зайняли села Привороття (Подоляни), Крушанівку, Нефедівці воїни 151-ої стрілецької дивізії генерала Д. Подшивайлова.
Наступаючи уздовж північного берега Дністра, 161-а стрілецька дивізія генерала П. Тертишного за 6 днів у боях звільнила 20 населених пунктів краю.

Вісім днів тривав по тилах ворога на Кам'янеччині рейд загону відважних гвардійців-лейтенантів Петра Барабанова і Михайла Радугіна. У взаємодії з місцевим партизанським загоном І.Я. Мельника вони знищили більше 3 тисяч фашистів, десятки танків, бронетранспортерів, гармат, кулеметів, сотні машин. Крім того, ними було визволено біля 300 військовополонених. Озброївши визволених трофейними автоматами і кулеметами, гвардійці включили їх у свій загін. В останні дні рейду ними було захоплено 4 склади боєприпасів, взято у полон 158 фашистів. Якщо на завдання вийшли взвод танків і взвод автоматників, то повернувся з рейду цілий полк. За виняткову мужність, неабияке військове мистецтво і кмітливість гвардії лейтенанти П. Барабанов і М. Радугін були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У небі Кам'янеччини повторив безсмертний подвиг Гастелло екіпаж літака 36 авіаційного полку гвардії лейтенанта Івана Кудашкіна. Він скерував свій палаючий літак у центр німецької колони, яка відходила до переправи на Дністрі. У тяжкому, кровопролитному бою за село Довжок загинув герой форсування Дніпра, командир кулеметної роти 363 стрілецького полку Герой Радянського Союзу Степан Киргизов.
"Поділля стало ареною нової поразки німецько-фашистських військ, - писав у своїх спогадах командарм 38-ї армії К.С. Москаленко. - Багато разів його землю топтали іноземні загарбники, але їх незмінно наздоганяла відплата. Так і весною 1944 року тут пронеслась очищувальна буря... І ніби тільки цього чекала земля, щоб знову розквітнути радісними барвами весни".
Кам'янчани брали активну участь у бойових діях на всіх фронтах від Баренцового до Чорного морів. Майже 30 тисяч наших земляків пройшли "фронтовий млин", понад 9 тисяч із них смертю хоробрих полягли у боротьбі з ворогом. їх кров'ю рясно полита російська, білоруська, прибалтійська землі та землі східноєвропейських країн. І всюди воїни-подоляни проявляли мужність і відвагу у боротьбі з ворогом. Тільки із сіл Залісся Першого сільської ради 9 фронтовиків були удостоєні найвищої солдатської нагороди - ордена Слави, а двоє із них нагороджені двічі. Повним кавалером ордена Слави у роки війни став Іван Андрєйцев із Великої Слобідки. За проявлену мужність і героїзм одержав найвищу нагороду Польщі - орден Хреста Віртуті Мілітарі - уродженець села Броварі Йосип Сташкевич, який воював у складі польської дивізії імені Тадеуша Костюшко.
Четверо уродженців Кам'янеччини отримали вищу відзнаку Вітчизни - Золоту Зірку Героя Радянського Союзу. Вже на п'ятий день війни здійснив свій подвиг командир танкового батальйону Йосип Кадученко, уродженець селища Стара Ушиця. Його танкісти вщент розбили колону фашистських танків з мотопіхотою під білоруською Оршею. У січні 1943 р. у бою за російське місто Касторне смертю героя загинув командир танкової роти ходоровчанин Борис Сугеров. В серпні 1944 р. на литовській землі пішов на таран з "тигром" командир танкової роти капітан Лаврентій Тручак із села Нагоряни. А при штурмі угорської столиці Будапешта у критичний момент бою викликав вогонь на себе і чудом залишився живим капітан-артилерист Микола Никольчук, уродженець Оринина.
Славну сторінку у перемогу внесли жінки-подолянки, які поруч з чоловіками боролися на фронтах війни. Так, у перші дні війни добровільно пішла на фронт Ганна Хоптюк із села Нефедівці. Вона брала активну участь у боях під Києвом, Харковом, де ходила в розвідку у ворожий тил, а в боях за Крим винесла з поля бою 50 поранених бійців. Багатьма бойовими нагородами відзначена мужність комісара легендарного Таманського жіночого авіаційного полку полковника Євдокії Рачкевич, уродженки села Довжок.
Учасником Параду Перемоги став зв'язківець Василь Цимбалістий з села Чабанівка. У бою за Дніпро, коли від вибуху ворожої міни обірвався дріт, незважаючи на поранення, він затиснув кінці телефонного дроту у своїх зубах, чим забезпечив зв'язок для наступаючої частини.
Майже в усіх населених пунктах Кам'янеччини у скорботі стоять монументи, меморіальні комплекси, обеліски, пам'ятники, пам'ятні і меморіальні знаки, як вічні острівки людської пам'яті і застороги про страшні часи війни, які нагадують про велику ціну Перемоги.
На братській могилі розстріляних у 1944 р. селян Тарасівки встановлено стелу, на якій викарбовано прізвища всіх 90 загиблих. 66 прізвищ мирних мешканців, які безневинно загинули від рук окупантів, - на кам'яному обеліску в селі Демшин. Пам'ятники місцевим жителям - жертвам фашизму стоять в селах Жванець, Збруч і Кам'янка, селищі Стара Ушиця. Меморіальні комплекси загиблим визволителям були споруджені в Старій Ушиці, Довжку, Оринині, Врублівцях, Гаврилівцях, Жванці. Пам'ятники воїнам-односельчанам відкриті в селах Абрикосівка, Бабшин, Баговиця, Боришківці, Велика Слобідка, Вербка, Вихватнівці, Вітківці, Врублівці, Гаврилівці, Голосків, Грушка, Гуменці, Завалля, Залісся Перше, Кадиївці, Калачківці, Кам'янка, Китайгород, Кізя, Колодіївка, Киселівка, Кудринці, Ластівці, Лисківці, Нефедівці, Ніверка, Нігин, Оленівка, Оринин, Островчани, Привороття, Ріпинці, Рихта, Рогізна, Руда, Слобідка Рихтівська, Сокіл, Супрунківці, Устя, Фурманівка, Цвіклівці, Чабанівка, Чорнокозинці, Шутнівці, Шустівці та інших населених пунктах краю. Височать кургани Слави у Нігині, Жванці, Думанові, Підпилипї, Оринині, Слобідці-Кульчієвецькій та Ходорівцях.
Для кам'янчан звільнення краю ще не стало завершенням боротьби з фашизмом. Всі їх зусилля були спрямовані на допомогу фронту і відродження народного господарства. Гітлерівські загарбники заподіяли району збитків більше як на мільярд карбованців. Велетенські купи цегли і попелу залишилися на місці колишніх майстерень, гаражів, багатьох будинків. Родючі поля за роки війни перетворилися на перелоги. Землю треба було повернути до життя.
Селяни звозили на артільні двори захований від гітлерівських грабіжників інвентар та машини, приводили збережену робочу і продуктивну худобу, відбудовували і ремонтували господарські будівлі, створювали насіннєві фонди, здавали лишки продуктів у фонд Радянської Армії. Проведений двотижневик по збору запасних частин та інструментів дав можливість механізаторам району відремонтувати значну кількість тракторів до весняної сівби 1944 р., яку завершили до 20 травня 1944 року. Переможцями стали Кам'янець-Подільська МТС і колгосп ім. Димитрова с. Нагоряни, яким були присуджені і вручені перехідні Червоні прапори облвиконкому.
З подвійною енергією працювали хлібороби району на жнивах. Збирали урожай косами і серпами. Йшла боротьба за кожну зернину. Ольга Ткачук з колгоспу ім. Будьонного с. Довжок на в'язанні снопів стала першою в області тисячницею. На жнива виходили навіть літні жінки віком до 72 років. В результаті наполегливості і самовідданої праці усіх селян, допомоги міста селу, а також воїнів Радянської Армії, до 20 серпня 1944 року колгоспи Кам'янеччини завершили збирання зернових культур. Кам'янеччина однією з перших в Україні виконала план хлібозаготівлі і до 15 вересня 1944 року повністю розрахувалася з державою по хлібоздачі.
Кам'янчани відновили шефство над шахтою 2-БІС ім. Молодої Гвардії тресту "Краснодонвугілля". На відродження Донбасу поїхало 200 кам'янчан. Важлива допомога надавалась евакогоспіталям. Активну участь краяни взяли у державних воєнних позиках та збиранні коштів на будівництво танкової колони "Радянське Поділля" і авіаескадрильї "Колгоспник Поділля".
У 1945 році широко розгорнулось змагання за успішне проведення весняної сівби, старанний догляд за посівами. Жаткарі колгоспів ім. Кірова с. Ластівці та ім. Будьонного с. Довжок виступили ініціаторами змагання серед жаткарів за своєчасне і безвтратне збирання врожаю 1945 року., Краяни демонстрували справжній героїзм на трудовому фронті, відновлювали зруйноване, заліковуючи тяжкі рани, нанесені війною.
Уже до жовтня 1945 року на Кам'янеччині були відновлені майже всі підприємства, МТС, тваринницькі ферми. Посівні площі і поголів'я худоби досягли відповідно 86 і 67 відсотків довоєнних показників. Але 1946 року внаслідок жорстокої посухи у господарствах краю отримали мізерний урожай. Так, у колгоспі ім. Калініна (с. Бакота) з одного гектара зібрали лише по 2,7 ц пшениці, 2,4 ц жита, 1,4 ц вівса, 1,2 ц кукурудзи. Сталінське керівництво відправляло за кордон ешелони з продовольством, а колгоспники Кам'янеччини отримували за вироблений трудодень по 50-100 г хліба. Селяни масово голодували, іноді помирали цілі сім'ї.
На збиранні урожаю у 1947 році в районі щоденно працювало 25 тис. колгоспників, 40 автомобілів, 300-400 підвод. Більшість трудових колективів виявляли зразки героїчної праці. Завдяки цьому було зібрано непоганий урожай зернових і технічних культур. За високі виробничі показники 5 членів артілі з с. Жовтневе у 1947 році та 16 колгоспників з с. Голосків у 1948 році були відзначені високими урядовими нагородами.
З великим піднесенням на відбудові рідного краю працювали фронтовики. Багатьом із них довірили очолити місцеві органи влади і господарства. Серед них - Герой Радянського Союзу Олександр Протальйонович Дудін. На виробничих ділянках провідну роль у цей час відігравали жінки. Вони очолили більшість колгоспних ланок, з їх числа стали готувати трактористок. Працівниці Орининської МТС Софія Матковська і Марія Гук домоглися виробітку 1200 га на трактор. Представляти Кам'янеччину у Верховній Раді УРСР першого післявоєнного скликання було довірено Ганні Андріївні Дубині, голові Приворотської сільської ради. На початку 50-х років проводилося укрупнення господарств, набула поширення механізація. Якщо в 1955 р. у колгоспах району комбайнами було зібрано 1000 га цукрових буряків, то в наступному році - 3099 га.
За одержання врожаю цукрових буряків по 237 ц з гектара та інші високі показники Кам'янець-Подільський район був нагороджений дипломом II ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Було відзначено 79 господарств і передовиків, а колгосп ім. Калініна (с. Руда) був нагороджений дипломом І ступеня та премійований вантажною і легковою автомашинами.

Велику роль у піднесенні економіки краю та добробуту жителів Кам'янеччини відігравала електрифікація. У 1952 р. на річці Смотрич була споруджена Цвікловецька ГЕС. 1954 року стала виробляти струм міжколгоспна гідроелектростанція в с. Завалля. Потім стали до ладу Ніверська, Великозаліснянська, Голосківська і Кудринецька електростанції. Міжколгоспні електростанції були об'єднані в єдину енергосистему. Завдяки цьому в 1956 р. з 46 колгоспів району 33 були електрифіковані. У господарствах на електроенергії запрацювали пилорами, механічні майстерні, водокачки, молотарки, зерноочисні машини, соломорізки, млини, механізми по подрібненню кормів. Було запроваджено електродоїння корів, а у деяких колгоспах почали використовувати електропастухів.
Значна увага приділялася питанням застосування гербіцидів та мінеральних добрив. Збільшилися площі під посів кукурудзи, вводився відомий "хрущовський" квадратно-гніздовий спосіб її посадки.
Район одним із перших у республіці підтримав ініціативу колгоспу "Більшовик" Шосткінського району Сумської області про перехід на грошову оплату праці. Уже у серпні 1958 р. на грошову оплату праці перейшло господарство в с. Ластівці, а до кінця року майже всі колгоспи району ввели гарантовану грошову оплату без нарахування трудодня.
У 1958 році за досягнення високих результатів у виробництві сільськогосподарської продукції Хмельницька область була нагороджена орденом Леніна. Вагомий внесок у трудовий подвиг подолян внесла Кам'янеччина. Держава високо оцінила роботу багатьох трудівників. Серед них - депутат Верховної Ради СРСР, доярка колгоспу з села Цвіклівці Марія Андріївна Латюк та депутат Верховної Ради УРСР двох скликань, голова правління колгоспу з с. Нігин Мусій Веремійович Підгородецький, які були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.
На початку 60-х років у районі продовжувалося поступове поліпшення структури посівних площ. Розроблялася і вдосконалювалася система удобрення ґрунту, впроваджувалися досягнення науки. Тривало подальше забезпечення села новою сільськогосподарською технікою. У 1964 році в районі налічувалося 797 тракторів, 657 комбайнів, 705 автомобілів, 1250 електромоторів.
Для другої половини 60-х років було характерне подальше впровадження нових технологій та спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва. У районі вводяться такі гіганти, як Шутновецьке міжколгоспне об'єднання по виробництву м'яса на промисловій основі, товарні та репродуктивні тваринницькі комплекси в селах Устя, Думанів, Руда, Кадиївці, Супрунківці, Чабанівка. Досвід роботи тваринників Кам'янеччини став надбанням всієї країни - у 1972 році в районі було проведено всесоюзний семінар. Про трудові успіхи бригади Героя Соціалістичної праці Володимира Васильовича Козярського з колгоспу "Україна" стало відомо усій країні. У 1974 році Кам'янеччина вийшла переможцем всесоюзного змагання і була нагороджена перехідним Червоним прапором.
Свинарка колгоспу "Україна" В. Пшенична - лауреат премії Ленінського комсомолу.
У 70-80-х роках трудівники Кам'янеччини продовжували нарощувати сільськогосподарське виробництво за рахунок його інтенсифікації, підвищення урожайності, збільшення капіталовкладень. Вагомих результатів у землеробстві і тваринництві досягли Заслужені працівники сільського господарства УРСР Сергій Авксентійович Щербань (голова колгоспу "Прогрес" с. Привороття, почесний громадянин Кам'янець-Подільського району), Василь Федорович Марущак (зоотехнік радгоспу ім. Орджонікідзе селища Стара Ушиця), Антоніна Петрівна Гаврищук (агроном колгоспу "Комуніст" с. Нігин) та Василь Михайлович Прус (ланковий цього ж господарства, повний кавалер ордена Трудової Слави, переможець всесоюзних змагань механізаторів).
Найвищих показників у сільськогосподарському виробництві район досягнув у 1990 році. Валовий збір зернових і зернобобових культур склав 1626828 ц при урожайності - 42,4 ц з гектара; цукрових буряків - 2737820 ц при урожайності 293 ц з гектара; фруктів і ягід - 80694 ц. Вироблено продуктів тваринництва: м'яса - 115927 ц, молока - 574312 ц, шерсті -353 ц, яєць - 15891 тис. штук.
Досягнення вагомих результатів стало можливим завдяки злагодженій роботі багатьох трудових колективів. Вмілими і кваліфікованими керівниками показали себе М.В. Підгородецький, С.А. Щербань, Г.Ю. Пантелей, І.В. Пшетаковський, О.А. Калюка, В.І. Дарманський, В.Т. Дідук, В.Й. Савчук, М.С. Попіль, С.М. Кротік, О.С. Ахтимійчук, І.Х. Бугерчук, М.І. Любенчук, В.І. Комарніцький, М.М. Мікшанський, Г.П. Грицюк, В.Л. Годований, О.Й. Вольський, І.С. Кисилівський, В.Л. Кушнір та інші.

Завдяки самовідданій праці робітників і службовців Кам'янеччини у повоєнні роки в короткі строки була налагоджена робота промислових підприємств: Довжоцького спиртзаводу, Укртресту вапнякових розробок "Сахкамінь", Гуменецько-Вербецького заводоуправління, Кудринецького і Гринчуцького кар'єрів, Приворотського і Жванецького сирзаводів, Староушицьких швейної фабрики та судоремонтної майстерні, хлібопекарень, "Заготзерна", райхарчокомбінату, підприємств по виробництву цегли та інших промислових об'єктів. Промислові потужності району дозволили забезпечити переробку місцевих ресурсів і сировини, розгорнути роботу по відновленню і будівництву об'єктів сільськогосподарського і соціального призначення, підняти матеріальний і культурний рівень населення.
На середину 60-х років Кам'янеччина стає одним із найбільш потужних регіонів області. Саме в цей час розпочалися капітальне будівництво і реконструкція промислових підприємств, таких як консервний, цукровий, соковий заводи, молокозавод, м'ясокомбінат, була введена лінія по виробництву горілчаних виробів на заводі продтоварів, нові виробничі об'єкти комбінату хлібопродуктів. Запрацював новозбудований комбінат будівельних матеріалів, розширили виробництво місцеві кар'єри, підприємства по виробництву цегли.
На кінець 1990 року у районі працювало 16 промислових підприємств, які виробляли: цукру-піску - 38869 тонн, спирту етилового - 642 тис. декалітрів, дріжджів пекарських - 2609 тонн, масла тваринного - 1731 тонн, цільної молочної продукції - 18522 тонн, ковбасних виробів -4586 тонн, консервів - 84458 тисяч умовних банок, кондитерських виробів -449 тонн, мінеральної води - 12447 тис. пляшок, каменю вапнякового - 1288,3 тис. тонн, вапнякового борошна - 431,2 тис. тонн, щебеню будівельного -367,3 тис. м3, пиломатеріалів - 4000 м3, столярних виробів - 16000 м3, збірного залізобетону - 34400 м3 та багато іншої продукції.
Вироблена промисловістю району продукція надходила у союзні республіки та деякі зарубіжні країни.
У січні 1966 р. біля с. Гуменці розпочалося будівництво гіганта цементної галузі України - Кам'янець-Подільського цементного заводу. Першу технологічну лінію заводу, потужністю 600 тис. тонн цементу на рік, здано в експлуатацію в грудні 1970 р.
Справжнім флагманом у системі хлібозаготівель області став комбінат хлібопродуктів, який багато років очолював талановитий організатор виробництва Георгій Іванович Данілов, а пізніше - Микола Ілліч Боярський. Стабільно працював колектив цукрового заводу, яким керували такі здібні керівники, як Г.П. Маліков, С.Б. Погоржельський, В.І. Муравський, В.М. Жабіцький. Цей колектив неодноразово ставав переможцем серед підприємств харчової промисловості республіки, а досвід роботи Героя Соціалістичної Праці Йосипа Тимофійовича Сівйолова став надбанням цукроварів всієї держави та відомим за кордоном. Неодноразово знаком якості відзначалась продукція заводу продтоварів, який очолював Заслужений працівник сільського господарства УРСР Михайло Дмитрович Коваль. З перших днів роботи на консервному заводі гарні організаторські здібності по реконструкції і введенню нових технологій у виробництво виявив молодий і талановитий директор Адам Михайлович Яхієв. Високих виробничих показників досягав колектив Держлісгоспу, який очолювали заслужені лісівники УРСР Микола Петрович Максименко та Сергій Єфремович Бульба.

Важливе місце в розвитку народного господарства Кам'янеччини у повоєнні роки посідав транспорт. Технічне оснащення підприємств, колгоспів і радгоспів було неможливим без надходження автомашин, відновлення і будівництва автомобільних доріг. Відчутний прорив у цьому був здійснений на початку 60-х років. Якщо у 1965 році в районі нараховувалося 1566 автомобілів (у тому числі й тих, які знаходились у індивідуальних власників), то на початок 1990 року - 8669. Довжина доріг становила 523,9 км, в тому числі з твердим покриттям 512,8 км. Всі населені пункти Кам'янеччини були охоплені автосполученням. І в цьому велика заслуга автотранспортного підприємства, яке очолював Заслужений працівник транспорту України Анатолій Васильович Шевчук.
Сільське населення краю користувалося послугами поштового і електрозв'язку. Мережа поштових відділень зросла з 28 у 1960 р. до 56 у 1990 р. За цей же час кількість радіоточок збільшилася з 17 до 27 тисяч. Якщо телефонних апаратів у селах району в 1975 р. було 679, то в 1990 р. - 5195. Важливий внесок у розвиток зв'язку на Кам'янеччині вніс директор райвузла зв'язку Михайло Макарович Степанюк. Саме при ньому відкрився сучасний міськрайонний Будинок зв'язку.
Найбільш складно у післявоєнний період налагоджувалося житлово-комунальне обслуговування сільського населення. Широке кооперативне та індивідуальне житлове будівництво розгорнулося лише з піднесенням сільськогосподарських підприємств та покращенням матеріального рівня населення.
У 1970-1980-х роках було переселено 3900 сімей із селища Стара Ушиця і сіл Теремці, Студениця, Лука-Врубловецька, Кривчани, Конилівка, Мар'янівка, Барвінкове, Чугор, Бакота та ін., які потрапляли в зону затоплення водосховища Дністровської ГЕС. На переселення пішли значні кошти, але були втрачені набутки віків, яким нема вороття, здобутки поколінь, які не повторяться...
У повоєнний період оперативно відновила і значно розширила свою діяльність споживча кооперація. Незважаючи на те, що торгувати доводилося у наспіх відремонтованих крамницях, пристосованих приміщеннях, а то і в звичайних сільських хатах, кооперація в основному забезпечувала населення товарами першої необхідності.
З часом утворилася мережа споживчих товариств, була організована робота міськкоопторгу, районного універсального магазину, ательє мод і швейної майстерні, промкомбінату, заготівельної контори. Широке будівництво нових торгівельних і побутових об'єктів розпочалося у 60-70-ті роки. Дотепер вулиці сіл прикрашають двоповерхові торгові центри, магазини, кафе, ресторани.
На кінець 1990 року на Кам'янеччині була створена розгалужена мережа підприємств райспоживспілки, яка нараховувала: 308 магазинів, 68 підприємств громадського харчування, 78 підприємств побутового обслуговування. Товарообіг райспоживспілки складав 68 млн. крб., а обсяг реалізованих побутових послуг - близько 2,8 млн. крб.
Головним багатством споживчої кооперації завжди були і є люди - продавці і пекарі, заготівельники і кухарі, кондитери і промисловці. Найвідомішим серед них став шеф-кухар ресторану "Стара Ушиця" Йосип Йосипович Березовський, удостоєний звання Заслужений працівник торгівлі УРСР. Райспоживспілку завжди очолювали добре обізнані в своїй справі керівники. Серед них - Семен Юхимович Латер, Почесний громадянин Кам'янець-Подільського району.

Відродження соціальної і культурної сфер на Кам'янеччині у повоєнні роки проходило в умовах високого патріотичного і трудового піднесення. Незважаючи на економічні і політичні чинники, значну нестачу кадрів, поширення епідемій, у селах розпочали роботу медичні і навчальні заклади, організовувалося дозвілля населення.
На початку 1945 року уже функціонували Орининська, Жванецька, Рихтівська, Китайгородська, Староушицька лікарні, Довжоцька і Грушківська лікарські амбулаторії, 27 фельдшерських пунктів, 8 колгоспних пологових будинків. У 1951 році відкрилася Кам'янець-Подільська центральна районна лікарня. Значний особистий внесок у розвиток охорони здоров'я вніс головний лікар району Семен Єфремович Флаксемберг, який беззмінно очолював заклад 33 роки (1952-1985 роки).
На початку 60-х років кількість фельдшерсько-акушерських пунктів і закладів лікарської амбулаторно-поліклінічної допомоги у районі досягла необхідних норм. Надалі в охороні здоров'я було взято курс на розвиток спеціалізованої медичної допомоги, розширення Орининської, Староушицької, Жванецької лікарень. У 1989 році, під час роботи на посаді головного лікаря району Степана Івановича Гуроми, в дію вступив новий лікарський комплекс центральної районної лікарні.
У перші повоєнні роки відновили роботу школи, сезонні дитячі дошкільні заклади. В основному було здійснено перехід до загального семирічного навчання. Розповсюдження набули школи робітничої і сільської молоді. У 1959-1960 навчальному році школи району здійснили перехід до загальнообов'язкової восьмирічної освіти.
Кам'янеччина пишається освітянами, праця яких була відмічена присвоєнням почесного звання Заслуженого вчителя УРСР.

Серед них: Зінаїда Григорівна Машкара - директор Зіньковецького дитячого будинку, Антоніна Павлівна Пономаренко, Ганна Антонівна Грабовецька, Броніслава Іванівна Будзінська - вчителі Орининської школи-інтернату, Данило Пилипович Таралевич, Ніна Максимівна Заболотна - вчителі Староушицької середньої школи, Тамара Григорівна Андрійчук - вчителька Чорнокозинецької середньої школи.
З 1968 по 1975 роки у районі збудовано 17 загальноосвітніх шкіл, 9 дитячих дошкільних закладів, 15 будинків культури і клубів, 20 приміщень для бібліотек. Широко велося будівництво стаціонарних спортивних майданчиків, стадіонів.
Заклади культури, освіти та охорони здоров'я у селах району були справжніми носіями фізичного і духовного виховання людей. Щорічно організовувалося медичне обстеження населення, відпочинок школярів у літніх дитячих таборах. Широко розгорнулось військово-патріотичне виховання, проводилися екскурсії по місцях бойової і трудової слави. Молодь брала участь у всесоюзних змаганнях "Орля" і "Зірниця", юних інспекторів дорожнього руху, пожежників та ін.

Повсюди діяли колективи художньої самодіяльності, у селах Чабанівці і Грушці створено народні театри (режисери-аматори В. Ромарнюк, І. Трофанчук), у селі Демшин - кіностудію (кінофотолюбитель Г. Павленко). Високого звання Заслужений працівник культури УРСР були удостоєні: Василь Дмитрович Доронюк- керівник самодіяльного народного ансамблю "Дністрянська хвиля" клубу цукрового заводу, Анатолій Федорович Лис - керівник фольклорного етнографічного ансамблю "Розмай" районного Будинку культури. Для піднесення культури району багато зроблено завідуючим районним відділом культури Павлом Артемовичем Фараоновим. Для вшанування його світлої пам'яті започатковано обласну премію.
Добру згадку про себе залишив завідуючий районним відділом фізичної культури і спорту Анатолій Арефійович Крупицький. Сьогодні футболісти району змагаються за кубок на його честь. В історії краю назавжди залишиться і незвичайна подія - прийняття і супровід через територію району естафети Олімпійського вогню у 1980 році.
В районі здійснювалися заходи, спрямовані на поліпшення умов життя і виховання дітей у багатодітних сім'ях, їх побутового та медичного обслуговування. У 80-і роки більше ста багатодітних матерів району були нагороджені Медалями материнства, орденами "Материнська слава", а Ніна Василівна Ткачук (с. Жванець) та Людмила Григорівна Мамчур (с. Каветчина) удостоєні почесного звання "Мати-героїня".

Складним і суперечливим періодом в історії нашої Батьківщини і краю виявились повоєнні роки - напруженій праці людей противагу складали жорстоке адміністрування, волюнтаризм, бюрократичні методи керівництва.
Сьогодні ми можемо висловити негативну оцінку тим явищам в житті суспільства, які перешкоджали подальшому соціально-економічному та культурно-політичному розвитку Кам'янеччини, але ми не вправі дорікати пересічним трудівникам, які самовіддано працювали за часів сталінського режиму, хрущовських реформ, брежнєвського застою, горбачовської перебудови. Тільки в 1971-91 роках було нагороджено більше тисячі трудівників району, в т.ч. орденами Леніна - 26, Трудового Червоного Прапора - 224, Жовтневої революції - 40, Дружби народів -11, "Знак Пошани" - 234, Трудової Слави I-III ст. - 145, медалями "За трудову відзнаку" - 184, "За трудову доблесть" - 161.
Як можна не згадати кам'янчан, які в ці роки пройшли афганську війну, військові конфлікти в інших державах, або були учасниками ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії, землетрусу у Вірменії? З 69 уродженців району, які брали участь у бойових діях в Афганістані, загинули 10. З 163 учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 7 віднесені до першої, 123 - до другої, 33 - до третьої категорії постраждалих. Після Чорнобильської катастрофи у забрудненій зоні на території району мешкають майже 1500 осіб. Ці події на все життя залишили біль рідним загиблих, незагоєну рану у людських душах.
У ці непрості роки керівниками району були: перші секретарі РК КПУ К.Ю. Москвічов, А.А. Клеванський, Г.А. Тонкочеєв, І.Я. Івануна, М.І. Кизима, В.М. Смірнов, І.І. Мальченко, А.В. Васьковський, Т.П. Муравка; голови райвиконкому П.О. Шимко, І.І. Недопитанський, О.П. Коптєв, А.Д. Трач, О.І. Степанюк, А.А. Клеванський, К.В. Ситнік, А.Я. Михайлик, В.А. Яремчук. Кожен із них залишив свій слід у становленні народногосподарського комплексу і соціально-культурному розвитку району. А.Я. Михайликта В.А. Яремчук удостоєні звання Почесний громадянин Кам'янець-Подільського району.
Ефективно працювали у розвитку територіальних громад сільські ради. Кваліфіковано, із знанням справи вирішували поставлені завдання сільські голови: М.П. Гладка (с. Калачківці - Почесний громадянин Кам'янець-Подільського району), М.І. Гаврилюк (с. Нігин), М.Я. Поян (с. Оринин), П.С. Дубчак (с. Гуменці), М.С. Мізун (с. Привороття), М.М. Чопик (с. Підпилип'я), М.Ф. Марценюк (с. Слобідка-Кульчієвецька), М.М. Санюк (с. Колодіївка), В.М. Кравчук (с. Подільське), О.Ф. Рудакова (смт Стара Ушиця), В.Р. Олійник (с. Залісся Перше).
Дієвими агітаторами, трибунами відродження і становлення краю, пропагандистами передового досвіду у повоєнні роки виступали редакції газет: "Колгоспне життя" (Смотрич), "Наддністрянська правда" (Стара Ушиця), "Червоний прапор" (Оринин), "Сталінський клич" (Довжок), "Прапор Жовтня" (Кам'янець-Подільський).
У складних політичних, економічних і соціальних умовах Кам'янеччина увійшла в новий етап розвитку нашої Батьківщини - період утворення суверенної, незалежної України.
24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР приймає Акт про незалежність, сімнадцять рядків якого докорінно змінили хід нашого життя. Символічно, що у прийнятті цього доленосного рішення безпосередню участь брали і народні обранці від Кам'янеччини - Микола Іванович Любенчук і Сергій Артемович Тимчук. Політичну волю депутатів подоляни підтвердили на Всеукраїнському референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року. Абсолютна більшість населення району проголосувала за незалежність України, тим самим зробивши вагомий внесок у справу державотворення.
Проголошення незалежності України на Кам'янеччині, як і в усій державі, вселило надію та впевненість у становленні свободи, верховенства справедливості та права, підвищення рівня життя до світових стандартів. Але за романтично піднесеним часом завищених оцінок стало ясно, що шлях до здійснення цих надій і сподівань набагато важчий і складніший. Пропаганда так званого "швидкого успіху" не спрацювала. За цей час не раз були здійснені круті повороти у вигляді економічних, соціальних, адміністративних реформ та інших випробувань. На жаль, більшість з них жаданих успіхів не принесли.
На сьогодні у районі утворені і діють нові державні і громадські інституції, характерні для демократичного суспільства. Відбулись кардинальні зміни у господарюванні на засадах економічного інтересу, ділової ініціативи, приватної власності. Здійснено роздержавлення у промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті, торгівлі, побуті та інших сферах.
Нині незаперечним лідером розвитку сучасного сільськогосподарського виробництва у районі є товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Мрія" (с. Сокіл), яке впродовж майже 40 років незмінно очолює Сергій Микитович Кротік, Заслужений працівник сільського господарства України, Почесний громадянин району, господар від Бога. На досвіді "Мрії" можна простежити потенціал і реальні можливості агропромислової галузі. А "секрети" цього господарства відомі - прагнення колективу досягти максимальної продуктивності виробництва, боротьба за ефективність праці, розвиток партнерства, в основу якого покладено довіру та дійові ринкові відносини.
Добра слава про сокільське господарство та його керівника давно вийшла за межі Кам'янеччини. Основні прибутки товариство одержує за рахунок рослинництва. Площа орної землі "Мрії" - більше 2 тисяч гектарів. На основі прогресивних технологій підготовки ґрунту, внесення мінеральних, органічних добрив, гербіцидів, впровадження сучасного насіннєвого фонду тут стабільно вирощуються високі врожаї сільськогосподарських культур, нерідко і всупереч несприятливим кліматичним умовам.
Особлива увага у Соколі приділяється тваринництву. На чотирьох фермах утримується понад 1700 голів великої рогатої худоби та 700 голів свиней. На кожних 100 га сільгоспугідь у господарстві виробляється більше 700 центнерів молока та 130 центнерів м'яса. Тут справді турбуються про трудівників. У тваринницькому містечку, на тракторному стані цілий рік працюють кімнати відпочинку, їдальні. Тільки на безкоштовне харчування працівників щорічно виділяється більше 100 тисяч гривень. Власники земельних і майнових паїв отримують до однієї тонни зерна, іншу продукцію. Суттєву підтримку від господарства мають медичні, шкільні і дошкільні заклади територіальної громади, ветерани війни і праці. Товариство також підтримує індивідуальні підсобні господарства селян. Налагоджена робота переробних цехів та хлібопекарні. Господарство працює рентабельно, чистий прибуток складає півтора мільйона гривень щорічно.

Важливе місце в агропромисловому комплексі району посідає закрите акціонерне товариство агрофірма "АВІС" (с. Гуменці), яке в 2005 р. очолила Галина Дмитрівна Чорноус. Визначальним у роботі колективу агрофірми є застосування новітніх технологій та інноваційного шляху розвитку виробництва. На підприємстві утримуються високопродуктивні породи птиці. Внаслідок новаторських підходів у вирішенні технологічних і управлінських рішень агрофірма не тільки вистояла в умовах економічної кризи, а й продовжує нарощувати виробництво. Вага агрофірми у виробництві продукції птахівництва області сягає 90%. Саме "АВІС" визначає шляхи подальшого розвитку цієї галузі на Хмельниччині. Базою досягнень стала політика оновлення матеріальної бази і модернізації виробництва.
За останні 10 років основні виробничі фонди підприємства потроїлися. У найближчі роки завдяки інвестиціям технічний потенціал фірми зросте у 5 разів, що дасть можливість утримувати до 1 млн. голів птиці і виробляти щороку 200 млн. курячих яєць. На підприємстві впроваджена новітня технологія безвідходного виробництва. Збудовано міні-завод "Екогран", який не має аналогів у світі і є зразком екологічної безпеки при утилізації органічних відходів. Розроблені в "АВІСі" технології очищення ґрунтів від радіонуклідів і пестицидів відкривають великі перспективі для України по одержанню екологічно чистих продуктів і оздоровлення нації. За заслуги у виробництві продукції агрофірмі присвоєно високу відзнаку "Знак довіри матері і дитини". Значний внесок у розбудову і розвиток "АВІСа" вніс Заслужений працівник сільського господарства України, Почесний громадянин району Анатолій Прокопович Ткач.

Все більше обертів набирають у своїй діяльності приватні і фермерські господарства. Прикладом цього є фірма "Деметра" (с. Кам'янка) - дочірнє підприємство ЗС ЛТД (керівник А.В. Зелениця). Після розпаду місцевого агроформування новий господар орендував у пайовиків землю і став її доводити до пуття - орати, засівати, будувати цехи, приміщення ферм, розвивати громадське тваринництво, конярство, вкладаючи в це чималі кошти. За короткий відрізок часу господарство домоглося вагомих показників, особливо у продуктивності тварин. Для ознайомлення з методами роботи підприємства сюди стали приїжджати досвідчені керівники та спеціалісти. "Деметра" також має переробний цех, який постійно нарощує виробничі потужності, виготовляє із власної сировини декілька десятків видів делікатесних виробів із м'яса, які користуються великим попитому населення. А ще тут працюють цехи з переробки соняшнику, виготовлення халви. За час діяльності підприємства тут створено 150 робочих місць. У 2005 р. частина селян с. Боришківці довірила свої паї "Деметрі".
Ефективно використовує потенціал і можливості подільської землі приватне підприємство "Золота нива", що у Заліссі Першому, яке створив Павло Якович Павлунішин. Господарство спеціалізується на вирощуванні овочів і картоплі. Незважаючи ні на які кліматичні примхи, тут завжди досягають високих врожаїв завдяки глибокому знанню справи, використанню сучасних методів обробки землі та любові до неї господаря і його помічників.

Неоціненним природним багатством Кам'янеччини був і залишається ліс, який забезпечує рівновагу природних процесів і формує здорове довкілля. У районі діють 2 лісових підприємства - Держлісгосп і "Надра Кам'янеччини", у віданні яких тисячі гектарів рукотворних лісів. Лише Держлісгосп (директор - Заслужений лісівник України А.М. Швець) щорічно реалізовує продукції майже на 6 млн. гривень. Половина цієї суми направляється на лісовідновлення, удосконалення виробництва та захист лісів. Підприємствами протягом останніх десяти років створено 3000 гектарів захисних лісових насаджень. Стало нормою і те, що у лісовідновленні бере активну участь населення. Щорічно у районі проходить акція під гаслом "Зелені паростки майбутнього".
За роки незалежності на Кам'янеччині відбулися суттєві зміни у структурі промисловості. Більша частина підприємств переробної галузі, згідно чинного законодавства, перейшла у підпорядкування міста. Незважаючи на це, промислові підприємства Кам'янеччини з 2000 року неухильно нарощують обсяги виробництва продукції.
Серед районів області Кам'янеччина посідає провідне місце за величиною експорту. На деякі промислові підприємства прийшли іноземні інвестори.
Більш ніж сторічний досвід виробництва має Довжоцький спиртзавод. Збудований ще у 1896 році при сприянні німецької компанії Борлян-Шведе на замовлення княгині Хілкової, спиртзавод-гуральня мав потужність лише 80 декалітрів на добу, а сьогодні по обсягах і темпах росту товарної продукції входить у першу трійку підприємств спиртової галузі країни. Його продукція високоякісна, конкурентоспроможна і визнана в Європі. Переважну частину виробленого спирту завод експортує, а хлібопекарські дріжджі та вуглекислота користуються високим попитом на внутрішньому ринку. Підприємство не цурається і хліборобської справи. Орендуючи землю у місцевих пайовиків, для удобрення та підживлення посівів як добриво застосували відходи виробництва і в результаті отримали високий урожай. Даний експеримент досліджують науковці Подільського аграрно-технічного університету. Високопрофесійний колектив заводу знаходиться у постійному пошуку по впровадженню у виробництво сучасних технологій.

Гордістю Кам'янеччини є - ведуче підприємство України по переробці сільськогосподарської продукції. Уже майже 20 років його очолює Адам Михайлович Яхієв - Заслужений працівник промисловості України, кавалер багатьох державних і міжнародних нагород та відзнак, депутат Хмельницької обласної ради. Третина консервної продукції, що виробляється у Хмельницькій області, припадає на це підприємство.
Продукція підприємства давно заявила про себе високою якістю на внутрішньому і зовнішньому ринках, експортується в країни ближнього і дальнього зарубіжжя: Німеччину, США, Великобританію, Австрію, Канаду та інші. Торговій марці товариства присвоєно міжнародну премію "Бізнес олімп" та звання "Золотої торгової марки", нагороджено дипломами загальнонаціональних конкурсів "Вища проба", "100 кращих товарів України - 2004" та багатьма іншими відзнаками.

ПОСТІЙНИЙ ріст економічних показників "Адамса" обумовлений посиленням технологічної дисципліни, запровадженням нових технологій. Для забезпечення заводу сировиною під виробничі потреби взято в оренду більше 11 тисяч гектарів землі, для чого створено 9 відокремлених підрозділів, додатково відкрито майже 600 робочих місць. Для збереження насіння товарного зерна та його переробки "Адамс" викупив контрольний пакет акцій Кам'янець-Подільського комбінату хлібопродуктів.
Ще однією характерною рисою цього підприємства є турбота про своїх працівників. Будується житло, виділяються кошти для садово-городницького кооперативу та кредити для індивідуальних забудовників, надається допомога ветеранам війни і праці. ВАТ "Адамс" виступає спонсором шкільних і дошкільних закладів, організацій культури та спорту, засобів масової інформації, релігійних громад. Благодійницька допомога щорічно складає майже 1 млн. гривень.

Найбільшим промисловим підприємством району, Хмельниччини і цементної галузі України є відкрите акціонерне товариство "Подільський цемент". Кожну п'яту тонну українського цементу виробляють подоляни, а проектна потужність цього гіганту дає право називати його в числі найбільших в Європі. Всі види цементу, що виробляє підприємство, сертифіковані на відповідність національним і європейським стандартам.
Підприємство володіє сучасними пакувальними лініями. Одна з них (німецька фірма "Haver & Beker" і "Beumer") дозволяє пакувати мішки по 25 і 50 кг, а також палети і пакети в термоусадочну плівку, з продуктивністю 70 тонн на годину. Друга пакувальна лінія фірми F.L/SMSDTH має продуктивність 50 тонн на годину.
З приходом інвестора і основного власника контрольного пакету акцій, відомої в Європі фірми по виробництву будівельних матеріалів "CRH", підприємство отримало друге дихання. Продукція товариства нині добре знана за кордоном. Підтвердженням цьому є вручення товариству міжнародних нагород "За якість та досконалість продукції" (Мадрид), "За високий імідж торгової марки" (Рим). А за значний внесок в економіку України колектив нагороджений відзнакою Міжнародної Академії "Орденом Пошани".
Піднесення підприємства на високий національний і міжнародний рівень здійснено завдяки самовідданій праці багато-чисельного дружнього колективу, який уже більше 10 років очолює талановитий керівник-професіонал Семен Іванович Дарчук, Заслужений працівник промисловості України, один із кращих топ-менеджерів в державі, перший кавалер районної відзнаки "За заслуги".
Завдячуючи його наполегливості, у виробництво постійно впроваджуються новітні технології, завершено комп'ютеризацію виробництва від бухгалтерії до пропускного пункту. Підприємство одне з перших в Україні переходить на використання в якості технологічного палива вугілля (та іншого альтернативного палива) замість природного газу, ціна на який непомірно зростає. У найближчі роки планується кардинальна реконструкція підприємства з переходом його на "сухий" спосіб виробництва цементу. Уже розпочалася розробка ТЕО даного проекту. А ще тут постійно піклуються про екологічний стан підприємства, поліпшення виробничих і побутових умов праці, достойну заробітну плату працівників, яка є найвищою в регіоні та серед підприємств цементної промисловості України. Цементники крокують європейським шляхом щодо стимулювання персоналу. Підприємство стало кращим і у всеукраїнській акції "100 сумлінних платників податків".
Біля 85% надходжень до місцевого бюджету - це кошти ВАТ "Подільський цемент". Попереду у цементників нові вражаючі здобутки. Адже вони - єдина команда, що впевнено йде до перемоги.
У районі з усіма населеними пунктами налагоджено регулярне пасажирське перевезення. Поряд з ВАТ "Кам'янець-Подільське АТП-16808", перевезення пасажирів на приміських маршрутах забезпечують приватні підприємства "Подільська нива" і "Фірма "Достаток", приватні підприємці. Через район проходить міжнародна автомагістраль "М-20", автопотік на якій складає 21 тисячу одиниць на добу. У наявності пряме автомобільне та залізничне сполучення з Києвом, Хмельницьким та іншими обласними центрами. Одним із найпотужніших автопідприємств району, яке здійснює вантажні перевезення, є закрите акціонерне товариство Трузтранс" (генеральний директор Віктор Антонович Антонюк). Автопарк підприємства укомплектований великовантажними автомобілями БелАЗ і забезпечує безперебійну роботу "Подільського цементу". Колони ЗАТ Трузтранс" нерідко можна зустріти на новобудовах країни. Зокрема, останнім часом автомобілісти брали активну участь у будівництві автомагістралі "Київ-Одеса", об'їзної дороги навколо міста Чернівці та на інших об'єктах.
Серед гірничодобувних підприємств Кам'янеччини та асоціації "Укрцукоркамінь" упевнено утримує лідерство державне підприємство "Нігинський кар'єр" (директор Анатолій Андрійович Ткачук, Заслужений працівник промисловості України). Підприємство добре відоме в Україні, належно оцінене в Європі. У 2005 році його відзначено дипломом за високу якість продукції. Сьогодні "Нігинський кар'єр" постачає вапняковий камінь на цукрові заводи семи областей країни та вапнякове борошно на Київський, Вінницький і Запорізький скляні заводи. Продукція кар'єру використовується у рослинництві - для покращення родючості землі, та тваринництві - як кормова добавка до комбікормів. Тут розпочато випуск мінерального порошку для потреб асфальтобудівної галузі. Разом з науковцями Київського політехнічного інституту нігинці вирішують питання про освоєння нових видів продукції.

На сучасний рівень обслуговування населення виходить галузь зв'язку. Регіональний підрозділ "Укртелеком" підключено до оптико-волоконної лінії зв'язку "Поділля", а у 2003 р. - до загальнодержавної цифрової мережі. Це відкрило широку перспективу для подальшого розвитку цифрового зв'язку на Кам'янеччині. В районі введено транзитний вузол та АТС на базі цифрової системи комутації Si 2000, систему широкосмугового доступу до мережі Інтернет за технологією ADSL2+, діє електронна пошта. Крім традиційного телефонного, поширена також мережа мобільного зв'язку, зокрема працюють оператори "КиївСтар GSM", UMC, Wellcom.
Активно ведуться роботи по подальшій газифікації сіл. Наша мета - стовідсотково газифікувати населені пункти району.
Для безперебійного енергопостачання споживачів плідно і цілеспрямовано працюють енергетики району під керівництвом Георгія Борисовича Грубі - начальника району електромереж, відомого на Поділлі господарника. Колективом підприємства за часи незалежності багато зроблено по оновленню та утриманню майже 2,5 тис. км електромереж, 12 районних та більше 700 інших трансформаторних підстанцій. Робиться все, щоб не порушувався належний комфорт у домівках 32 тисяч абонентів і робочий ритм 583 малих і великих підприємств Кам'янеччини.
У районі діє розгалужена мережа кооперативних і приватних підприємств торгівлі і громадського харчування, які у повному обсязі забезпечують потреби населення. Тільки в системі районного споживчого товариства (голова правління Павло Антонович Свіргоцький) діють три комерційних виробничо-заготівельних підприємства та райкоопзаготпром, які об'єднують 135 закладів торгівлі і громадського харчування, 24 пункти по заготівлях, сучасні магазини-маркети та ін.
Районне споживче товариство щорічно нарощує виробництво власної продукції, обсяги товарообігу, зміцнює матеріально-технічну базу, працює без збитків. Здійснено реконструкцію та переоснащення підприємств торгівлі і громадського харчування. Відкрито обрядові зали, які користуються попитом у населення для проведення весіль, родин, інших сімейних свят та подій. Для поліпшення торговельного обслуговування населення району споживча кооперація продовжує реформування своєї структури. Вона йде шляхом наближення торгівлі до сільського покупця, якнайповнішого задоволення усіх його запитів.
У вирішенні соціально-економічних питань неабияку роль відіграє підприємництво. У малому і середньому бізнесі зайнята значна кількість населення. Підприємці надають послуги у переробці сільськогосподарської продукції, зокрема виробляють м'ясомолочні і хлібобулочні вироби та напої, а також ремонтують побутову техніку, одяг та взуття, виготовляють вироби з дерева та металу, займаються будівництвом. Прикладом вмілої організації підприємництва на селі є товариство "Еко-продукт Поділля" (с. Нагоряни), яке очолює Анатолій Сигізмундович Яворський. Основний напрям діяльності підприємства - виробництво м'ясних виробів, які добре відомі споживачам України та близького зарубіжжя.

На теренах Кам'янечини знаходиться 176 пам'яток історії та культури. Поряд з мальовничою природою і м'яким кліматом це створює можливості для розвитку в майбутньому на території району індустрії відпочинку і розваг.
Національний природний парк "Подільські товтри" організовує тематичні екскурсії "Шляхом століть" (Кам'янець-Подільський-Бакота) та "Стародавні фортеці на Дністрі" (Жванець-Хотин). В небі Кам'янеччини весною та восени можна побачити теплові аеростати, які беруть участь в різноманітних міжнародних змаганнях. А біля сіл Гуменці та Вербка проходять авторалі. Використовуючи природні та історико-культурні можливості регіону, приватний бізнес робить перші кроки в зеленому туризмі. На Дністрі відкрито прогулянковий водний маршрут.
За роки незалежності відбулися важливі організаційні зміни в системі охорони здоров'я. Впроваджено сучасні методи лікування, спрямовані на здешевлення медичної допомоги при збереженні її якості та доступності. Реформується система первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Приділяється увага охороні материнства і дитинства, переоснащенню матеріально-технічної бази. Медичні заклади поповнились сучасним медичним обладнанням, зокрема унікальним пересувним лабораторно-діагностичним кабінетом, який дозволяє обстежити населення найвіддаленіших сіл, апаратом ультразвукової діагностики SIEMENS останнього покоління, іншим медичним обладнанням і інструментарієм. Поступово оновлюється автопарк швидкої допомоги. Центральна районна лікарня акредитована як заклад вищої категорії, і в цьому значна заслуга великого колективу висококваліфікованих лікарів, фельдшерів, медичних сестер, усіх медичних працівників району.
У мальовничих куточках нашого краю розташовані і діють обласний дитячий ревматологічний санаторій "Дністер" (смт Стара Ушиця), санаторій "Лісова пісня" (с. Привороття Друге), літній оздоровчий табір "Чайка" (с. Врублівці). У районі є великі запаси мінеральних вод типу "Нафтуся", що у перспективі дасть можливість реалізувати проект курортополісу "Товтри".
Суттєві зміни відбуваються у змісті, структурі і термінах навчання в закладах освіти району. У школах використовуються різноманітні форми навчання, в тому числі заочної, екстернатом, індивідуального навчання та за програмами прискореного розвитку. Впроваджено систему роботи щодо розвитку здібностей обдарованих учнів. Створено 4 заклади нового типу (навчально-виховні комплекси): Довжоцька загальноосвітня школа I-III ступенів, колегіум; Гуменецька загальноосвітня школа I-III ступенів, гімназія; Грушківська загальноосвітня школа I-III ступенів, аграрний ліцей та Староушицька спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів екологічного напрямку. На території району також діють дві школи-інтернати (села Оринин, Залісся-2). У більшості шкіл започатковано поглиблене вивчення окремих предметів. Діє мережа шкільних факультетів. Завершується впровадження комп'ютеризації та інформатизації закладів освіти. За рейтингом серед районів області обдарована молодь Кам'янеччини є незаперечним лідером по кількості призових місць в обласних і всеукраїнських шкільних олімпіадах. Так, тільки у 2005 році призерами всеукраїнської олімпіади з трудового навчання стали учні Орининської загальноосвітньої школи I-III ступенів Олександр Шуліка та Ігор Манько.
Збережена система дошкільної освіти. Триває процес створення навчально-виховних об'єднань "школа-дитячий садок". Для зміцнення матеріальної бази школам району виділено 350 гектарів земельних угідь. Освітяни намагаються забезпечити організацію навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад та сучасних науково-технічних досягнень.

У районі діє широка мережа закладів культури, чимало кам'янчан займається творчістю. Гордість Кам'янеччини - неодноразовий лауреат і дипломант міжнародних конкурсів муніципальний духовий оркестр, керівником і диригентом якого є Микола Васильович Тихоліз. У районі 12 аматорських колективів удостоєні звання "народних", серед них - ансамбль пісні і танцю "Розмай" районного центру культури і мистецтв (художній керівник В. Моцик), фольклорний ансамбль "Любов плюс..." Приворотського будинку культури (керівник Л. Винниченко), дипломант обласних конкурсів жіночий вокальний ансамбль "Лірика" ВАТ "Подільський цемент" (керівник В. Іващук).
У галузі інформаційно-бібліотечного обслуговування населення в 2005 році відзначена бібліотекар селища Сахкамінь Валентина Ткач. Вона удостоєна обласної премії імені М. Смотрицького.
На відродження національної культури спрямована діяльність дитячих музичних шкіл, десятки учнів яких є дипломантами міжнародних і регіональних конкурсів. Ці заклади не тільки ефективно виховують підростаюче покоління, але і допомагають юним зробити професійний вибір. Після навчання у музичних школах району кожного року майже 20 випускників вступають у вищі і спеціальні мистецькі заклади.
Важливе місце у відродженні духовної культури займають народні музеї історії сіл Демшин, Чабанівка, Нігин, музей-бібліотека села Вітківці та 12 інших громадських музеїв і кімнат.

Важливою складовою у вихованні та турботі про здоров'я нації стала фізична культура і спорт. Ведучими видами спорту у районі є важка атлетика, футбол, пауерліфтінг, гирьовий спорт, тхеквондо та деякі інші. Район протягом останніх років займає ведучі місця в області по розвитку фізичної культури на селі. Спортивні команди та ряд спортсменів стали переможцями і призерами багатьох змагань різних рівнів. Значний особистий внесок у підготовку спортсменів району вносить тренер районної ДЮСШ "Колос", головний тренер збірної області та тренер збірної України з важкої атлетики, заслужений тренер України Микола Андрійович Мельник.
За часи незалежності у районі підготовлено 4 майстри спорту міжнародного класу, 45 майстрів спорту, 160 кандидатів у майстри спорту. Серед них неодноразові призери обласних, всеукраїнських і міжнародних змагань, майстри спорту міжнародного класу з важкої атлетики Ігор Фещенко (1993 р.), Ігор Курдибаха (1996 р.), Олександр Хомовський (2000 р.), майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтінгу Тетяна Ахмамєтєва (2005 р.). Чемпіоном світу з гирьового спорту серед ветеранів у 1999 році став багаторазовий переможець міжнародних змагань майстер спорту Леонід Березніцький.
За часи незалежності відбулись значні зміни у суспільно-політичному житті краю. На теренах району у правовому полі діють декілька десятків осередків політичних партій і громадських організацій.
Створені всі умови для легалізації релігійних громад. На сьогодні їх нараховується більше 100, вони відносяться до 9 конфесій.
Дедалі більший вплив на суспільне життя Кам'янеччини мають засоби масової інформації. Крім офіційного видання - газети "Край Кам'янецький", яку понад 25 років очолює відомий публіцист, письменник, Заслужений журналіст України, Почесний громадянин Кам'янець-Подільського району Мар'ян Іванович Красуцький, соціально-економічне і суспільно-політичне життя висвітлюють також місцеві газети "Подолянин", "Фортеця", "Сім днів", телекомпанія "Імпульс", телерадіокомпанія "Подолянин TV". Тільки при районній раді акредитовано 20 представників республіканських, обласних і місцевих засобів масової інформації.
На межі ХХ-ХХІ століть значно збільшився інтерес дослідників (науковців, краєзнавців) до історії краю. У 1994-2005 роках видано більше двох десятків книг про минуле і сучасність Кам'янеччини та людей, які тут живуть і працюють.

Шануючи сучасників, Кам'янеччина пам'ятає і завжди пам'ятатиме своїх земляків, які невтомною працею і талантом прославили і продовжують прославляти наш край в Україні та за її межами. Саме кам'янецька земля стала життєвою колискою для багатьох знаних на Поділлі та далеко за його межами людей, розкрила їх талант і надихнула на самовіддану працю. Серед них - знані письменники і талановиті художники, відомі вчені та спортсмени, діячі мистецтва і військові, священнослужителі та політики.

Андрейцев Володимир Іванович (1 липня 1947 p., с. Велика Слобідка), відомий вчений, педагог, поет, доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Заслужений юрист України, академік Академії правових наук України, член Вищої ради юстиції України.

Бец Олексій Давидович (1 серпня 1938 р., смт Стара Ушиця), відомий подільський композитор, автор понад 200 музичних творів, доцент Кам'янець-Подільського державного університету, Заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії ім. В. Заремби.

Білкун Микола Васильович (21 грудня 1928 р., с. Привороття (тепер - Подільське) - 1995 р., м. Київ), прозаїк, гуморист, член Спілки письменників України, автор понад 30 книжок, працював заступником редактора журналу "Перець", редактор видавництва "Радянський письменник".

Бойко Віктор Вікторович (12 квітня 1949 p., c. Великозалісся), доктор технічних наук, завідуючий науко­водослідної лабораторії з проблем сейсмічної безпеки технологічних вибухів Інституту гідромеханіки НАН України.

Волошина Ніла Йосипівна (2 січня 1940 p., с. Думанів), відомий вчений, організатор науки, засновник напрямку в українській методиці літератури, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України.

Гаврилюк Юхим Семенович (29 травня 1902 p., с. Нігин, – 1972 p., с. Городниця Новоград - Волинського району Житомирської області), відомий художник по фарфору.

Грозний В'ячеслав Вікторович (12 липня 1956 p., с. Оленівка), талановитий футболіст і відомий тренер, п'ятиразовий чемпіон Росії у складі "Спартака", кращий тренер сезону в Україні 1996 р. (як тренер "Дніпра"), 2002 р. (як тренер "Арсеналу"), Болгарії, 1998 р. (як тренер "Левські", Софія), Заслужений тренер України і Росії.

Горпинчук Анатолій Васильович (23 лютого 1941 p., с. Княгинин), Заслужений працівник культури України, у 1975-2003 pp. - розпорядник, директор, художній керівник Хмельницької обласної філармонії.

Дарманський Микола Миколайович (1 квітня 1945 р., с. Колодіївка - 2005 p., м. Хмельницький), відомий громадський і освітянський діяч на Хмельниччині, ініціатор створення Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, Заслужений працівник освіти України.

Дідик Михайло Петрович (20 листопада 1963 р., с. Колубаївці), Народний артист України, лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, соліст Національної опери України.

Замбриборщ Федір Сергійович (4 лютого 1913 p., смт Стара Ушиця - 1998 р., м. Одеса), видатний вчений-гідробіолог, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри, декан біологічного факультету Одеського державного університету ім. І. Мечнікова. Учасник Великої Вітчизняної війни.

Калитко Анатолій Миколайович (13 червня 1942 p., с. Оринин), член Національної Спілки художників України, провідний живописець Гуцульщини, завідуючий кафедрою Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Ковальський Вадим Миколайович (24 жовтня 1956 р., с. Думанів), начальник інженерних військ Збройних Сил України (з грудня 2002 p.), генерал-майор.

Костюк Григорій Олександрович (25 жовтня 1902 p., с. Боришківці - 3 жовтня 2002 p., США), відомий учений-літературознавець, упорядник і видавець творів українських письменників М. Куліша, М. Драй-Хмари, М. Хвильового та інших, академік НАН України.

Кукурудзяк Микола Григорович (1 березня 1938 p., с. Островчани - 1999 p., м. Кам'янець-Подільський), доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного університету.

Кукуруза Сергій Васильович (3 лютого 1906 p., с. Подільське - 26 вересня 1979 p., м. Кам'янець-Подільський), відомий художник-графік України та Казахстану.

Кушнір Віктор Степанович (З серпня 1937 p., с. Калиня - 3 жовтня 1973 p., м. Київ), відомий український поет.

Лаврик Семен Семенович (2 листопада 1915 р., с. Велика Слобідка - 7 липня 1990 р., м. Київ), член-кореспондент АН УРСР, ректор Київського державного медичного університету ім. 0.0. Богомольця. Автор методу автотрансплантації кріоконсервованого кісткового мозку онкологічним хворим. Учасник Великої Вітчизняної війни.

Малік Микола Йосипович (2 вересня 1939 р., с. Фурманівка), доктор економічних наук, професор кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Національного університету ім. Т. Шевченка, член-кореспондент Української академії аграрних наук.

Мамалига Анатолій Станіславович (24 березня 1958 р., с. Ходоровці), Заслужений артист УРСР, соліст-баяніст, художній керівник ансамблю "Рідні наспіви" Національної філармонії (1987-1996 рр.), художній керівник і диригент оркестру народних інструментів " Жар-птиця " у м. Лос-Анжелесі, США (з 1996 p.).

Мар'янін Володимир Григорович (6 січня 1940 p., с. Велика Слобідка), український гуморист, драматург.

Мельник Фаїна Григорівна (1945 р., с. Бакота), видатна спортсменка-дискобол, Заслужений майстер спорту, у 1970-1976 pp. неодноразова чемпіонка СРСР, Європи, рекордсменка світу, Олімпійська чемпіонка (1972 p.), визнана дискоболкою №1 усіх часів.

Негода Борис Михайлович (7 квітня 1944 р., с. Калиня), член Національної Спілки художників України, Заслужений художник України, перший лауреат Хмельницької обласної премії ім. В. Розвадовського, доцент Кам'янець-Подільського державного університету.

Овсійчук (Мельник) Галина Леонідівна (31 січня 1961 p., с. Ходоровці), Заслужена артистка УРСР, солістка Волинського Академічного народного хору. За час творчої діяльності за її участю записано 26 фондових творів, музичні фільми "Пісні Волинських озер" та "Чумацький шлях".

Овчарук Василь Іванович (19 червня 1952 p., с. Шустівці), доктор сільськогосподарських наук, професор, проректор з наукової роботи та міжнародних зв'язків Подільського аграрно-технічного університету.

Перепелюк Володимир Максимович (8 листопада 1910 p., с. Боришківці - 2000 p., смт Вороновиця Вінницької обл.), відомий український кобзар, фольклорист, письменник, автор дум і повістей, почесний член Спілки музичних діячів України.

Розумовський Олексій Олексійович (11 листопада 1944 p., с. Великозалісся), начальник штабу озброєння Збройних Сил України у 1994-2003 pp., генерал-лейтенант.

Сваричевський Анатолій Володимирович (29 січня 1930 p., с. Баговиця), відомий подільський літературознавець і краєзнавець.

Скринчук Леонід Юрійович (18 квітня 1938 p., c. Подоляни), Герой Соціалістичної Праці, відомий керівник сільського господарства, директор агрофірми "Україна" в Чемеровецькому районі Хмельниччини.

Снігур Степан Олексійович (25 листопада 1915 р. - 1995 р., с. Жванець), відомий подільський письменник і журналіст, редактор журналу "Дністер".

Степанков Валерій Степанович (18 вересня 1947 p., с. Слобідка-Рихтівська), доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри Кам'янець-Подільського державного університету, Заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Струманський Василь Петрович (1 червня 1947 p., с. Чабанівка - 2001 p., c. Чабанівка), доктор педагогічних наук, професор Кам'янець-Подільського державного університету.

Федорчук Віктор Миколайович (10 вересня 1948 p., с. Мілівці), відмінник освіти України, проректор з навчально-методичної роботи Кам'янець-Подільського державного університету.

Хім'як В'ячеслав Антонович (19 серпня 1949 p., с. Голосків), актор Тернопільського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка, Народний артист України, лауреат премії Спілки театральних діячів ім. А. Бучми.

Цвігун Анатолій Тимофійович (10 червня 1954 p., с. Кульчїївці), доктор сільськогосподарських наук, проректор з післядипломної освіти та дорадництва Подільського аграрно - технічного університету.

Архієпископ Миколай (Шкрумко Микола Якович) (22 травня 1927 p., c. Кізя). Владика більше 50 років служить Церкві Христовій. Ніс послух у Єрусалимі, управляв Почаївською Лаврою, був представником Патріарха в Дамаську, керував православними церквами у Канаді, з 1993 р. керуючий Іжевською і Удмуртською єпархіями.

Яровий Яків Павлович (1 травня 1923 р., смт Стара Ушиия - 1998 р., м. Мінськ), відомий композитор, диригент-хормейстер ансамблю пісні і танцю Червоно-прапорного Білоруського військового округу, Заслужений артист Республіки Білорусь.

Яцемирський Сергій Йосипович (20 жовтня 1928 p., смт Стара Ушиця), Герой Соціалістичної Праці, працював токарем заводу Дніпромаш у м. Дніпропетровську.

Багато зроблено і робиться трудівниками краю для його становлення і розвитку в останні роки. Попри усі труднощі і негаразди, які кам'янчани наполегливо долали, вони про­довжують крокувати по шляху реформ, відроджують духовність, культуру. У цей відпо­відальний для держави і краю час районну раду очолювали : Є. П. Дмитришин, В. А. Яремчук, Л. М. Скидан - кавалер районної відзнаки " За заслуги ", Е. Є. Кульчицький - Заслужений працівник освіти України. На чолі райдержадміністрації працювали : В. А. Яремчук, Г. Б. Грубі, В. В. Дубицький - Заслужений працівник сільського господарства України, депутат Верховної Ради України IV скликання, С. А. Тимчук - депутат Верховної Ради України І скликання, А. О. Занюк.

На шлях розбудови стає нове покоління подолян, з вірою і надією дивиться воно у майбутнє. Усі ми твердо віримо у те, що багатовікова історія краю буде піднята на нові вершини, сприятиме формуванню нової людини, її високої духовності з неабияким по­тенціалом творця, будівника нового життя, розбудовувача незалежної, демократичної, правової держави, ім'я якої - Україна.

Ось і закінчується наша подорож в минуле і сьогоднішнє Кам'янеччини. У кожного, хто уважно придивився до фотографій, прослідкував за розповіддю про край, виникає природне бажання ще більше дізнатися про нього, якнайглибше усвідомити роки бо­ротьби, овіяні славою, цілеспрямовану працю багатьох поколінь, заглянути у майбутнє. Це допоможуть зробити нові книги про рідний край, його історія, сама Кам'янеччина - перлина Поділля. У добру путь, нових вам вражень і вагомих звершень.

SUMMARY

Kamyanets-Podilsky region is a charming spot of the Earth situated in the South-west of Ukraine in the zone of forests and partially-wooded steppe. This land is lovely and picturesque every season. Its mild climate, numerous rivers and virgin nature leave nobody indifferent. 6% of the total area make unique forest reserves. There are 8 objects of State value and 3 natural monuments in Podillya.

One of the most interesting natural phenomena is a karst gypsum cave "Atlantyda" that is about 1,8 km long. A world-known geological wonder in Kytaygorod is famous for its Cambrian, Silurian and Ordovician deposits, which one can not only see but touch with hands. Smotrych canyon which runs through Kamyanets-Podilsky occupies 31 hectares of the river Smotrych and 49 hectares of the town itself. Opened walls of the canyon tell about the history of the Silurian epoch.

One can't help admiring very attractive and picturesque places like Tovtry (height, made from reef limestone) and Prydnistrovya (high deeply split terraces). The river Dnister makes the main water-way of the region. Its numerous tributaries (such as Zbruch, Zhvanchyk, Smotrych, Muksha, Ternava, Studenytsya, Ushytsya) cross the territory from north to south. Bakota Bay and Smotrych have been included to the list of international water-marsh areas since 2004.

One must be rather interested in the variety of the growth in the region of Kamyanets-Podilsky. Oaks, maples, lime trees are found everywhere. There are also lots of relic and endemic plants in the Tovtry and Dnister canyons.

Birds present the most various group of animals. There are more than 205 species of birds in the region of Kamyanets-Podilsky. Mammals are represented by 64 species, 11 of them are registered in the Red Book. As to the ichthyofauna one can find 40 species. They are: bream, perch, zander, pike, crucian, carp etc. In the Dnister reservoir and its tributaries a lot of species of fish, that are subject to Convention of Flora and Faune Preservation (Bern, 1979), come to spawn.

The history of our region is rooted in the past. Almost all tribes and peoples which used to settle on Ukrainian territories left their marks here. One of the most ancient settlements (it is aged as about 300 000 years) was discovered on the banks of the river Dnister. A lot of relic of the past belonging to times of the Bronze Age were found in the region of Kamyanets-Podilsky. They represent the life of the peaceful corn-growers of Trypillya and warlike Scythian riders of the Iron Age. Slavonic tribes inhabited this land more than 3 000 years ago and their descendants are still living here.

Chronicles of the XII-XIII centuries were the first to mention some significant settlements on the territory of Kamyanets-Podilsky. Those were Ushytsya (the year of 1144) and Bakota (the year of 1240) which took turns in being the capital of Ponyzzya, a large region belonging to Halych principality. One of the most respected orthodox Christian Saints Kyrylo used to be a deputy prince in Bakota.

At the end of the XIII th century this territory was conquered by Mongols-tatars. But in 1362 Lithuanians won back Podillya from Tatars. Brothers Koriatovychi (belonging to prince family) began their reign (from 1362 to 1393), rebuilt the town of Bakota and founded Kamyanets-Podilsky. After the year of 1434 there appeared office of voevode of Podillya with Kamyanets-Podilsky district being a part of it.

Constant attacks of the enemies resulted in the erection of numerous castles in such villages as: Zhvanets, Panivtsi, Rykhta, Chornokozyntsi. Their picturesque ruins attract a lot of tourists from Ukraine, Poland and other European countries.

At the times of liberation wars of Ukrainian people against Poland Kamyanets-Podilsky region was one of the most important battle fields. Bohdan Khmelnytsky showed his military talant in the autumn of 1653 during Zhvanets campaign.

In 1672 Podillya was conquered by Turks, whose reign lasted till 1699. Chornokozyntsi castle kept its heroic defence for about 2 years.

In 1793 Podillya territory was joined to the Russian Empire. There appeared Podillya province with Kamyanets-Podilsky as a major town. The river Zbruch became a natural border between Russia and Austro-Hungary.

The first decades of the XIX th century were marked with numerous peasant rebellions. The most well-known insurgent Karmalyuk is still remembered in Podillya and even a hill near the village of Gumentsi was named after him.

In the XIX th century and at the beginning of the XX th century a lot of prominent people had connections with Kamyanets-Podilsky. Famous writers, scientists, artists either visited this region or worked here. The village of Pryvorottya is famous for its ecclesiastical men's school which used to be a sort of starting point for many talanted people in the field of culture and politics of the 1917-1920s.

During the World War I Kamyanets-Podilsky region constantly found itself in the zone of military operations. The revolution events of 1917-1920 also did not leave the territory. One of the most remarkable public figure of those times Hryhoriy Stepura, a famous lawyer and publicist, was born in the village of Zhvanets.

The Soviet Power established itself in Podillya in 1920. The years of 1921-1928 were known as a period of so-called "new economic policy". Since Kamyanets-Podilsky was a frontier zone (the rivers Zbruch and Dnister marked the borders of the Soviet Union, Poland and Romania) the pressure of the State was rather oppressive. The inhabitants of Kamyanets-Podilsky lived through the most tragic times of modern history: the famine of 1930-1933, political repressions, World War II. This land suffered from a violent Fascist invasion during 999 days. At the end of March - beginning of April 1944 the largest war battle took place on the territory of the region.

At post-war time the potential of the region was rising little by little. All the spheres of life were being rebuilt, new enterprises appeared. At present, the region of Kamyanets-Podilsky is one of the biggest in Ukraine. Approximately 72 thousand of people live in the region. They are of different nationalities and religion, views and convictions. But all of them are thinking of revival of the region, working with all their might for the region to be better, stronger, richer and more beautiful.

Indisputable industrial leader of the region is Joint-stock company "Podilsky Cement" - the largest industrial enterprise of the region, province and cement branch of Ukraine. It produces every fifth ton of Ukrainian cement. All types of cement meet the national and European standards. Also, the production of Joint-stock company "Adam's" is well-known throughout the world - tinned fruit and vegetables, concentrated juice, etc. The enterprises of the region produce building materials, yeast and spirit as well.

Agrarian sector is of great importance in the economy of the region where agricultural enterprises, such as "Mriya" village Sokil, "Avis" village Gumentsi, "Demetra" village Kamyanka, bear the palm. The region is famous for animal and poultry husbandry, cultivating of cereals and vegetables. There are many orchards and forests in the region. Small and medium business enterprises are very active in agricultural processing business. A lot of national and foreign companies are interested in the region's processing branch.

82 secondary schools and schools of "new type", 59 pre-school institutions, 112 clubs and houses of culture, 85 libraries, 100 medical institutions, whose activity is aimed at meeting the needs of people and rebirth of its culture and cultural wealth.

Every year, thousands of tourists and vacationists, who are taken with nature and historical places have their rest in the region. "Green" tourism, tours along the Dnister river and its banks have not shown its boundless opportunities yet, because many national and foreign tourist companies might make their business here.

We entered new, third millennium, with its problems and cataclysms, progress and failures. But despite all the difficulties and misfortunes, people of the region hope for better future, for the coming day.

Документально-публіцистичне видання

Автори та редакційна колегія книги висловлюють вдячність за допомогу в підборі матеріалів та ілюстрацій:

Приватне видавництво "Оіюм"

Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ХЦ № 009 від 12.10.2000 р.

32300 м. Кам'янець-Подільський, площа Польський ринок, 14-16.
тел. (03849) 22-4-50 oium@kp.rel.com.ua

 

Головний редактор, фотозйомка пам'яток історії - С. Трубчанінов
Художній редактор, фотозйомка музейних експонатів та пам'яток культури - А. Затварницька
Карта - схема району - С. Кравчук

Фото на обкладинці, фотозйомка окремих територій району з повітряної кулі - О. Макарова

Коректор - Л. Ольхова

Підписано до друку 13.12.2005. Формат 60x84/8. Папір крейдований. Гарнітура АrіаІ. Друк офсетний. Обл.-вид. арк. 25,26. Ум. друк. арк. 63,24. Наклад 1000.

Віддруковано з готових фотоформ у друкарні ПП М.І. Мошака, м. Кам'янець-Подільський, тел. 2-72-01